Рішення

від 14.05.2019 по справі 640/21346/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 травня 2019 року                      № 640/21346/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинг охоронних підприємств «Шериф»

до

Головного управління Держпраці у Київській області

про

визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Холдинг охоронних підприємств «Шериф» (далі – позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області (далі – відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №КВ1420/1322/АВ/СП/ФС-701 від 12 грудня Головного управління Держпраці у Київській області.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що інспектор праці Головного управління Держпраці у Київській області не скористалася своїм правом на отримання необхідних документів для проведення інспекційного відвідування, не прибула на підприємство позивача та не провела виїзне інспектування, а відтак бездіяльність посадової особи відповідача слугувала підставою складення акту про неможливість проведення інспекційного відвідування. Невстановлення відповідачем вказаних обставин, на думку позивача, призвели до неправомірного прийняття оскаржуваної постанови та накладення штрафу на позивача.

Додатково представник позивача стверджує, що законодавством чітко встановлено, що у випадку відсутності документів, складається акт та припис, однак станом на момент звернення до суду позивач припис не отримував. Крім того, перелік підстав застосування заходів про притягнення об'єкта відвідування, незалежно від факту усунення виявлених порушень, є вичерпним та жоден із зазначених випадків не вказаний в акті про неможливість проведення інспекційного відвідування та у оскаржуваному рішенні.

На думку позивача, відповідачем накладено штраф на підставі акту №КВ1420/1322/АВ/НД від 01 листопада 2018 року про неможливість проведення інспекційного відвідування, що є порушенням Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509.

Також, на переконання позивача, відповідачем порушено строки притягнення Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинг охоронних підприємств «Шериф» до відповідальності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2018 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на адміністративний позов представник Головного управління Держпраці у Київській області зазначив, що належне виконання вимоги інспектора праці про надання об'єктом відвідування для ознайомлення документів та/або їх копій чи витягів з документів, пояснень передбачає активну поведінку з боку саме об'єкта відвідування. Стосовно акта фіксації, складеного представниками позивача, представник відповідача зазначив, що такий акт не містить переліку та реквізитів документів, які були підготовлені для передачі, що не може бути беззаперечним доказом правильності відображення обставин, відображених цим актом.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

29 жовтня 2018 року Головним управлінням Держпраці у Київській області на підставі звернення гр. ОСОБА_1 від 16 серпня 2018 року видано наказ №4025 «Про проведення інспекційного відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинг охоронних підприємств «Шериф», яким доручено інспекційне відвідування провести з 30 жовтня 2018 року по 12 листопада 2018 року.

30 жовтня 2018 року відповідачем головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області Дмитренко А.В. для проведення інспекційного відвідування на предмет дотримання вимог законодавства про працю Товариством з обмеженою відповідальністю «Холдинг охоронних підприємств «Шериф» оформлено направлення на проведення інспекційного відвідування №1420.

На підставі вказаних документів посадові особи відповідача 31 жовтня 2018 року з метою проведення інспекційного відвідування позивача здійснили вихід за адресою: місто Київ, вулиця Сосницька, будинок 1/44.

Як зазначають представники сторін, інспекторів праці до здійснення інспекційного відвідування не було допущено, у зв'язку з чим 31 жовтня 2018 року Головним управлінням Держпраці у Київській області сформовано вимогу про надання документів, які необхідно надати у строк до 15 год 00 хв 01 листопада 2018 року.

01 листопада 2018 року представник позивача – адвокат Железняк К.О. та адвокат Власенко І.І. склали акт фіксації, з якого вбачається, що директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинг охоронних підприємств «Шериф» усі необіхдні документи за вимогою підготовлені та передані адвокату для надання інспектору при відвідуванні 01 листопада 2018 року, однак останній на призначений у вимозі час не прибув.

Того ж дня, 01 листопада 2018 року Головним управлінням Держпраці у Київській області складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №КВ1420/1322/АВ/НД, яким зафіксовано неможливість проведення інспекційного відвідування у зв'язку з:

- ненаданням інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування;

- ненаданням робочого місця з можливістю ведення конфіденційної розмови з працівниками щодо предмета інспекційного відвідування;

- відсутністю об'єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням;

- відсутність документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, вимогою №1420 від 31 жовтня 2018 року зобов'язано керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинг охоронних підприємств «Шериф» надати документи у строк до 15 год 00 хв. 01 листопада 2018 року.

В подальшому, 12 грудня 2018 року Головним управлінням Держпраці у Київській області складено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №КВ1420/1322/АВ/СЛ/ФС-701, на підставі якої на Товариство з обмеженою відповідальністю «Холдинг охоронних підприємств «Шериф» на підставі абзацу 6 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України накладено штраф у розмірі 11 169,00 грн.

Незгода позивача із вказаною постановою зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Таким органом, згідно з Положенням про Державну інспекцію з питань праці України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №386/2011, є Державна інспекція з питань праці України, яка здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування) визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 (далі – Порядок №295).

Пунктом 2 Порядку №295 визначено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до пункту 3 Порядку №295 інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження). Контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.

При цьому, порядок складення та форми акта, довідки, припису, вимоги визначаються Мінсоцполітики.

Вимогами пункту 8, 9 Порядку №295 передбачено, що про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Відповідно до пункту 11 Порядку №295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право:

1) під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця;

2) ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію / відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об'єктом відвідування їх копії або витяги;

3) наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об'єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення;

4) за наявності ознак кримінального правопорушення та/або створення загрози безпеці інспектора праці залучати працівників правоохоронних органів;

5) на надання робочого місця з можливістю ведення конфіденційної розмови з працівниками щодо предмета інспекційного відвідування;

6) фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки;

7) отримувати від державних органів інформацію, необхідну для проведення інспекційного відвідування, невиїзного інспектування.

Матеріалами справи підтверджується, що представником позивача не допущено до здійснення інспекційного відвідування інспектора праці. При цьому, такий недопуск представник позивача обґрунтовує тим, що на інспекційне відвідування прибуло два інспектори, однак направлення на інспекційне відвідування оформлене одноособово головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області Дмитренко А.В.

До суду відповідачем не надано направлення на проведення інспекційного відвідування від 30 жовтня 2018 року на ім'я державного інспектора Леся О.В., який також здійснив вихід з метою проведення інспекційного відвідування позивача. Водночас, позивачем не надано доказів неможливості допуску головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області Дмитренко А.В., на ім'я якого було виписано направлення №1420 від 30 жовтня 2018 року, яке відповідає вимогам чинного законодавства.

Згідно пункту 16 Порядку №295 у разі створення об'єктом відвідування перешкод у діяльності інспектора праці (відмова у допуску до проведення відвідування (ненадання інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування; перешкода в реалізації інших прав, передбачених пунктом 11 цього Порядку), відсутності об'єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших документах, що стали підставою для проведення відвідування), відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, складається акт про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування із зазначенням відповідних причин, який за можливості підписується керівником об'єкта відвідування або іншою уповноваженою особою.

Вимогами пункту 17, 18 Порядку №295 встановлено, що копія акта, зазначеного у пункті 16 цього Порядку, надсилається органам, яким підпорядкований об'єкт відвідування (за наявності), для вжиття заходів з усунення перешкод і забезпечення присутності об'єкта відвідування за своїм місцезнаходженням. У разі відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, об'єкту відвідування надсилається копія акта про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування та письмова вимога із зазначенням строку поновлення документів.

При цьому, вимога інспектора праці про надання об'єктом відвідування для ознайомлення документів та/або їх копій чи витягів з документів, пояснень, доступу до приміщень, організації робочого місця, внесена в межах повноважень, є обов'язковою для виконання (пункт 12 Порядку №295).

Аналіз наведеної норми свідчить, що саме на об'єкт відвідування покладається обов'язок належного та своєчасного виконання вимоги.

Матеріали справи не містять доказів оскарження вимоги про надання документів від 31 жовтня 2018 року №1420. Водночас, наявною в матеріалах справи копією вимоги підтверджується отримання її примірника представником позивача 31 жовтня 201 року.

Судом не приймаються до уваги доводи представника позивача, що вимога №1420 від 31 жовтня 2018 року не була своєчасно виконана з підстав того, що документи були підготовані, однак 01 листопада 2018 року ніхто із інспекторів праці не прибув за адресою для отримання витребуваних документів та проведення інспекційного відвідування.

Так, вимогами пункту 18 Порядку №295 визначено, що на час виконання такої вимоги строк проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування зупиняється.

Відтак, наведене підтверджує, що 01 листопада 2018 року інспектор праці і не повинен був прибути до позивача з метою отримання документів на виконання вимоги від 31 жовтня 2018 року. При цьому, як зазначалось вище, своєчасне виконання вимоги є виключно обов'язком об'єкту відвідування, що в даному випадку Товариством з обмеженою відповідальністю «Холдинг охоронних підприємств «Шериф» проігноровано.

Крім того, посилання представника позивача на акт фіксації від 01 листопада 2018 року, складений адвокатами позивача, не підтверджує своєчасності та належності виконання вимоги від 31 жовтня 2018 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість складення відповідачем акту про неможливість проведення інспекційного відвідування.

Відповідальність за порушення законодавства про працю визначена статтею 265 Кодексу законів про працю України.

Так, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (далі – Порядок №509).

Відповідно до пункту 2 Порядку №509 штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.

Пунктом 3 Порядку №509 передбачено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).

Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд (пункт 4 Порядку №509).

Вимогами 6 Порядку №509 передбачено, що про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду (пункт 7 Порядку №509).

Матеріалами справи підтверджується, що акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №КВ1420/1322/АВ/НД, на який міститься посилання у оскаржуваній постанові, складено 01 листопада 2018 року, а рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу прийнято 29 листопада 2018 року, тобто з порушенням вимог пункту 3 Порядку №509.

Водночас, суд зазначає, що порушення відповідачем строку прийняття рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу не нівелює допущених позивачем порушень, визначених пунктом 6 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України.

Наявним в матеріалах справи листом від 29 листопада 2018 року №43/2/18/17398 Головне управління Держпраці у Київській області повідомило про дату, час та місце розгляду справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю, тобто з дотриманням вимог пункту 6 Порядку №509.

З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем як суб'єктом владних повноважень покладений на нього обов'язок доказування правомірності свого рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконано, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдинг охоронних підприємств «Шериф» відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя                                                                                 А.І. Кузьменко