Постанова

від 14.05.2019 по справі 913/7/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2019 р. Справа № 913/7/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Медуниця О.Є., суддя Попков Д.О.,

за участю секретаря судового засідання Пляс Л.Ф.,

за участю представників сторін:

позивача - Єфременко О.О. - свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС №6537/10 від 23.03.2018; довіреність №14-81 від 14.03.2019,

відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача, Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м. Київ, (вх. № 1042Л/3) на рішення господарського суду Луганської області від 05.03.2019 (суддя Корнієнко В.В.; повне судове рішення складено 12.03.2019) у справі № 913/7/19

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м. Київ

до Комунального підприємства «Спеціалізоване теплозабезпечуюче підприємство «Ровенькитеплокомуненерго» , м. Ровеньки Луганської області

про стягнення 267164,10 грн, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2019 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м. Київ, звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Комунального підприємства «Спеціалізоване теплозабезпечуюче підприємство «Ровенькитеплокомуненерго» , м. Ровеньки Луганської області, про стягнення заборгованості в сумі 108047,53 грн по оплаті вартості природного газу, поставленого позивачем відповідачу за договором купівлі-продажу природного газу від 28.01.2014 № 2348/14-КП-20, а також пені в сумі 10823,10 грн, 3% річних в сумі 12863,58 грн та інфляційних втрат в сумі 135429,89 грн за прострочення платежів.

Рішенням господарського суду Луганської області від 05.03.2019 у справі № 913/7/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства «Спеціалізоване теплозабезпечуюче підприємство «Ровенькитеплокомуненерго» , 94700, м. Ровеньки Луганської області, квартал Шахтарський, ідентифікаційний код 35100378, на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , 01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720, борг в сумі 108047,53 грн, інфляційні втрати в сумі 135429,89 грн, три проценти річних в сумі 12863,58 грн, витрати на судовий збір в сумі 3845,16 грн. В решті позову (про стягнення пені в сумі 10823,10 грн) відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні пені у сумі 10823,10 грн суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахування неустойки за простроченими зобов`язаннями покупця в частині заявленого позивачем періоду, суперечить приписам п. 2 ст. 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси".

Позивач, ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Луганської області від 05.03.2019 у справі № 913/7/19, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у стягненні пені в сумі 10 823,10 грн та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- судом першої інстанції неправильно застосовано норми ст. 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси", п. 27 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу", ст. 1 Закону України "Про електроенергетику";

- місцевий господарський суд здійснив неправомірну підміну юридичних понять «енергопостачання» та «газопостачання» ;

- неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме, Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" підтверджується постановою Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 913/65/18.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2019 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гребенюк Н.В., суддя Медуниця О.Є., суддя Попков Д.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.04.2019 відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 263 ГПК України.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2019 призначено справу № 913/7/19 до розгляду на 14.05.2019 та повідомлено учасників апеляційного провадження про дату, час та місце судового засідання.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник відповідача відзиву на апеляційну скаргу не надав, у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не сповістив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за його відсутності.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.01.2014 між ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Комунальним підприємством «Спеціалізоване теплозабезпечуюче підприємство «Ровенькитеплокомуненерго» (покупець) укладено договір №2348/14-КП-20 купівлі-продажу природного газу, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання (п. 1.2 договору).

Згідно з пунктом 2.1. договору продавець передає покупцеві з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 72,329 тис. куб. м.

Пунктом 5.2. договору сторони погодили, що до сплати за 1000 куб. м. природного газу - 3462,26 грн., крім того ПДВ - 20 % - 692,45 грн., всього з ПДВ - 4154,71 грн.

Відповідно до пункту 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Сторонами договору було укладено додаткові угоди, а саме: №1 від 28.04.2014 та №2 від 23.05.2014.

Додатковою угодою № 1 від 28.04.2014, зокрема, пункт договору 5.2 викладений в наступній редакції: «До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 4387,40 грн., крім того ПДВ - 20% - 877,48 грн., всього з ПДВ - 5264,88 грн.

За умовами додаткової угоди № 2 від 23.05.2014 року пункт договору 5.2 викладений в наступній редакції: «До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 5173,48 грн., крім того ПДВ - 20% - 1034,70 грн., всього з ПДВ - 6208,18 грн.

Сторонами договору на протязі січня, лютого, березня, квітня 2014 року було підписано акти прийому-передачі природного газу, а саме: від 31.01.2014 на суму 36856,46 грн., від 28.02.2014 на суму 36303,87 грн., від 31.03.2014 на суму 27537,43 грн., від 30.04.2014 на суму 7349,77 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення боргу у сумі 267164,10 грн., у тому числі: основна заборгованість у сумі 108047,53 грн., пеня у сумі 10823,10 грн. 3% річних у сумі 12863,58 грн., інфляційні втрати у сумі 135429,89 грн.

Приймаючи оскаржувані судові рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з наявності невиконаного грошового зобов`язання відповідача з оплати вартості поставленого позивачем природного газу в сумі 108047,53 грн. (основний борг), а з огляду на наявність простроченого грошового зобов`язання та перевіривши наданий позивачем розрахунок, дійшов висновку про те, що розрахунок 3 % річних та інфляційних є обґрунтованим та арифметично вірним, та стягнув з відповідача на користь позивача за період прострочення з 15.02.2014 по 05.03.2018 3% річних в сумі 12863,58 грн та інфляційних втрат (за період: березень 2014 р. - січень 2018 р.) в сумі 135429,89 грн.

Відмова в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені мотивована судом першої інстанції наявністю мораторію на нарахування та стягнення штрафних санкцій з 07.02.2015 на підставі ч.2 ст.2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" №85-VІІІ від 13.01.2015.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, з урахуванням приписів ст. 269 ГПК України, згідно якої суд апеляційної інстанції переглядає справу саме в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та враховуючи те, що рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем лише в частині відмови у стягненні пені у сумі 10823,10 грн, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 7.2 договору у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору позивачем нараховано до стягнення пеню в сумі 10823,10 грн за шість місяців прострочення щодо кожного місяця поставки газу (січень - квітень 2014 р.).

Разом з цим, статтею 1 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» (далі - Закон) визначено, що метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного.

Згідно зі статтею 2 вказаного Закону встановлено мораторій на час, визначений у статті 1, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.

Вказаний Закон набрав чинності 07.02.2015.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 №705 «Про визначення гарантованих постачальників природного газу» гарантованими постачальниками природного газу є суб`єкти господарювання, що в установленому порядку отримали ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом та провадять діяльність на затвердженій Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, території з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом для споживачів України (крім промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії); гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

У пункті 5 статуту Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747 (у редакції, яка діяла на момент прийняття Закону) встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку.

Пунктом 6 статуту Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (в зазначеній редакції) встановлено, що предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії.

Законом України "Про енергозбереження" визначено, що: «енергозбереження" - діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; "паливно-енергетичні ресурси" - сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.

Відповідно до пункту 1.5 статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" енергоносії - кам`яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам`яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф`яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.

Тобто природний газ як матеріальний об`єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.

З урахуванням наведеного, в силу приписів чинного законодавства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є енергопостачальною компанією в розумінні статті 2 Закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №913/66/18 від 18.01.2019 та у постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 905/272/18, від 21.03.2019 у справі № 905/1100/18.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на момент прийняття Закону) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції, чинній на момент прийняття Закону) залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

За інформацією, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності відповідача є постачання пари та гарячої води.

Тобто, відповідач є виробником/виконавцем житлово-комунальних послуг та здійснює свою господарську діяльність у м. Ровеньки (Луганська область), яке входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р.

Таким чином, встановивши, що позивач є енергопостачальною організацією, а відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг на території, де проводилася в спірний період часу антитерористична операція, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо поширення на спірні правовідносини, пов`язані із стягненням пені, мораторію, встановленого частиною другою статті 2 Закону.

Крім того, наведені положення Закону поширюються на правовідносини між енергопостачальними компаніями і виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг і не містять обмежень щодо виду енергетичних ресурсів.

Посилання заявника апеляційної скарги на невірне застосування місцевим господарським судом норм Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси", внаслідок безпідставного наділення позивача статусом «енергопостачальної компанії» є необґрунтованими, оскільки останній на власний розсуд тлумачить та визначає коло господарюючих суб`єктів, на яких розповсюджується дія ст. 2 вищевказаного Закону.

Так, віднесення суб`єкта до "енергопостачальної компанії" в розумінні для цілей визначення можливості застосування мораторію, обумовлено виключно ознаками, наведеними в цій статті та не залежить від необхідної відповідності такого визначення "енергопостачальника", наведеного в ст. 275 Господарського кодексу України.

Спеціальними нормативними ознаками енергопостачальної компанії, визначеними у ст. 2 Закону, є: здійснення поставок енергоресурсів; споживання цих енергоресурсів виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг; надання виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, обумовлених споживанням енергоресурсів, цих послуг в районі проведення антитерористичної операції.

Враховуючи, що встановлений законодавцем мораторій на вимоги позивача до відповідача щодо спірної суми пені за своєю сутністю є компенсаційним засобом держави для виробників/виконавців житлово-комунальних послуг, так само як і ст. 8 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" запроваджено мораторій на вимоги щодо нарахування та стягнення пені зі споживачів за прострочення платежів за житлово-комунальні послуги (у тому числі з газопостачання).

Тією мірою, якою виконавці/виробники житлово-комунальних послуг обмежені законодавчо у нарахуванні пені по відношенню до споживачів таких послуг, які знаходяться на території проведення антитерористичної операції, держава пропорційно та з урахуванням забезпечення суспільного інтересу відносно обставин, які в силу ст. 2, 17 Конституції України відносяться до виключної сфери компетенції/відповідальності держави (проведення АТО), позивач, який перебуває під державним управлінням, також обмежений в цьому праві відносно виробників/виконавців житлово-комунальних послуг на території проведення антитерористичної операції (зокрема відповідача), що в повній мірі відповідає критеріям правомірного втручання в право мирного володіння у розумінні ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Посилання позивача на судову практику Верховного Суду, а саме, постанову від 16.10.2018 у справі № 913/65/18, є помилковими, оскільки даною постановою встановлено передчасність висновків судів попередніх інстанцій стосовно того, що ПАТ «НАК «Нафтогаз України» є енергопостачальною компанією. Тоді як, останньою усталеною практикою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.01.2019 у справі №913/66/18 та у постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 905/272/18, від 21.03.2019 у справі № 905/1100/18 чітко встановлено, що ПАТ «НАК «Нафтогаз України» є енергопостачальною організацією, а відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг на території, де проводилася в спірний період часу антитерористична операція, тому на спірні правовідносини, пов`язані із стягненням пені, поширюється мораторій, встановлений частиною другою статті 2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» .

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 10823,10 грн. за період починаючи з 07.02.2015, враховуючи поширення на спірні правовідносини, пов`язані із стягненням пені, мораторію, встановленого частиною другою статті 2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» .

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення господарського суду Луганської області від 05.03.2019 у справі № 913/7/19 - без змін.

Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача, Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м. Київ, на рішення господарського суду Луганської області від 05.03.2019 у справі № 913/7/19 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 05.03.2019 у справі № 913/7/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено 16.05.2019.

Головуючий суддя Гребенюк Н.В.

Суддя Медуниця О.Є.

Суддя Попков Д.О.