Постанова

від 07.05.2019 по справі 472/26/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

07.05.19

22-ц/812/701/19

Провадження №22-ц/812/701/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 травня 2019 року м. Миколаїв

Справа № 472/26/19

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Шаманської Н.О.,

суддів: Данилової О.О., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом

першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави

до

Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2

про визнання незаконними та скасування наказів, скасування запису в Державному реєстрі речових прав, витребування земельної ділянки

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на ухвалу Веселинівського районного суду Миколаївської області, постановлену суддею Тустановським А.О. 21 лютого 2019 року в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту ухвали не зазначена

у с т а н о в и в:

В січні 2019 року перший заступник прокурора Миколаївської області звернувся з позовом в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ ДГК), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування наказів, скасування запису в Державному реєстрі речових прав, витребування земельної ділянки.

В обґрунтування своїх позовних вимог прокурор зазначав, що згідно наказів ГУ ДГК від 11 квітня 2017 року № 14-4076/14-17-СГ та від 29 червня 2017 року № 14-9165/14-17-СГ ОСОБА_1 . надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, із земель сільськогосподарсього призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області (кадастровий номер НОМЕР_1 ).

На підставі вказаних наказів державним реєстратором Веселинівської районної державної адміністрації за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку.

Втім згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 вже отримував у приватну власність земельні ділянки площами 2 га кожна з кадастровими номерами: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 для ведення особистого селянського господарства в межах території Варовецької сільської ради Городоцького району, Михайлюцької сільської ради Шепетівського району та М`якотівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області. Право власності зареєстровані 20 січня 2016 року , 5 жовтня 2016 року та 15 листопада 2016 року.

Проте, звертаючись до ГУ ДГК із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та про його затвердження і відведення земельної ділянки у власність, відповідач зазначив недостовірні дані про те, що правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства він не скористався.

Вподальшому ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16 серпня 2017 року відчужив право власності на вказану земельну ділянку на корить ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що земельна ділянка була придбана ОСОБА_1 з грубим порушенням норм земельного законодавства , а ОСОБА_2 придбав вказану земельну ділянку в особи, яка з огляду на зазначені обставини, не мала права її отримувати та відчужувати, прокурор просив визнати незаконними та скасувати накази ГУ ДГК від 11 квітня 2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, а також від 29 червня № 14-9165/14-17-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 зазначену земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 21412512 від 11 липня 2017 року про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 за ОСОБА_1 та витребувати у ОСОБА_2 на користь держави в особі ГУ ДГК зазначену земельну ділянку.

Разом з позовом прокурор подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , розташовану в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки (у тому числі у разі її поділу чи об`єднання з іншими ділянками); заборонити ОСОБА_2 вчиняти зі спірною земельною ділянкою дії, спрямовані на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, її поділу або об`єднання з іншими земельними ділянками, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.

В обґрунтування заяви зазначав, що ОСОБА_2 , як власник земельної ділянки, може розпорядитись нею на власний розсуд, у зв`язку з чим існує небезпека відчуження цієї ділянки, що фактично призведе до неможливості реального поновлення інтересів держави та повернення земельної ділянки належному власнику - державі в особі ГУ ДГК, а також унеможливить або ускладнить виконання рішення суду.

Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 21 лютого 2019 року заяву про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на земельну ділянку площею 2 га із кадастровим номером НОМЕР_1 , розташовану в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області. Заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки (у тому числі у разі її поділу чи об`єднання з іншими ділянками). Заборонено ОСОБА_2 вчиняти із вказаною земельною ділянкою дії, спрямовані на зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки, її поділу або об`єднання з іншими земельними ділянками, укладати договори, вчиняти будь-які правочини щодо неї.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не наведення судом переконливих доводів щодо необхідності заборони відчуження спірної земельної ділянки, невирішення питання зустрічного забезпечення, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор, посилаючись на те, що обраний прокурором вид забезпечення позову не обмежує права користування земельною ділянкою її теперішнім власником в існуючих розмірах, за її цільовим призначенням та є співмірним заявленим позовним вимогам, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

У судове засідання відповідачі не з`явилися про день, час та місце судового засідання були повідомленні належним чином, про що свідчать зворотні повідомлення ( а.с.110-112).

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, апеляційний суд розглядав справу за відсутності відповідачів, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до частини 2 статті 149 ЦПК підставою забезпечення позову є можливість ускладнення чи неможливість у майбутньому виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Способи забезпечення позову, які передбачені частиною 1 статті 150 ЦПК, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частини 3 статті 152 ЦПК).

Необхідність вирішення цього питання випливає також з положень статті 10 ЦПК України, за змістом якої цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та рівноправності сторін, а суд зобов`язаний створити умови, за яких дотримувався б необхідний баланс їхніх процесуальних прав та обов`язків та була б гарантована реальна можливість захисту майнових та особистих (немайнових) прав сторін.

Отже, забезпечення позову є сукупністю процесуальних дій, які гарантують позивачу виконання рішення суду в разі задоволення його позову та обмежують, насамперед, права відповідача на розпорядження спірним майном на час розгляду та виконання такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (пункт 4 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову від 2 грудня 2006 року).

При встановленні зазначеної відповідності слід врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність, та брати до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

До видів забезпечення позову законом віднесено накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини 1 статті 150 ЦПК України), а також заборону вчиняти певні дії (пункти 2,4 частини 1 статті 150 ЦПК України).

Під арештом майна слід розуміти заборону розпорядження цим майном, а в певних випадках - і користування ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою для звернення до суду з вимогами про визнання незаконними та скасування наказів, скасування запису в Державному реєстрі речових прав, витребування земельної ділянки, стало незаконне набуття права власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 та вподальшому незаконний перехід права власності на цю ділянку до ОСОБА_2 .

Отже, предметом позову прокурора є правовідносини щодо права власності відповідача на земельну ділянку.

Складовими права власності на землю є право розпорядження, володіння та користування цією нерухомістю.

В порядку забезпечення позову прокурор вважав необхідним тимчасово обмежити відповідача у праві розпорядження спірним майном з передачею прав на цю землю у будь-який спосіб та реєстрацією речових прав, а також змінювати об`єкт спору (змінювати цільове призначення, проводити поділ, об`єднання), що є складовою оспорюваного права власності.

Отже, обраний позивачем спосіб забезпечення позову є співмірним заявленим вимогам.

Спір щодо земельної ділянки є реальним, носить матеріальний характер, титульними володільцями спірного майна (власником) є відповідач ОСОБА_2 ..

Відсутність обтяжень спірної нерухомості не перешкоджатиме подальшій зміні речових прав на землю, що може стати дійсною перешкодою у ефективному захисті та поновленні прав, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору.

Необхідність збереження правового статусу та стану спірної ділянки, який існує, принаймні на час виникнення спору, відповідає умовам вжиття заходів забезпечення позову та застосуванню правил частини 2 статті 149 ЦК.

Такі умови можуть бути забезпечені тимчасовою забороною розпорядження цим майном з передачею прав на цю землю та реєстрацією речових прав, та забороною змінювати об`єкт спору (цільове призначення, поділ, об`єднання тощо).

Такий спосіб забезпечення позову відповідає і підставам, зазначеним прокурором у заяві.

За такого, доводи апеляційної скарги про те, що суд не обґрунтував того, що невжиття заходів забезпечення позову зробить неможливим або утруднить виконання рішення, а також не пересвідчився в реальності загрози невиконання судового рішення не заслуговують на увагу.

З врахуванням вказаних обставин суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали в повній мірі виконав вимоги процесуального законодавства та дійшов правильного висновку про задоволення заяви прокурора про забезпечення позову у зазначений ним спосіб.

Вказаний висновок суду відповідає змісту позовних вимог, матеріалам справи та встановленим судом обставинам по справі.

Безпідставним є посилання на те, що суд не вирішив питання про зустрічне забезпечення позову.

Так, відповідно до положень ст. 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулась із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Проте, застосоване судом забезпечення позову не обмежує ОСОБА_2 права на користування земельною ділянкою за її цільовим призначенням. За такого, відсутні підстави вважати, що відповідачу таким способом забезпечення позову можуть бути спричинені збитки. Апелянт також не навів доказів ймовірності таких наслідків.

Крім того відповідач, при наявності передбачених законом підстав, не позбавлений права звернення в подальшому з заявою про зустрічне забезпечення, відповідно до положень ч. 6 ст. 154 ЦПК України.

Згідно з положеннями ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Веселинівського районного суду Миколаївської області від 21 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, в порядку, передбаченому ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Н.О.Шаманська

Судді: О.О. Данилова

В.В.Коломієць

Повний текст постанови складено 8 травня 2019 року.