Постанова

від 14.05.2019 по справі 539/2996/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 р.Справа № 539/2996/18

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Лях О.П.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Бегунца А.О. ,

при секретарі судового засідання Машурі Г.І.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Директора Лубенського госпрозрахункового мисливсько-рибальського підприємства Полтавської обласної організації УТМР ОСОБА_3 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 05.11.2018 (повний текст складено 05.11.2018, головуючий суддя І інстанції Грузман Т.В., м.Лубни Полтавської області) та на ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18.02.2019 (повний текст складено 18.02.2019, головуючий суддя І інстанції Грузман Т.В., м.Лубни Полтавської області) по справі № 539/2996/18 за позовом ОСОБА_1 до Директора Лубенського госпрозрахункового мисливсько-рибальського підприємства Полтавської обласної організації УТМР ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити дії ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Директора Лубенського госпрозрахункового мисливсько-рибальського підприємства Полтавської обласної організації УТМР ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 05.11.2018, із врахуванням ухвали про виправлення описки від 18.02.2019, задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1:

- зобов'язано директора Лубенського госпрозрахункового мисливсько-рибальського підприємства Полтавської обласної організації УТМР ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 вилучений для тимчасового зберігання мисливський квиток №569499, виданий на його ім'я;

- відмовлено у визнанні протиправною відмови директора Лубенського госпрозрахункового мисливсько-рибальського підприємства Полтавської обласної організації УТМР ОСОБА_3 у поверненні ОСОБА_1 вилученого для тимчасового зберігання мисливського квитка №569499 на ім'я ОСОБА_1;

- стягнуто з Лубенського госпрозрахункового мисливсько-рибальського підприємства Полтавської обласної організації УТМР на користь ОСОБА_1 704,50 грн. судового збору та 1912,50 грн. за надання професійної правничої допомоги, а всього 2617,30 грн.

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18.02.2019 року виправлено описку, допущену у рішенні Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 05.11.2018 по справі №539/2996/18, а саме: зазначивши у всьому тексті рішення номер мисливського квитка НОМЕР_1, замість помилково вказаного 515490.

Не погодившись із даними рішенням та ухвалою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 05.11.2018 та ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18.02.2019 по справі № 539/2996/18, прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Відповідач та представник відповідача підтримали доводи апеляційних скарг та наполягали на їх задоволенні.

Позивач та представник позивача заперечували проти доводів апеляційних скарг та просив залишити їх без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів приходить до наступного.

ОСОБА_1 є мисливцем та членом Українського товариства мисливців та рибалок. Перебуває на обліку як мисливець в Лубенському госпрозрахунковому мисливсько-рибальському підприємстві Полтавської обласної організації керівником якого є відповідач ОСОБА_3 Має членський квиток НОМЕР_1.

Як свідчать матеріали справи, постановою №03 від 27.12.2017 про накладення адміністративного стягнення, винесеною мисливствознавцем ОСОБА_5 ДП Лубенський лісгосп Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного комітету лісового господарства України, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.85 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн. за здійснення полювання в забороненому місці без відповідного дозволу. (а.с.65)

Також у постанові з посиланням на приписи ст.265 КУпАП зазначено, що вилучений для тимчасового зберігання членський квиток НОМЕР_2 належить повернути власнику.

Відповідно до квитанції від 27.12.2017 позивач сплатив визначений йому штраф в сумі 255 грн. Однак, вилучений мисливський квиток позивачу повернутий не був.

20 березня 2018 року звернувся з листом про повернення вилученого документу, але відповіді не отримав.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності і відповідно до постанови від 27.12.2017 йому має бути повернуто мисливський квиток.

В той же час суд першої інстанції відмітив, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною відмови відповідача у поверненні вилученого для тимчасового зберігання членського мисливського квитка НОМЕР_1, оскільки такої відмови матеріали справи не містять та вона не може бути оцінена судом через її відсутність.

Ухвалюючи рішення про виправлення описки суд першої інстанції виходи з того, що вірним номером мисливського квитка ОСОБА_1 є НОМЕР_1, оскільки про вилучення для тимчасового зберігання мисливського квитка саме з номером НОМЕР_1 зазначено в протоколі №3 про адміністративне правопорушення, копію якого позивачем не було надано при подачі позову, але надано в подальшому.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із ч.ч.1 та 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Положеннями ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний суд - це суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

В свою чергу, суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Разом з тим, положеннями ч.1 ст.42 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасниками справи є сторони, треті особи.

Відповідно до ч.1 ст.46 Кодексу адміністративного судочинства України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Приписами п.9 ч.1 ст.4 та ч.3 ст.46 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у позовній заяві просить суд зобов'язати директора Лубенського госпрозрахункового мисливсько-рибальського підприємства Полтавської обласної організації УТМР ОСОБА_3 до вчинення певних дій та визнати протиправними дії цієї ж особи.

Проте, матеріали справи не містять будь-яких доказів щодо вчинення саме директором Лубенського госпрозрахункового мисливсько-рибальського підприємства Полтавської обласної організації УТМР ОСОБА_3 дій та бездіяльності, які порушують або будь-яким іншим чином впливають на права позивача ОСОБА_1.

Більше того, матеріалами справи підтверджується, що інформація про необхідність повернення позивачу мисливського членського квитка зазначено саме в постанові про накладення адміністративного стягнення, яку винесено мисливствознавцем ОСОБА_5 ДП Лубенський лісгосп Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного комітету лісового господарства України.

Разом з тим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Із аналізу вказаних норм слідує, що публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018р. по справі № 914/2006/17.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно із ч.3 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_3 є директором Лубенського госпрозрахункового мисливсько-рибальського підприємства Полтавської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок.

Відповідно до статуту Українського товариства мисливців і рибалок (а.с.61-72) Українське товариство мисливців і рибалок (далі - УТМР, Товариство) є добровільною всеукраїнською громадською організацією, яка об'єднує мисливців і рибалок з метою сприяння активному розвитку любительського мисливського, стендового і рибальського спорту, охорони, відтворення, збереження, раціонального використання тваринного світу та захист спільних інтересів.

УТМР є юридичною особою і суб'єктом права приватної власності на належне йому майно та грошові кошти.

Товариство є неприбутковою громадською організацією.

Також, із змісту даного статуту слідує, що Полтавська обласна організація УТМР входить в єдину систему УТМР, є юридичною особою, має закріплене за ним майно і самостійний баланс, рахунки в банківських установах, печатку, штамп з своїм найменуванням, здійснює свою діяльність, керуючись єдиним Статутом Українського товариства мисливців і рибалок, на підставі якого реєструється у відповідності до чинного законодавства України.

Структурні підрозділи Товариства здійснюють ведення мисливсько-рибальського господарства в угіддях, наданих в користування згідно з чинним законодавством України.

Таким чином, ОСОБА_3, як директор Лубенського госпрозрахункового мисливсько-рибальського підприємства Полтавської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок, не є суб'єктом владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів доходить висновку, що спір, який розглядається в межах справи № 539/2996/18, не є спором між учасниками публічно-правових відносин.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «судом встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії» зазначив, що поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» . З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Положеннями ч. 1 ст. 319 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

З урахуванням встановлених обставин та допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права рішення та ухвала суду першої інстанції у справі підлягає скасуванню з прийняттям постанови про закриття провадження у справі з одночасним роз'ясненням позивачу права звернення за захистом своїх прав до суду цивільної юрисдикції.

Враховуючи вищевказане та керуючись ст.ст.2, 241, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 327-329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України , суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Директора Лубенського госпрозрахункового мисливсько-рибальського підприємства Полтавської обласної організації УТМР ОСОБА_3 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 05.11.2018 та на ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18.02.2019 по справі № 539/2996/18 - задовольнити.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 05.11.2018 та ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18.02.2019 по справі № 539/2996/18 - скасувати.

Провадження по справі № 539/2996/18 за позовом ОСОБА_1 до Директора Лубенського госпрозрахункового мисливсько-рибальського підприємства Полтавської обласної організації УТМР ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити дії - закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 15 травня 2019 року .

.

Головуючий суддя (підпис)О.П. Лях Судді (підпис) (підпис) З.Г. Подобайло А.О. Бегунц