Постанова

від 19.07.2007 по справі 30/202-07

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

30/202-07

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2007                                                                                   Справа № 30/202-07  

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:       

                       головуючий  –суддя Науменко І.М. (доповідач)

                       судді –Голяшкіна О.В., Білецької Л.М.

                       секретар судового засідання –Прокопець Т.В.

           за участю представників сторін:

від відповідача-2: Євтушенко Олександр Вікторович, довіреність №118  від 20.04.07,  представник;

інші представники сторін в судове засідання не з'явились

           розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного комерційного банку „Прем”єрбанк”, м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від  11.06.07р.   у справі № 30/202-07

за позовом  акціонерного комерційного банку „Прем”єрбанк”, м. Дніпропетровськ

до            В1: товариства з обмеженою відповідальністю „Інтерлайн”, м. Дніпропетровськ

          В2: відкритого акціонерного товариства „Реалізаційна база”, м. Київ

про  визнання договору про переведення боргу № 11 від 12.07.04р. недійсним

ВСТАНОВИВ:

            Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.07р. у справі № 30/202-07 (суддя Євстигнеєва Н.М.)  в позові відмовлено.

          Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що переведення боргу не відноситься до операції кредитування, тобто не є фінансовою послугою. Суд також зазначив, що в даному випадку, звертаючись з позовом до суду АКБ „Прем”єрбанк” фактично намагається покласти на відповідачів несприятливі правові наслідки через неналежне виконання самим позивачем свого обов'язку.

            Не погодившись з рішенням господарського суду позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення по справі, позов задовольнити, посилаючись на те, що підставою для скасування рішення є невідповідність висновків, викладених в рішенні обставинам справи, а саме позивач ніколи не стверджував, що спірний договір відноситься до кредитних операцій, однак позивач наполягає на тому, що безумовно договір про переведення боргу № 11 від 12.07.04р. є фінансовою послугою. Також суд першої інстанції на думку скаржника порушив норми матеріального права, а саме не застосував ЗУ „Про банки і банківську діяльність”.

          У відзиві на апеляційну скаргу відповідач 2 проти викладених в апеляційній скарзі доводів заперечує, вважає рішення господарського суду законним та прийнятим відповідно норм діючого законодавства, просить рішення залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

          Відповідач 1 витребуваний судом відзив на апеляційну скаргу не надав.

            Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду, дослідивши матеріали справи та апеляційну скаргу, заслухавши представника відповідача 2, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Як видно з матеріалів справи, 10 вересня 2003 року Акціонерний комерційний банк "Прем'єрбанк" (позивач) уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю КБ “Західінкомбанк”(Позичальник) договір про міжбанківське кредитування №1009/01UAH, згідно якого позивач АКБ "Прем'єрбанк" надав міжбанківський кредит ТОВ “Західінкомбанк”у сумі 6 000 000грн. під 14%. 25 жовтня 2002 року Товариство з обмеженою відповідальністю КБ “Західінкомбанк”(кредитор) уклало з Відкритим акціонерним товариством “Реалізаційна база”(Позичальник) кредитний договір №2510/02, по якому ТОВ “Західінкомбанк”(Кредитор) надало ВАТ “Реалізаційна база”(позичальник) кредит в розмірі 6000 000грн. під 18% річних (з врахуванням додаткового договору від 28.10.2002 року до кредитного договору №2510/02 від 25.10.2002 року).

          10.09.2003 року між ТОВ КБ “Західінкомбанк”(заставодержатель) та АКБ "Прем'єрбанк" (Заставодавець) був підписаний договір застави майнових прав №1009/03-1. Відповідно до п.1.2 договору застави майнових прав №1009/03-1 UAH від 10.09.2003 року АКБ "Прем'єрбанк" (Заставодавець) передав за цим договором в заставу Заставодержателю ТОВ КБ “Західінкомбанк”право вимоги на отримання грошових коштів, із врахуванням суми відсотків по договору про міжбанківське кредитування №1009/03-1 від 10.09.2003 року, а також по всіх додаткових угодах, що укладені або будуть укладені до договору міжбанківського кредитування, який було укладено між Заставодавцем АКБ "Прем'єрбанк" та ТОВ КБ “Західінкомбанк”(заставодержатель).

          12 липня 2004 року між відкритим акціонерним товариством “Реалізаційна база”(Первісний боржник), Акціонерним комерційним банком "Прем'єрбанк" (Кредитор)”та Товариством з обмеженою відповідальністю “Інтерлайн”(Новий боржник) укладено договір переведення боргу №11.

          Згідно п.1 договору переведення боргу Первісний боржник переводить на Нового боржника частину грошового боргу у розмірі 6 065 790,66грн, що виник в результаті виконання Кредитором вимог угоди застави майнових прав №1009/03-1 від 10.09.2003 року за яким Кредитор прийняв на себе заборгованість Первісного боржника за кредитним договором №2510/02 від 25.10.2003 року в сумі 6082 622,95грн., укладеним між Первісним боржником та КБ “Західінкомбанк”.

          Отже, за спірною угодою зобов'язання по сплаті заборгованості за кредитним договором №2510/02 від 25.10.2003 року в сумі 6082 622,95грн. перейшло до Нового боржника, ТОВ “Інтерлайн”.

Сторони домовились, що в розрахунок за договір переведення боргу Первісний боржник повинен за перевід боргу Новому боржнику суму в розмірі 6 065 790,66грн. (п.11 договору переведення боргу), яка сплачується таким чином: сума в розмірі 2 588 307,36грн. перераховується на рахунок Нового боржника на протязі 5-ти банківських днів з моменту надання Новим боржником підтвердження виконання ним зобов'язання по погашенню кредитору заборгованості вказаній в п.1 договору; решта суми заліковується передачею первісним Боржником Новому боржнику на підставі договору уступки права вимоги, права вимоги виконання зобов'язань за депозитними договорами №54 від 26.07.2002 року та №56 від 28.10.2002 року з авансовою виплатою відсотків, які укладені між Первісним боржником та АКБ "Прем'єрбанк" .

Суд першої інстанції правильно встановив, що доказів виконання договору переведення боргу відповідачами 1 та 2 не надано.

          Колегією суддів встановлено, що предметом розгляду у справі є визнання недійсною угоди про переведення боргу №11 від 12.07.2004 року, як такої, що укладена з порушенням вимог діючого законодавства, а саме Закону України „Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг”, Закону України „Про банки і банківську діяльність”, ст.ст.3,6,13,203,215,509,627 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 16 Цивільного Кодексу України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.

Відповідно до законодавства за ступенем недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні), недійсність яких прямо передбачена законом, та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані).

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Спірна угода про уступку права вимоги укладена 12 липня 2004 року. З 01 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України в редакції 2003 року.

Можливість укладання договорів переведення боргу передбачена главою 47 розділу І Цивільного кодексу України.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що згода кредитора (АКБ „Прем'єрбанк”) при укладанні договору переведення боргу була отримана, про що свідчить підпис та печатка на договорі.

          Слід зазначити, що форма правочину що до заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу (Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється  у такій  самій  формі,  що  і  правочин,  на  підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові).

Відповідно до частин 1 і 2 статті 203 та ст.215 Цивільного кодексу України, підставою для визнання  договору, як правочину, недійсним є недодержання в момент вчинення договору стороною (сторонами) вимог, які встановлені Цивільним кодексом України, а також іншими актами цивільного законодавства, а також вчинення правочину особою, яка не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути за вимогою однієї із сторін визнано судом недійсним.

          Скаржник в своїй апеляційній скарзі послався на те, що ним ніколи не заявлялось, що спірний договір є фінансовою операцією, однак в апеляційній скарзі позивач акцентує увагу саме на факті того, що сірний договір є фінансовою операцією.

          Однак дане твердження не приймається судовою колегією в якості підстави для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки відповідно до п.5 ч.1 ст. 1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” фінансова послуга - операції з  фінансовими  активами,  що здійснюються в інтересах  третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за  рахунок  залучених від інших осіб фінансових активів,  з метою отримання прибутку або збереження  реальної  вартості  фінансових активів.

Зі змісту цього пункту вбачається, що ознаками фінансової послуги є: ця послуга повинна бути операцією з фінансовими активами, здійснюватися в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, метою цієї операції є отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів

Фінансові активи –це кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів (п.4 ч.1 ст. 1 цього Закону).

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 ст.19 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є сприяння інтеграції в європейській та світовий ринки фінансових послуг, для чого підпунктом 7 пункту 1 ст. 27 цього Закону встановлено, що основним завданням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг є запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг.

У зв'язку з зазначеним слід враховувати, що в пункті 2 розділу В доповнення до додатку У „Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами” (Угоду ратифіковано Законом України №237/94-ВР від 10.11.1994 року) надано визначення фінансової послуги, відповідно до якого фінансовою послугою  вважається  будь-яка послуга фінансового характеру,  яку  надає  фінансова  установа   будь-якої   Сторони.

Фінансові послуги включають всі   види   кредитування,   включаючи  споживчий  кредит, заставний кредит, факторинг та фінансування комерційних операцій.

Згідно ч.1 ст.345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян.

Зі змісту наведеного вбачається що переведення боргу не відноситься до операції кредитування, тобто не є фінансовою послугою.

За таких обставин не приймається до уваги і посилання скаржника на незастосування судом першої інстанції ЗУ „Про банки і банківську діяльність”.

Скаржник вважає, що договір переведення боргу №11 від 12.07.2004 року укладено з порушенням статті 43 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, відповідно до якої при виконанні  своїх  обов'язків  відповідно  до  вимог цього Закону керівники банку  зобов'язані  діяти  на  користь  банку  та клієнтів і зобов'язані ставити інтереси банку вище власних. Пункт 1 ч.2 цієї статті зобов'язує керівників банку ставитися з відповідальністю до виконання службових обов'язків.

У частині 5 статті 49 зазначеного Закону вказано, що Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватися основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Заставодавцем по договору застави майнових прав №1009/03-1 від 10.09.2003 року виступав позивач, АКБ „Прем'єрбанк”. Заставна вартість заставленого права відповідно до п.1.4 договору застави майнових прав №1009/03-1 від 10.09.2003 року складає 6 000 000,00грн. Таким чином, кредитний договір станом на день його укладення був забезпечений договором застави, тому посилання позивача на відсутність такого забезпечення не відповідає дійсності. Та обставина, що надаючи згоду на укладення договору переведення боргу позивач не перевірив платоспроможність відповідача-1 не є підставою для визнання цього договору недійсним.

Судова колегія відхиляє посилання позивача на суперечність спірного договору вимогам рішення Управління Національного Банку України в Дніпропетровській області №110 „Про застосування заходів впливу” прийнятого 12 лютого 2004 року, яким встановлено, що загрозу втрати платоспроможності банку становить строкова невідповідність активів та пасивів, а саме, перевищення активів на зобов'язаннями терміном понад 365 днів. Цим рішенням, серед іншого, було обмежено на строк до 01.01.2005 року надання кредитів, гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі (п.4). У разі, якщо такі обмеження існували, то відповідачі не знали про їх наявність.

Відповідно до ч.3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження..

Доказів того, що відповідачам було відомо про прийняття Управлінням Національного Банку України в Дніпропетровській області рішення №110 від 12 лютого 2004 року, не надано.

Відповідно до частини 4 статті 92 Цивільного кодексу України якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином невиконання (неналежне виконання) керівником банку своїх обов'язків не є підставою для визнання договору переведення боргу недійсним.

Крім того, правові норми, на які посилається позивач, безпосередньо не визначають недійсність договору переведення боргу, укладеного без їх дотримання.

Укладання договору переведення боргу за згодою кредитора, первісного та нового боржників, не суперечить приписам ст.ст. 3,6,13,509, 627 Цивільного кодексу України, а саме справедливості, добросовісності та розумності. З боку відповідачів при укладенні договору переведення боргу не допущено порушення вищезазначених принципів, оскільки підписання ними спірного договору не суперечить морально-етичним і моральним нормам які існують у суспільстві.

Зазначене підтверджується також поясненнями позивача, відповідно до яких станом на момент переходу  права вимоги від ТОВ КБ „Західінкомбанк” до АКБ „Прем'єрбанк”, а від останнього до ВАТ „Реалізаційна база” за кредитним договором №2510/02 від 25.10.2002 року, цей кредитний договір не був забезпечений. Тобто відсутність забезпечення кредитного договору існувала станом на день укладення переведення боргу, що не свідчить про протиправну поведінку відповідачів при укладенні спірного договору.

Посилання позивача на те, що саме укладення договору переведення боргу №11 від 12.07.2004 року призвело до неплатоспроможності позивача та, як наслідок до його ліквідації, не підтверджено відповідними доказами.

Колегією суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду відхиляється клопотання  скаржника про відкладення розгляду справи, оскільки в своєму клопотанні позивач просить перенести розгляд справи № 30/200-07, а в данному апеляційному провадженні знаходиться справа № 30/202-07, яка не стосується справи 30/200-07.

Також судовою колегією відхиляється клопотання позивача про витребування нових доказів з огляду на достатність матеріалів справи для вирішення спору та з метою недопущення штучного затягування розгляду спору по суті.

              За таких обставин судова колегія не знаходить підстав, передбачених ст.. 104 Господарського процесуального кодексу України для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

              Керуючист ст. 99,101,103-105 ГПК України, суд

                                                              П О С Т А Н О В И В:

          Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2007 року у справі №30/202-07 –залишити без змін, а апеляційну скаргу акціонерного комерційного банку „Прем”єрбанк”, м. Дніпропетровськ –без задоволення.

       Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

                  Головуючий                                                                      І.М.Науменко

                   Судді                                                                                 Л.М.Білецька

                                                                                                               О.В.Голяшкін

З оригіналом згідно

Помічник судді                                        К.С. Лукінова