Постанова

від 13.05.2019 по справі 924/21/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2019 року Справа № 924/21/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Розізнана І.В.

суддя Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Панасюк О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Хмельницької міської ради на рішення господарського суду Хмельницької області від 20.03.2019 р. (суддя Гладюк Ю.В., повний текст рішення складено 21.03.2019 р.)

за позовом Хмельницької міської ради

до товариства з обмеженою відповідальністю "Старт Бізнес-Плюс"

про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки

за участю представників:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 20.03.2019 р. у справі №924/21/19 у задоволенні позову Хмельницької міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю "Старт Бізнес-Плюс" про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки, відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що оскільки спірна земельна ділянка не віднесена до земель сільськогосподарського призначення та на ній розташоване належне відповідачу нерухоме майно, то згідно зі ст. 8-2 Закону України "Про оренду землі" у разі недосягнення згоди щодо укладення договору оренди такий договір не може визнаватися укладеним за рішенням суду.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірні відносини регулюються ст. 181 ГК України. Однак, сторони згідно п. 5 ст. 181 ГК України не передали на розгляд суду переддоговірний спір в частині неврегульованих умов договору та не скористалися процедурами визначеними зазначеною статтею ГК України.

Крім того, суд першої інстанції, посилаючись на п. 8 ст. 181 ГК України зазначив, що недосягнення згоди між сторонами з усіх істотних умов договору свідчить про неукладення договору та не надає право сторонам звертатися до суду про визнання договору укладеним в цілому.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити у повному обсязі.

Апелянт посилаючись на норми ст. 124 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 6, 14, 16 Закону України "Про оренду землі", постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. №220 "Про затвердження Типового договору оренди землі" зазначає, що укладення спірного договору оренди земельної ділянки є обов`язковим, а тому має місце неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Вказує, що судом першої інстанції безпідставно застосовано норми ст. ст. 179-181 ГК України до спірних правовідносин та не враховано ст.4 ГК України, де чітко визначено, що не є предметом регулювання цього кодексу, зокрема, земельні відносини.

Також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сторони на стадії укладення договору діють як рівноправні партнери.

Відповідач, товариство з обмеженою відповідальністю "Старт Бізнес-Плюс", подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Вказує, що норма про використання типового договору є диспозитивною, а отже, його використання проводиться за волею сторін. Типовий договір оренди може бути взято за основу під час складання тексту договору, з обов`язковим врахуванням істотних умов, проте це не виключає можливості доповнення такого договору іншими додатковими умовами, про які сторонами досягнуто згоди.

Крім того, відповідач зазначає, що із аналізу норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, а саме ст. 179 ГК України, не вбачається законодавчо закріпленої обов`язковості укладення спірного договору для відповідача, оскільки він може не реалізовувати надане йому право та відмовитися від оренди землі. Отже, правові підстави для розгляду судом спору про визнання укладеним договору, укладення якого не є обов`язковим, відсутні.

Також звертає увагу, що згідно ч. 5 ст. 181 ГК України предметом розгляду суду можуть бути лише розбіжності, які залишилися неврегульованими сторонами, та в разі наявності на таку передачу згоди другої сторони. Оскільки, між сторонами не було досягнуто згоди щодо передачі, то такий переддоговірний спір за ч.1 ст. 187 ГК України не може бути предметом розгляду у суді.

У судове засідання, що відбулося 13.05.2019 року, позивач та відповідач не забезпечили явку своїх представників, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.88, 89).

Враховуючи приписи ст. ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності позивача та відповідача.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.12.2017 р. Хмельницька міська рада прийняла рішення №60, яким припинено право користування земельними ділянками, розірвано договори оренди землі за згодою сторін та надано земельні ділянки в оренду юридичним та фізичним особам, зокрема, ТОВ "Старт Бізнес-Плюс" передано земельну ділянку у м. Хмельницький, вул. Трудова, 4, кадастровий номер 6810100000:18:002:0051, площею 1243 м.кв. для обслуговування будівлі автозаправної станції по вул. Трудова, 4 на 10 років (витяг з рішення; а.с. 15).

На виконання вказаного рішення, 07.12.2018 р. згідно акту прийому-передачі представник відділу оренди та продажу землі управління земельних ресурсів та земельної реформи департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів передав представнику відповідача проект договору оренди землі за адресою: вул. Трудова, 4. Акт підписаний представником ТОВ "Старт Бізнес-Плюс", що підтверджує отримання вказаних в акті матеріалів (а.с. 28).

18.12.2018 р. Хмельницька міська рада отримала від відповідача лист, у якому вказано, що надані міською радою проекти договору оренди землі б/н і дати, а також окремі його положення викладені в редакції, з якою не погоджується ТОВ "Старт Бізнес-Плюс", керуючись ст.30 Закону "Про оренду землі" та ч.4 ст.181 ГК України, відповідач підписав даний договір з протоколом розбіжностей. Додатками до листа є примірник договору оренди землі, протокол розбіжностей та копія довіреності (а.с. 27).

Зі змісту протоколу розбіжностей до договору оренди землі вбачається, що ТОВ "Старт Бізнес-Плюс" не погодилось з п. 14 договору оренди землі запропонованим Хмельницькою міською радою, а саме: "у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10 денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором; справляється пеня у розмірі 0,5 % від несплаченої суми за кожен день прострочення" та запропонувало свою редакцію п. 14 договору оренди землі: "у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,5 % від несплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня відповідно до діючого законодавства" (а.с. 26).

Згідно копії проекту договору оренди землі щодо земельної ділянки, сторонами якого вказано Хмельницьку міську раду (орендодавець) та ТОВ "Старт Бізнес-Плюс" (орендар) та який містить підписи обох сторін та їх печатки, даний договір, зі сторони відповідача містить вказівку, що він підписаний 14.12.2018 р. з протоколом розбіжностей. Крім того, до договору додано: розрахунок орендної плати з підписом сторін; витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки; план зовнішніх меж земельної ділянки; акт визначення меж земельної ділянки; акт прийому - передачі землі (вказаної у договорі), підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками (а.с. 16-25).

Рішенням Хмельницької міської ради від 27.12.2018 р. №18 вирішено не погоджувати запропоновану ТОВ "Старт Бізнес-Плюс" в протоколі розбіжностей редакцію п. 14 проекту договору оренди землі по вул. Трудовій, 4 для обслуговування будівлі автозаправної станції, а також вирішено звернутись до суду для узгодження розбіжностей та укладення договору оренди землі по вул. Трудовій, 4 в м. Хмельницький (а.с. 29-30).

Відтак, сторони не досягли згоди щодо запропонованого позивачем змісту п. 14 договору оренди землі, тому не уклали відповідний договір, що зумовило звернення Хмельницької міської ради з позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду колегія суддів враховує наступне.

Приписами ч. 1, 2 ст. 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За приписами ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про оренду землі" (далі - Закон) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 14 Закону, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 179 ГК України, укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, зокрема, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Виходячи з аналізу зазначених законодавчих приписів, колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо обов`язковості укладення договору оренди земельної ділянки, оскільки укладення спірного договору грунтується на вказівці закону (ст. 124 ЗК України, ст.179 ГК України, ст. 1 Закону України "Про оренду землі"), який передбачає, що підставою користування земельною ділянкою із земель комунальної власності є договір оренди, який укладається з орендарем власником нежитлових приміщень, які розташовані на ній.

Отже, укладення спірного договору є обов`язковим.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України визначено серед загальних засад цивільного законодавства свободу договору. Поряд з цим, ч. 3 ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання визначені у ст. 179 ГК України, якою визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і не господарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 ГК України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Згідно ч. 4 ст. 181 ГК України за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 07.12.2018 р. орендар отримав проект договору оренди землі, що підтверджується актом прийому-передачі (а.с. 28), та в межах строку визначеного ч. 4 ст. 181 ГК України направив лист з протоколом розбіжностей до договору оренди землі Хмельницькій міській раді (отримано згідно штампу 18.12.2018 р.), тобто в межах двадцятиденного строку.

Згідно з приписами ч. 7 ст. 181 ГК України, якщо сторона, яка отримала протокол розбіжностей щодо умов договору, зокрема, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Із матеріалів справи вбачається, що 03.01.2019 р. Хмельницькою міською радою до господарського суду Хмельницької області подано позовну заяву про врегулювання розбіжностей між сторонами договору оренди землі, тобто орендодавець звернувся до суду в межах строку визначеного ч. 7 ст. 181 ГК України, з урахуванням отримання протоколу розбіжностей позивачем 18.12.2018 р. (а.с. 2-9).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки укладення спірного договору є обов`язковим для сторін на підставі закону, до даних спірних правовідносинах підлягає також застосуванню ч. 1 ст. 187 ГК України, що спростовує висновок суду першої інстанції про те, що між сторонами не було досягнуто згоди на передачу до суду неврегульованих розбіжностей у відповідності до ч. 5 ст. 181 ГК України, тому такий переддоговірний спір за ч. 1 ст. 187 ГК України не може бути предметом розгляду суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 180 ГК України.

Спеціальні норми ст. 15 Закону визначають, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату . За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Щодо доводів відповідача про диспозитивність використання у правовідносинах Типового договору оренди землі, апеляційний суд враховує наступне.

Статтею 288 Податкового кодексу України передбачено, що договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Частиною 4 ст. 179 ГК України встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Отже, у разі визначення сторонами змісту договору на основі типового договору, вони можуть лише уточнити пункти укладеного між ними договору, при цьому не виключаючи пункти, які передбачені типовим договором.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. № 220 затверджений Типовий договір оренди землі. Зокрема, п. 14 постанови передбачено, що: "У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10 денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором; справляється пеня у розмірі ___ відсотків несплаченої суми за кожен день прострочення."

Згідно протоколу розбіжностей до договору оренди землі вбачається пропозиція відповідача до виключення з п. 14 договору оренди землі штрафу за невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, і залишення лише пені як виду відповідальності.

Оцінюючи п. 14 договору щодо якого сторони не досягли згоди при укладенні договору, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний пункт проекту договору оренди землі відповідає п. 14 Типового договору оренди землі, тому сторони договору не вправі відхилятися від вказаного положення, яке у відповідності до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" належить до істотних умов договору оренди землі, зокрема, відповідальність за несвоєчасну орендну плату.

Спори, що виникають при укладанні господарських договорів, зокрема, укладення яких є обов`язковим на підставі закону, розглядаються судом. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше (ст. 187 ГК України).

Згідно з приписами ст. 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Отже, порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється ст. 187 ГК України та ст. 649 ЦК України, виходячи зі змісту яких і принципу свободи договору, переддоговірні спори поділяються, зокрема, на спори, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо умов такого договору. При цьому, можливість розгляду судом цих спорів обумовлюється обов`язковістю договору (за державним замовленням, на підставі правового акта органу державної влади чи місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом). Тобто, визнання укладеним договору, можливе, зокрема, тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону. Таким чином, необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність відповідної вказівки закону на обов`язковість укладення певного договору, а застосуванню до таких спорів підлягає законодавство, яке є чинним на момент виникнення переддоговірного спору та його вирішення в судовому порядку.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, між сторонами договору існують розбіжності щодо п. 14 проекту договору оренди землі, що зазначені у протоколі розбіжностей від 14.12.2018 р., в іншій частині договору спір між сторонами відсутній. З огляду на вказане, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини, зокрема, у справі Белеш та інші проти Чеської Республіки, неодноразово зазначав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків.

Вказане рішення Європейського суду з прав людини апеляційний суд застосовує у даній справі як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а ст. 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Аналізуючи спірні правовідносини, з урахуванням наведеної правової позиції ЄСПЛ, колегія суддів дійшла висновку, що для ефективного способу захисту порушеного права позивача достатнім буде часткове задоволення позовних вимог щодо усунення розбіжностей викладених в положенні п. 14 договору. Для захисту порушеного права позивача суд не вбачає необхідності у визнанні укладення договору, з урахуванням усіх істотних умов, оскільки щодо таких спір між сторонами фактично відсутній.

Апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для врегулювання розбіжностей, шляхом викладення спірного пункту 14 договору оренди землі в редакції, запропонованій Хмельницькою міською радою, що відповідає Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. № 220.

Згідно ч. 9 ст. 238 ГПК України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору. Позивач не звертався до суду з вимогою саме про спонукання відповідача до укладення договору, а тому відсутні підстави для викладення в резолютивній частині умов поданого позивачем проекту договору.

Оскільки, судом апеляційної інстанції встановлено наявність спору в частині врегулювання розбіжностей щодо укладення лише однієї з істотних умов договору оренди землі, а щодо інших умов договору спір між сторонами фактично відсутній, з метою забезпечення права позивача на ефективний судовий захист, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення позову лише в частині врегулювання розбіжностей щодо відповідальності за несплату орендної плати, та закриття провадження у справі в іншій частині позовних вимог на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Вирішення даного спору саме в зазначений спосіб відповідає визначеному ч. 1 ст. 2 ГПК України обов"язковому для суду на підставі ч. 2 ст. 2 ГПК України завданню господарського судочинства, зокрема - справедливому вирішенню спору судом, оскільки в разі відмови в задоволенні позову повністю з підстав, наведених судом першої інстанції, позивач в подальшому при повторному зверненні до суду буде позбавлений можливості захистити оспорюване право через фактичний пропуск строку визначеного в ч. 7 ст. 181 ГК України внаслідок розгляду даного спору.

Апеляційний суд не може погодитись із доводами відповідача, з якими погодився суд першої інстнції щодо застосування до спірних правовідносин положень ч. 5 ст. 181 ГК України, оскільки вказана норма на відміну від ч. 7 ст. 181 ГК України не визначає порядок врегулювання розбіжностей умов договору оренди земельної ділянки із земель комунальної власності, укладення якого є обов"язковим на підставі закону (ч. 1 ст. 124 ЗК України ч.1,ч.5 ст. 6, ст.13, ст. 14 Закону України " Про оренду землі").

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 р., серія A, №303-A, п.29).

Згідно з ч.3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. За змістом ч.1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За змістом ст. ст. 74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Отже, наведене вище є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 231, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Хмельницької міської ради на рішення господарського суду Хмельницької області від 20.03.2019 р. у справі №924/21/19 задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 20.03.2019 р. у справі №924/21/19 скасувати та прийняти нове рішення.

3. Позов Хмельницької міської ради задоволити частково.

4. Врегулювати розбіжності у пункті 14 договору оренди земельної ділянки між Хмельницькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Старт Бізнес-Плюс", в редакції, запропонованій Хмельницькою міською радою, виклавши його п. 14 в наступній редакції : "У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором:

- у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором;

- справляється пеня у розмірі 0,5 % від несплаченої суми за кожний день прострочення."

5. В іншій частині позову провадження у справі №924/21/19 закрити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт Бізнес-Плюс" (21000, м. Вінниця, вул. Р. Скалецького, 7, офіс 401 А, код ЄДРПОУ 40230453) на користь Хмельницької міської ради (29000, м. Хмельницький, вул. Гагаріна, 3, код ЄДРПОУ 33332218) 1921,00 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 2881,50 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

7. Господарському суду Хмельницької області видати судові накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "16" травня 2019 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.