Постанова

від 07.05.2019 по справі 319/833/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 07.05.2019 Справа № 319/833/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 319/833/18 Провадження №22-ц/807/1762/19

Головуючий в 1-й інстанції - Хамзін Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2019 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З. СекретарБабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Гришко Р.В. на рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 27 лютого 2019 року, ухвалене в смт. Більмак (повний текст рішення складено 11 березня 2019 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Мар`янівської сільської ради Більмацького району Запорізької області, ОСОБА_2 про скасування рішення сільської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку,-

В С Т А Н О В И В:

26 червня 2018 року до Куйбишевського районного суду Запорізької області звернулася ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 з позовною заявою про скасування рішення Мар`янівської сільської ради Більмацького району Запорізької області від 10.03.2006 року №3 та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , виданого 11.12.2006 року на ім`я ОСОБА_2 . В обґрунтування позову позивач зазначала, що відповідно до розпорядження голови Більмацької районної державної адміністрації №395 від 01.11.2017 вона отримала у власність три земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та 19.12.2017 зареєструвала право власності на них в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Земельним ділянкам присвоєні кадастрові номери та відомості про них внесені до державного земельного кадастру. Проте було виявлено, що земельні ділянки позивача фактично накладаються на земельну ділянку ОСОБА_2 Земельна ділянка ОСОБА_2 була виділена на підставі рішення Мар`янівської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області, яке є незаконним в силу того, що земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту, що суперечить п. б ч. 1 ст. 12 ЗК України. До повноважень сільських рад не відноситься передача земельних ділянок за межами населених пунктів.

Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 27 лютого 2019 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Мар`янівської сільської ради Більмацького району Запорізької області, ОСОБА_2 про скасування рішення сільської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 5 500 (п`ять тисяч п`ятсот) гривень.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника Гришко Р.В. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що інформація отримана суду відповідно до ухвали про витребування доказів, копії картографічних матеріалів та пояснення свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , доводять факт знаходження спірної земельної ділянки за межами населеного пункту. Між тим, суд першої інстанції безпідставно не надав вказаним доказам належної оцінки та не взяв їх до уваги. Відмовляючи у позові, суд залишив право власності двох осіб на одну земельну ділянку не вирішивши спір по суті.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, подану ОСОБА_2 зазначено, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Мар`янівської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області №10 від 15 липня 2005 року (а.с. 56) надано дозвіл на розробку технічної документації земельної документації для передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки - в розмірі 1,60 га для ведення особистого селянського господарства, земельна ділянка знаходиться в АДРЕСА_1

Рішенням Мар`янівської сільської ради Куйбишевського району Запорізької області №3 від 10 березня 2006 року (а.с. 65, 78) затверджено технічну документації зі складання Державного акту на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства зокрема ОСОБА_2 в с. Мар`янівка площею 1,5838 га., передано земельну ділянку у власність ОСОБА_2 - розміром 1,5838 га, земельна ділянка розташована в с. Мар`янівка.

11 грудня 2006 року ОСОБА_2 видано Державний акт НОМЕР_1 (а.с. 52) на право власності на земельну ділянку на підставі рішення Мар`янівської сільської ради від 10.03.2006 №3. Площа земельної ділянки 1,5838 га, земельна ділянка розташована у АДРЕСА_1.

Згідно довідки Запорізької регіональної філії ДП Центр Державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах від 07 квітня 2006 року №213 (а.с. 59) земельній ділянці, що належить ОСОБА_2 , площею 1,5838 га, розташована на території АДРЕСА_1 , присвоєний кадастровий номер НОМЕР_2 .

Згідно розпорядження голови Більмацької державної адміністрації Запорізької області від 01.11.2017 №395 Про виділення в натурі (на місцевості) та передачу у власність земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва власникам земельних часток (паїв) із земель, які передавалися в колективну власність КСП Чапаївське (а.с. 10) виділено в натурі (на місцевості) та передано у власність земельні ділянки ОСОБА_1 , кадастрові номери НОМЕР_3 , НОМЕР_3 , НОМЕР_3 , площею 0,4920 га кожна, вид угідь - пасовища.

Право власності на зазначені земельні ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягами про реєстрацію права власності №108808557 від 22.12.2017 (а.с. 11), №108804320 від 22.12.2017 (а.с. 15), №108801168 від 22.12.2017 (а.с. 19).

Земельні ділянки зареєстровано у Державному земельному кадастрі, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру НВ-2303592452017 від 10.10.2017 (а.с. 12-14), НВ-2303592402017 від 10.10.2017 (а.с. 16-18), НВ-2303592462017 від 10.10.2017 (а.с. 20-22).

Досліджені під час судового розгляду докази, зокрема надані позивачем, не надали суду першої інстанції підстав для однозначного висновку про знаходження земельної ділянки ОСОБА_2 на час її передачі за межами села Мар`янівка Куйбишевського (Більмацького) району Запорізької області, в зв`язку чим суд відмовив у задоволенні позову в зв`язку з недоведеністю.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

За п. б) ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час прийняття рішення про передачу земельної ділянки ОСОБА_2 .) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 173 ЗК України межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів.

Також за статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За вимогами статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно п. б) ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України (в редакції станом на 31.03.2006) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами (ч. 1 ст. 126 ЗК України (в редакції станом на 02.03.2006).

Згідно абз. 4 п. 1 Розділу VІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Державний земельний кадастр у разі якщо кадастрові номери земельних ділянок були визначені (в тому числі на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку), але не присвоєні до 1 січня 2013 року, такі кадастрові номери вважаються присвоєними, а земельні ділянки - зареєстрованими у Державному земельному кадастрі з моменту письмового звернення замовника документації із землеустрою, на підставі якої було визначено кадастровий номер земельної ділянки, без подання електронного документа та стягнення плати за державну реєстрацію земельної ділянки, у разі якщо така документація із землеустрою була затверджена до 1 січня 2013 року в порядку, встановленому законом.

Тобто ОСОБА_2 , як вірно вказав суд першої інстанції, на підставах, встановлених діючим законодавством, набула право власності на земельну ділянку, на яку було оформлено правовстановлюючий документ (Державний акт), який зареєстровано у Куйбишевському районному відділу земельних ресурсів (відділу центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин). Земельна ділянка є сформованою та повинна бути зареєстрована у Державному земельному кадастрі, оскільки документація із землеустрою була затверджена належним чином у встановленому законодавством порядку.

Під час розпаювання земель колишнього КСП Чапаївське було оформлено право власності на земельні ділянки іншій особі - ОСОБА_1 . Землевпорядна документація була узгоджена, дані про земельні ділянки було внесено до Державного земельного кадастру відділом у Більмацькому районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише через порушення, вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, - мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулося порушення ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . Отже, визнання недійсним договору згідно якого особа отримала майно від держави, та подальше позбавлення її цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим. Наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Згідно пункту 30 цього рішення, вилучення у заявника права володіння, раніше наданого державною установою, є порушенням Конвенції, навіть якщо державна установа не мала повноважень надавати заявнику право володіння майном згідно із національним законодавством.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року по справі Рисовський проти України дійшов висновку, що ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправляти за рахунок осіб, яких вони стосуються .

Тобто у вказаному рішенні Європейський суд з прав людини розкриває суть принципу належного урядування, дотримання якого покладається на державні органи (орган місцевого самоврядування) та є запорукою ефективного управління.

ОСОБА_2 здійснила всі визначені законодавством необхідні дії, набула право власності на земельну ділянку.

Неузгодженість законодавства та дії державних органів та органів місцевого самоврядування, існування даних щодо земельної ділянки ОСОБА_2 в системі місцевих координат, відсутність даних про цю земельну ділянку в існуючій системі координат Державного земельного кадастру та публічної кадастрової карти, не є підставою для позбавлення права власності відповідача ОСОБА_2 на земельну ділянку.

Крім того, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що позивач у справі не надав достатніх і допустимих доказів порушення її права власності на земельну ділянку, саме відповідачами. Оскільки встановлення факту накладання земельних ділянок одна на одну, при встановлених у цій справі обставинах, можливо лише експертами (спеціалістами), які мають спеціальні пізнання у сфері землевпорядної документації та кадастрової зйомки. Такі експерті висновки, суду першої інстанції надані не були, клопотання про проведення вказаної експертизи не заявлялось. Хоча на цьому наголошувалось і колегією суддів в ході апеляційного розгляду.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору ; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Гришко Р.В. залишити без задоволення.

Рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 27 лютого 2019 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 08 травня 2019 року.

Судді: С. В. Кухар

О. В. Крилова

О. З. Поляков