Постанова

від 06.05.2019 по справі 910/12018/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "06" травня 2019 р.                                     Справа№ 910/12018/18 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого:           Мальченко А.О. суддів:            Дикунської С.Я.           Жук Г.А.   при секретарі судового засідання Найченко А.М., розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 у справі № 910/12018/18 (суддя Паламар П.І.) за позовом Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр дитячий Дніпровського району м. Києва» до Публічного акціонерного товариства «Київенерго», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»   про стягнення боргу, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову 80 702,87 грн за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, ВСТАНОВИВ: Комунальне некомерційне підприємство «Консультативно-діагностичний центр дитячий Дніпровського району м. Києва» (далі – КНП «КДЦД», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Київенерго», яке в подальшому змінило найменування та організаційно-правову форму на Приватне акціонерне товариство  «Київенерго» (далі – АТ «Київенерго», відповідач) про стягнення  80 702,87 грн, з яких 79  986,29  грн передоплати та 716,58  грн 3% річних, посилаючись на те, що після розірвання договору про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді) № 510201 від 30.01.2018 відповідач не повернув суму попередньої оплати, на яку не було поставлено теплову енергію, а відтак, вказані грошові кошти є переплатою та утримуються останнім без достатньої правової підстави та підлягають поверненню згідно з приписами  ст.ст. 693, 1212 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України). Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі – КП «Київтеплоенерго», третя особа). Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 у справі №910/12018/18 позов задоволено повністю. Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що договір між сторонами розірвано, а тому грошові кошти, одержані відповідачем понад вартість переданої в межах договору теплової енергії, є безпідставно отриманими; доказів повернення відповідачем одержаних грошових коштів суду не надано, у зв'язку з чим останній дійшов висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст.ст. 625, 1212, 1214 України та стягнення безпідставно набутих коштів, а також трьох процентів річних з простроченої суми. Не погодившись із вищезазначеним рішенням, АТ «Київенерго» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Мотивуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, апелянт посилався на те, що рішення судом було прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В обґрунтування скарги відповідач зазначав, що позивачем у позовній заяві не було зазначено норми матеріального права, яка порушена відповідачем; умови договору не передбачають зобов'язань відповідача сплачувати грошові кошти на користь позивача, а тому неправомірним є примушування відповідача до сплати таких коштів; стягнення вказаної суми грошових коштів є правомірним лише у разі розірвання договору на підставі ст.  1212 ЦК України, однак, у прохальній частині позову позивач просить стягнути такі кошти як передоплату за договором та 3% річних за прострочення, а суд не може самостійно визначати підстави позову; позовні вимоги є передчасними та такими, стосовно яких не настав строк виконання,  оскільки на адресу відповідача не надходило вимоги позивача про повернення грошових коштів, а в матеріалах справи відповідна вимога відсутня; позивачем надано суду лист від 12.06.2018 №312/01-04 без доказів його направлення відповідачеві, з рекомендованими повідомленням про відправлення на невідому адресу, а також листи Дніпровської районної в м.  Києві адміністрації та Департаменту житлово-комунальної інфраструктури, які не є сторонами договору та сторонами у даній справі; судом проігноровано ту обставину, що у долучених до матеріалів справи первинних документах, а саме, платіжних дорученнях про перерахування спірних грошових коштів в призначенні платежу вказаний інший договір; грошові кошти у розмірі 79  986,29  грн з призначенням платежу за відповідний період по договору № 510201 від 30.01.2018 не надходило на рахунок відповідача, жодних доказів про стан розрахунків станом на момент звернення з позовом до суду позивачем не надано, а судом не перевірено. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 поновлено АТ «Київенерго» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2018  у справі № 910/12018/18, відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, розгляд апеляційної скарги призначено на 25.03.2019, встановлено КНП «КДЦД» та КП «Київтеплоенерго» строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2018  у справі № 910/12018/18. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 розгляд апеляційної скарги АТ «Київенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 у справі №910/12018/18 відкладено на 06.05.2019. 26.04.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від КНП «КДЦД» надійшли заява про відшкодування витрат на правничу допомогу та письмові пояснення щодо поданої відповідачем апеляційної скарги, в яких позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач вказував на те, що доводи апелянта про ненадходження спірних грошових коштів на рахунок відповідача є надуманими та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме, платіжними дорученнями та підписаними останнім без зауважень Актами звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.04.2018 та від 31.05.2018; враховуючи дострокове припинення дії договору, спірні грошові кошти (передоплата за договором) набули ознак таких, що перевищують суму грошових коштів за отримані за договором послуги (переплата), а відтак, підлягають стягненню на підставі ст. 1212 ЦК України, про що вказано у позовній заяві; апелянт безпідставно вказує на передчасність позовних вимог, оскільки лист з вимогою про повернення спірних грошових коштів було отримано відповідачем, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту Укрпошти, водночас, відповідачем жодних доказів неодержання вказаного листа не надано. У судове засідання 06.05.2019 відповідач та третя особа явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про день, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином. Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників відповідача та третьої особи, враховуючи відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги за відсутності вказаних осіб. У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а оскаржуване судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити його без змін, а скаргу відповідача - без задоволення. 06.05.2019 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції. Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 30.01.2018 між КНП «КДЦД» (у тексті договору - замовник) та АТ «Київенерго» (у тексті договору - учасник) було укладено договір про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді) № 510201 (далі - договір), відповідно до умов якого учасник зобов'язується поставити замовнику товар - теплову енергію для потреб опалення та гарячого водопостачання до межі балансової належності останнього, а замовник – прийняти і оплатити товар, в порядку і строки згідно з цим договором. Відповідно до п.п. 1.3, 3.1 договору теплова енергія поставляється замовнику у кількості 700 Гкал, згідно додатку № 1 до договору. Ціна договору становить 1164574,43 грн з урахуванням ПДВ та складається із суми очікуваної вартості обсягів місячних поставок теплової енергії протягом вказаного у п. 10.1 строку дії договору. Оплата теплової енергії, відповідно до умов п. 4.2 договору, проводиться щомісячно: - шляхом оплати замовником вартості спожитої теплової енергії протягом 3-х діб після пред'явлення учасником рахунка на оплату товару або після підписання сторонами акту приймання-передавання товарної продукції за звітний період згідно з додатком № 4; - шляхом попередньої оплати, яка здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» у термін до 1 числа звітного періоду у розмірі згідно з додатком № 1 до договору. Відповідно до п. 5.1 договору строк (термін) поставки товарів встановлений до 31.12.2018. Цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2018, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п.  10.1 договору). Додатковою угодою від 13.02.2018 до договору сторони внесли зміни до п. 3.1 договору, зокрема, встановивши, що ціна цього договору становить 970  478,70  грн (без ПДВ), крім того ПДВ сумою 194  095,73  грн, разом 1  164  574,43  грн, а також внесли зміни до п. 10.1 договору, виклавши його в наступній редакції: «Цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє щодо постачання теплової енергії до 31.12.2018, а в частині здійснення розрахунків до повного його виконання». 30.04.2018 припинила дію Угода щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м.  Києва від 27.09.2001, укладена між Київською міською державною адміністрацією та АТ «Київенерго», відповідно до рішення Київської міської ради від 24.04.2018 №517/4581. З огляду на вказану обставину, додатковою угодою від 21.05.2018 до договору сторони погодили розірвати з 30.04.2018 договір, у зв'язку з чим з вказаної дати припинилися зобов'язання учасника перед замовником щодо здійснення постачання теплової енергії з 30.04.2018, а грошові зобов'язання замовника, що виникли за договором та залишилися невиконаними на дату підписання цієї угоди, підлягали виконанню до 25.05.2018. За твердженням позивача, починаючи з червня 2018 року відповідач послуг з постачання теплової енергії за договором не надавав. Посилаючись на наявність переплати за договором у розмірі 79  986,29  грн, яку було здійснено шляхом попередньої оплати за товар (постачання теплової енергії) на виконання умов договору у квітні 2018 року, враховуючи, що такі грошові кошти одержані відповідачем понад вартість переданої в межах договору теплової енергії, а договір між сторонами є розірваним, позивач звернувся з даним позовом до суду про їх стягнення з відповідача на підставі ст.ст. 693, 1212 ЦК України. Колегія суддів апеляційної інстанції частково погоджується з рішенням місцевого господарського суду, а саме, щодо задоволення позовних вимог КНП «КДЦД» до АТ «Київенерго» про стягнення грошових коштів у сумі 79  886,29  грн, а доводи скаржника в цій частині вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне. Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. За своєю правовою природою договірні відносини, що склалися між сторонами у даній справі, мають ознаки договору поставки, на які поширюються приписи ст. 712 ЦК України, згідно з якою продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною другою цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором,  законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено  законом  або не випливає із суті відносин сторін. Законом  можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами. Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами. Отже, укладення АТ «Київенерго» та КНП «КДЦД» вищевказаного договору було спрямоване на отримання останнім теплової енергії та одночасного обов'язку по здійсненню її оплати. За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції з передачі товару підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами. Згідно  зі ст.  1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції Закону України №  1724-VIII від  03.11.2016) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого  наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Відповідно до  ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні  та  зведені  облікові  документи  можуть  бути складені  у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату  складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та  обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу,  яка  брала  участь  у  здійсненні  господарської операції. Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач здійснював передоплату за постачання теплової енергії у період з січня 2018 року по травень 2018 року на загальну суму 626  955,94  грн, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 32 від 30.01.2018 на суму 2  377,00  грн, №4 від 06.02.2018 на суму 29  855,71  грн, №12 від 12.02.2018 на суму 136  333,46  грн, № 13 від 12.02.2018 на суму 134  798,96  грн, №60 від 19.02.2018 на суму 3  911,50  грн, №96 від 13.03.2018 на суму 3  874,77  грн, №43 від 14.03.2018 на суму 172  000,00  грн, №  147 від 13.04.2018 на суму 4  589,20  грн, №60 від 17.04.2018 на суму 115  000,00  грн, №70 від 18.04.2018 на суму 7  542,00  грн, №154 від 18.04.2018 на суму 15  571,00  грн,  № 196 від 14.05.2018 на суму 1  102,34  грн (а.с.  30-41). При цьому, колегія суддів враховує доводи апелянта про те, що у долучених до матеріалів справи первинних документах, а саме, платіжних дорученнях про перерахування спірних грошових коштів, в призначенні платежу вказаний договір №510201 від 30.01.2014, тоді як між сторонами було укладено договір №510201 від 30.01.2018. Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що зазначення дати договору від 30.01.2014 мало місце лише в призначенні платежу у платіжних дорученнях №12 та № 13 від 12.02.2018, та за відсутності між сторонами інших правовідносин, зокрема, на підставі договору від 30.01.2014, помилкове зазначення в призначенні платежу іншої дати договору не може свідчити про те, що такі грошові кошти були перераховані відповідачеві не на виконання укладеного між сторонами договору №510201 від 30.01.2018. У свою чергу відповідач на виконання умов договору здійснив постачання теплової енергії у період з січня 2018 року по травень 2018 року на загальну суму 517  213,94  грн, що підтверджується наступними актами приймання-передавання товарної продукції: №1/2018-510201 від 31.01.2018 на суму 138  710,46 грн, №2/2018-510201 від 28.02.2018 на суму 172  985,04  грн, №3/2018-510201 від 12.04.2018 на суму 142  702,25  грн, №4/2018-510201 від 30.04.2018 на суму 58  658,11  грн, №5/2018-510201 від 31.05.2018 на суму 4  158,08  грн (а.с.  24-26). З огляду на наявність боргу позивача перед відповідачем станом на 01.01.2018 у розмірі 29  855,71  грн, що не заперечується сторонами та вбачається з Акта звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.01.2018 (а.с.  27), судом апеляційної інстанції встановлено, що переплата за поставлену відповідачем теплову енергію у спірний період становить 79  886,29  грн (626  955,94  грн - 517  213,94  грн - 29  855,71  грн). Факт переплати позивачем на користь відповідача за договором за теплову енергію в розмірі 79  886,29 грн підтверджується також Актом звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.05.2018, який підписано без зауважень уповноваженими представниками обох сторін, підписи яких скріплені печатками юридичних осіб (а.с.  29). За приписами частини 1 статті 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Частиною 2 статті 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Водночас, колегія суддів зазначає, що у даному випадку між сторонами припинили існувати договірні відносини у зв'язку з укладенням додаткової угоди від 21.05.2018 про розірвання договору про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді) № 510201 від 30.01.2018, а відтак, до вказаних правовідносин мають бути застосовані правові норми, визначені главою 83 ЦК України, яка встановлює загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Так, відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Разом з тим, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, а отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi вказаної норми лише за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним. Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним. Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 08.01.2019 у справі №916/2927/17 та від 14.01.2019 у справі №912/1188/17. Конструкція    статті 1212    ЦК України, як і загалом норм   глави 83    ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі. Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого    статтею 1212   ЦК України  у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені  статтею 1212   ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.         З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що укладений між сторонами договір було розірвано, матеріали справи не містять доказів наявності дійсних правових підстав для утримання відповідачем грошових коштів позивача в сумі 79  886,29 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 ЦК України. При цьому, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не виходив за межі позовних вимог та самостійно не визначав підстави позову, як про стверджує скаржник, оскільки в позовній заяві позивач в обґрунтування підстав позову посилався саме на виникнення у відповідача зобов'язання з повернення таких грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України. Доводи апелянта про те, що умови договору не передбачають зобов'язань відповідача сплачувати грошові кошти на користь позивача, а тому неправомірним є примушування відповідача до сплати таких коштів, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що зобов'язання з повернення вказаних грошових коштів є позадоговірним, яке виникло після припинення між сторонами договірних правовідносин, що існували на підставі договору про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді) № 510201 від 30.01.2018. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. З матеріалів справи вбачається, що листом № 312/01-04 від 12.06.2018 позивач направив відповідачеві вимогу про повернення залишку коштів згідно акта звіряння розрахунків за теплову енергію за договором про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді) № 510201 від 30.01.2018 (а.с.  54). Доводи апелянта про те, що вказана вимога не була отримана відповідачем суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки в матеріалах справи наявна копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що вказаний лист було отримано представником відповідача за довіреністю 15.06.2018 (а.с.  55). При цьому, доводи апелянта про те, що дане поштове відправлення було направлено на незрозумілу адресу колегія суддів відхиляє з огляду на те, що поштова установа прийняла до виконання таке відправлення та не повернула його відправникові. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує доводи позивача про те, що вказаний у повідомленні про вручення поштовий індекс 04050 відноситься саме до юридичної адреси відповідача (на дату направлення спірного листа), а саме: м.  Київ, вул.  Мельникова, 31. Водночас, колегія суддів зазначає, що оскільки статтею 530 ЦК України  не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому, якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові.  Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення).  Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою. Проте, жодних доказів неодержання вищевказаної вимоги, зокрема, довідки підприємства зв'язку про ненадходження на адресу відповідача відповідного рекомендованого поштового відправлення, останнім суду не надано, як і не надано доказів направлення відповіді на таку вимогу та повернення грошових коштів у розмірі 79  886,29 грн. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що строк виконання відповідачем обов'язку з повернення грошових коштів у сумі 79  886,29 грн настав, сума боргу у вказаному розмірі є доведеною позивачем та не спростованою відповідачем, доказів повернення вказаних грошових коштів матеріали справи не містять, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення вказаної суми на підставі ст.  1212 ЦК України є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Разом з тим, позивачем було заявлено до стягнення 79  986,29 грн, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні вказаної вимоги в частині стягнення грошових коштів у сумі 100,00  грн. Крім того, у зв'язку з порушенням строку виконання відповідачем обов'язку з повернення вказаних грошових коштів, позивачем на підставі ст.  625 ЦК України була заявлена вимога про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 716,58  грн. Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом (ст. 611 ЦК України). Виходячи з вимог частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. В силу приписів статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів. Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Статтю 625 ЦК України  розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5  ЦК України. Отже, положення розділу І книги 5  ЦК України  поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5  ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5  ЦК України). Таким чином, дія  статті 625 ЦК України  поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі  статті 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2  статті 625 ЦК України. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18. Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що до позовної заяви не додано та у матеріалах справи не міститься розрахунку заявленої до стягнення суми 3% річних із зазначенням періоду, за який здійснюється відповідне нарахування, що позбавляє суд можливості здійснити перевірку його правильності. Враховуючи відсутність обґрунтованого розрахунку стягуваної суми  3% річних згідно  зі ст. 625 ЦК України  (із зазначенням конкретного періоду нарахування), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо необґрунтованості позовних вимог в частині стягнення 716,58  грн 3% річних, у зв'язку з чим у задоволенні вказаної вимоги необхідно відмовити. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Водночас, саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення його права відповідачем. Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на викладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог частково, стягнувши з АТ «Київенерго» на користь КНП «КДЦД» 79  886,29 грн боргу. В іншій частині позову, а саме, у стягненні 100,00  грн боргу та  716,58  грн 3% річних необхідно відмовити. За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1   ст.  9 Конституції України  та беручи до уваги ратифікацію   Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР   Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття  Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати  Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод  (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до ч. 1 ст. 277 ГПК України, є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову повністю, у зв'язку з чим апеляційна скарга АТ «Київенерго» підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 у справі №910/12018/18 - частковому скасуванню, з ухваленням у відповідній частині нового рішення про задоволення позову частково. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у відповідності до вимог ст. 129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Крім того, позивач просив здійснити розподіл судових витрат КНП «КДЦД» на правничу допомогу адвоката у зв'язку з розглядом справи судом апеляційної інстанції  у розмірі 6  500,00  грн. За приписами п. 1 ч. 3  ст. 123 ГПК України  до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу. За    результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката згідно з ч. 2    ст. 126 ГПК України  підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. В якості доказів понесення витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, позивачем надано суду копії договору про надання правової допомоги №04/2019 від 02.04.2019, платіжні доручення №145 від 02.04.2019 на суму 4  000,00 грн та №186 від 23.04.2019 на суму 2  500,00  грн на оплату послуг за надання правової допомоги за вказаним договором, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатами Адвокатського об'єднання  «Альва Прайвесі» у зв'язку з наданням правової допомоги позивачеві у справі №910/12018/18. З огляду на вищевикладені приписи процесуального закону, з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17 та практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04), враховуючи надані позивачем докази понесення ним витрат, пов'язаних з правничою допомогою, колегія суддів вважає такі витрати документально підтвердженими та співмірними із ціною позову, складністю справи та обсягом необхідних дій адвоката щодо захисту інтересів позивача під час апеляційного провадження у справі. Разом з тим, враховуючи часткове задоволення позову та апеляційної скарги, з огляду на приписи ч. 2    ст. 126 ГПК України та ч. 4 ст. 129 ГПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що з АТ «Київенерго» на користь КНП «КДЦД» підлягають стягненню 6  434,22 грн витрат на професійну правничу допомогу.   Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: 1.  Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення    Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 у справі №910/12018/18 задовольнити частково. 2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2018 у справі №910/12018/18 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції. «Позов Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр дитячий Дніпровського району м. Києва» задовольнити частково. Стягнути з Акціонерного товариства «Київенерго» (85612, Донецька обл., Мар'їнський район, місто Курахове, вул.  Енергетиків, буд. 34; код 00131305) на користь Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр дитячий Дніпровського району м. Києва» (02098, м. Київ, проспект П.Тичини, 12; код 02125763) 79  886 (сімдесят дев'ять тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн 29 коп. боргу та 1  744 (одну тисячу сімсот сорок чотири)  грн 17 коп. судового збору за подання позову. В іншій частині позову відмовити.». 3. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр дитячий Дніпровського району м.  Києва» (02098, м. Київ, проспект П.  Тичини, 12; код 02125763) на користь Акціонерного товариства «Київенерго» (85612, Донецька обл., Мар'їнський район, місто Курахове, вул.  Енергетиків, буд. 34; код 00131305) 26 (двадцять шість)  грн  75 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги. 4. Стягнути з Акціонерного товариства «Київенерго» (85612, Донецька обл., Мар'їнський район, місто Курахове, вул.  Енергетиків, буд. 34; код 00131305) на користь Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-діагностичний центр дитячий Дніпровського району м.  Києва» (02098, м. Київ, проспект П.Тичини, 12; код 02125763) 6  434 (шість тисяч чотириста тридцять чотири) грн 22 коп. витрат на професійну правничу допомогу. 5.  Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови. 6. Матеріали справи № 910/12018/18 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.           Повний текст постанови складено  11.05.2019. Головуючий суддя                                                            А.О. Мальченко Судді                                                                                С.Я. Дикунська                                                                                 Г.А. Жук