Рішення

від 26.09.2018 по справі 918/457/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2018 р. м. Рівне Справа № 918/457/18

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Бережнюк В.В. , за участю секретаря судового засідання Сідлецька Ю.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельтагаз"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ ТРАНСГАЗ"

про стягнення заборгованості в сумі 69 238,02 грн.

В засіданні приймали участь:

Від позивача : Безелюк І.С., довіреність № 19/06-1 від 19.06.18 року;

Від відповідача : не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельтагаз" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ ТРАНСГАЗ" про стягнення 69 238,02 грн. боргу, з яких 53 079,75 грн. - основного боргу, 3938,46 грн. - інфляційних втрат, 1060,13 грн. - 3% річних та 11 159,68 грн. - пені, вимоги вимоги аргументувавши порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами договору постачання природного газу №Г17/05-7 від 17.05.2017 року в частині своєчасної сплати коштів за газ.

Ухвалою суду від 06 липня 2018 року відкрито провадження у справі №918/457/18, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, справу призначено до слухання на 25 липня 2018 року.

23 липня 2018 року від відповідача надійшла заява про заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 25 липня 2018 року вирішено розгляд справи №918/457/18 здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання відкладено на 13 серпня 2018 року.

10 серпня 2018 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач позовні вимоги не визнає, та просить суд в задоволення позову відмовити.

Ухвалою суду від 13 серпня 2018 року підготовче засідання відкладено на 03 вересня 2018 року.

27 серпня 2018 року позивачем подано до суду відповідь на відзив відповідача, відповідно до змісту якого позивач просить суд позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 03 вересня 2018 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, в судовому засіданні оголошено перерву до 18 вересня 2018 року.

11 вересня 2018 року позивачем подано клопотання про участь в судовому засіданні без участі представника позивача.

Ухвалою суду від 18 вересня 2018 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 26 вересня 2018 року.

24 вересня 2018 року позивачем подано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів понесення судових витрат, а саме акту приймання - передачі наданих послуг.

В судовому засіданні 26.09.2018 р. представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, причин неявки суду не повідомив, ухвала про місце дату та час розгляду справи була направлена на адресу відповідача.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст.202 ГПК України). Тому суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представників сторін за наявними у справі доказами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд прийшов до наступних висновків.

17 травня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дельтагаз" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СВ Трансгаз" (відповідач, споживач) було укладено договір про постачання природного газу №Г 17/05-7 (надалі договір), відповідно до предмету якого постачальник зобов`язується передавати у власність споживачу природний газ (надалі - газ), а споживача зобов`язується оплачувати вартість прийнятого обсягу газу, на умовах цього договору.

Обсяги газу, що планується поставляти передбачено пунктом 2.1. договору. Обсяги вказані в пункті 2.1. договору є орієнтовними та можуть змінюватись , як в більш так і меншу сторону. Плановий щомісячний обсяг природного газу визначається на підставі письмових заявок споживача (п. 2.2. договору).

Згідно пунктів 3.2. - 3.3. договору приймання-передача газу протягом місяця здійснюється рівномірно з допустимим відхиленням добових обсягів від середньодобового не більше ніж +- 5,0 відсотків. Кількість газу, поставленого споживачу, закріплюється щомісячними актами приймання-передачі газу, в яких визначається фактичний обсяг спожитого газу і які підписуються повноважними представниками постачальника і споживача. Підстави для підписання акту приймання-передачі газу між постачальником та споживачем є підписаний акт прийому - передачі з транспортування газу повноваженими особами споживача та підприємства, що здійснювало транспортування та облік газу для споживача.

За умовами пункту 3.4. договору за підсумками розрахункового (звітного) періоду (місяця) споживач до 5 (п`ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим (звітним), зобов`язаний надати постачальнику копію відповідного акту про фактичний об`єм (обсяг) розподіленого (протранспоргованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між оператором ГРМ/ГТС та споживачем, відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи/Кодексу газорозподільних систем.

На підставі отриманих від споживача даних та/або даних оператора ГРМ-ГТС постачальник протягом трьох робочих днів готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі природного газу за розрахунковий (звітний) період, підписані уповноваженим представником постачальника.

Споживач протягом двох календарних днів з дати одержання акту приймання-передачі природного газу зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту приймання-передачі природного газу.

У разі відсутності мотивованої відмови та акту приймання-передачі від споживача після закінчення строку зазначеному в цьому пункті, такий акт приймання-передачі вважається погодженим споживачем та є підставою для розрахунків між сторонами.

Пунктом 3.5. договору визначено, що у разі порушення споживачем умов даного договору, а також в разі несправності приладів обліку та контролю за споживанням природного газу, постачальник мас право обмежити, або припинити (відключити) споживача від постачання природного газу. При невиконанні споживачем грошових зобов`язань, передбачених п. 6.1. даного договору, постачальник мас право обмежити, або припинити (відключити) постачання природного газу споживачу або зменшити обсяг поставки газу до рівня фактичних платежів.

Відповідно до п. 6.1. договору, оплата за газ проводиться споживачем виключно грошовими коштами, за його вибором наступними способами:

6.1.1. не пізніше останніх п`яти календарних днів місяця, що передує звітному періоду (місяцю) постачання (споживання) газу, споживач сплачує на рахунок постачальника 100% (сто відсотків) від загальної вартості газу, який запланований до постачання у звітному періоді (місяці) постачання (споживання) газу;

6.1.2. в строк до 05-го числа звітного періоду (місяця) постачання (споживання) газу. споживач сплачує на рахунок постачальника 20% (двадцять відсотків) від загальної вартості газу, який запланований до постачання у звітному періоді (місяці) постачання (споживання) газу;

в строк до 10-го числа звітного періоду (місяця) постачання (споживання) газу, споживач сплачує на рахунок постачальника наступні 20% (двадцять відсотків) від загальної вартості газу, який запланований до постачання у звітному періоді (місяці) постачання (споживання) газу;

в строк до 15-го числа звітного періоду (місяця) постачання (споживання) газу, споживач сплачує на рахунок постачальника 20% (двадцять відсотків) від загальної вартості газу, який запланований до постачання у звітному періоді (місяці) постачання (споживання) газу;

в строк до 20-го числа звітного періоду (місяця) постачання (споживання) газу, споживач сплачує на рахунок постачальника 20% (двадцять відсотків) від загальної вартості газу, який запланований до постачання у звітному періоді (місяці) постачання (споживання) газу;

в строк до 25-го числа звітного періоду (місяця) постачання (споживання) газу, споживач сплачує на рахунок постачальника 20% (двадцять відсотків) від загальної вартості газу, який запланований до постачання у звітному періоді (місяці) постачання (споживання) газу;

Сторони погодили, що вибраний споживачем спосіб оплати відповідає п. 6.1.1. договору.

Пунктом 6.4. договору передбачено, що звірка розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу споживачем та акту приймання-передачі газу протягом 10 днів з моменту вимоги однієї із сторін. Вказана звірка оформлюється актом звірки.

Відповідно до п. 6.5. договору, при відхиленні фактичного обсягу споживання природного газу споживачем від узгодженого сторонами в порядку, передбаченому даним договором більш ніж на 5% у бік збільшення, споживач зобов`язується до 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки сплатити вартість природного газу спожитого понад узгоджений обсяг.

Згідно наявного в матеріалах справи акту прийому-передачі природного газу №48 від 31 жовтня 2017 року позивач передав, а покупець прийняв у період з 01 жовтня 2017 року по 31 жовтня 2017 року природний газ на суму 999 371,27 грн..

Вказані обставини також підтверджуються реєстром поставки природного газу у жовтні 2017 року (а.с. 27).

В свою чергу відповідачем частково оплачено поставлений газ в сумі 946 291,52 грн., про що зокрема свідчить підписаний між сторонами акт звірки взаємних розрахунків станом за жовтень 2017 року, відтак неоплаченим лишився поставлений природний газ на суму 53 079,75 грн., доказів оплати за який відповідач суду не надав.

За умовами ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги ті обставини що відповідачем не надано суду доказів оплати поставленого природного газу в сумі 53 079,75 грн., суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними обґрунтованими відповідачем не спростованими а відтак такими що підлягають до задоволення.

Щодо обставин зазначених відповідачем у відзиві на позовну заяву суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У поданому відзиві відповідач зазначає, що 17 травня 2017 року між ТзОВ "Дельтагаз" (постачальник) та ТзОВ "Трансгаз" (споживач) було укладено договір на постачання природного газу №Г17/05-6, відповідно до предмету якого постачальник зобов`язувався передати у власність споживачу а споживач оплатити поставлений згідно умов договору природний газ.

В подальшому, у зв`язку з наявною заборгованістю, ТОВ "Трансгаз" звернулось до ТОВ "Дельтагаз" з претензією з розрахунком за оплачений природний газ на суму 62 988,11 грн., проте ТзОВ "Дельтагаз" поставку природного газу на суму передоплати не здійснило.

26 лютого 2018 року між ТзОВ "Трансгаз" та ТзОВ "СВ Трансгаз" було укладено договір про відступлення права вимоги №1, відповідно до пункту 2 якого, до цесіонарія (ТзОВ "СВ Трансгаз") переходить право вимоги грошового зобов`язання згідно договору на постачання природного газу №Г17/05-6 від 17 травня 2017 року в сумі 53 079,75 грн., у зв`язку з чим 05 квітня 2018 року ТзОВ "Трансгаз" надіслало ТзОВ "Дельтагаз" повідомлення про відступлення права вимоги новому кредитору ТзОВ "СВ Трансгаз".

Відтак, на думку відповідача, станом на час розгляду справи існує заборгованість в сумі 53 079,75 грн. як ТзОВ "СВ Трансгаз" перед ТзОВ "Дельтагаз" так і ТзОВ "Дельтагаз" перед ТзОВ "СВ Трансгаз".

Судом досліджено пояснення та позицію позивача, висвітлену у відповіді на відзив відповідача, у якій позивач зокрема зазначає, що договір про відступлення права вимоги від 28 лютого 2018 року є нікчемним, оскільки згідно п. 12.2. договору №Г/05-6 від 17 травня 2017 року укладеним між позивачем та ТзОВ "Трансгаз" передбачено, що жодна із сторін не має права передавати права та обов`язки за даним договором третій особі без письмової згоди на те іншої сторони. Відтак позивач зазначає, що не надавав письмової згоди на передачу вимоги від ТОВ "Трансгаз" до ТОВ "СВ Трансгаз" за договором №Г17/05-6 від 17 травня 2017 року.

Згідно статті 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Пунктом 12.2. договору на постачання природного газу №Г17/05-6 від 17 травня 2017 року передбачено, що жодна із сторін не має права передавати права та обов`язки за даним договором третій особі без письмової згоди на те іншої особи.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять письмової згоди ТзОВ "Дельтагаз" на передачу права вимоги за договором а постачання природного газу №Г17/05-6 від 17 травня 2017 року.

Згідно статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 516 Цивільного кодексу України врегульовано, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Трактуючи зміст положень пункту 12.2 договору на постачання природного газу №Г17/05-6 від 17 травня 2017 року суд приходить до висновку, що вказаним пунктом сторони згідно положень статті 516 ЦК України погодили, що жодна із сторін не має права передавати права та обов`язки за даним договором третій особі без письмової згоди на те іншої особи.

Згідно зі статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (частина 1 статті 216 ГК України).

У силу вимог частин 1, 2 статті 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з частиною 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За умовами п.6.2.1 договору, у разі несплати або несвоєчасної сплати за поставлений газ у строки зазначені в п. 6.1. договору, споживач сплачує на користь постачальника , крім суми заборгованості з врахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов`язання по оплаті.

З огляду на прострочення виконання відповідачем зобов`язання, позивач нарахував пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за період з 01.11.2017 р. по 01.07.2018 р. в сумі 11 159,68 грн.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п.2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відтак, невірним є обрахування пені за весь час прострочення платежу, виходячи за межі шестимісячного строку нарахування, передбаченого ч.6 ст.232 ГК України.

Судом перевірено нарахування суми пені, розмір якої за розрахунком суду за період 6 місяців - з 01.11.2017 р. по 01.05.2018 р. складає 8 143,74 грн. Відтак в задоволенні вимог про стягнення 3015,94 грн. пені позивачу слід відмовити за безпідставністю нарахування за період 02.05.2018 р. - 01.07.2018 р.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Покликаючись на ст.625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу 1 060,13 грн. - три відсотки річних за період з 01.11.2017 р. по 01.07.2018 р. та 3 938,46 грн. інфляційних втрат за аналогічний період.

Наданий позивачем розрахунок 3 відсотків річних судом перевірено, визнано арифметично правильним та обґрунтованим.

Перевіривши наданий позивачем обрахунок інфляційних втрат, суд приходить до висновку, що останні за період 01.11.2017 р. - 01.07.2018 р. складають 3 376,28 грн. Відтак в задоволенні вимоги про стягнення 562,18 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельтагаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ Трансгаз" в частині стягнення заборгованості в сумі 53 079,7 грн., 8 143,74 грн. - пені, 1 060,13 грн. - три відсотки річних, та 3 376,28 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами, а відтак підлягають задоволенню.

В задоволенні решти вимог позивача про стягнення з відповідача 562,18 грн. інфляційних втрат та 3 015,94 грн. пені необхідно відмовити у зв`язку з необгрунтованістю.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно ч. 9 вказаної статті у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на викладенні положення процесуального законодавства, враховуючи те, що спір за позовом виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд покладає судові витрати в сумі 1 762,00 грн., на відповідача.

Разом з тим, в позовній заяві позивачем зазначено, що позивач оцінює понести понести витрати у зв`язку з розглядом справи в сумі 25 762,00 грн., з яких зокрема 15 000,00 грн. вартість супроводження справи адвокатським бюро, 4 000 грн. участь представника в судових засіданнях у режимі відео конференції (2 000,00 грн. за одне засідання). У разі участі представника особисто в засідання вартість складає 4 000,00 грн. за кожне засідання. Гонорар бюро становить 5 000,00 грн. у разі прийняття судом рішення на користь клієнта.

Щодо вказаних обставин суд зазначає наступне.

Згідно статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

На підставі статті 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У порядку частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відшкодовуються витрати, які були здійснені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь - якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

На підтвердження наданих послуг та понесених витрат позивач надав копію договору №15/09-17 від 15 вересня 2017 року та додаткову угоду №5 від 18 червня 2018 року про надання правової допомоги та копію акта прийому-передачі наданих послуг від 19 вересня 2018 року.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України"", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 вказано, що у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Відповідно до пункту 6.3. постанови пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року № 7, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді,платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг , а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Позивачем не надано доказів фактичного понесення судових витрат на отримання правової допомоги. Наданий акт приймання-передачі наданих послуг посвідчує надання лише послуг, при цьому доказів оплати наданих послуг (понесення витрат), як роз`яснено в постанові пленуму ВГСУ №7 від 21 лютого 2013 року, позивачем не надано.

Суд зазначає, що сума зазначених позивачем адвокатських послуг є неспівмірно великою по відношенню до суми задоволених позовних вимог та складності спору у справі, вказана сума складає майже половину задоволених вимог. Слід окрема зазначити, що станом на час прийняття рішення, факт понесення витрат передбачених пунктом 2.4. договору про надання правової допомоги у вигляді суми гонорару в розмірі 5 000,00 грн. не можливо встановити з об`єктивних причин, оскільки вказаним пунктом договору встановлено, що гонорар бюро становить 5000,00 грн. у разі прийняття судом рішення на користь клієнта, який клієнт повинен сплатити протягом 5 робочих днів з моменту набрання рішенням законної сили та у випадку винесення рішення на користь клієнта. При цьому трактування поняття "рішення на користь клієнта" є суб`єктивним, оскільки в даній справі суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відтак, за відсутності доказів понесення судових витрат (оплати вказаних адвокатських послуг) суд позбавлений можливості встановити дійсні витрати позивача на отримання правової допомоги. Тому у суду відсутні правові підстави для покладення на відповідача витрат на правову допомогу позивача у заявленій останнім сумі.

Керуючись ст. ст. 129, 237- 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ Трансгаз" (35360, Рівненська область, Рівненський район, с.Велика Омеляна, вул. Енергетиків 1А, код ЄДРПОУ 33683252) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельтагаз" (01015, м.Київ, вул. Лейпцизька 5, оф. 1/5, код ЄДРПОУ 41110504) - 53 079 (п`ятдесят три тисячі сімдесят дев`ять) грн. 75 коп. основного боргу, 3 376 (три тисячі триста сімдесят шість) грн. 28 коп. інфляційних втрат, 1 060 (одна тисяча шістдесят) грн. 13 коп. трьох відсотків річних, 8 143 (вісім тисяч сто сорок три) грн. 74 коп. пені та 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят два) грн. 00 коп. судового збору. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог про стягнення 562,18 грн. інфляційних втрат та 3015,94 грн. пені - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано "28" вересня 2018 року.

Суддя Бережнюк В.В.