Постанова

від 07.05.2019 по справі 333/953/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 07.05.2019 Справа № 333/953/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №333/953/18 Головуючий у 1 інстанції: Холод Р.С.

Провадження № 22-ц/807/1525/19 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2019 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Крилової О.В.,

Кухаря С.В.,

при секретарі: Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики, укладеного 25.02.2014 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2018 року до суду звернувся ОСОБА_3 з позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором займу.

В обґрунтування позову зазначав, що 25.02.2014 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір позики, за яким остання отримала в борг грошові кошти в розмірі 15000 доларів США, строк повернення боргу до 24.02.1015 року, сума яка підлягає поверненню - 16 500 доларів США.

Проте, в зазначений строк відповідач борг не повернула, 17.01.2018 року здійснила часткове погашення боргу в сумі 163000,00 грн., що є еквівалентом станом на 17.01.2018 року по курсу НБУ 5689,35 доларів США, про що ОСОБА_3 було написано розписку.

До теперішнього часу відповідач ухиляється від повернення суми боргу, незважаючи на закінчення строку, протягом якого кошти мали бути повернуті. З цих підстав ОСОБА_3 просив суд стягнути з ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 292640 грн. 30 коп., що є еквівалентом 10810,65 доларів США, три проценти річних від простроченої суми (за період з 24.02.2015 року до 17.01.2018 року та до 23.02.2018 року) у сумі 39791 грн. 35 коп., що загалом становить 332 431 грн. 65 коп., а також судові витрати.

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_3 із зустрічною позовної заявою про визнання недійсним договору позики, укладеного 25.02.2014 року.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що у 2006 році до неї звернулась мати позивача - ОСОБА_5 з проханням про надання правового захисту як адвоката її засудженому сину - ОСОБА_3 Вироком апеляційного суду Запорізької області від 23.04.2004 року ОСОБА_3 було засуджено за ч.4 ст.152, п.п. 2,10 ч.2 ст.115 КК України та призначено покарання у вигляді 15 років позбавлення волі. В жовтні 2006 року ОСОБА_1 звернулась до Генеральної прокуратури із заявою про ініціювання перегляду вироку суду у зв`язку з нововиявленими обставинами. Згідно з листом Генеральної прокуратури від 11.12.2006 року було призначено розслідування нововиявлених обставин, в результаті якого постановою колегії суддів Судової палати з кримінальних справ Верховного Суду України від 22.04.2008 року вирок апеляційного суду Запорізької області від 13.04.2004 року було скасовано в порядку виключного провадження за нововиявленими обставинами. 12.06.2008 року кримінальна справа відносно ОСОБА_3 закрита за відсутністю в його діях складу злочину. Після звільнення ОСОБА_3 з місць позбавлення волі, позивач за зустрічним позовом продовжувала представляти його інтереси по іншій кримінальній справі та у справі про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 06.11.2012 року було стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку на користь ОСОБА_3 відшкодування матеріальної шкоди в сумі 36 263 грн. та відшкодування моральної шкоди в сумі 500000 грн. В усіх справах інтереси ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_1 представляла на безоплатній основі, була лише усна домовленість про виплату гонорару в розмірі 15 000 доларів США після отримання ОСОБА_3 грошових коштів з Державного бюджету України за рішенням суду.

Після отримання коштів за рішенням суду ОСОБА_3 виконав їх усну домовленість про виплату гонорару за виконану роботу та передав їй грошові кошти в розмірі 15000 доларів США. На його прохання для звітування перед дружиною про витрати позивача по первісному позову було написано розписку про отримання нею зазначеної суми коштів. Маючи довірливі стосунки на протязі тривалого часу ОСОБА_1 написала власноручно договір, в якому зазначила, що дійсно отримала кошти від ОСОБА_3 договір був укладений в 1 екземплярі, без зазначення про отримання коштів на руки, без визначення курсу долару США на момент правочину. Реальний договір позики, який складений професійним адвокатом не може бути укладеним в такій формі як правочин, що має на меті певні наслідки.

Зазначала, що спірний договір позики був укладений з метою настання інших наслідків, ніж надання позики та повернення боргу, в діях ОСОБА_3 та ОСОБА_1 при укладенні договору позики був наявний умисел щодо укладення саме фіктивного договору позики, оскільки внутрішня воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву. З огляду на зазначене просила визнати недійсним договір займу, укладений 25.02.2014 року.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 08 жовтня 2018 року зустрічну позовну заяву об`єднано в одно провадження із первісним позовом.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2019 року позов ОСОБА_3 - задоволено частково. Стягнути з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики в розмірі 292 689,13грн. Вирішено питання судових витрат.

В задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ФОП ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушенням норм матеріальногота процесуального права, просить скасувати рішення суду, ухвалити нове яким відмовити ОСОБА_7 у задоволенні позову, а її вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Стаття 263 ЦПК України визначає суть законності та обґрунтованості судового рішення, а стаття 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання за договором позики від 25.02.2014 року ОСОБА_1 належним чином не виконала, що є підставою для стягнення суми заборгованості за договором позики. Зустрічні позовні вимоги щодо недійсності правочину є недоведеними та необґрунтованими.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, та вірно встановлено судом першої інстанції, що 25.02.2014 року, між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір позики, згідно умов якого позивач надав у користування відповідачу позику в сумі 15000 доларів США, з кінцевим терміном поверненням 24.02.2015 року, що підтверджується оригіналом договору, який є в матеріалах справи (а.с. 154).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Щодо тверджень ОСОБА_1 відповідно до відсутності розписки про отримання нею грошових коштів, та посилання на ч. 2 ст. 1047 ЦК України, згідно якої на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно правової позиції викладеної у Постанові № 6-63 цс13 Про стягнення боргу за договором позики Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Доказів повного повернення боргу ОСОБА_3 суду не надано.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про доведеність факту та розміру заборгованості відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Також, ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки строк повернення коштів за договором є 24.02.2015 року, а позовна заява ОСОБА_3 надійшла до суду 26.02.2018 року. Посилається на постанову судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 02.12.2015 року № 6-895цс15, в якій зазначено, що перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненного з додержанням вимог процесуального законодавства.

Колегія суддів звертає увагу, що у вищезазначеній постанові Верховний Суд України розглядав питання щодо переривання перебігу строку позовної давності у разі подання до суду позовної заяви, яку повернуто позивачеві у зв`язку з порушенням ним правил підсудності. Зокрема, зазначено, що перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема статей 109, 119, 120 ЦПК України. Якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подача позову з недодержанням правил підсудності.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, та вірно встановлено в оскаржуваному рішенні, що ОСОБА_3 направив позовну заяву 23 лютого 2018 року(т.1 а.с. 167), та з урахуванням встановленої у договорі дати повернення позики 24 лютого 2015 року, колегія суддів погоджується із висновком суду, що позивачем за первісним позовом строк позовної давності не пропущено. Так, в цій справі відсутні підстави для врахування вищезазначеного висновку, оскільки ухвалою судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21.03.2018 року встановлено, що позов подано з додержанням вимог процесуального закону, та відкрито провадження по справі (т. 1 а.с. 29).

У зв`язку з вищенаведеним, рішення суду першої інстанції залишається без змін в частині вирішення первісного позову.

В частині вирішення зустрічного позову судове рішення залишається без змін з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Згідно ст. ст. 12, 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Посилання ОСОБА_1 в зустрічному позові та апеляційній скарзі на те, що договір позики був укладений між сторонами на прохання ОСОБА_3 для того, щоб він міг відзвітувати перед своєю дружиною, не підтверджуються належними та допустимими доказами. Доказів вчинення оспорюваного правочину за відсутності волевиявлення ОСОБА_1 матеріали справи також не містять.

Натомість матеріали справи свідчать про те, що договір позики від 25.02.2014 року містить всі необхідні дані для встановлення наявності боргових зобов`язань ОСОБА_1 , як щодо суми боргу, дати повернення боргу та дати складення договору. Також містить особистий підпис ОСОБА_1 , про що остання не заперечує.

Окрім цього, у пункті 4 оспорюваного договору зазначено, що сума грошових коштів, яка підлягає поверненню складає 16500 доларів США з урахуванням суми за користування грошовими сумами протягом 12 місяців. Вказаний пункт також спростовує довід апеляційної скарги щодо укладання зазначеного договору з метою настання інших наслідків, та умислу укладання фіктивного договору, який не буде виконаний.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Проаналізувавши вищенаведені обставини, встановлені в ході перегляду судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, з урахуванням вимог діючого законодавства України, а також пояснень сторін, наданих в ході розгляду справи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки висновки суду є такими, що відповідають дійсним обставинам справи, рішення суду ухвалене з дотриманням норм процесуального права та з правильним застосуванням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, у зв`язку з чим наявні підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384,389 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2019 року по цій справі - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 13 травня 2019 року.

Головуючий

Судді: