Рішення

від 13.05.2019 по справі 911/137/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2019 р.                      Справа № 911/137/19

Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., за участю секретаря судового засідання Гришко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фамій»

про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння

Представники:

від прокуратури: ОСОБА_1

від позивача: не з'явилися

від відповідача: не з'явилися

Обставини справи:

Перший заступник прокурора Київської області звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації про витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Фамій» земельної ділянки площею 0,7445 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0073, вартістю 19 501, 50 грн., що розташована по вулиці Старокиївська в селищі міського типу Козин Обухівського району Київської області.

В обґрунтування позовних вимог, прокурор посилається на те, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з державної власності, у зв'язку з чим вона підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння відповідача на користь держави в особі позивача на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.01.2019 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на 11.02.2019 та витребувано у прокуратури і сторін певні документи.

06.02.2019 через канцелярію господарського суду Київської області від прокуратури надійшов лист № 05/1-198вих19 від 05.02.2019 (вх. № 2480/19 від 06.02.2019) з поясненнями по справі, до якого додано частину витребуваних судом документів.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.02.2019, враховуючи неявку в судове засідання представників позивача та відповідача, відсутність доказів про вручення відповідачу ухвали від 14.01.2019, неналежне виконання учасниками провадження вимог суду, а також з метою виконання завдань підготовчого провадження та основних засад господарського судочинства, розгляд даної справи у підготовчому засіданні відкладено на 25.02.2019.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.02.2019, з метою виконання завдань підготовчого провадження та основних засад господарського судочинства, у зв'язку з неявкою в судове засідання представників позивача і відповідача та невиконанням учасниками провадження вимог суду, продовжено строк підготовчого провадження у даній справі на тридцять днів та відкладено розгляд даної справи у підготовчому засіданні на 04.04.2019.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.04.2019, з метою виконання завдань підготовчого провадження та основних засад господарського судочинства, у зв'язку з неявкою в судове засідання представників позивача та відповідача і невиконанням учасниками провадження вимог суду, розгляд даної справи у підготовчому засіданні відкладено на 15.04.2019.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.04.2019 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 13.05.2019.

Присутній у судовому засіданні 13.05.2019 представник прокуратури підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Представники позивача та відповідача, належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, причин неявки суду не повідомили, відзиву та письмових пояснень по суті спору суду не надали.

Враховуючи, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 та ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представників позивача та відповідача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 13.05.2019, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури, присутнього у судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

19.12.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Колумб» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фамій» (покупець - відповідач) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого відповідач придбав у продавця земельну ділянку площею 0,7445 га, яка належала останньому на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 212782, виданого на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки за реєстром № 4584 від 10.07.2002, що розташована на території селища міського типу Козин по вулиці Старокиївській, Обухівського району, Київської області, із кадастровим номером 3223155400:03:033:0073 та цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_2 19.12.2006 та зареєстровано за № 10533. Також вказаний договір зареєстровано 19.12.2006 в Козинській селищній раді за № 532.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.12.2006 Обухівським районним відділом земельних ресурсів було видано відповідачу державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 678951, зареєстрований за № 1500 від 22.01.2007.

Таким чином, з вищезазначеного та наявних у справі документів вбачається, що на даний час спірна земельна ділянка площею 0,7445 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0073, що розташована по вулиці Старокиївська в селищі міського типу Козин Обухівського району Київської області належить відповідачу.

Прокурор, посилаючись на рішення господарського суду Київської області від 15.04.2008 у справі № 9/424-07, а також на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, стверджує, що вона незаконно вибула з державної власності, у зв'язку з чим підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння відповідача на користь держави в особі позивача на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України.

Позивач та відповідач будь-яких пояснень щодо заявлених прокурором вимог не надали, у судове засідання своїх представників не направили, належних та допустимих доказів, які б підтверджували, заперечували або спростовували викладені прокурором обставини суду не надали.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що у провадженні господарського суду Київської області перебувала справа № 9/424-07 за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації та Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Колумб» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фамій» про визнання за державою права власності на земельну ділянку площею 0,7445 га, кадастровий номер 3223155400:03:033:0073, місцезнаходження якої вул. Старокиївська, смт. Козин Обухівського району Київської області, межі якої визначено у виданому Товариству з обмеженою відповідальністю «Фамій» державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 678951, зареєстрованому за № 1500 від 22.01.2007, а також про визнання недійсним, виданого Товариству з обмеженою відповідальністю «Колумб», державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 212782 від 17.07.2002 на спірну земельну ділянку, договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 19.12.2006, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Колумб» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Фамій», державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 678951, виданого Товариству з обмеженою відповідальністю «Фамій».

Рішенням господарського суду Київської області від 15.04.2008 у справі № 9/424-07 позов задоволено частково; визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 № 212782, зареєстрований за № 7115 від 17.07.2002, на земельну ділянку площею 0,7445 га, кадастровий номер 3223155400:03:033:0073, місцезнаходження якої вул. Старокиївська, смт. Козин Обухівського району Київської області, виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «Колумб»; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Колумб» на користь Державного бюджету України 85, 00 грн. державного мита та 59, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в решті позову відмовлено.

Вказане рішення господарського суду Київської області від 15.04.2008 у справі № 9/424-07 набрало законної сили 26.04.2008, в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалося, за нововиявленими обставинами не переглядалося.

У рішенні господарського суду Київської області від 15.04.2008 у справі № 9/424-07 суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 10.07.2002, на підставі якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Колумб» набуло право власності на спірну земельну ділянку, в порушення вимог ст. 132 Земельного кодексу України, ст. 55 Закону України «Про нотаріат» не посвідчувався нотаріусами державних нотаріальних контор або приватними нотаріусами за місцезнаходженням земельної ділянки в Обухівському районі Київської області, а тому відповідно до ст. 220 Цивільного кодексу України є нікчемним, у зв'язку з чим державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 № 212782 від 17.07.2002, виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «Колумб», було оформлено без достатніх підстав і цей акт належить визнати недійсним.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог Заступника Генерального прокурора України, рішенням господарського суду Київської області від 15.04.2008 у справі № 9/424-07 встановлено такі обставини:

-          спірна земельна ділянка не належить до категорії земель водного фонду, не відносилась і не відноситься до земель державної власності, її цільове призначення протиправно не змінювалось, спірна земельна ділянка не вибувала з державної власності поза волею держави;

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Фамій» є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки площею 0,7445 га, кадастровий номер 3223155400:03:033:0073, місцезнаходження якої вул. Старокиївська, смт. Козин Обухівського району Київської області;

- допущені органами публічної влади порушення при оформленні права власності на земельну ділянку Товариства з обмеженою відповідальністю «Колумб» та наступна втрата документації не можуть бути безумовними підставами для визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.12.2006 та державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 678951, виданого Товариству з обмеженою відповідальністю «Фамій», повернення земельної ділянки попередньому власнику в порушення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Фамій»;

- підстави для витребування спірної земельної ділянки площею 0,7445 га, кадастровий номер 3223155400:03:033:0073 у добросовісного набувача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Фамій» відсутні, а тому визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної від 19.12.2006, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Колумб» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Фамій», та виданого Товариству з обмеженою відповідальністю «Фамій» державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 678951 не можливе.

З вищенаведеного вбачається, що рішенням господарського суду Київської області від 15.04.2008 у справі № 9/424-07 встановлювалися обставини щодо спірної земельної ділянки та щодо відповідача як набувача цієї земельної ділянки.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України вказує на факти, які містяться у винесених раніше судових рішеннях. Ці факти мають для суду преюдиціальний характер.

Преюдиціальність – це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу . Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами .

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу, вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії .

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з преамбулою до ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою N 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою N 28342/95 "Брумареску проти Румунії" зазначено, що існує встановлена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової визначеності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Як зазначає Європейський суд з прав людини, дотримання принципів законності, остаточності та незмінності судового рішення, а також принципів правової визначеності та "res judicata" (остаточне рішення повноважного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін спору і не може бути переглянуте) є обов'язковими елементами права на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Практика Європейського суду з прав людини підтверджує необхідність дотримання національними судами принципу правової визначеності та остаточності і незмінності судового рішення. Так, у своєму рішенні у справі "Кехайя та інші проти Болгарії" Європейський суд з прав людини зазначив, що на думку Суду, принцип, згідно з яким остаточне рішення є res judicata ("вирішена справа") і вирішує спір між сторонами остаточно, є основоположним елементом права на справедливий судовий розгляд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У цій справі Суд встановив, що повторне вирішення одного й того ж питання, яке вже було вирішено судом у іншій судовій справі, є порушенням принципу res judicata та принципу правової визначеності та, відповідно, права на справедливий суд.

Крім того, аналогічних висновків Суд дійшов у справі "Рябих проти Російської Федерації". Зокрема, у рішенні у цій справі Суд вказав, що Конвенція повинна тлумачитися в світлі Преамбули до Конвенції, яка у відповідній частині проголошує, що законність є частиною спільної спадщини договірних держав. Одним з основоположних аспектів законності є принцип правової визначеності, який вимагає, серед іншого, щоб якщо суди винесли остаточне рішення з питання, то рішення не ставилося б під сумнів. Правова визначеність передбачає повагу принципу res judicata, тобто принципу остаточності судових рішень.

Таким чином, керуючись принципом правової визначеності та ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що факти, встановлені в рішенні господарського суду Київської області від 15.04.2008 у справі № 9/424-07 мають преюдиціальне значення щодо спірної земельної ділянки та щодо відповідача як набувача цієї земельної ділянки.

Суд звертає увагу, що під час розгляду справи № 9/424-07 судом досліджувалися та встановлювалися обставини щодо належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду та державної власності, а також щодо вибуття її із власності держави поза її волею, набуття спірної земельної ділянки відповідачем та можливості її витребування у набувача.

Разом з тим, рішенням господарського суду Київської області від 15.04.2008 у справі № 9/424-07 за позовом прокуратури не було визнано за державою права власності на спірну земельну ділянку та встановлено, що відповідач є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки.

Звертаючись з даним позовом, прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та державної власності, власником яких є Київська обласна державна адміністрація.

Проте, посилання прокурора на те, що власником земельної ділянки є Київська обласна державна адміністрація, так як межі смт. Козин Обухівського району вважаються не встановленими, не підтверджено належними та допустимими доказами, сама Київська обласна державна адміністрація будь-яких пояснень з цього приводу до суду не надала.

Водночас, суд звертає увагу, що звертаючись з позовом у справі № 9/424-07 прокурор стверджував, що спірна земельна ділянка належить до державної власності в особі Обухівської районної державної адміністрації, оскільки розташована в межах адміністративної території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Отже, прокуратурою не надано суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів того, що Київська обласна державна адміністрація є органом, який наділений компетенцією розпоряджатися спірною земельною ділянкою.

Статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено, що саме власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, статтею 388 Цивільного кодексу України передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

Як вже зазначалося вище, рішенням господарського суду Київської області від 15.04.2008 у справі № 9/424-07 встановлено, що відповідач є добросовісним набувачем спірної земельної, спірна земельна ділянка не вибувала з державної власності поза волею держави, підстави для витребування спірної земельної у добросовісного набувача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Фамій» відсутні.

Разом з тим, в межах розгляду даної справи прокуратурою не доведено суду, що позивач - Київська обласна державна адміністрація є власником спірної земельної ділянки та, що ця земельна ділянка вибула з володіння позивача поза його волею.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідач придбав спірну земельну ділянку у 2006 році, у 2008 році господарським судом Київської області розглядалася справа № 9/424-07 за позовом прокуратури щодо спірної земельної ділянки, набуття її відповідачем та визнання права власності держави на неї, і через 11 років прокурор знову звертається до суду з даним позовом щодо спірної земельної ділянки та витребування її у відповідача.

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 08.07.1986 в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства») одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі ст. 661 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Додатково суд вважає необхідним зазначити, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (абз. 4 ст. 41 Конституції України).

Перший протокол Конвенції ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, Закону України "Про міжнародні договори України" застосовується національними судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Рішеннями ЄСПЛ від 24.06.2003 у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» вказується про необхідність додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави в право особи на мирне володіння своїм майном.

Також, у рішенні ЄСПЛ від 01.06.2006 в справі «Федоренко проти України» зазначено про необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини, а також пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

При цьому, у рішенні ЄСПЛ від 16.02.2017 в справі «Кривенький проти України» наголошено, що позбавлення особи права на земельну ділянку без будь-якої компенсації є порушенням статті першої Першого протоколу до Конвенції.

Отже, у практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного вручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

В даному спорі суд зазначає про неприпустимість втручання у право власності відповідача згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції за відсутності доказів незаконності вилучення спірної земельної ділянки з власності держави та надання її у приватну власність.

Як вбачається із обставин справи, відповідач є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки придбав її у третьої особи на підставі чинного договору у передбачений законом спосіб, при цьому не допускав будь-якої неправомірної поведінки.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що витребування спірної земельної ділянки у відповідача на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації порушить принципи правової визначеності, пропорційності, справедливої рівності та розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

За таких обставин, враховуючи обставини, встановленні у рішенні господарського суду Київської області від 15.04.2008 у справі № 9/424-07 та під час розгляду даної справи, суд дійшов висновку, що прокуратурою не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами підстав для задоволення даного позову.

Таким чином, суд повністю відмовляє у задоволенні позовних вимог про витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Фамій» земельної ділянки площею 0,7445 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0073, вартістю 19 501, 50 грн., що розташована по вулиці Старокиївська в селищі міського типу Козин Обухівського району Київської області.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на прокуратуру.

Керуючись статтями 2, 11, 73-79, 86, 129, 237-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 15.05.2019.

Суддя                                 Т.В. Лутак