Постанова

від 07.05.2019 по справі 1940/1552/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2019 рокуЛьвів№ 857/3096/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді:Гуляка В.В.

суддів:Гудима Л.Я., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального закладу «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа з футболу та інших ігрових видів спорту»,

на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року (суддя Мірінович У.А., час ухвалення 11:53, місце ухвалення м.Тернопіль, дата складання повного тексту 12.02.2019 року),

в адміністративній справі №1940/1552/18 за позовом Комунального закладу «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа з футболу та інших ігрових видів спорту» до Управління Держпраці у Тернопільській області,

про визнання протиправною та скасування постанови,

встановив:

У серпні 2018 року позивач КЗ «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа з футболу та інших ігрових видів спорту» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Управління Держпраці у Тернопільській області, в якому просив визнати незаконною та скасувати постанову відповідача №ТР768/790/АВ/ВЗ-ФС від 25.07.2018 р. про накладення на позивача штрафу в розмірі 37230 грн..

Відповідач Управління Держпраці в Тернопільській області позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на адміністративний позов, просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року у задоволенні вказаного позову відмовлено повністю.

З цим рішенням суду першої інстанції від 07.02.2019 року позивач не погодився та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду прийняте з неповним з`ясуванням судом обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що відповідач, при винесенні оскарженої постанови, помилково дійшов висновку щодо порушення позивачем вимог ч.3 ст.119 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) при звільненні ОСОБА_1 з роботи у зв`язку з укладенням нею контракту про проходження військової служби у Збройних силах України, оскільки, на момент її звільнення, остання не була призвана на військову службу, а уклала зазначений контракт добровільно, тобто за власним бажанням, а тому гарантії, передбачені ч.3 ст.119 КЗпП України до неї не застосовуються. Таким чином, апелянт вважає, що позивач правомірно звільнив ОСОБА_1 з роботи на підставі п.3 ч.1 статті 36 КЗпП України. Тому, оскаржена постанова від 25.07.2018 р. про накладення на позивача штрафу є незаконною.

За результатами апеляційного розгляду апелянт КК «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа з футболу та інших ігрових видів спорту» просить скасувати рішення суду від 07.02.2019 року та постановити рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач Управління Держпраці у Тернопільській області подав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду від 07.02.2019 року без змін.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, які з`явились в засідання суду апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Управління Держпраці у Тернопільській області, на підставі заяви ОСОБА_1 від 29.05.2018, згідно наказу від 14.06.2018 року №392 та відповідно до направлення від 14.06.2018 року №4.1/076/205, проведено інспекційне відвідування Комунального закладу «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа з футболу та інших ігрових видів спорту» щодо додержання вимог законодавства про працю (а.с. 30-32).

За результатами проведення інспекційного відвідування було складено Акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю №ТР768/790/АВ від 25.06.2018 року (а.с. 33-37).

Із змісту вказаного Акту видно, що в ході інспекційного відвідування виявлено порушення позивачем КЗ «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа з футболу та інших ігрових видів спорту», зокрема, вимог ч.3 ст.119 КЗпП України, а саме: звільнення ОСОБА_1 , як особи, що проходить військову службу за контрактом, без збереження місця роботи, посади та середнього заробітку на підприємстві.

Не погодившись із висновками, які викладені в Акті інспекційного відвідування №ТР768/790/АВ від 25.06.2018 року, позивач подав до відповідача заперечення на зазначений Акт інспекційного відвідування (а.с. 38).

Листом від 04.07.2018 року за №2178/01-05-43/18 відповідач повідомив позивача, зокрема, що відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким чином, працівники, які добровільно укладають контракти на проходження військової служби користуються гарантіями, визначеними статтею 119 КЗпП України та не підлягають звільненню, а роботодавець зобов`язаний зберігати за працівником місце роботи, посаду і виплачувати середній заробіток (а.с. 39).

09.07.2018 року відповідачем рекомендованим листом надіслано позивачу повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу на позивача за порушення законодавства про працю, і такий розгляд справи призначено на 16.07.2018 року (а.с. 52).

Однак, на підставі клопотання позивача від 11.07.2018 року №155 розгляд справи про накладення штрафу перенесено на 25.07.2018 року, про що було повідомлено позивача листом від 16.07.2018 року №2338/01-05-123/18, в тому числі повідомленням про перенесення розгляду справи від 16.07.2018р. №2339/01-05-12.3/18 (а.с. 53-54).

За результатами розгляду справи про накладення штрафу відповідачем Управлінням Держпраці у Тернопільській області прийнято постанову №ТР768/790/АВ/ВЗ-ФС від 25.07.2018 року, якою застосовано до позивача Комунального закладу «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа з футболу та інших ігрових видів спорту» штраф в розмірі 37230 грн. за виявлені під час інспекційного відвідування порушення вимог ч.3 статті 119 КЗпП України (а.с. 10).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо правомірності оскарженої постанови відповідача та відсутності підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.

Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII, громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Зі змісту зазначеної норми КЗпП України видно, що для вирішення питання про наявність прав та гарантій, передбачених для військовослужбовців, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації.

Статтею 119 КЗпП України визначено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01.03.2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02.03.2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Таким чином, з наведеного вище слідує, що в Україні з моменту прийняття Президентом України Указу від 17.03.2014р. №303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні настав особливий період, зокрема Збройні Сили України переведено на функціонування в умовах особливого періоду. 15.01.2015 року Указом Президента України №113-VIII національну економіку переведено на функціонування в умовах особливого періоду.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Як слідує зі змісту частини третьої статті 119 КЗпП України, поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі призваній на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом.

Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президентом України не приймалося.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 323/1252/17.

Аналіз вказаних вище норм закону дає підстави для висновку, що відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України, за всіма мобілізованими працівниками, як призваними на військову службу на особливий період, так і прийнятими за контрактом, на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується з бюджету середній заробіток на підприємстві, де вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.

Враховуючи наведене вище, позивач повинен був увільнити ОСОБА_1 від виконання трудових обов`язків відповідно до положень статті 119 КЗпП, згідно поданої нею заяви від 27.09.2017 року (а.с. 40), а не звільняти на підставі п.3 ч.1 статті 36 КЗпП України згідно Наказу №89-к від 27.09.2017 року (а.с. 41).

Крім цього, судом першої інстанції вірно враховано, що згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.09.2017 року №87-РС ОСОБА_1 призвано на військову службу через Тернопільський ОМВК Тернопільської області, ВОС-420221 і 29 вересня 2017 року зазначена громадянка уклала контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу (а.с. 43-46). Тернопільський ОМВК листом від 26 вересня 2017 року повідомив позивача, що 27 вересня 2017 року громадянка ОСОБА_1 вибуває в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 для прийняття на військову службу за контрактом, та в подальшому Тернопільським ОМВК направлено ряд листів на забезпечення дотримання позивачем гарантій передбачених частиною третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю щодо ОСОБА_1 (а.с. 47-51).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що постанова відповідача про накладення на позивача штрафу №ТР768/790/АВ/ВЗ-ФС від 25.07.2018 року є правомірною.

Тому, являються безпідставними апеляційні вимоги.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Згідно п.6 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет спору, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243 ч.3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Комунального закладу «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа з футболу та інших ігрових видів спорту» залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2019 року в адміністративній справі №1940/1552/18 за позовом Комунального закладу «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа з футболу та інших ігрових видів спорту» до Управління Держпраці у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом строку визначеного статтею 329 КАС України.

Головуючий: В. В. Гуляк Судді: Л. Я. Гудим Р. Й. Коваль Повний текст постанови складено 15.05.2019 року