Рішення

від 15.04.2019 по справі 911/2325/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2019 р.                                 Справа № 911/2325/18

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., при секретарі судового засідання Литовці А.С., розглянувши матеріали справи

за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінінвест»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1) Міністерства екології та природних ресурсів України;

2) Національного природного парку «Голосіївський»

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

за участю представників учасників справи:

прокурор: Холоденко А.С.;

позивач: не з'явився;

відповідач: ОСОБА_1 – керівник;

треті особи: не з'явились.

СУТЬ СПОРУ:

Перший заступник прокурора Київської області (далі – прокурор) звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінінвест» (відповідач, ТОВ «Грінінвест») про витребування з незаконного володіння на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки площею 0,10 га з кадастровим номером 3210946200:01:041:0058.

Обгрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначає, що земельна ділянка площею 0,10 га з кадастровим номером 3210946200:01:041:0058, що розташована по вул. Мальовнича, 30 в смт Коцюбинське Київської області вибула із володіння держави поза її волею, що встановлено рішенням суду у справі № 367/929/16-ц, а відтак набуття відповідачем на підставі акту прийому-передачі № 1 від 30.12.2015 нерухомого майна, як внеску до статутного капіталу ТОВ «Грінінвест», у власність спірної земельної ділянки здійснено з порушенням норм чинного законодавства, у зв'язку з чим прокурор, в порядку статті 388 Цивільного кодексу України, просить суд витребувати з незаконного володіння ТОВ «Грінінвест» на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 3210946200:01:041:0058, що розташована по вул. Мальовнича, 30 в смт Коцюбинське Київської області.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.11.2018 відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 17.12.2018. Вказаною ухвалою залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінприроди) та Національний природний парк «Голосіївський» (далі – треті особи).

05.12.2018 Мінприроди подало письмові пояснення щодо позову від 04.12.2018 № 1381/11-18, в яких підтримує позовні вимоги прокуратури в повному обсязі посилаючись на те, що спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, що були і залишаються землями лісогосподарського призначення, які перебувають у державній власності, при цьому спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза її волею. У поданих поясненнях Мінприроди просить суд розгляд справи здійснювати за відсутності його представника.

14.12.2018 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, а також застосувати до позовних вимог про витребування майна строк позовної давності. Заперечуючи проти доводів, викладених в позові, відповідач зазначає, що судове рішення від 15.08.2013 у справі № 367/929/13-ц постановлено заочно, а отже у вказаній судовій справі відповідачі не надавали свої пояснення та доводи і заперечення проти заявлених позовних вимог, а тому висновки суду зроблено виключно на доказах і виходячи з правової позиції прокурора. Також відповідач зазначає, що рішенням Ірпінського міського суду спростовуються доводи позивача щодо приналежності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду. Крім того, відповідач зазначає, що висновки Ірпінського міського суду Київської області щодо перевищення повноважень Коцюбинською селищною радою при відведенні спірної земельної ділянки здійснені без урахування обставин, які були дослідженні та встановлені Окружним адміністративним судом м. Києва у справі № 2а-6326/11/2670, отже рішення Ірпінського міського суду прийнято за наявності чинного рішення в іншій справі, яким встановлені протилежні факти, не можна вважати достовірним та однозначним. Крім того відповідач вказує на те, що позов подано першим заступником прокурора Київської області без достатніх повноважень.

Окрім того, до поданого відзиву відповідачем додано заяву в порядку ст. 267 Цивільного кодексу України, в якій відповідач просить суд застосувати строки позовної давності до позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з підстав пропуску строку позовної давності. Вказана заява мотивована тим, що оскільки у даній справі позов заявлений в інтересах держави, як суб'єкта цивільних правовідносин, то строк позовної давності слід обраховувати з моменту коли державі стало відомо або могло стати відомо про порушення її прав. Держава в особі Кабінету Міністрів України та інших органів мала безперешкодну можливість отримати інформацію щодо відведення спірних земельних ділянок як з мережі інтернет, де містяться посилання на факт відведення та судові рішення щодо спірних земельних ділянок, в тому числі і конкретної земельної ділянки, яка є предметом спору, так і з сайту Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, зі змісту постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011 у справі № 2а-6326/11/2670, прямо вбачається всі реквізити рішень, якими відводилися земельні ділянки, а тому держава, зокрема в особі Кабінету Міністрів України, могла знати про відведення спірних земельних ділянок ще в 2012 році і не була позбавлена права звернутися з відповідним позовом до суду про витребування спірної земельної ділянки в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України. Натомість з даним позовом прокуратура звернулася в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України лише 2018 року, тобто з пропуском встановленого трирічного строку, передбаченого ст. 257 Цивільного кодексу України. Окрім того відповідач зазначає, що органам прокуратури, як представницькому органу держави, було відомо про відведення спірної земельної ділянки ще в 2009 році.

16.01.2019 від Національного природного парку «Голосіївський» надійшла заява від 16.01.2019 № 23/2-01, у якій останній просить суд взяти до уваги, що ним підтримується правова позиція Мінприроди у письмових поясненнях від 04.12.2018 № 1381/11-18, у зв'язку з чим просить суд задовольнити позовні вимоги прокурора в повному обсязі. У поданій заяві також викладено клопотання про розгляд справи без участі представника Національного природного парку «Голосіївський».

В подальшому Національним природним парком «Голосіївський» подавались аналогічні за змістом заяви 15.02.2019, 18.03.2019, 05.04.2019 та 15.04.2019.

18.02.2019 прокурор подав до суду відповідь на відзив, в якій доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та заяві про застосування позовної давності, вважає необґрунтованими та просить задовольнити позов першого заступника прокурора Київської області. Зокрема, на думку прокурора, визначаючи початок перебігу позовної давності в даному спорі, слід враховувати, коли про порушене право дізналась або могла дізнатись держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний позивач чи прокурор.

05.03.2019 відповідачем подано заперечення щодо доводів відповіді на відзив на позовну заяву, в яких ТОВ «Грінінвест» зокрема зазначає, що оскільки позивачі не заперечують той факт, що звернулись з позовними вимогами про захист права державної власності на земельну ділянку, відповідно, на думку відповідача, під особою власника слід розуміти не конкретний державний орган, який не є суб'єктом права власності на землю, а державу в цілому, яка діє через систему державних органів.

З метою вирішення питань, визначених ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, підготовче засідання неодноразово відкладалось, строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів, про що 21.01.2019 судом постановлено ухвалу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.03.2019.

14.03.2019 відповідач подав до суду заяву про долучення додаткових доказів, якими, на його думку, встановлюється, що, у тому числі, спірна земельна передавалась у власність за рахунок земель запасу Коцюбинської селищної ради.

Ухвалами суду від 18.03.2019 та від 08.04.2019 розгляд справи по суті відкладався.

15.04.2019 відповідач подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості підготувати клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду аналогічної справи Верховним Судом.

Присутня в судовому засіданні 15.04.2019 прокурор проти задоволення вказаного клопотання заперечувала.

З'ясувавши обставини, на яких грунтується клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд прийшов до висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на те, що, зокрема, вказана підстава для відкладення розгляду справи, а саме необхідність підготовки клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду аналогічної справи – визнається судом необгрунтованою, оскільки ч. 3 ст. 197 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) визначено, що провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу. Підстави для зупинення провадження у справі, на які посилається відповідач, суперечать положенням ч. 3 ст. 195 ГПК України. Крім того, приписами ч. 2 статті 195 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк розгляду справи по суті – протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. Строк розгляду справи по суті у даній справі спливає 16.04.2019.

Заслухавши вступне слово представників учасників справи, з'ясувавши обставини, на які посилаються сторони, суд дослідив в порядку статей 209-210 ГПК України докази у справі.

Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд оголосив про перехід до судових дебатів. Представники сторін виступили з промовами (заключним словом), в яких посилалися на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГПК України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

15.04.2019, після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

Рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області 25 сесії п'ятого скликання «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Мальовнича, 30 в смт Коцюбинське» від 25.12.2008 № 2143/25-5 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2; передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га громадянину ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в смт Коцюбинське по вул. Мальовнича, 30.

04.03.2009, на підставі вказаного рішення селищної ради, ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЗ № 449598 на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, яка розташована за адресою: Київська область, смт Коцюбинське, вул. Мальовнича, 30; цільове призначення земельної ділянки – для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки № 5492 від 22.10.2011 земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 3210946200:01:041:0058, яка розташована по вул. Мальовнича, 30 в смт Коцюбинське Київської області, придбав ОСОБА_3, про що на Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449598, виданому на ім'я ОСОБА_2, зроблено відмітку про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_3

В подальшому, 30.12.2015, ОСОБА_3 відповідно до Протоколу № 1 від 28.12.2015 Загальних зборів учасників ТОВ «ГРІНІНВЕСТ» за Актом № 1 прийому-передачі нерухомого майна, як внеску до статутного капіталу ТОВ «ГРІНІНВЕСТ», передано, в тому числі, спірну земельну ділянку до статутного капіталу товариства шляхом передачі оригіналу Державного акту на право власності на земельну ділянку, про що 29.11.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості за № 32624672 про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210946200:01:041:0058 за ТОВ «ГРІНІНВЕСТ».

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30.07.2013 у справі № 367/929/13-ц за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за участю третьої особи – Комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство», про визнання недійсними рішення, державного акту на право власності на землю і визнання права власності на земельну ділянку, задоволено частково, зокрема: визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.12.2008 № 2143/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Мальовнича, 30 в смт Коцюбинське»; визнано недійсним державний акт серії ЯЗ № 449598 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:041:0058, виданий на ім'я ОСОБА_2 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_3 та скасовано його державну реєстрацію.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 02.06.2014 у справі № 367/929/13-ц Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30.07.2013 в частині визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_2 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_3 та скасування його державної реєстрації, скасовано і ухвалено за цими вимогами нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог. В решті рішення залишено без змін.

Вказаним вище судовим рішенням у справі № 367/929/13-ц встановлено, що на момент прийняття Коцюбинською селищною радою Київської області рішення від 25.12.2008 № 2143/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Мальовнича, 30 в смт Коцюбинське» межі смт Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені. Коцюбинська селищна рада приймаючи спірне рішення не надала належної оцінки обставинам місця розташування спірної земельної ділянки в межах чи за межами селища, й відповідності прийнятого рішення до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Разом з тим встановлено, що на момент прийняття спірного рішення будь-яка містобудівна документація, визначена Законом України «Про планування і забудову територій» в смт Коцюбинське була відсутня, а Перспективний план розвитку селища, на який посилався представник Коцюбинської селищної ради Київської області та техніко-економічне обґрунтування є видом землевпорядної документації й згідно вимог зазначеного закону не є містобудівною документацією, яка б могла бути підставою для прийняття спірного рішення щодо відведення земельної ділянки для містобудівних потреб. Тому Ірпінський міський суд Київської області дійшов висновку, що Коцюбинською селищною радою, при прийнятті оскаржуваного рішення від 25.12.2008 № 2143/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Мальовнича, 30 в смт Коцюбинське», було порушено норми чинного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, неправомірність передачі у власність земельної ділянки площею 0,10 га з кадастровим номером 3210946200:01:041:0058, яка розташована по вул. Мальовнича, 30 в смт Коцюбинське Київської області, встановлено судом та є доведеним.

У позовній заяві прокурор зазначає, що на даний час спірна земельна ділянка розташована в межах земель природно-заповідного фонду, а саме – національного природного парку «Голосіївський». Вказане також підтверджено Міністерством екології та природних ресурсів України у наданих суду письмових поясненнях.

Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» змінено межі національного природного парку «Голосіївський» шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», що включаються до складу національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача.

В матеріалах справи міститься належним чином засвідчена копія листа комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарства» від 14.07.2014 № 472, в якому повідомляється, що земельні ділянки (501 шт.), які незаконно надані у власність громадянам рішеннями Коцюбинської селищної ради розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства. Зазначені земельні ділянки увійшли до території національного природного парку «Голосіївський», який було розширено на підставі Указу Президента України № 446/2014 від 01.05.2014.

За інформацією управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області від 10.12.2014 № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку «Голосіївський» спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:041:0058 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП «Голосіївський» попереднього функціонального зонування попадає в 18 квартал.

Тобто спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме Національного природного парку «Голосіївський».

Таким чином прокурор зауважує, що на момент вирішення спору, в силу приписів статей 122, 149 Земельного кодексу України, право розпорядження спірною земельною ділянкою віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, оскільки вона розташована на землях природно-заповідного фонду, які віднесено до природоохоронного призначення.

На думку прокурора, оскільки рішення Коцюбинської селищної ради, яке визнано недійсним в судовому порядку, про передачу у приватну власність фізичній особі спірної земельної ділянки, на яку в подальшому ТОВ «ГРІНІНВЕСТ» набуло права власності від особи, яка не мала права його відчужувати, така земельна ділянка підлягає поверненню на користь держави в особі законного розпорядника – Кабінету Міністрів України.

Предметом спору у даній справі є вимога прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про витребування з незаконного володіння ТОВ «Грінінвест» земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер 3210946200:01:041:0058, на підставі статті 388 Цивільного кодексу України у зв'язку з вибуттям спірної земельної ділянки, розташованої на землях природно-заповідного фонду, яка належить до земель лісогосподарського призначення і перебуває у державній власності, поза волею держави з перевищенням селищною радою повноважень щодо розпорядження цією земельною ділянкою.

За змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Згідно зі статтею 324 цього Кодексу земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи (стаття 326 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 327 цього Кодексу у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, – володіння, користування, розпорядження майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 цього Кодексу).

У системі правових норм, що регулюють цивільно-правовий захист права власності, центральне місце належить нормам, які передбачають такий речово-правовий спосіб захисту права як витребування майна із чужого незаконного володіння – віндикація.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Із правового аналізу статті 387 Цивільного кодексу України вбачається, що у цій нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки він пред'являється у тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю) або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму), або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Правила частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У частині 3 цієї статті наведено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

Закон розрізняє два види незаконного володіння чужою річчю, що породжує різні цивільно-правові наслідки. Умови задоволення віндикаційного позову залежать від характеру незаконного володіння, в якому перебуває річ.

Володілець визнається добросовісним, якщо здобуваючи річ, він не знав і не повинен був знати про те, що відчужувач речі не має права на її відчуження. У випадку, якщо володілець речі знав чи повинен був знати, що здобуває річ в особи, яка не мала права на її відчуження, він вважається недобросовісним. Для визнання набувача недобросовісним потрібне встановлення наміру чи грубої необережності, що встановлюється, виходячи із презумпції добросовісності набувача.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор, звертаючись з позовом, наголошував, що спірна земельна ділянка розташована в межах земель природно-заповідного фонду, а саме – Національного природного парку «Голосіївський», що також підтверджено у письмових поясненнях Мінприроди.

Згідно з Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель КО «Київзеленбуд», що включаються до складу Національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:041:0058, відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії Національного природного парку «Голосіївський» попереднього функціонального зонування належить до 18 кварталу.

Згідно зі статтями 43-45 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду – це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва). Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів (стаття 20 цього Закону).

За змістом статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам визначається Земельним кодексом України.

Прокурор, звертаючись з позовом у даній справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, обгрунтовує порушення інтересів держави у незаконному вибутті земельної ділянки, що належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України та передачу її у приватну власність.

Згідно зі статтею 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Частиною 8 статті 122 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення до суду) передбачено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Пунктом 6 частини першої статті 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України належить, зокрема, забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Відповідно до частини восьмої статті 122 Земельного кодексу України, Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Згідно частини дев'ятої статті 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, – ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п'ятою – восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Встановлено, що згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО “Укрдержліспроект” від 08.10.2014 спірна територія була лісами ще за радянських часів. На підставі постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів України від 20.06.1956 № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління зеленої зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об‘єднання зеленого будівництва «Київзеленбуд» на Київське комунальне об‘єднання зеленого будівництва та експлуатації «Київзеленбуд», державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство». Лісовпорядні роботи проводились в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

З огляду на викладене, судом встановлено, що прокурор правомірно звернувся з позовом саме на захист інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, який з 08.04.2012 на підставі статей 122, 149 Земельного кодексу України від імені держави здійснює розпорядження землями лісогосподарського призначення незалежно від розміру їх площі та через одночасне знаходження спірної земельної ділянки на території об'єкта природно-заповідного фонду України – НПП «Голосіївський».

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Статтею 387 ЦК України передбачено право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Приписами частини першої статті 388 ЦК України встановлено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 ст. 388 ЦК України).

Враховуючи наведене та беручи до уваги, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) не з його волі, суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, для задоволення позовної вимоги прокурора про витребування у ТОВ «Грінінвест» земельної ділянки площею 0,10 га з кадастровим номером 3210946200:01:041:0058 та передачі її в розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України.

Як вже зазначалось, до господарського суду Київської області від ТОВ «Грінінвест» надійшла заява про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, а порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та ст. 74 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, так і Верховного Суду, зокрема в постанові від 15.05.2018 у справі №911/3210/17, від 08.05.2018 у справі №911/2534/17.

При цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний позивач або прокурор. Наведене відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України у справах №3-932гс17 від 18.10.2017, №3-869гс17 від 16.08.2017, №3-455гс17 від 07.06.2017, №3-1486гс16 від 22.03.2017, №916/2122/13 від 22.04.2015, №11/163/2011/5003 від 25.03.2015 та підтримується усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема у постановах від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі №922/2756/17.

Судом встановлено, що Кабінет Міністрів України не був учасником спірних правовідносин щодо передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення та подальшого їх відчуження на підставі цивільно-правових угод. Крім того, до функцій Кабінету Міністрів України не віднесено здійснення контролю за законністю рішень органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин.

Також, доказів інформування Коцюбинською селищною радою про прийняття оскаржуваних рішень, які були предметом розгляду в інших судових засіданнях, Кабінету Міністрів України відповідачем не надано.

Єдиним доказом поінформованості Кабінету Міністрів України про порушення інтересів держави із зазначенням конкретних порушень є факт отримання ним повідомлення про виявлені порушення та про необхідність пред'явлення відповідного позову в інтересах держави.

Суд вважає, що з моменту отримання Кабінетом Міністрів України повідомлення прокуратури Київської області № 05/2-365вих18 від 27.03.2018 про виявлені порушення та про необхідність пред'явлення відповідного позову в інтересах держави почався перебіг позовної давності.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка внесена ОСОБА_3 до статутного капіталу ТОВ «Грінінвест» 30.12.2015, тобто право на звернення до суду у позивача або прокурора щодо витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння ТОВ «Грінінвест» виникло саме з 31.12.2015, дана позовна заява подана прокурором до суду 23.10.2018, про що міститься відмітка на позовній заяві, тобто в межах строку позовної давності.

За таких обставин, позовні вимоги про витребування з незаконного володіння ТОВ «Грінінвест» на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки площею 0,10 га з кадастровим номером 3210946200:01:041:0058 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, – на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи зі змісту наведеної норми, витрати прокуратури, понесені у зв'язку зі сплатою судового збору, при задоволенні позову покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 73-80, 129, 237, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРІНІНВЕСТ» (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Дзержинського, буд. 1-Є, код ЄДРПОУ 40208868) на користь держави в особі Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 3210946200:01:041:0058 вартістю 30110,00 гривень.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРІНІНВЕСТ» (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Дзержинського, буд. 1-Є, код ЄДРПОУ 40208868) на користь прокуратури Київської області (м. Київ, бульв. Л.Українки, 27/2) 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повне рішення складено 15.05.2019.

          Суддя                                 О.В. Щоткін