Ухвала

від 10.05.2019 по справі 824/31/19-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

10 травня 2019 р. м. Чернівці Справа № 824/31/19-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боднарюка О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Антонюка О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Решетника В.Ф. ,

представники третіх осіб не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Приватного підприємства "Земцентр", третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Брусницької сільської ради, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в Чернівецький окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Приватне підприємство "Земцентр", Брусницька сільська рада, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати протиправними дії Відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області щодо вимоги повторно виготовити проект землеустрою;

- зобов`язати здійснити реєстрацію наданої ОСОБА_1 безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,2218 га в АДРЕСА_1 , під будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

1. Аргументи учасників справи.

1.1.Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням 23 сесії 6 скликання Брусницької сільської ради від 15.07.2013 року № 904-23/13 (із змінами, внесеними рішенням 26 сесії 6 скликання від 05.11.2013 року № 956-26/13 ) йому передано безкоштовно у власність земельну ділянку площею 0,2218 га під будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, затверджено проект землеустрою та надано дозвіл на складання та видачу правовстановлюючого документа про право власності на дану земельну ділянку. При цьому вказав, що земельна ділянка перебуває в його користуванні на ній розташована належна йому на праві власності нерухомість (будівлі колишньої лазні), згідно договору дарування ВЕМ № 935139 від 20.02.2007 року.

Звертаючись до суду наголошував, що рішенням 11 (позачергової) 5 сесії Брусницької сільської ради № 414/11 від 10.05.2007 року за наслідками розгляду заяви, позивачу затверджено розроблену документацію щодо реконструкції будівлі лазні під житловий будинок та внесено частково зміни до генплану забудови с.Діброва, надано дозвіл на виготовлення проекту відводу земельної ділянки під будівництво житлового будинку, вирішено здійснити надання зазначеної земельної ділянки безкоштовно у власність на підставі проекту відведення земельної ділянки.

Приватним підприємством "Земцентр" виготовлено проект землеустрою від 13.12.2013 року № 328 щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки у власність позивачу.

1.2. З огляду на наведене, 26.11.2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо внесення відомостей до державного земельного кадастру на земельну ділянку площею 0,2218 га за адресою АДРЕСА_1 , з метою оформлення права власності на зазначену ділянку, проте відповідачем (лист від 14.12.2018р. № КО-3/0-0.2220-4/136-18) повідомлено останнього, що проект землеустрою розроблений та затверджений на підставі рішення Брусницької сільської ради із порушенням норм земельного законодавства, оскільки згідно проекту формування територій і встановлення меж населеного пункту, вказана земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, тому сільська рада не є розпорядником даних земель.

Звертав увагу суду на те, що на його повторне звернення з аналогічним клопотанням відповідачем зазначено, що зазначена земельна ділянка, на якій розташовані будівлі колишньої лазні, розташовані за межами населеного пункту та належить до земель сільськогосподарського призначення.

Вважаючи, що діями відповідача порушено його право на отримання безоплатно у власність земельну ділянкою звернувся до суду.

2. Представник відповідача заперечував у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи свою позицію, посилаючись на норми земельного законодавства зазначив, що відповідно до проекту формування території і встановлення меж населеного пункту с.Діброва Брусницької сільської ради, земельна ділянка яка розташована за межами населеного пункту відноситься до земель сільськогосподарського призначення (колишні господарські будівлі та двори). Зміна меж населеного пункту с.Діброва по даний час не здійснювалась. Оскільки Брусницька сільська рада не являється розпорядником даної земельної ділянки, тому здійснення реєстрації земельної ділянки за позивачем розташованої за межами населеного пункту провести неможливо.

3.Процесуальні дій в справі.

3.1. 19.02.2019 року ухвалами суду залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Приватне підприємство "Земцентр" та Брусницьку сільську раду.

3.2. 25.02.2019 року ухвалою суду у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів відмовлено повністю.

3.3. 11.04.2019 року усною ухвалою суду (відображено в протоколі судових засідань) за клопотанням представника Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області здійснено заміну неналежного відповідача Відділу Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області на належного відповідача Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, у зв`язку з тим, що на підставі наказу Держеокадастру "Про ліквідацію територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру у Чернівецькій області" від 07.11.2016 року № 282, Відділ Держгеокадастру у Кіцманському районі Чернівецької області ліквідовано як юридичну особу, а повноваження, що належали ліквідованим відділам виконують Головні управління Держгеокадастру у Чернівецькій області.

3.4. 11.04.2019 року ухвалою суду витребувано в Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області відомості щодо земельної ділянки.

4. В судовому засіданні, судом поставлено на обговорення питання щодо юрисдикції спірних правовідносин та можливість розгляду справи в порядку адміністративного судочинства. Доводи учасників справи з приводу юрисдикції спору.

4.1. Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, а також вказав, що вказаний спір має розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

4.2. Представник відповідача в судовому засіданні залишив вирішення даного питання на розсуд суду.

4.3. Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Приватного підприємства "Земцентр" та Брусницької сільської ради в судове засідання не з`явились, про причини неявки суду не повідомили, хоча належним чином були повідомленні про час, місце та дату проведення судового засідання.

Відповідно до частини 1 статті 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи приписи статті 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників третіх осіб.

5. Даючи оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує наступні положення законодавства.

5.1. Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов`язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 р. вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатись "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно до прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінський функцій.

Разом із тим, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, який виник між двома конкретними суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений керувати поведінкою іншого (інших) суб`єктів, а ці суб`єкти відповідно зобов`язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта. У випадку, якщо суб`єкт (в тому числі орган державної влади, місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, та відповідно не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Характерним також є те, що в будь-якому спорі учасником спірних правовідносин може являтись також суб`єкт владних повноважень. При цьому, характер таких правовідносин може мати ознаки публічного-правового спору у поєднанні з вимогами приватного права.

Частиною 3 статті 19 КАС України законодавець визначив, що адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Статтею 5 ЗК України передбачено, що земельне законодавство базується, в тому числі на принципі забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Відповідно до ст.15-1 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить: а) внесення в установленому порядку пропозицій щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, регулювання земельних відносин; б) участь у розробленні та виконанні державних, галузевих, регіональних та місцевих програм з питань регулювання земельних відносин, раціонального використання земель, їх відтворення та охорони, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, у проведенні моніторингу земель, територіальному плануванні; в) організація проведення робіт, пов`язаних із реалізацією земельної реформи; г) проведення відповідно до законодавства моніторингу земель та охорони земель; ґ) ведення та адміністрування Державного земельного кадастру; д) участь у державному регулюванні планування територій; е) проведення державної експертизи землевпорядної документації; є) здійснення заходів щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, формування екомережі; є1) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; ж) вирішення інших питань, визначених законами України та покладених на нього актами Президента України.

Державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 р. № 15, реалізує Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), яка є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-премєр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства.

У відповідності з п.п. 31 п. 4 Положення № 15 Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Приписами ст. 80 ЗК України установлено, що суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності та держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) (ч. 1 ст. 81 ЗК України).

Згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною 4 ст. 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Статтями 125 та 126 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Таким чином, відносини, пов`язані з набуттям та реалізацією громадянами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

Відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимогу про реєстрацію права власності на земельну ділянку, яка є похідною від вимоги - визнання протиправними дій відповідача.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Фактичні обставини справи вказують на те, що спірні правовідносини виникли між позивачем і відповідачем, не стільки щодо правомірності оскаржуваних дій в частині вимоги повторного виготовлення проекту землеустрою - а щодо набуття у власність земельної ділянки та вчинення відповідних реєстраційних дій. Отже, очевидним є те, що в спірних правовідносинах існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №825/478/17 ( провадження № 11-230апп18).

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України судом враховуються висновки Верховного Суду, при виборі і застосуванні норм права.

Враховуючи вищевикладене, в контексті конкретних обставин цієї справи та нормативного регулювання правовідносин, що склалися між учасниками справи, суд дійшов висновку, що на даний спір не поширюється юрисдикція адміністративного суду, що виключає розгляд цієї справи за правилами КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З урахуванням наведеного суд вважає, що у правовідносинах сторін існує спір цивільно-правового характеру, оскільки виник з приводу реєстрації права власності на земельну ділянку.

На підставі наведеного та керуючись статтями 238, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Приватне підприємство "Земцентр" та Брусницька сільська рада, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - закрити.

Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).

Ухвалу в повному обсязі складено 13 травня 2019 р.

Суддя Боднарюк О.В.