Постанова

від 07.05.2019 по справі 826/12905/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/12905/17 Суддя (судді) першої інстанції: Арсірій Р.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П.,

за участю:

секретаря Левченка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.03.2019 у справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора філії комунального підприємства Київської обласної ради «ГОТОВО» Бодаренко Ангеліни Вікторівни, Філії комунального підприємства Київської обласної ради «ГОТОВО», за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до державного реєстратора філії комунального підприємства Київської обласної ради «ГОТОВО» Бодаренко Ангеліни Вікторівни (відповідач-1), Філії комунального підприємства Київської обласної ради «ГОТОВО» (відповідач-2, ФКП «ГОТОВО»), за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 про: визнання протиправним та скасування рішення відповідачів від 20.07.2017 18:30:09 №36242113 про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна: житловий будинок, АДРЕСА_1 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.03.2019 закрито провадження у справі.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, апелянтом подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Доводи апелянта обґрунтовані тим, що суд першої неповно встановив обставини справи, проігнорував зміст позовної заяви та дійшов хибного висновку про те, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Представник апелянта в судовому засіданні наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції просив скасувати, та направити справу для розгляду до суду першої інстанції.

Представники відповідачів та третьої особи до судового засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання, що не заважає розгляду справи за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення відповідачів від 20.07.2017 18:30:09 № 36242113 про скасування державної реєстрації права власності позивача на об'єкт нерухомого майна.

Позиція позивача обґрунтована тим, що ОСОБА_2 не має речових прав ні на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ні на земельну ділянку, на якій побудований даний будинок, а тому третя особа є неналежним заявником і відповідачі зобов'язані були відмовити у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Разом з тим, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 24.09.2010 № 2-5560/10 позов задоволено, визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22.02.2011 №22-1470/2010 вказане рішення скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Позивач посилалась на те, що вказаним судовим рішенням Апеляційним судом міста Києва хоч і не визнано за позивачем права власності на житловий будинок, однак підтверджено, що даний будинок збудовано позивачем. Крім того, позивач посилалась на те, що третьою особою підроблено документи, які були подані державному реєстратору для внесення оскаржуваного запису про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна: житловий будинок, АДРЕСА_1 .

В контексті наведеного, ОСОБА_1 заперечує речові права третьої особи на об'єкт нерухомості, щодо якого було прийнято оскаржуване у даній справі рішення відповідачів від 20.07.2017 18:30:09 №36242113 про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна. Також позивач обґрунтовує власну правову позицію тим, що саме вона є власником вказаного житлового будинку.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, дійшов висновку, що у даній справі наявний спір про право власності на об'єкт нерухомого майна, а тому такий спір не може бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Під суб'єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (пункти 1, 4 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України).

Колегія суддів звертає увагу на імперативні положення ч. 3 ст. 19 КАС України якими передбачено, що адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Згідно із частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В контексті наведеного, суд першої інстанції вірно вказав, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.11.2018 у справі №490/5986/17-ц надала роз'яснення щодо предметної підсудності спорів, де оскаржуються дії державного реєстратора. Так, Суд вказав на те, що визначальним критерієм здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, а визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін. Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії органу влади чи місцевого самоврядування. Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.10.2018 у справі № 911/488/18 щодо предметної підсудності спорів, де оскаржуються дії державного реєстратора вказала про те, що державній реєстрації підлягає саме заявлене право і державна реєстрація права здійснюється суб'єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, встановлених законом, зокрема, на підставі заяви про державну реєстрацію прав, поданої особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто, відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб'єктом звернення за такою послугою та суб'єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії. Якщо ж, на думку позивача, саме в результаті державної реєстрації права власності за третьою особою - суб'єктом звернення за такою послугою порушується (не визнається, оспорюється) право власності позивача, то має місце спір позивача про цивільне право з цією особою, яка і має бути належним відповідачем у спорі про скасування запису про проведену державну реєстрацію речового права за особою, адже наслідки вирішення такого спору судом безпосередньо впливають на зміст та стан речового права саме цієї особи. До того ж навіть у випадку, коли суб'єкт державної реєстрації прав не допустив порушень законодавства при проведенні державної реєстрації права, це не є перешкодою для розгляду спору за цивільним позовом, задоволення якого є підставою для вчинення реєстраційних дій.

Отже, для визначення предметної підсудності спору, що розглядається у даній справі, необхідно з'ясувати наявність або відсутність приватно-правого спору щодо спірного об'єкта нерухомості.

Як вказано вище, ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення відповідачів від 20.07.2017 18:30:09 №36242113 про скасування державної реєстрації права власності позивача на об'єкт нерухомого майна, які обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 не має речових прав на таке майно, а відтак в межах даного спору має місце спір про право.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 містить посилання на те, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 04 квітня 2018 року у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10 квітня 2018 року у справі № 808/8972/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 05 червня 2018 року у справі № 804/20728/14, від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16, від 13 червня 2018 року у справах № 820/2675/17 та 803/1125/17, та вказано, що спори у цих справах також стосувались оскарження рішення державного реєстратора або запису, здійсненого державним реєстратором у відповідному державному реєстрі щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно за особою, яка не була заявником стосовно вчинення відповідних реєстраційних дій.

Апелянтом зазначено, що у всіх наведених вище справах Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що розгляд позовних вимог особи (яка не була заявником щодо реєстраційних дій) до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у відповідному державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки державним реєстратором вчинені істотні порушення процедури реєстрації. А тому спірні відносини мають публічно-правовий характер.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що апелянтом не наведено жодних істотних порушень процедури реєстрації, які б давали підстави колегії суддів вважати, що даний спір підлягає до розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Так, в апеляційній сказі містяться посилання на Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», проте апелянтом не зазначено, які саме положення вказаного закону не дотримано відповідачами при проведенні спірних реєстраційних дій, або які вимоги інших нормативно-правових актів в сфері державної реєстрації майнових прав було порушено державними реєстраторами.

Посилання апелянта на положення статей 1, 2, 4, 5, 19 КАС України носять загальний характер, жодним чином не спростовують висновки суду першої інстанції, та не свідчать про відсутність спору про право цивільне в межах даної справи, а тому також відхиляються колегією суддів.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для закриття провадження в адміністративній справі, оскільки спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.03.2019 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Постанову у повному обсязі складено 13.05.2019)

Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко

Суддя В.П. Мельничук

Суддя І.О. Лічевецький