Постанова

від 15.05.2019 по справі 314/866/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 15.05.2019 Справа № 314/866/17

Запорізький апеляційний суд

Єдиний унікальний номер 314/866/17-ц Головуючий у 1-й інстанції Кофанов А.В.

Номер провадження 22-ц/807/245/19 Суддя-доповідач Крилова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2019 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Крилової О.В.,

суддів: Бєлки В.Ю.,

Онищенка Е.А.

секретар Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства Лавріненко на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Фермерського господарства Лавріненко про визнання договору оренди недійсним, та зустрічним позовом Фермерського господарства Лавріненко до ОСОБА_3, Селянського (фермерського) господарства Аріель про визнання договору оренди недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року ОСОБА_3. звернулась до суду з позовом, який в процесі розгляду справи уточнювала, до Фермерського господарства Лавріненко (далі ФГ Лавріненко ) про визнання договору оренди недійсним.

В позові позивач зазначала, що 01 лютого 2008 року між позивачем та ФГ Лавріненко було укладено договір оренди належної позивачу на праві власності земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 сільськогосподарського призначення площею 9,1251 га, розташованої на території Вільнянського району Запорізької області та посвідченої державним актом.

Зазначений договір був укладений з відповідачем від її імені строком на 10 років, примірник цього договору вона не отримувала; в оригіналі договору, в акті прийому-передачі земельної ділянки та в акті визначення меж земельної ділянки стоїть не її підпис, цих документів вона не підписувала.

На підставі викладеного, позивач просила суд, визнати недійсним укладений 01.02.2008 року від її мені договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

У листопаді 2017 року ФГ Лавріненко звернулось до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3., Селянського (фермерського) господарства Аріель (далі СФГ Аріель ) про визнання договору оренди недійсним.

В обґрунтування зустрічного позову зазначав, що договір між відповідачами від 09.02.2017 року був укладений в період дії договору від 01.02.2008 року між ФГ Лавріненко та ОСОБА_3., предметом якого була та сама земельна ділянка. Вважаючи ці дії протиправними, відповідач й звернувся до суду із зустрічними позовними вимогами.

На підставі викладеного просив суд, визнати недійсним укладений 09.02.2017 року між ОСОБА_3. та СФГ Аріель договір оренди земельної ділянки.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року позов ОСОБА_3. задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 01 лютого 2018 року між ФГ Лавріненко та ОСОБА_3. відносно земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 площею 9,1251 га, розташованої на території Максимівської сільської Ради Вільнянського району Запорізької області.

В задоволенні зустрічного позову ФГ Лавріненко відмовлено.

Стягнуто з ФГ Лавріненко на користь ОСОБА_3. грошову суму у розмірі 10609 грн. 60 коп. на відшкодування судових витрат, понесених на сплату судового збору та на проведення експертизи.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ФГ Лавріненко подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3. Зустрічні позовні вимоги ФГ Лавріненко задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що судом першої інстанції в основу рішення покладено договір оренди строком на 7 років, але даний договір між сторонами не укладався та судом не досліджувався; експертні висновки є неясними та суперечливими; судом не взято до уваги, що в установленому порядку дія договору оренди від 01.02.2008 року, що був укладений між ОСОБА_3. та ФГ Лавріненко не припинена, його не розірвано та не визнано недійсним, а отже укладання іншого договору оренди в момент дії попереднього договору є незаконним та неприпустимим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.02.2008 року між ОСОБА_3. та ФГ Лавріненко було укладено договір оренди земельної ділянки площею 9,1251 га, кадастровий № НОМЕР_1, яка розташована на території Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області та належить ОСОБА_3. на підставі Державного акту на парво власності на земельну ділянку НОМЕР_2 (а.с.8).

09 лютого 2017 року між ОСОБА_3. та СФГ Аріель було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки право оренди якої було зареєстроване 14.02.2017 року що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 17.02.2017 року № 80566925 (а.с.75).

На виконання ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 09.03.2017 року Управлінням Держгеокадастру у Вільнянському районі Запорізької області надано оригінал договору оренди від 01 лютого 2008 року, згідно із пунктом 8 якого договір укладено на 10 років (а.с.33).

Згідно із висновком судово-почеркознавчої експертизи Харківського НДІСЕ ім.. Засл. Проф.. М.С. Бакаріуса № 23541/1635 від 14.02.2018 року підписи від імені ОСОБА_3. у договорі оренди землі від 01.02.2008 року, укладеному з ФГ Лавриненко , розташований на зворотній стороні третього аркуша, у графі Орендодавець ; акті прийому-передачі об'єкта оренди за договором оренди землі від 01.02.2008 року , укладеним з ФГ Лавриненко (а.с.36), розташований у графі Орендодавець ; акті визначення меж земельної ділянки в натурі за договором оренди землі від 01.02.2008 року ь, укладеним з ФГ Лавриненко (а.с.37),Є розташований в графі Орендодавець виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_3.

Відповідно до п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах від 25 травня 1998 року № 15, при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Висновки експертів складені у відповідності до вимог закону та вимог Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 № 53/5 з наступними змінами, містять відповіді на постановлені перед експертами питання у межах компетенції, не викликає сумнівів у їх правильності.

ФГ Лавріненко не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків експертів, які відповідають вимогам чинного законодавства, є обґрунтованими, не суперечать один одному та узгоджуються із іншими доказами у справі.

За таких обставин, доводами апеляційної скарги не спростовано та матеріалами справи підтверджено висновки суду першої інстанції про відсутність волевиявлення власника земельної ділянки на укладення договору оренди земельної ділянки від 01.02.2008 року терміном на 10 років, що, з огляду на положення ст. ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним з моменту його укладання.

У зустрічній позовній заяві ФГ Лавріненко заявлено клопотання про застосування строку позовної давності (а.с.110).

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України при розгляді справи №6-17цс17 від 22 лютого 2017 року.

В суді встановлено, що ОСОБА_3. протягом семи років отримувала орендну плату та не заперечувала щодо використання її земельнееої ділянки відповідачем, а після спливу цього строку, у лютому 2017 року вона уклала договір з іншою особою. Тобто підтверджуються її доводи про теф, що у лютому 2008 року вона дійсно досягла домовленості про оренду землі з ФГ Лавриненко , але строком не на 10 років, а на ? років.Про існування договору зі строком дії 10 років вона дізналася лдише на початку 2017 року .

Натомість, відповідачем ФГ Лавріненко не надано належних, достовірних та достатніх доказів в розумінні ст. ст. 77, 79-81 ЦПК України, щодо обізнаності позивача про своє порушене право з 2008 року.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що договір оренди від 09.02.2017 року, укладений між ОСОБА_3. та СФГ АРІЕЛЬ є чинним, державна реєстрація вказаного договору проведена відповідно до вимог Закону України Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , із чим колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 09.03.2017 року зобов'язано Управління Держгеокадастру у Вільнянському районі Запорізької області надати оригінал договору оренди земельної ділянки кадастровий №НОМЕР_1, укладеного 01.02.2008 року між ОСОБА_3. та ФГ Лавріненко , оригінал Поземельної книги на земельну ділянку (кадастровий №НОМЕР_1 ) та оригінал примірника заяви форми 6.1 про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки (кадастровий №НОМЕР_1 ) (а.с.18).

На виконання ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області - 16.03.2017 року Управіління Держгеокадастру у Вільнянському районі Запорізької області надало суду першої інстанції наступні документи оригінал договору оренди земельної ділянки кадастровий №НОМЕР_1, укладеного 01.02.2008 року між ОСОБА_3. та ФГ Лавріненко , оригінал Поземельної книги на земельну ділянку (кадастровий№НОМЕР_1 ) та оригінал примірника заяви форми 6.1 про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки (кадастровий №НОМЕР_1 (а.с.20-41)

На час державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 09.02.2017 року, укладеного ОСОБА_3. із СФГ АРІЕЛЬ жодних перешкод, в тому числі реєстрації іншого речового права оренди, не було встановлено.

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказуванню не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист пав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Лавріненко" залишити без задоволення.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15 травня 2019 року.

Головуючий О.В. Крилова

Судді: В.Ю. Бєлка

Е.А. Онищенко