Ухвала

від 08.05.2019 по справі 909/450/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 909/450/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

08.05.2019

м. Івано-Франківськ

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Стефанів Т. В., розглянувши матеріали позовної заяви № 01-925 вих-19 від 02.05.2019 (вх. № 8401/19 від 06.05.2019)

за позовом: Першого заступника керівника Калуської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Калуської міської ради

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Калуський молокозавод"

про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 624669 грн 18 коп.

без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ: Перший заступник керівника Калуської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Калуської міської ради до Приватного акціонерного товариства "Калуський молокозавод" про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 624669 грн 18 коп.

Згідно ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 ГПК України).

В силу п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" від 31.03.2005).

Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так у справі "Менчинська проти Російської Федерації" рішення від 15.01.2009, Європейський Суд висловив позицію стосовного того, що сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України обумовлюють обов'язкову наявність спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 ст. 23 вказаного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку про те, що прокурор може представляти в судовому порядку інтереси держави лише у двох випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. При цьому випадками за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) № 3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким чином "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави" особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Частиною 1 ст. 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В даній справі органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Калуська міська рада.

Проте, як доведено прокурором перед судом та вбачається з фактичних обставин справи в наявності бездіяльність останньої, яка полягає у тривалому невжитті будь-яких заходів спрямованих на виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо орендної плати.

За таких обставин, суд вважає, що в даному випадку прокурором належним чином обґрунтовано перед судом правові підстави звернення до суду з даним позовом - необхідність захисту порушених інтересів держави, що полягають у ненадходженні до міського бюджету коштів в сумі 624669 грн 18 коп.; доведено перед судом нездійснення Калуською міською радою - суб'єкта владних повноважень до компетенції якого віднесені повноваження на звернення до суду з позовом про стягнення з боржника заборгованості з орендної плати; вірно визначено орган місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження - Калуська міська рада та повідомлено останній про звернення до суду з даним позовом на підставі ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим кодексом порядку гарантується. Отже, процесуальний закон гарантує кожному право на звернення до суду, проте таке право може бути реалізовано лише в порядку, визначеному цим кодексом.

Господарський процесуальний кодекс України у статті 162 встановлює низку вимог до позовної заяви. Однак позивач не дотримався деяких з них, що є підставою для залишення позовної заяви без руху.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов'язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копії та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення (ч. 1 ст. 172 ГПК України).

Правилами надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270 встановлено, що підтвердженням прийняття для пересилання поштового відправлення є розрахунковий документ, що підтверджує надання такої послуги (касовий чек, розрахункова квитанція тощо). Крім того, надається опис вкладення, зразок бланка такого опису затверджується уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі зв'язку, бланк опису вкладення заповнюється відправником у двох примірниках із зазначенням адреси одержувача, кількості предметів, вартості кожного з цих предметів. Обидва примірники опису підписуються відправником. Працівник об'єкта поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису видається відправникові, другий вкладається до поштового відправлення. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення.

Отже, при поданні позовної заяви позивачем (особою, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи) має бути доданий фіскальний чек відділення поштового зв'язку та опис вкладення з переліком документів, що направляються відповідачу, за підписом працівника об'єкта поштового зв'язку із зазначенням адреси одержувача, кількості предметів, вартості кожного з цих предметів.

Судом встановлено, що в описі вкладення відсутній чіткий перелік документів, що направлялись відповідачу (відсутня вказівка на назви документів), відтак, неможливо встановити, які саме документи відправлялись на адресу Приватного акціонерного товариства "Калуський молокозавод".

Крім того, подані позивачем накладна та копія службового чеку не є доказами, які підтверджують факт направлення позовної заяви з додатками відповідачу.

Тому, суд приходить до висновку про те, що заявником не подано належного доказу в підтвердження факту направлення відповідачу позовної заяви з додатками.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 162, 164 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Частиною 2 ст. 174 ГПК України визначено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про залишення позовної заяви без руху та встановлення десятиденного строку, з дня одержання позивачем цієї ухвали, на усунення виявлених судом недоліків.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4, 162, 164, 172, 174, 232-234 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                  ПОСТАНОВИВ:

позовну заяву Першого заступника керівника Калуської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Калуської міської ради № 01-925 вих-19 від 02.05.2019 (вх. № 8401/19 від 06.05.2019) залишити без руху.

Калуській місцевій прокуратурі у десятиденний строк, з дня отримання даної ухвали, усунути недоліки позовної заяви, а саме надати Господарському суду Івано-Франківської області належні докази направлення копії позовної заяви з додатками відповідачу (розрахунковий документ та опис вкладення в цінний лист).

У разі невиконання цієї ухвали у встановлений судом строк, позовна заява вважається неподаною і підлягає поверненню позивачу зі всіма доданими до неї документами.

Учасники справи можуть отримувати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/fair/sud5010/ та на веб-сторінці Єдиного державного реєстру судових рішень за веб-адресою http://reyestr.court.gov.ua/.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Ухвалу підписано 08.05.2019.

          Суддя                                                                      Т. В. Стефанів