Ухвала

від 26.04.2019 по справі 524/2001/19

АВТОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРЕМЕНЧУКА

Справа 524/2001/19

Провадження 2-з/524/16/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2019 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі: Головуючого судді F Андрієць Д.Д., за участю секретаря F Воблікової І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кременчуці заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Автозаводського районного суду м. Кременчука із позовом про захист прав споживачів та стягнення коштів в сумі 8058,68 грн. Разом із позовом ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ "НОРТ ГУД ТРЕЙД" в розмірі, необхідному для забезпечення виконання рішення суду в повному обсязі.

Заява мотивована тим, що свої зобовFязання за договором купівлі-продажу ТОВ "НОРТ ГУД ТРЕЙД" не виконало. Крім того, йому відомо про аналогічні випадки по всій території України. Вказані обставини, на його думку свідчать про те, що виконання рішення суду може бути ускладнено.

Суд, дослідивши матеріали заяви, встановив наступне.

Відповідно до ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до предFявлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ст.150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обовFязку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобовFязання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

У відповідності до змісту п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України F9 FПро практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позовуF від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд(суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; зFясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Підставами для забезпечення позову є те, що невжиття судом заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Тобто дії суду із забезпечення позову F обрання та застосування відповідних заходів забезпечення позову, спрямовуються на забезпечення можливості в подальшому реально виконати рішення суду та захистити права особи, яка звернулась до суду за захистом.

В ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зазначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

В рішенні «Вінтман проти України», заява F 28403/05, п.110, від 23 жовтня 2014 року, остаточне 23/01/2015 Європейський суд з прав людини зазначив, що для того, щоб відповідати вимогам статті 13 Конвенції, засоби юридичного захисту повинні бути ефективними як на практиці, так і в теорії, зокрема органи державної влади держави-відповідача своїми діями або бездіяльністю не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати їхньому використанню (див. рішення від 18 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95, Reports of Judgments and Decisions 1996-VI). Іншими словами, для того, щоб бути ефективним, засіб юридичного захисту має бути незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів влади і бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 6 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява F 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи забезпечити належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення у справі «Кудла проти Польщі»(Kudіa v. Poland) [ВП], заява F 30210/96, п. 158, ECHR 2000FXI).

Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року F15-рп/2004 у справі F1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року F3-рп/2003 у справі F 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Суд враховує, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість утруднення виконання судового рішення без підтвердження відповідного обґрунтування доказами, згідно зі ст. 81 ЦПК України, не є достатньою підставою для задоволення відповідних заяв про забезпечення позову.

На переконання суду, копія ухвали Крюківського районного суду м.Кременчука про забезпечення позову в схожій справі не є достатнім доказом, який свідчить про утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем вживаються дії спрямовані на відчуження належного йому майна, а тому не доведено, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову..

З огляду на вказане, суд приходить до висновку про те, що вимоги заявника не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.151-154 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову F залишити без задоволення

Апеляційна скарга на ухвалу подається до Полтавського апеляційного суду протягом пFятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Д.Д.Андрієць