Рішення

від 10.05.2019 по справі 916/571/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" травня 2019 р.

м. Одеса

Справа № 916/571/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.

при секретарі судового засідання Арзуманян В. А.

розглянувши справу №916/571/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “АВТОРОМІ-ТРАНС” (62418, Харківська область. Харківський район, смт. Пісочин, вул. Автомобільна, 8, код ЄДРПОУ 33898189)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛІМЕКС СЕРВІС” (65036, м. Одеса, вул.. Центральний Аеропорт, буд. 25, код ЄДРПОУ 34252263)

про стягнення 43000грн.

Представники сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - ОСОБА_1 за довіреністю №2/04-п від 24.04.2019р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “АВТОРОМІ-ТРАНС” звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛІМЕКС СЕРВІС” про стягнення 43 000грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості перевезення товару по заявці №1200 від 27.07.2018р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.03.2019р. провадження по справі №916/571/19 було відкрито. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач відзив на позов не надав, проте надав усні пояснення, згідно яких позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованими безпідставними та просить суд в задоволені позову відмовити повністю.

Крім того, 08.04.2019р. надав заяву про сплив позовної давності відповідно до ч.5 ст. 315 Господарського кодексу України.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лімекс Сервіс” направило Товариству з обмеженою відповідальністю ”Авторомі-Транс” заявку за № 1200 від 27.07.2018 року щодо здійснення перевезення вантажу: плівки в палетах (9 місць по 2,10 х 1,10 х 1,10м) загальної масою 9100 кг.

Відповідно вказаної заявки місцем загрузки вантажу відповідно до номеру 843114 було ТОВ "Данафлекс-Нано" (Російська Федерація, Республіка Татарстан, м. Казань, с. Званка), місце розвантаження: ТОВ "Сотон Трейд” (Дніпропетровська область, смт. Слобожанське, вул. Виробнича, буд. 12.

На виконання заявки № 1200 від 27.07.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю ”Авторомі-Транс” було надано транспортні послуги по перевезенню вантажу за маршрутом м. Казань (Республіка Татарстан, Російська Федерація) - смт. Слобожанське (Дніпропетровська область, Україна) автомобілем марки «Volvo» державний номер знак НОМЕР_1, АХ 2225ХТ.

Вартість вказаного перевезення склала 43 000грн., які відповідно до змісту підписаної сторонами заявки, послуги перевезення оплачуються перевізнику протягом семи днів після надання копій документів перевізником замовнику.

Позивач вказує, що ТОВ "Авторомі-Транс" 13.08.2018р. за допомогою сервісу експрес-доставки документів "Нова Пошта" на адресу ТОВ "Лімекс Сервіс" (відділення № 14 м. Одеса вул, Малиновського, 71) направлено відповідний пакет документів, для здійснення оплати послуги перевезення вантажу на підставі заявки № 1200 від 27,07.2018 року, а саме: 1. Рахунок на оплату № 211 від 07 серпня 2018р.; 2. Акт надання послуг № 224 від 07 серпня 2018р.; 3, Належним чином завірена міжнародна товарно-транспортна накладна № 020818 від 02.08.2018р.

Згідно з інформацією щодо відстеження поштового пересилання на офіційному веб-сайті "Нова Пошта" (https://novaposhta.ua), лист з відповідними документами ТОВ "Авторомі-Транс" для здійснення оплати ТОВ "Лімекс Сервіс" отримано 16.08.2018 року о 19:07:23.

Отже, за посиланнями позивача, строк на оплату зазначених послуг з перевезення настав 23.08.2018р., проте відповідач вартість наданих послуг по перевезенню вантажу в розмірі 43 000 не оплатив.

12.10.2018р. позивач направи на адресу відповідача вимогу про здійснення оплати послуг перевезення, згідно якої просив відповідача сплатити наявну заборгованість в сумі 43 000грн.

Проте, відповідна претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати вартості перевезення товару по заявці №1200 від 27.07.2018р. стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю “АВТОРОМІ-ТРАНС” до суду з відповідним позовом для захисту свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 306 Господарського кодексу України встановлено, що перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами (частина 6 статті 306 Господарського кодексу України).

Згідно з положеннями ст. 909 ЦК, ст. 307 ГК за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується укладенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

За змістом ч. 2 ст. 908 ЦК, що кореспондується з вимогами ч. 5 ст. 307 ГК, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 311 Господарського кодексу України плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

З аналізу наведених норм права та встановлених судом обставин справи вбачається, що між сторонами спору склалися правовідносини з перевезення вантажу.

Як встановлено судом, позивачем на підставі заявки на перевезення вантажу № 1200 від 27.07.2016 було надано відповідачу послуги щодо здійснення перевезення вантажу: плівки в палетах (9 місць по 2,10 х 1,10 х 1,10м) загальної масою 9100 кг. на суму 43 000грн.. Факт, обсяги, вартість наданих послуг підтверджується доданими до позовної заяви рахунком на оплату № 211 від 07 серпня 2018р., Акт надання послуг № 224 від 07 серпня 2018р. та копією міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № 020818.

Вартість вказаного перевезення склала 43 000грн., які відповідно до змісту підписаної сторонами заявки, послуги перевезення оплачуються перевізнику протягом семи днів після надання копій документів перевізником замовнику.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов заявки та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманих послуг, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем за отримані послуг у розмірі 43 000, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищенаведене та встановлення факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати наданих послуг з перевезення на підставі заявки на перевезення вантажу № 1200 від 27.07.2018, вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим позивач має право на стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги у розмірі 43 000грн.

Щодо заявленої відповідачем заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з статтею 258 Цивільного кодексу України Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 5 ст. 315 Господарського кодексу України встановлено, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

В той же час, відповідно до частини 6 статті 315 Господарського кодексу України щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Аналогічну норму закріплено у статті 926 Цивільного кодексу України.

За змістом статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (Закон України від 01.08.2006 № 57-V "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів") вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Україна приєдналась до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956 в м. Женеві відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006.

З огляду на те, що відповідно до CMR № 020818, вантажовідправником є Товариство з обмеженою відповідальністю "Данафлекс-Нано" (Російська Федерація, Республіка Татарстан, м. Казань, с. Званка), який знаходиться на території іншої держави, а вантажоодержувачем - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сотон Трейд” (Дніпропетровська область, смт. Слобожанське), суд доходить до висновку що до спірних правовідносин між сторонами слід застосовувати норми Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956.

Згідно з частини 1 статті 32 Конвенції термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки. Відлік терміну позовної давності починається: a) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки; b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення; c) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

Отже, враховуючи встановлення судом факту застосування до спірних правовідносин між сторонами норми Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956р., термін позовної давності якою встановлюється в один рік, який по правовідносинам що виникли між сторонами по дійсній справі спливає 23.08.2019р. та є не пропущеним, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для застосування до позову Товариство з обмеженою відповідальністю “АВТОРОМІ-ТРАНС” про стягнення 43 000грн. інституту позовної давності, що має наслідком необхідність відмови у наданій відповідачем заяви про сплив позовної давності.

Що ж до посилань відповідача на пункт 3 Оглядового листа ВГСУ від 29.11.2007р. за №01-8/917, яким встановлено що строк для пред'явлення позовів перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів встановлюється ч.5 ст. 315 ГК України, суд ставиться критично, оскільки відповідний Оглядовий лист регулює деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Інші заперечення відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобовязує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обовязок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю “АВТОРОМІ-ТРАНС” є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “АВТОРОМІ-ТРАНС” (62418, Харківська область. Харківський район, смт. Пісочин, вул. Автомобільна, 8, код ЄДРПОУ 33898189) до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛІМЕКС СЕРВІС” (65036, м. Одеса, вул.. Центральний Аеропорт, буд. 25, код ЄДРПОУ 34252263) – задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛІМЕКС СЕРВІС” (65036, м. Одеса, вул.. Центральний Аеропорт, буд. 25, код ЄДРПОУ 34252263) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АВТОРОМІ-ТРАНС” (62418, Харківська область. Харківський район, смт. Пісочин, вул. Автомобільна, 8, код ЄДРПОУ 33898189) заборгованість в сумі 43 000 (сорок три тисячі) 00коп. та судовий збір в сумі 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна)грн.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 15 травня 2019 р.

Суддя К.Ф. Погребна