Постанова

від 06.05.2019 по справі 684/642/17

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 684/642/17

Провадження № 22-ц/4820/729/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2019 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Грох Л.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Костенка А.М.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю КІМЕТ-ТРАНСБУД до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області в складі судді Завадської О.П. від 18 січня 2019 року.

Заслухавши доповідача, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в :

У листопаді 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю КІМЕТ-ТРАНСБУД , звертаючись в суд із вказаним позовом до відповідача, вказувало, що 02 квітня 2015 року на 5-му кілометрі автодороги ПСО, що у Бориспільському районі Київської області, сталась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу VOLVO , держзнак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_4, та транспортного засобу ДАФ , держзнак НОМЕР_3 з напівпричепом Bodex, держзнак НОМЕР_2.

Постановою Старосинявського районного суду Хмельницької області від 15 липня 2015 року відповідача визнано винним за ч. 1 ст. 124 КУпАП у скоєнні даної дорожньо-транспортної пригоди.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09 вересня 2016 року з товариства з обмеженою відповідальністю КІМЕТ-ТРАНСБУД на користь приватного акціонерного товариства Страхова компанія Українська страхова група стягнуто 120449,47 грн. шкоди та 1806,75 грн. витрат по оплаті судового збору, а всього 122256,22 грн., які були сплачені.

Тому позивач просив на підставі ст.ст. 1166, 1191 ЦК України стягнути з ОСОБА_4 як колишнього працівника товариства, з вини якого сталась ДТП, 122256,22 грн. матеріальної шкоди в порядку регресу, а також понесені судові витрати.

Рішенням Старосинявського районного суду Хмельницької області від 18 січня 2019 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю КІМЕТ-ТРАНСБУД 122256,22 грн. матеріальної шкоди у порядку регресу та 1834 грн. сплаченого судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати як незаконне та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

На думку апелянта, суд першої інстанції не врахував зміст ч. 1 ст. 132 КЗпП України, за якою за шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов'язків, працівники несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. У справі відсутні обставини, зазначені у ст. 134 КЗпПУ, які б передбачали можливість повної матеріальної відповідальності відповідача. Та обставина, що відповідач отримав автомобіль та товар під підпис, не підпадає під визначену п. 2 ч. 1 ст. 134 КЗпПУ підставу для повної матеріальної відповідальності.

Застосовуючи підставу повної матеріальної відповідальності працівника, яка не була зазначена позивачем, суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, чим порушив положення ст. 13 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства.

Стягуючи з відповідача шкоду в повному обсязі, суд не послався на передбачені в законі підстави такої відповідальності та не навів правову норму, яку застосував.

Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини, що мають значення для справи, допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим рішення суду слід змінити та ухвалити нове судове рішення.

Так, судом встановлено, що 02 квітня 2015 року на 5 кілометрі автодороги ПСО, що у Бориспільському районі Київської області сталась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу VOLVO держзнак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_4, та транспортного засобу ДАФ держзнак НОМЕР_3 з напівпричепом Bodex держзнак НОМЕР_2.

Постановою Старосинявського районного суду Хмельницької області від 15 липня 2015 року відповідача визнано винним за ч. 1 ст. 124 КУпАП у скоєнні даної дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідач перебував у трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю КІМЕТ-ТРАНСБУД м. Київ та працював на посаді водія вантажного автомобіля.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09 вересня 2016 року з товариства обмеженою відповідальністю КІМЕТ-ТРАНСБУД м. Київ на користь приватного акціонерного товариства Страхова компанія Українська страхова група стягнуто 120449,47 грн. збитків, завданих внаслідок вказаної ДТП та 1806,75 грн. витрат по оплаті судового збору, а всього 122256,22 грн., які були сплачені позивачем.

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи і фактично не оспорюються сторонами.

Задовольняючи позов та стягуючи кошти в порядку регресу, суд виходив з того, що відповідач під час виконання своїх трудових обов'язків в товаристві з обмеженою відповідальністю КІМЕТ-ТРАНСБУД м. Київ завдав шкоду його майну, тому має повністю відшкодувати завдану шкоду, виходячи з наявної повної матеріальної відповідальності.

Проте з таким висновком не можна погодитися у повному обсязі.

Так, відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

За змістом частини 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Тобто за наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Виходячи із наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Натомість власник, який відшкодував шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 6 листопада 2013 року № 6-108цс13.

Саме на ці норми права ( ст.ст. 1172, 1191 ЦК України) посилався позивач як на правову підставу заявленого позову, ці норми також вказані судом у мотивувальній частині судового рішення.

Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_4 на користь позивача 122256,22 грн. матеріальної шкоди у порядку регресу (згідно з резолютивною частиною рішення) є правильним.

Разом з тим, мотивувальна частина судового рішення містить посилання на норми статей 130, 132 КЗпП України, роз'яснення пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 року № 14, що регулюють питання матеріальної відповідальності працівника за шкоду, заподіяну підприємству внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків, а також висновок про повну матеріальну відповідальність відповідача як підставу стягнення з нього коштів, що суперечить змісту резолютивної частини рішення.

Вказані норми трудового законодавства не регулюють спірні цивільні правовідносини, що виникли між сторонами, і тому не підлягають застосуванню.

Відтак слід виключити з мотивувальної частини рішення посилання на норми статей 130, 132 КЗпП України, роз'яснення пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 року № 14, а також висновок суду про повну матеріальну відповідальність відповідача як підставу стягнення з нього коштів.

Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення коштів з відповідача на підставі ст.ст. 130, 134 КЗпП України, не спростовують висновку суду про наявність підстав щодо стягнення з нього 122256,22 грн. матеріальної шкоди у порядку регресу.

Відтак в решті рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 18 січня 2019 року змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення посилання на норми статей 130, 132 КЗпП України, роз'яснення пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 року № 14, а також висновок суду про повну матеріальну відповідальність відповідача як підставу стягнення з нього коштів.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07 травня 2019 року.

Судді Л.М. Грох

Р.С. Гринчук

А.М.Костенко