Рішення від 10.05.2019 по справі 520/3092/19

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2019 р. № 520/3092/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському м. Харкова про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (код ЄДРПОУ 22682655) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованості з пенсії, що утворилася за період з 01.04.2017 року по 30.11.2018 року включно;

- зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (код ЄДРПОУ 22682655) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість з пенсії, що утворилася за період з 01.04.2017 року по 30.11.2018 року включно з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;

- відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що вона перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію. Як вказано позивачем з квітня 2017 року виплату пенсії їй було припинено. В подальшому, після надання позивачем довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виплату пенсії було поновлено з грудня 2018 року, однак пенсію за минулий період, тобто з квітня 2017 року по листопад 2018 року виплачено не було. Листом відповідач повідомив позивача про те, що виплату пенсії за минулий період буде здійснено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №365. На думку позивача, відповідач таким чином порушив її права на своєчасне отримання сум пенсійного забезпечення за відповідний період, оскільки їх виплата не може бути пов`язана із наявністю у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 02.04.2019 року звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору у справі №520/3092/19.

Ухвалою суду від 02.04.2019 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.

Представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позов, в якому останнім вказано, що управління із позовом не погоджується, оскільки управлінням щомісячно та в повному обсязі вживаються заходи, направлені на виплату нарахованих, але невиплачених сум пенсії. Так представником відповідача вказано, що на звітну дату кожного місяця Відповідач обчислює заборгованість за поточний місяць по внутрішньо переміщеним особам та щомісячно обчислює загальну заборгованість по нарахованим, але не виплаченим пенсіям та надає цю інформацію до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Суд зазначає, що відповідно до положень ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з положеннями п.2 ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 відповідно до паспортного документу серії НОМЕР_2 , виданого Центрально-Міським РВ Горлівського МУ УМВС України в Донецькій області 03 грудня 2003 року, є громадянином України.

При цьому, відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 позивач є пенсіонером, який отримує пенсію за віком.

Зі змісту позову вбачається, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та на даний час перебуває на обліку у Управлінні праці та соціального захисту населення Адміністрації Московського району Харківської міської ради, що підтверджується довідкою від 18.10.2018 року №0000635918 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що в квітні 2017 року відповідачем без будь-яких пояснень припинено виплату належної позивачу пенсії.

В подальшому, 18.10.2018 р. позивач особисто звернулась із заявою та пакетом документів, необхідних для поновлення виплати пенсії та у грудні 2018 року відповідачем було поновлено виплату пенсії, проте заборгованість, що утворилася з 01.04.2017 року по 30.11.2018 року включно виплачено не було.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що 18.12.2018 р. позивач звернулась із письмовим зверненням до відповідача стосовно повідомлення підстав невиплати пенсії та відновлення виплат.

Матеріали справи містять лист відповідача від 27.12.2018 року №1097/М-3, направлений у відповідь на заяву позивача, зі змісту якого вбачається, що з 01.04.2017 р. виплата пенсії була припинена у зв`язку із скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо перемішеної особи, а починаючи з грудня 2018 р. здійснюється нарахування та виплата позивачу пенсії. При цьому, вказано, що виплата доплати за минулий час внутрішньо перемішеній особі за період з 01.04.2017 року по 30.11.2018 року включно буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного КМУ, що обумовлено п.15 постанови КМУ № 365 від 08.06.2016 року.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, на думку позивача, відповідач порушив її права на своєчасне отримання належних їй сум пенсійного забезпечення, оскільки обмежив її право на щомісячне отримання такої пенсії з підстав, які не передбачені законом. Також вказано, що територіальний орган Пенсійного фонду України протиправно керувався положеннями Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, в якому вказано, що орган, який здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. При цьому, позивачем вказано, що припинення виплати пенсії було здійснено відповідачем протиправно з підстав, не передбачених законодавством. З огляду на вказане позивач була позбавлена можливості своєчасно подати нову довідку.

Суд зазначає, що зі змісту відзиву на позов вбачається, що позивачем не було отримано пенсію за період з квітня 2017 року по листопад 2018 року, на підтвердження чого до суду відповідачем надано довідку про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії за період з 01.04.2017 року по 30.11.2018 року.

Отже, з врахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що позивачем не отримано сум пенсії за період з квітня 2017 року по листопад 2018 року, що учасниками справи не оспорюється.

Надаючи правову оцінку доводам позову і заперечень проти нього, суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Як визначено Європейською соціальною хартією (переглянутою), 1996 року, згода на обов`язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами "досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися" права та принципи, що закріплені у Хартії.

При цьому, положеннями ст.8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положеннями ст.4 Закону №1058-IV передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

В той же час, положеннями ч.3 ст.4 Закону №1058-IV передбачено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, відповідно до якого виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст. 5 Закону №1058-IV вказаний закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до приписів ст. 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Згідно із ст.49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже вказаною нормою визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Суд зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Зі змісту листа відповідача від 27.12.2018 року №1097/М-3 вбачається, що відповідачем виплату пенсії позивачу було припинено з квітня 2017 року у зв`язку з скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05.11.2014 року №63433001194 на підставі протоколу №37 від 11.04.2017 року засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Отже, як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів позивач є внутрішньо переміщеною особою.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

При цьому, суд зазначає, що зі змісту відзиву на позов вбачаються посилання відповідача на обставини того, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Суд зазначає, що відповідно до позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Як передбачено положеннями п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Зі змісту наявної в матеріалах справи відповіді відповідача на заяву позивача вбачається, що відповідач, зокрема, посилається на положення Постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 р. № 365, якою затверджено Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, однак суд зазначає, що такі посилання відповідача не можуть бути враховані судом як належні, оскільки не свідчать про обставини того, що невиплата пенсії позивачу відбулася з підстав, визначених Законом № 1058-IV.

В той же час, суд зазначає, що жодних змін до Закону №1058-IV з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймалось.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Отже, суд приходить до висновку, що, враховуючи відсутність у відповідача заперечень стосовно належності позивачу сум пенсії, право позивача на отримання вказаних сум за період з квітня 2017 року по листопад 2018 року, визначається безпосередньо положеннями Закону №1058-IV, а отже підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і що відповідні суми слід вважати "майном" у значенні цього положення.

При цьому, як встановлено судовим розглядом справи позивач 18.10.2018 року звернулась до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії за віком та надала довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 18.10.2018 року №0000635918.

Для вирішення питання поновлення виплати пенсії позивача було включено до списку № 43 від 19.10.2018 року на отримання інформації для здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, який направлено до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради.

В подальшому, відповідно до протоколу Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам при Управлінні праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради від 08.11.2018 року №102 та особистої заяви позивача від 18.10.2018 року відповідачем було поновлено виплату пенсії з 01.04.2017 року за матеріалами електронної пенсійної справи (особового рахунку), вивантаженої із центральної бази даних одержувачів пенсій.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що вказані обставини свідчать про те, що невиплата вказаних належних позивачу сум є втручанням у його право на мирне володіння майном.

Зазначена правова позиція, викладена і в рішенні ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.06.2014 (за заявою №68385/10 та №71378/10), відповідно до якої, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

Враховуючи наведене, наявні підстави вважати, що у позивача наявні "законні сподівання", оскільки останній отримав право на такі суми відповідно до Закону №1058-IV.

Крім того, суд зазначає, що Конституційним Судом України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Також у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейським судом з прав людини вказано, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

Отже, суд зазначає, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому вищевказані доводи представника відповідача не можуть вважатися належним доказом правомірності невиплати позивачу сум пенсії.

З врахуванням наведеного вище, суд приходить до висновку, що позивачем не отримано нараховані пенсійні виплати за період з квітня 2017 року по листопад 2018 року, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позовних вимог позивача.

При цьому, суд зазначає, що доводи представника відповідача, викладені у відзиві на позов, стосовно вжиття заходів, направлених на виплату нарахованих, але не виплачених сум пенсії, є недоведеними та необґрунтованими, оскільки не підтверджені жодними доказами.

Стосовно позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача провести нарахування та виплатити позивачу заборгованість з пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходів суд зазначає наступне.

Згідно із положеннями абз. 2 ст. 55 Закону України № 2262-ХІІ нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Як передбачено положеннями ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Згідно із ст.3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

При цьому, згідно із п.2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року.

Положеннями п.3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Відповідно до п.5 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, визначено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З аналізу вище вказаного слід дійти висновку, що визначальною умовою для виплати громадянину вказаної компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). В той же час, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що Законом України №2050-ІІІ передбачено право позивача на отримання компенсації втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 18.11.2014 та від 07.11.2012 у справі № 6-131цс12.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.ст. 6 та 7 Закону України № 2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Таким чином, враховуючи, що позивачем набуто право на виплату пенсії у визначеному законодавством порядку, однак відповідачем протиправно не було вчинено дій, направлених на виплату такої пенсії, то суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вказаної позовної вимоги позивача та зобов`язання відповідача провести нарахування та виплатити позивачу заборгованість з пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Стосовно заявленого позивачем клопотання про допущення негайного виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов`язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.

Таким чином, з огляду на обставини того, що присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання/перебування: АДРЕСА_2 ) до Управління Пенсійного фонду України в Московському м. Харкова (61170, м. Харків, вул. Валентинівська, 22Б) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (код ЄДРПОУ 22682655) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованості з пенсії, що утворилася за період з 01.04.2017 року по 30.11.2018 року включно.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (код ЄДРПОУ 22682655) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість з пенсії, що утворилася за період з 01.04.2017 року по 30.11.2018 року включно з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мельников Р.В.