Рішення

від 25.04.2019 по справі 925/141/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2019 року м. Черкаси

справа № 925/141/19

Господарський суд Черкаської області у складі: головуючого - судді Скиби Г.М., за участю секретаря судового засідання Хелис Н.М., у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду розглянув справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Богдан-Логістик", м. Черкаси, пр. Хіміків, 74

до Черкаської міської ради, м. Черкаси, вул. Б.Вишневецького, 36

про визнання недійсним підпункту договору оренди землі,

за участю повноважних представників сторін:

від позивача: Тоцький Б.А. - адвокат - за довіреністю;

від відповідача: Житнікова Т.А. - за довіреністю,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Богдан-Логістик" звернулося в господарський суд Черкаської області з позовом до Черкаської міської ради, в якому просить суд:

- визнати недійсним підпункт з пункту 31 договору оренди землі від 25.04.2017р., укладеного між Черкаською міською радою та ТОВ "Богдан-Логістик", згідно з яким, "Орендар зобов'язаний відшкодувати Орендодавцю суму упущеної вигоди (не отриманого прибутку) в розмірі орендної плати за весь період з дати прийняття рішення Черкаської міської ради від 02.03.2017р. №2-1743 до моменту державної реєстрації права оренди";

- відшкодувати судові витрати.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 05.02.2019р. відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі.

22.02.2019р. представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні позову просить відмовити повністю, вимоги позивача вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки положення як земельного, так і цивільного законодавства прямо не забороняють врегулювати відносини із відшкодування неодержаних доходів у договірному порядку. Відповідно до оперативних даних департаменту фінансової політики Черкаської міської ради з моменту набуття чинності договору оренди землі та по строку сплати на 01.02.2019р. переплата з орендної плати за земельну ділянку становить 153 829,48 грн. Дані кошти за погодженням позивача можуть бути зараховані в рахунок майбутніх платежів, також дані кошти можуть бути повернуті позивачу з урахуванням положень Бюджетного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 28.02.2019р. клопотання представників сторін про відкладення підготовчого засідання задоволено, підготовче засідання відкладено.

11.03.2019р. представник позивача надіслав до суду відповідь від 05.03.2019р. на відзив на позовну заяву, в якій вказано, що спірний пункт суперечить ст. 156 Земельного кодексу України та не міг бути включений до договору на цій підставі. Таким чином, підставою недійсності може бути лише незаконність у момент вчинення такого правочину. Отже, будь-які фактичні обставини, які виникли після вчинення правочину не можуть впливати на дійсність чи недійсність договору і не входять до предмету доказування. В той же час, відповідно до норм Податкового кодексу України, на момент вчинення правочину позивач був зобов'язаний сплачувати земельний податок за користування землею до місцевого бюджету, а спірним пунктом договору він був зобов'язаний відшкодувати неодержану орендну плату за користування землею до місцевого бюджету. В той же час, відповідно до пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України плата за землю - обов'язків платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 02.04.2019р. закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні:

представник позивача вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Вказав, що в такий спосіб міська рада намагається стягнути подвійну плату за орендовану земельну ділянку, тому спірний пункт договору суперечить приписам ст. 156 Земельного кодексу України та не міг бути включений до договору на цій підставі;

представник відповідача вимоги не визнав. Просить відмовити в задоволенні позову з мотивів надуманості та необґрунтованості.

Позивач не змінив підставу чи предмет спору.

Сторони не змогли вирішити спір в позасудовому порядку. Представники сторін повідомили, що надали суду всі докази по справі.

Інших доказів сторонами не подано.

Дослідивши матеріали справи та зібрані докази в їх сукупності, судом з'ясовані такі взаємовідносини сторін та обставини .

Рішенням Черкаської міської ради від 02.03.2017р. №2-1743 Про надання ТОВ Богдан-Логістик земельної ділянки в оренду по проспекту Хіміків, 74 надано ТОВ Богдан-Логістик в оренду на 49 років земельну ділянку площею 37,6523 га (кадастровий номер 7110136400:05:004:0024), розташовану в м. Черкаси по просп. Хіміків, 74, під комплекс нежитлових будівель за рахунок земель Черкаської міської ради (а.с. 15-16).

25.04.2017р. між сторонами укладено договір оренди землі (а.с. 17-22), за умовами якого Черкаська міська рада на підставі рішення Черкаської міської ради від 02.03.2017р. №2-1743 надала ТОВ Богдан-Логістик в строкове платне користування земельну ділянку площею 37,6523 га (кадастровий номер 7110136400:05:004:0024), розташовану в м. Черкаси по просп. Хіміків, 74, що за цільовим призначенням відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій (код КВЦПЗ - 12.08.).

Спору в частині дійсності чи недійсності договору - немає.

Право оренди землі було зареєстровано в Державному реєстрі 26.05.2017р. (а.с. 23-24).

Договір оренди землі містить пункт 31 (з), відповідно до якого Орендар зобов'язаний відшкодувати Орендодавцю суму упущеної вигоди (не отриманого прибутку) в розмірі орендної плати за весь період з дати прийняття рішення Черкаської міської ради від 02.03.2017р. №2-1743 - до моменту державної реєстрації права оренди.

Цей пункт договору Позивач вважає таким, що порушує вимоги чинного законодавства, порушує права титульного користувача землею, та просить визнати його недійсним.

На думку Позивача, частина оспорюваного правочину може бути визнана недійсною, якщо правочин міг би бути вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Позивач вважає, що підпункт з пункту 31 Договору, згідно з яким, Орендар зобов'язаний відшкодувати Орендодавцю суму упущеної вигоди (не отриманого прибутку) в розмірі орендної плати за весь період з дати прийняття рішення Черкаської міської ради від 02.03.2017 №2-1743 до моменту державної реєстрації права оренди, - суперечить ст. 61 Конституції України, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України.

Саме порушення Черкаською міською радою прав позивача в користуванні земельною ділянкою комунальної власності стало правовою підставою для звернення Позивача до суду для захисту свого порушеного права шляхом визнання недійсним окремого пункту договору.

Інших доказів не подано.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, заслухавши пояснення та обґрунтування представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення - з огляду на наступне.

Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009р. №14 Про судове рішення у цивільній справі , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з положеннями постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Сторони за договором є суб'єктами господарювання та самостійними юридичними особами, що підтверджено витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Правові основи діяльності позивача врегульовані положеннями Конституції України, нормами ЦК та ГК України.

Правові основи діяльності міської ради як органу місцевого самоврядування врегульовані положеннями Конституції України, ЦК України, ГК України та спеціальним ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні .

Згідно ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання повинні здійснювати свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Частина 2 ст. 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає зобов'язання особи при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Відповідно до положень статті 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Отже відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України, також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За приписам статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним, а об'єктом плати за землю є земельна ділянка.

Відповідно до положень Податкового кодексу України плата за землю може здійснюватись у вигляді земельного податку та орендної плати.

Крім того, за змістом статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до статті 156 цього кодексу власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 наведеного кодексу відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів.

Отже наведені норми права передбачають різні види та форми відшкодування за землекористування.

Спору в частині розміру заборгованості про платі за землю, розміру збитків позивача, підстав нарахування збитків, вимог до позивача про сплату заборгованості чи збитків - в даному процесі немає.

Предметом спору у справі позивач визначив:

визнання недійсним пункту договору з мотивів порушення вимог ЦК України та ЗК України, звичаїв ділового обороту та вимог розумності та справедливості, з посиланням на норми ч. 1 ст. 203 та ст. 215 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочини, що підпадають під визначення оспорюваних правочинів , проаналізовані в узагальненні практики в постанові Пленуму Верховного суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009р. №9 та в постанові пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013р. №11.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір (окрема його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення (ч. 3 ст. 631 ЦК України).

Судом також встановлено, що при укладенні договору позивач не заперечував проти його умов, протокол розбіжностей сторонами не складався, зазначений пункт договору відповідає вимогам закону, оскільки чітко передбачає настання відповідних правових наслідків, що обумовлені ним. Всі істотні умови договору погоджено сторонами у передбаченому законом порядку, оспорюваний договір не містить вкрай невигідних умов для позивача, для усунення чи пом'якшення яких необхідне термінове укладання правочину.

Такі ж правові позиції викладені в Постанові ВСУ від 11.04.2011р. №11/81|3-24гс11.

Крім того, спірні положення умов договору не суперечать наведеним вище приписам статей 152, 156, 157 Земельного кодексу України щодо того, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки, та не суперечать зазначеним вище приписам про те, що відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки.

Відтак, положення як земельного, так і цивільного законодавства прямо на забороняють врегулювати відносини із відшкодування неодержаних доходів у договірному порядку.

Посилання позивача про недоведеність відповідачем порушення позивачем умов використання землі, спричинення йому шкоди відноситься до оціночних категорій та понять, і спору в цій частині немає.

Суд враховує, що позивач тривалий час використовує орендовану земельну ділянку під розміщення власних промислових об'єктів та капітальних споруд. Визнання судом недійсними договорів за участю суб'єктів підприємницької діяльності загалом має бути винятковим засобом захисту порушених прав учасників господарського обороту як такий, що його дестабілізує. Застосування ж положень ст. 215 ЦК України до господарських договорів несе додаткові загрози перегляду судом потенційного кожного господарського договору на предмет його вигідності одній стороні, особливо тоді, коли він був укладений в кризовий для економіки період, завдаватиме руйнівних наслідків для стабільності обороту і зводитиме нанівець його основу - принцип стабільності суспільних відносин.

При прийнятті рішення суд враховує добровільність волевиявлення позивача на укладення договору та чітке розуміння настання певних юридичних наслідків в результаті укладання договору оренди землі.

Суд також враховує оплатність використання землі в Україні.

Одночасно суд враховує свободу договору між двома суб'єктами господарювання як основний принцип підприємництва, що відповідно до приписів ст.ст. 627 ЦК, абз.2 ч. 4 ст. 179 ГК України включає можливість вільно укладати договори, які не суперечать закону.

Позивачем не надані докази порушення вимог закону відповідачем, його протиправної поведінки, умислу на укладення невигідного договору для позивача чи порушення становища позивача внаслідок укладання спірного договору.

Суд враховує і презумпцію правомірності правочину - положення ст. 204 ЦК України та умови:

а - вільна та свідома воля учасників;

б - відповідність волі волевиявленню учасників;

в - мета договору, яка не суперечить праву;

г - здатність особи до вчинення правочину.

Суд враховує стабільність господарських відносин та правовідносин в суспільстві, інакше в протилежному випадку стабільність господарського обороту буде знаходитись під постійною загрозою, оскільки жоден підприємець не застрахований від збитковості своєї діяльності та цивільної відповідальності за свої дії чи бездіяльність у виконанні чи невиконання договору. Мінімізація таких ризиків не може відбуватися через застосування інституту недійсності правочину чи його частини.

Суд враховує приписи Конституції України про те, що власність зобов'язує - ст. 13 Основного Закону.

Суд враховує, що міська рада не є контролером по сплаті позивачем земельного податку за землю.

Суд враховує, що сплата збитків відповідачу за умовами договору оренди землі не є і не може бути обґрунтуванням подвійного стягнення, оскільки ці платежі регулюються різними нормами матеріального права.

Суд не розцінює плату за землю як стягнення чи примус за умовами двостороннього оплатного строкового консенсуального договору, на чому наполягає позивач.

Відповідач слушно та правильно зазначає у своєму відзиві (а.с. 102-105) про застосування ст.ст. 152, 156, 157 ЗК України щодо відшкодування власникам землі та землекористувачам збитків, заподіяних внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки користувачами земельних ділянок.

Аналогічні правові позиції викладені в постановах ВГСУ:

- від 09.12.2015р. у справі №925/967/15;

- від 14.03.2017р. у справі №925/1960/15.

Позивачем не вказано, яка норма права порушена сторонами чи відповідачем при укладанні спірного договору оренди землі, оскільки сторони вільні у визначенні умов договору та в укладенні самого договору - приписи ст.ст. 6, 627 ЦК України. Сторони також можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, що виникли до його укладання (ч. 3 ст. 631 ЦК України).

Міська рада підтверджує наявність переплати позивача по платежах за землю станом на 01.02.2019р. при відповідному зверненні платника до органів фіскальної та казначейської служби України ці кошти можуть бути повернуті платнику чи зараховані в рахунок майбутніх платежів.

Представник відповідача категорично заперечив проти задоволення позову з мотивів не доведення позивачем своїх вимог та відсутності порушеного права позивача. Просив в позові відмовити.

Суд при прийнятті рішення враховує правові позиції та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, згоду на застосування якого надано Верховною Радою України (п. 4 ст. 11 ГПК України):

- принцип загальної оцінки судом відносин сторін та відсутності обов'язку суду давати оцінку кожній вимозі сторін (рішення "Серявін проти України" nо. 4909/04 від 10.02.2010р., рішення "Трофімчук проти України" nо. 4241/03 від 28.10.2010р.);

- принцип поваги до права на володіння своїм майном (рішення "Желтяков проти України" nо. 4994/04 від 09.09.2011р.).

Відповідно до ст.ст. 74, 76-79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права.

Відповідно до приписів ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини в суспільстві.

Таким чином, доводи позивача про недійсність підпункту 3 пункту 31 договору оренди землі від 25.04.2017р., який укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан-Логістик" та Черкаською міською радою, - не відповідають фактичним обставинам справи, наведеним нормам чинного законодавства та праву позивача.

Позивач використав неналежний спосіб захисту свого ймовірно порушеного права.

За таких обставин, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог та відмовляє у позові повністю.

Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати належить покласти на позивача та не стягувати.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Богдан-Логістик", м. Черкаси, пр. Хіміків, 74, код ЄДРПОУ 35755009

до Черкаської міської ради, м. Черкаси, вул. Б.Вишневецького, 36, код ЄДРПОУ 25212542

про визнання недійсним пп. з п. 31 договору оренди землі від 25.04.2017р. - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складення повного судового рішення. Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції на вказане рішення.

Повне рішення складено 06.05.2019р.

Суддя Г.М. Скиба