Постанова

від 16.05.2019 по справі 814/1117/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2019 року

Київ

справа №814/1117/14

адміністративне провадження №К/9901/9551/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Запорожана Д.В., суддів Домусчі С.Д., Шеметенко Л.П. від 24 грудня 2014 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просила: 1) визнати неправомірними дії Інспекції щодо коригування показників податкової звітності позивача з податку на додану вартість за березень-вересень 2011 року; 2) зобов`язати Інспекцію поновити показники податкової звітності з податку на додану вартість за березень-вересень 2011 року.

Фактично вимогами позову є зобов`язання Інспекції скоригувати інформацію в автоматизованій системі Результати співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України .

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалась на протиправність дій відповідача щодо проведення перевірки, а також викладення в акті перевірки висновків, оскільки такі вчинені з порушенням вимог податкового законодавства, а висновки, викладені у акті перевірки, базуються на припущеннях і не підтверджуються об`єктивними даними. Тому, оскільки за результатами проведення перевірки податкові повідомлення-рішення не приймалися й, відповідно, не узгоджувалися, вважає дії відповідача по внесенню до АС Результати співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України даних на підставі висновків акту перевірки протиправними.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 червня 2014 року позов задоволено повністю.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що самостійна зміна відповідачем в АС Результати співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України показників податкового кредиту та податкових зобов`язань позивача на підставі акту перевірки без прийняття податкового повідомлення-рішення та без зміни цих показників самим позивачем порушує права та інтереси позивача. За наведеного суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваних дій контролюючого органу, що полягали у коригуванні відповідних показників податкової звітності Товариства.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 червня 2014 року та прийнято нову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Своє рішення апеляційний суд обґрунтував тим, що позивачем не доведено наявності відповідного порушення суб`єктом владних повноважень його прав, свобод або інтересів, які підлягають захисту у судовому порядку, а тому визнав заявлені позовні вимоги безпідставними.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, по суті зазначив, що внесення змін контролюючим органом до АС Результати співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України можливе лише після визначення платнику податків зобов`язань та їх узгодження у встановленому законом порядку, а тому будь-які зміни до інформаційної бази мають визнаватися протиправними, якщо відповідні дані не співпадають із узгодженими сумами грошових зобов`язань. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, чим позбавив його права на судовий захист.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із даним позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю охоронюваний законом інтерес , який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право має один і той же зміст.

Таким чином обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, урегульовані положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України).

У пункті 61.1 статті 61 ПК України визначено, що податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 ПК України).

Відповідно до статті 71 ПК України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно з приписами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 ПК України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.

За правилами пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок оформляються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), у разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Відповідно до статті 74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 74.1); зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (пункт 74.2).

Отже дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників контролюючого органу на виконання своїх професійних обов`язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу. Це в однаковій мірі стосується і дій контролюючого органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем.

Відповідно, інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права неодноразово була висловлена Верховним Судом України у постановах від 03, 10 та 17 листопада 2015 року (справи №№ 21-99а15, 2479а15 та 2944а15 відповідно), а також Верховним Судом у постановах від 07 березня 2018 року та 25 квітня 2018 року (справи №№ 808/3720/14, 826/1902/15 та 813/8411/13-а відповідно).

Судами встановлено, що посадовими особами Інспекції була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додатну вартість по взаємовідносинам із контрагентом-постачальником ПП Гамма-Плюс (код ЄДРПОУ 30047509) за березень - вересень 2011 року, за результатом якої складений акт №265/14-03-17-03-08/3012211651 від 01 квітня 2014 року, на підставі якого здійснено коригування в АС Результати співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України показників податкового кредиту та податкових зобов`язань позивача за період березень-вересень 2011 року.

З огляду на викладене та відсутність доказів визнання протиправними дій відповідача щодо здійснення відповідного податкового контролю, а також доказів прийняття податкових повідомлень-рішень про визначення позивачу зобов`язань на підставі згаданого акта перевірки, підстави для виключення з вказаної інформаційної бази контролюючого органу інформації, внесеної на підставі такого акту, відсутні, позаяк внесення інформації до податкових баз даних само по собі не зумовлює для платника податків будь-яких юридичних наслідків та не порушує права позивача.

Наведене в контексті змісту встановлених фактичних обставин у цій справі свідчить про правильне застосування апеляційним судом згаданих норм матеріального права.

При цьому Верховний Суд не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні судового рішення у зв`язку із розглядом апеляційної скарги за відсутності позивача, адже матеріалами справи підтверджується повідомлення позивача про апеляційний розгляд належним чином. Більше того, як вбачається із поданих позивачем письмових заперечень на апеляційну скаргу, останній не зазначав, що бажає взяти участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування чи порушення норм права при ухваленні рішення, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2014 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду