Постанова

від 14.05.2019 по справі 922/1276/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2019 р.                                                                         Справа № 922/1276/18  

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя              Бородіна Л.І., суддя  Мартюхіна Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М.,

представників сторін:

позивача - Ворожбянов А.М. на підставі довіреності від 02.01.2019 №08-21/1/2-19,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх.№823 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 11.02.2019, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Добреля Н.С., час проголошення рішення - 10:52год., дата складання повного тексту рішення - 19.02.2019, у справі №922/1276/18

за позовом Харківської міської ради, м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кафе Лісне", м. Київ,

про стягнення  2 187 875, 32грн

ВСТАНОВИЛА:

Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кафе Лісне" про стягнення 2 187 875, 32грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідач у період з 01.05.2015 по 30.04.2018 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, у зв`язку з чим на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України має повернути безпідставно отримані кошти в розмірі орендної плати позивачу; судові витрати просить покласти на відповідача.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.02.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю з тих підстав, що позивачем не було надано суду технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яку, за твердженням позивача, займає відповідач. Наданий позивачем розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, заявленої до стягнення позивачем, не містить даних щодо технічної документації земельної ділянки, витягу з нормативної грошової оцінки землі. З розрахунку позивача неможливо встановити, чи вірними є застосовані останнім функціональне призначення, коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені в якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення позивачем.

Судом першої інстанції також зазначено, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо виділення земельної ділянки, її кадастрового номеру, оскільки наданий позивачем акт обстеження не містить таких даних. Інших доказів, що могли б ідентифікувати земельну ділянку, яку за твердженням позивача, займає відповідач, Харківською міською радою не надано.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права і неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позовних вимог повністю, витрати зі сплати судового збору просить покласти на відповідача.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що збереження відповідачем грошових коштів, які мали б бути сплачені позивачу в якості орендної плати, відбулось за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки; судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин норми статей 152, 157 Земельного кодексу України, статті 22 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 224 Господарського кодексу України, що призвело до необґрунтованих висновків про недоведеність позовних вимог. Апелянт вважає, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню норми статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Як вказує апелянт на 9 сторінці апеляційної скарги, Харківською міською радою шляхом прийняття рішення від 03.07.2013 №1209/13 розроблена та затверджена технічна документація на всі землі міста Харкова, у тому числі і спірної земельної ділянки, поряд з цим, на сторінці 10 апеляційної скарги апелянт зазначає, що технічна документація на спірну земельну ділянку не розроблена. Як вказує апелянт, виконавчі органи міської ради мають право та можливості розрахувати нормативну грошову оцінку конкретної земельної ділянки, а для розрахунку розміру безпідставно збереженого відповідачем майна - грошових коштів за використання земельної ділянки комунальної власності та вирішення справи по суті не потрібен витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 11.02.2019 у справі №922/1276/18; встановлено відповідачу строк до 01.04.2019 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання відзиву апелянту; призначено справу до розгляду на 09.04.2019 о 10:00год.

Відповідач відзив до суду апеляційної інстанції не надав.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.04.2019 оголошено перерву у судовому засіданні до 10:00год. 14.05.2019.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2019, у зв'язку з відпусткою судді Лакізи В.В., для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Бородіна Л.І., суддя Мартюхіна Н.О.

О 10:10год. 14.05.2019 у зв'язку зі зміною складу колегії суддів, розгляд апеляційної скарги розпочато спочатку; у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду представник апелянта оголосив доводи апеляційної скарги, просить її задовольнити.

Як зазначає представник апелянта, технічна документація на спірну земельну ділянку мала бути виготовлена, оскільки рішенням 29 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 24.12.2008 №356/08 ТОВ "Кафе Лісне" було надано в оренду строком до 01.12.2013 року земельну ділянку по Поміркам, 27. Однак, як вказує представник, технічна документація у Харківської міської ради відсутня, у зв'язку з чим, просить відкласти розгляд справи для надання часу отримати технічну документацію, якщо така є в архіві органу держгеокадастру.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився.

Судова колегія зазначає, що згідно матеріалів справи, відповідач при розгляді справи ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції поштову кореспонденцію, яку суди надсилали йому на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, жодного разу не отримав.

За приписами частин 3, 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

За змістом частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України, до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація базується, зокрема на таких основних принципах: обов'язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі.

Згідно з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців  та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: 04205, м. Київ, проспект Оболонський, будинок 22-В.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Згідно матеріалів справи, поштовий конверт, який був надісланий судом на зазначену адресу відповідача, повернутий до суду із зазначенням причини повернення "не знаходиться".

У зв'язку з цим, 18.03.2019 і 10.04.2019 на офіційному веб-порталі "Судова влада України" для відповідача було розміщено оголошення про дату та час судового засідання у справі №922/1276/18; крім того, ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 09.04.2019, якою було оголошено перерву у судовому засіданні до 10:00год. 14.05.2019, також було надіслано судом за місцезнаходженням земельної ділянки відповідача: м. Харків, Помірки, 27.

Проте, поштовий конверт також був повернутий до суду із зазначенням причини повернення "через не запит".

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вжито усіх можливих і необхідних заходів щодо належного та завчасного повідомлення відповідача про час, дату і місце розгляду апеляційної скарги, і відповідач вважається таким, що повідомлений належним чином.

Заслухавши у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 14.05.2019 усне клопотання представника апелянта про відкладення розгляду апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

За змістом статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до положень статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються саме сторонами та іншими учасниками справи; суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, саме позивач звертаючись до місцевого господарського суду з позовною заявою із викладеними у ній вимогами до відповідача мав у відповідності до положень чинного господарського процесуального законодавства підготувати позовну заяву, обґрунтувати її належним чином і на підтвердження своїх доводів і вимог надати суду у передбаченому законом порядку усі належні і допустимі докази, у тому числі і розроблену щодо спірної земельної ділянки технічну документацію, якщо така є.

Проте, позивачем таких доказів до позовної заяви надано не було. Більше того, сам апелянт в апеляційній скарзі посилається на те, що технічна документація щодо спірної земельної ділянки розроблена не була.

В оскаржуваному рішенні місцевим господарським судом встановлено, що в матеріалах справи відсутня технічна документація стосовно земельної ділянки за адресою: Помірки, 27 у місті Харкові; позивачем також не було надано рішення 29 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 24.12.2008 №356/08, яким, як вказує апелянт, ТОВ "Кафе Лісне" було надано в оренду строком до 01.12.2013 року земельну ділянку за адресою: Помірки, 27 у місті Харкові і посилання на яке є в акті обстеження земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчинення нею процесуальних дій.

І доводи апелянта, що в місцевому господарському суді інтереси позивача представляв інший представник ради у будь-якому випадку не можуть бути підставою недотримання вимог чинного процесуального законодавства України.

Судова колегія також зазначає, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Крім того, згідно зі статтею 81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Проте, позивач до місцевого господарського суду з такими клопотаннями не звертався.

Матеріали справи свідчать, що розгляд справи в місцевому господарському суді тривав з травня 2018 року і позивач не був позбавлений можливості вчинити передбачені процесуальним законодавством дії в обґрунтування доводів позовної заяви.

До того ж, відповідно до положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, а додаткові докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним господарським судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Проте, у даному випадку, апелянт, по-перше, не надає суду апеляційної інстанції доказів хоча б імовірної наявності технічної документації на спірну земельну ділянку і вчинення ним дій, спрямованих на її отримання, при цьому, в апеляційній скарзі посилається на те, що технічна документація не виготовлялась; по-друге, не обґрунтовує суду апеляційної інстанції обставин неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього; і по-третє, апелянт не був позбавлений права і можливості, натомість Господарським процесуальним кодексом України на нього покладено відповідний обов'язок, разом із зверненням до суду з позовною заявою належним чином її обґрунтувати і додати до позовної заяви усі докази в її обґрунтування або ж вчинити передбачені процесуальним законодавством дії для їх витребування, однак, цього позивачем здійснено не було.

Враховуючи вищевикладене, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги, відповідач належним чином повідомлений про час, дату і місце розгляду апеляційної скарги, а неявка у судове засідання його представника не перешкоджає розгляду справи по суті, колегія суддів відхиляє усне клопотання представника апелянта про відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено місцевим господарським судом, Харківською міською радою відповідно до статті 189 Земельного кодексу України здійснено заходи самоврядного контролю з питань використання та охорони земель територіальної громади, додержання вимог земельного законодавства.

Так, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав за нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08.05.2018 №123203283 ТОВ "Кафе Лісне" на праві приватної (колективної) власності по Поміркам, 27 належить:

-          нежитлові приміщення 1-го поверху №45-:-61 загальною площею 137, 9кв.м в літ. "А-1" на підставі договору купівлі-продажу від 05.06.2008 №5032;

-          нежитлові приміщення №1-7, 23, 26, 27, 31 в літ. "А-1" загальною площею 305, 6кв.м нежитлова будівля літ. "М-1" загальною площею 6, 2кв.м на підставі договору купівлі-продажу від 20.08.2008 №7488;

-          нежитлові приміщення №1-5 в літ. "В-1" загальною площею 33, 1кв.м № 1-3 в літ. "Г-1" загальною площею 25, 3кв.м №1 в літ. "Д-1" загальною площею 9, 6кв.м №1-2 в літ. "Е-1" загальною площею 14, 5кв.м на підставі договору купівлі-продажу від 24.04.2008 № 3943;

-          нежитлові приміщення №8-22, 24, 25, 28-30, 32-44 в літ. "А-1" №1-5 в літ. "Ж", №1-1 в літ. "З", №1-8 в літ. "И", №1-2 в літ. "К", загальною площею 748, 8кв.м на підставі свідоцтва про право власності від 23.06.1999;

-          нежитлова будівля літ. "Б-1" загальною площею 62, 7кв.м договору купівлі-продажу від 05.06.2008 №5028.

Як зазначає позивач, відповідачем з 20.06.2008 та по теперішній час використовується земельна ділянка площею 0, 4241га по Поміркам, 27 у м. Харкові без виникнення права власності, користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до статей 125, 126 Земельного Кодексу України; позивачем було здійснено розрахунок розміру орендної плати, яка підлягала сплаті відповідачем за використання земельної ділянки комунальної власності по Поміркам, 27 у м. Харкові у період з 01.05.2015 по 30.04.2018, що склала 2 187 875, 32грн.

Місцевим господарським судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів оформлення відповідачем права користування земельною ділянкою за адресою: Помірки, 27 у місті Харкові.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 08.05.2018 здійснено обстеження земельної ділянки, за результатами якого складено акт, в якому встановлено, що ТОВ "Кафе Лісне" використовує земельну ділянку площею        0, 4241га по Поміркам, 27 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель, право власності на які зареєстровано за відповідачем.

В акті також зазначено про наявність рішення 29 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 24.12.2008 року № 356/08, яким ТОВ "Кафе Лісне" надано в оренду строком до 01.12.2013 року земельну ділянку загальною площею 0, 4241га за адресою: Помірки, 27 за рахунок земель житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель.

Проте, позивачем не було надано до суду відповідного рішення щодо  укладання договору оренди, та матеріали справи його також  не містять.

Згідно розрахунку позивача, площа яка займається відповідачем складає                    4 241кв.м, функціональне призначення земельної ділянки - для земельних ділянок, інформація про які не внесена до відомостей Державного земельного кадастру; площа земельної ділянки визначена на підставі топографічного плану та акту обстеження земельної ділянки, які не є документацією землеустрою згідно положень статей 25, 26, 50 Закону України "Про землеустрій".

Технічна документація стосовно земельної ділянки за адресою: Помірки, 27 у місті Харкові у матеріалах справи відсутня; наданий позивачем розрахунок не містить даних щодо технічної документації земельної ділянки, витягу з нормативної грошової оцінки землі.

Судом першої інстанції також встановлено, що з розрахунку позивача неможливо встановити чи вірними є застосовані останнім функціональне призначення, коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені в якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення позивачем.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо виділення земельної ділянки, її кадастрового номеру та площі, оскільки наданий позивачем акт обстеження не містить таких даних.

Інших доказів, що могли б ідентифікувати земельну ділянку, яку за твердженням позивача, займає відповідач, Харківською міською радою не надано.

Апеляційним господарським судом встановлено, що об'єктивно перевірити вірність здійсненого позивачем розрахунку дійсно неможливо, виходячи з такого.

Відповідно до Рішення Харківської міської ради 19 сесії 5 скликання від 27.02.2008 №41/08 "Про затвердження "Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі в м. Харкові", яке перебуває у вільному доступі в мережі Інтернет, річна орендна плата за земельну ділянку розраховується за певною формулою, де за основу беруться показники нормативної грошової оцінки земельної ділянки; єдина для м. Харкова базова ставка орендної плати; коефіцієнт, який враховує наявність складних інженерно-геологічних умов земельної ділянки, що визначається згідно з додатком до Положення; а також коефіцієнт, який враховує розмір земельної ділянки.

У здійсненому позивачем розрахунку у графі "розрахунок розміру орендної плати" позивачем взято за основу коефіцієнт складних інженерно-геологічних умов земельної ділянки у розмірі 1, однак у додатку до Положення таке значення цього коефіцієнту взагалі відсутнє, натомість, є значення 0, 73; 0, 90; 0, 76; 0, 90 для окремих земельних ділянок, обрати із яких вірний не вбачається можливим з огляду на неможливість встановити інженерно-геологічні умови спірної земельної ділянки.

Крім того, в апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що Харківською міською радою шляхом прийняття рішення від 03.07.2013 №1209/13 розроблена та затверджена технічна документація на всі землі міста Харкова, у тому числі і спірної земельної ділянки.

Колегія суддів зазначає, що згідно вказаного рішення, яке також є у вільному доступі в мережі Інтернет, у ньому містяться значення коефіцієнтів Км2, Км3, які позивач застосовує у своєму розрахунку при зазначенні вихідних даних для розрахунку нормативної грошової оцінки. Дослідивши у вказаному рішенні Харківської міської ради відомості щодо меж економіко-планувальної зони судом встановлено, що спірна земельна ділянка, яка знаходиться у Помірках, відноситься до Київського району міста Харкова, однак із такою адресою є два коди меж економіко-планувальної зони - 6677, 6678. Із такими кодами підлягають застосуванню коефіцієнти Км2: 1, 20 або 0, 82, у той час, як позивач застосовує коефіцієнт 1, 59. І знову ж таки обрати вірне значення суд апеляційної інстанції не має можливості, оскільки встановити вірним код, який підлягає застосуванню за відсутності кадастрового номеру земельної ділянки неможливо.

Щодо значення коефіцієнтів Км3 для зон впливу локальних факторів, то ці значення взагалі рахуються як від ... до.... І встановити, чому позивачем обрано саме коефіцієнт 1, 19914 взагалі не виявляється можливим.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 14.05.2019 представник апелянта на запитання головуючого судді щодо здійсненого позивачем розрахунку надати пояснення не зміг.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції цілком погоджується з висновком суду першої інстанції, що з розрахунку позивача неможливо встановити, чи вірними є застосовані останнім функціональне призначення, коефіцієнти, які зазначені в якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення позивачем.

Крім того, як вірно встановлено судом, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо виділення земельної ділянки, її кадастрового номеру .

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що виконавчі органи міської ради мають право та можливості розрахувати нормативну грошову оцінку конкретної земельної ділянки, однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що у будь-якому випадку судове рішення має відповідати встановленим статтею 236 Господарського процесуального кодексу України вимогам, а саме, повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.  

Звертаючись до місцевого господарського суду з позовом, позивач має належними і допустимими доказами обґрунтувати позовні вимоги, а суд - повно і всебічно з'ясувати обставини, на які сторони посилаються, дослідити докази і ухвалити рішення відповідно до норм матеріального і процесуального права, і тому саме по собі посилання апелянта на те, що цей розрахунок здійснено виконавчим органом міської ради, без перевірки його обґрунтованості судом, не може бути належним і допустимим доказом обґрунтованості розміру позовних вимог.   

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Предметом позову у даній справі є стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати, що становить 2 187 875, 32грн за користування земельною ділянкою без оформлення документів щодо права користування на неї на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.   

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Отже, за змістом статті 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 1214 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.

Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень  глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України       збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина 1 статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

За змістом глав 82 і 83 Цивільного кодексу України, для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондиційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Згідно із частиною 1 статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.

Пунктом 14.1.147 Податкового кодексу України встановлено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами, права власності на землю є: територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Приписами частини 1 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування (частина 1 статті 123 Земельного кодексу України).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (частина 1 статті 124 Земельного кодексу України).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

Частина 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Отже, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, проте матеріали справи не містять доказів належного оформлення власником права користування земельною ділянкою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 дійшла висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.       

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка кореспондується з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

За таких обставин, з метою дотримання принципу правової визначеності, та формування сталої судової практики суд апеляційної інстанції враховує зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування конкретних норм права до спірних правовідносин.

При цьому, судова колегія відхиляє доводи апелянта, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що до спірних правовідносин не можуть застосовуватись положення статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України, оскільки із мотивувальної частини оскаржуваного рішення вбачається, що судом такого висновку здійснено не було.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач є власником нерухомого майна, що підтверджується інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Приписами статті 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

З приписів наведеної норми права вбачається, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Матеріали справи не містять відомостей про внесення земельної ділянки, визначеної у акті обстеження від 08.05.2018, а саме, площею 0, 4241га за адресою: Помірки, 27 у м. Харкові, до Державного земельного кадастру.    

Отже, матеріли справи не містять доказів того, що земельна ділянка загальною площею 0, 4241га за адресою: Помірки, 27 у м. Харкові,  на якій розташоване нерухоме майно відповідача та за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, була сформована як об'єкт цивільного права протягом зазначеного позивачем періоду - 2015-2018 років та станом на дату подання позовної заяви.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, Помірки, 27, від 08.05.2018 є неналежним доказом сформованості земельної ділянки як об'єкта цивільного права, оскільки чинним законодавством не передбачено формування земельної ділянки на підставі цього акту та наданого позивачем топографічного плану і геодезичної зйомки.  

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю – це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі", істотними умовами договору оренди землі, зокрема є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); орендна плата із зазначенням її розміру, індексації.

Зі змісту статей 14,  288 Податкового кодексу України вбачається, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).

Таким чином, для вирішення даного спору встановленню підлягають обставини, зокрема чи є спірна земельна ділянка сформованим об'єктом цивільних прав, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, а предметом доказування у цій справі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки: її  площа, межі, кадастровий номер та її нормативна грошова оцінка, яка є необхідною для визначення розміру позовних вимог та їх обґрунтованості.  

Така правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №922/587/18 та від 13.02.2019 у справі №922/392/18.

Частинами 1, 2 статті 20 Закону України "Про оцінку земель" за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі: визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (стаття 13 Закону України "Про оцінку земель").

Статтею 18 Закону України "Про оцінку земель" встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій".

Частиною 2 статті 26 Закону України "Про землеустрій" встановлено, що розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою; фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель").

У спірних правовідносинах апелянт не спростовує, що спірна земельна ділянка не є сформованим об'єктом цивільних прав, сам апелянт в апеляційній скарзі посилається на те, що технічна документація на спірну земельну ділянку не розроблялась; апелянт не спростовує висновки суду першої інстанції про те, що  в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо виділення земельної ділянки, її кадастрового номеру.

Позивачем не доведено належними та допустимим доказами нормативну грошову оцінку землі, оскільки витяг про нормативну грошову оцінку землі відсутній; як вказує апелянт в апеляційній скарзі, вказаний витяг можливо отримати лише у разі наявності розробленої та затвердженої технічної документації на конкретну земельну ділянку, яка в даному випадку відсутня.

Позивач визначив розмір орендної плати самостійно шляхом арифметичного розрахунку, однак, як зазначено вище, судом апеляційної інстанції встановлено, що фактично перевірити правильність його нарахування або здійснити самостійно власний розрахунок за відсутності технічної документації, витягу про нормативну грошову оцінку землі неможливо.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки розмір позовних вимог визначений позивачем саме з розрахунку орендної плати за користування земельною ділянкою відповідачем, необхідною умовою його визначення відповідно до Закону України "Про оренду землі", Податкового кодексу України та Земельного кодексу України є встановлення нормативної грошової оцінки землі, на підставі якої визначається розмір орендної плати.

Зазначене спростовує доводи апелянта, що для розрахунку розміру безпідставно збереженого майна - грошових коштів за використання земельної ділянки не потрібне витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем не обґрунтований розмір земельної ділянки та не доведений розмір заявлених до стягнення позовних вимог.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 11.02.2019 у справі №922/1276/18 слід залишити без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 255-256, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 11.02.2019 у справі №922/1276/18 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття; порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 15.05.2019.

Головуючий суддя                                                                    Л.М. Здоровко

Суддя                                                                                           Л.І. Бородіна  

       Суддя                                                                                           Н.О. Мартюхіна