Постанова

від 13.05.2019 по справі 826/14370/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/14370/17 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Степанюка А.Г., Файдюка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕТТРЕЙД» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФЕТТРЕЙД» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Р» № 00007511402, форми «Р» № 00007521402, форми «В4» № 000075311402.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2018 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідністю висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції обставинам справи, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2018 року та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

31 січня 2019 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив від Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕТТРЕЙД» (позивач), в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції- без змін.

Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕТТРЕЙД" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, валютного - за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2014 року по 31.12.206 року, про що складено акт перевірки від 25.09.2017 року №386/26-15-14-02-01-14/37771001.

У вищезазначеному акті перевірки встановлено наступні порушення позивачем: п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, п. 5, п.7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290, ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 654 592,00 грн; п. 44.1, п. 44.6 ст.44, п. 188.1 ст. 188, п.198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п. 200.1, ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 259 658,00 грн; завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на суму 177 818 грн.

На підставі висновків акту апелянтом винесено податкові повідомлення-рішення: від 19.10.2017 року №00007511402, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 150 083,73 грн., у тому числі: 120 067,00 грн. - основний платіж, 30016,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції; від 19.10.2017 року №00007521402, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 713 769,00 грн., у тому числі: 654 592,00 грн. - основний платіж, 59 177,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції; від 19.10.2017 року №00007531402, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за платежем податок на додану вартість у сумі 177 818,00 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо взаємовідносин з ТОВ "СТАККАТО-ПЛЮС", колегія суддів зазначає наступне.

Між позивачем та ТОВ "СТАККАТО-ПЛЮС" було укладено договір від 28.02.2013 року №28/02/01, згідно з яким позивач замовляв послуги з розміщення рекламних кампаній (відео роликів); вартість послуг 380 600,64 грн., а також ПДВ 63 433,44 грн., про що свідчать оформлені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг). Надання вказаних послуг документально оформлено актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.12.2014 року на загальну суму 380 600, 64 грн., в т.ч. ПДВ 63 433, 44 грн.

На підставі вказаного договору ТОВ "СТАККАТО-ПЛЮС" на адресу ТОВ "ФЕТТРЕЙД" було виписано податкові накладні на загальну суму ПДВ 63 433,44 грн., а саме: № 338 від 31.12.2014 року на загальну суму 380 600,64 грн. (в т. ч ПДВ 63 433,44 грн.).

Щодо взаємовідносин з ТОВ "ФЕТ-С", колегія суддів зазначає наступне.

Між позивачем та ТОВ "ФЕТ-С" було укладено договір від 06.04.2015 року №03/04/2015, згідно з яким позивач придбаває товар (жир яловичий топлений вищого ґатунку); вартість товару 1 046 813 грн., а також ПДВ 174 468,83 грн., про що свідчать оформлені видаткові накладні та товарно-транспортні накладні про здійснення транспортування товарів.

На підставі вказаного договору ТОВ "ФЕТ-С" на адресу ТОВ "ФЕТТРЕЙД" було виписано податкові накладні на загальну суму ПДВ 174 466,16 грн., а саме: №1 від 01.10.2015 року на загальну суму 115 260,00 грн. (в т. ч ПДВ 19 210,00 грн.), №14 від 29.10.2015 року на загальну суму 207 060,00 грн. (в т.ч. ПДВ 34510,00 грн.), №3 від 08.10.2015 року на загальну суму 170 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 28 333,33 грн.), №4 від 07.05.2015 року на загальну суму 82 848,00 грн. (в т. ч. ПДВ 13 808,00 грн.), №5 від 10.11.2015 року на загальну суму 222 075,00 грн. (в т.ч. ПДВ 37 012,50 грн.), №7 від 07.04.2015 року на загальну суму 28 400,00 грн. (в т.ч. ПДВ 4 733,33 грн.), № 7 від 15.10.2015 року на загальну суму 187 170,00 грн. (в т.ч. ПДВ 31195,00 грн.).

Щодо взаємовідносин з ТОВ "ВЕРЕС - ПЛЮС", колегія суддів зазначає наступне.

Між позивачем та ТОВ "ВЕРЕС - ПЛЮС" було укладено договір від 27.09.2013 року №27/09/11, згідно з яким товариство замовило послуги з розміщення рекламних кампаній (відео роликів); вартість послуг 1 197 457,92 грн., а також ПДВ 199 576,32 грн. про що свідчать оформлені акти здачі-прийняття робіт (послуг).

Надання вказаних послуг документально оформлено актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за період з 30.04.2014 р. по 30.12.2014 року на загальну суму 1 197 457, 92 грн., в т.ч. ПДВ 199 576, 32 грн.; розрахунки проведено на суму 1 319 524 грн. згідно наданих платіжних доручень та даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (на час формування спірних сум валових витрат), витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. При цьому, відповідно до пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 ПК України, під собівартістю реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу розуміються витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

При цьому, згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В контексті наведеного, п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України передбачено, що дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

У той же час, згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг .

Згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ПК України).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вищевикладених положень вбачається, що формування податкового кредиту є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що на момент здійснення вказаних правовідносин, контрагенти позивача були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як платники податку та їм присвоєно індивідуальні податкові номери.

Відповідно до п. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесені відповідні зміни.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки позивачем були реально здійснені та фактично виконані господарські операції по взаємовідносинах з контрагентами, які на момент здійснення господарської діяльності були зареєстровані як платники податку на додану вартість, то податкові повідомлення-рішення винесені податковим органом безпідставно та необґрунтовано.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Суддя Степанюк А.Г.

Суддя Файдюк В.В.