Постанова
від 11.11.2020 по справі 314/866/17-ц
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 314/866/17

провадження № 61-11768св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - фермерське господарство Лавріненко ,

відповідач за зустрічним позовом - селянське (фермерське) господарство Аріель ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фермерського господарства Лавріненко на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року в складі судді Кофанова А. В. та постанову Запорізького апеляційногосуду від 15 травня 2019 року в складі колегії суддів: Крилової О. В., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовомдо фермерського господарства Лавріненко (далі - ФГ Лавріненко ) та з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати недійсним укладений між нею та відповідачем 01 лютого 2008 року договір оренди земельної ділянки площею 9, 1251 га, розташованої на території Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, кадастровий номер 2321583000:02:001:0032.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вищевказаний договір оренди земельної ділянки був укладений з відповідачем від її імені строком на 10 років, примірник цього договору вона не отримувала, підпис в оригіналі договору, в акті прийому-передачі земельної ділянки та в акті визначення меж земельної ділянки виконаний не нею, у зв`язку з чим просила позов задовольнити.

У листопаді 2017 року ФГ Лавріненко звернулось до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , селянського (фермерського) господарства Аріель (далі - СФГ Аріель ) та просило визнати недійсним укладений 09 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та СФГ Аріель договір оренди вищевказаної земельної ділянки.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір оренди від 09 лютого 2017 року укладений відповідачами в період дії договору оренди від 01 лютого 2008 року, укладеного між ФГ Лавріненко та ОСОБА_1 , предметом якого була та сама земельна ділянка, що свідчить про його незаконність.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 15 травня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 01 лютого 2018 року між ФГ Лавріненко та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, кадастровий номер 2321583000:02:001:0032, площею 9, 1251 га, розташованої на території Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи підпис від імені ОСОБА_1 на договорі оренди земельної ділянки від 01 лютого 2018 року виконаний не нею, що свідчить про відсутність волевиявлення власника земельної ділянки на укладення цього договоруі є підставою для визнання його недійсним.

Разом з тим, установивши, що договір оренди від 09 лютого 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та СФГ Аріель , є чинним, державна реєстрація вказаного договору проведена відповідно до вимог закону, при цьому жодних перешкод для її проведення, у тому числі реєстрації іншого речового права оренди, не було, суди дійшли висновку про відсутність підстав для визнання його недійсним та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2019 року ФГ Лавріненко звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасуватирішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 травня 2019 року і ухвалити нове про задоволення зустрічного позову та відмову в задоволенні первісного позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували всі фактичні обставини справи, не дослідили і не надали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяли повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду.

Зокрема, зазначає про те, що суди безпідставно надали перевагу висновку судово-почеркознавчої експертизи, оскільки такий є неясним і суперечливим. Під час проведення експертизи не в повній мірі використано сучасні технічні засоби та прилади, комп`ютерні програми і телевізійні установки, на жодній сторінці висновку не зазначено які конкретні документи і за який період слугували експертам в якості порівняльних зразків підпису і почерку ОСОБА_1 .

Разом з тим вказує, що оскільки в установленому законом порядку дія договору оренди від 01 лютого 2008 року не припинена, укладення іншого договору оренди в момент його дії є незаконним і неприпустимим, а тому ФГ Лавріненко є належним землекористувачем спірної земельної ділянки і має право вимагати захисту свого порушеного права.

Окрім цього посилається на пропуск ОСОБА_1 позовної давності, оскільки позов подано через дев`ять років після укладення спірного правочину, що є додатковою підставою для відмови в задоволенні її позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

17 липня 2019 року справа № 314/866/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав .

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що 01 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ФГ Лавріненко було укладено договір оренди земельної ділянки площею 9, 1251 га, кадастровий № 2321583000:02:001:0032, яка розташована на території Максимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області та належить ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЗП №048309.

Відповідно до пункту 8 вказаного договору оренди, договір укладено на 10 років .

09 лютого 2017 року між ОСОБА_1 та СФГ Аріель укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки, право оренди якої було зареєстроване 14 лютого 2017 року.

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи Харківського НДІСЕ ім. засл. проф. М. С. Бакаріуса № 23541/1635 від 14 лютого 2018 року, підписи від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 01 лютого 2008 року, укладеному з ФГ Лавріненко , акті прийому-передачі об`єкта оренди та акті визначення меж земельної ділянки в натурі, розташовані в графах Орендодавець , виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України , а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України ).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі (тут і далі - у редакції, чинній на виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки; строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини .

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Зазначений правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 не підписувала договір оренди землі від 01 лютого 2008 року, що підтверджено висновком судово-почеркознавчої експертизи і не спростовано ФГ Лавріненко .

За таких обставин, договір оренди землі від 01 лютого 2008 року, є неукладеним і не може визнаватися недійсним, тому в задоволенні первісного позову слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

При зверненні з зустрічним позовом ФГ Лавріненко посилалося на те, що оскільки в установленому законом порядку дія договору оренди від 01 лютого 2008 року, укладеного між ФГ Лавріненко та ОСОБА_1 , строком на 10 років, не припинена, його не розірвано і не визнано недійсним, то укладення іншого договору оренди від 06 лютого 2017 року між ОСОБА_1 з СФГ Аріель щодо тієї ж самої земельної ділянки в момент дії попереднього є незаконним.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Враховуючи те, що договір оренди землі від 01 лютого 2008 року є неукладеним, то на його підставі не виникло право, яке б підлягало захисту, а тому в задоволенні зустрічних позовних вимог ФГ Лавріненко необхідно відмовити саме з цих підстав, у зв'язку з чим судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову слід змінити в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя стаття 412 ЦПК України).

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень в частині задоволення первісного позову з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в його задоволенні, зміни судових рішень в частині мотивів відмови в задоволенні зустрічного позову, а в іншій частині залишення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу задоволено частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано в частині первісного позову та в його задоволенні відмовлено, то сплачений ФГ Лавріненко судовий збір (в частині розгляду вимог за первісним позовом) за подання апеляційної скарги в розмірі 960, 00 грн та за подання касаційної скарги в сумі 1 280, 00 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на його користь.

Водночас, враховуючи, що в частині зустрічного позову судові рішення змінено, що не має наслідком фактичну зміну результатів вирішення цих позовних вимог, то судові витрати, понесені ФГ Лавріненко на сплату судового збору за зустрічними позовними вимогами, не розподіляються.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фермерського господарства Лавріненко задовольнити частково.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 травня 2019 року в частині задоволених первісних позовних вимог ОСОБА_1 до фермерського господарства Лавріненко про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до фермерського господарства Лавріненко про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним відмовити.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 травня 2019 року в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог фермерського господарства Лавріненко до ОСОБА_1 , селянського (фермерського) господарства Аріель про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В інших частинах рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 травня 2019 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь фермерського господарства Лавріненко 2 240, 00 грн судових витрат, понесених на сплату судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов

СудКасаційний цивільний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення11.11.2020
Оприлюднено30.11.2020
Номер документу93149780
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —314/866/17-ц

Постанова від 11.11.2020

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Тітов Максим Юрійович

Ухвала від 22.10.2020

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Тітов Максим Юрійович

Ухвала від 02.07.2019

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Тітов Максим Юрійович

Ухвала від 24.10.2017

Цивільне

Апеляційний суд Запорізької області

Дашковська А. В.

Ухвала від 12.05.2017

Цивільне

Апеляційний суд Запорізької області

Дашковська А. В.

Ухвала від 05.05.2017

Цивільне

Апеляційний суд Запорізької області

Дашковська А. В.

Ухвала від 19.04.2017

Цивільне

Апеляційний суд Запорізької області

Дашковська А. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні