Рішення

від 13.05.2019 по справі 440/1003/19

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/1003/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевякова І.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Кривошапка Н.А.

представника позивача - Кумечко М.С.

представника відповідача - Семенко Б.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги:

- визнання протиправним та скасування рішення двадцять другої сесії сьомого скликання Максимівськоі сільської ради Карлівського району Полтавської області від 18 вересня 2018 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність", яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться за адресою: с . Павлівщина, Карлівського району Полтавської області на території Максимівської сільської ради;

- зобов`язання Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області на ім`я гр. ОСОБА_1 .

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В:

21 березня 2019 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Максимівська сільська рада Карлівського району Полтавської області (надалі також - відповідач, Максимівська сільська рада) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Аргументи учасників справи

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що Максимівська сільська рада протиправно, як на його думку, відмовила йому у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, не передбачених статтею 118 Земельного кодексу України.

Вказано, що оскільки Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відповідачем протиправно не зазначено жодної з них у відповідному рішенні. Оскаржуване рішення Максимівської сільської ради містить посилання на статтю 186-1 Земельного кодексу України, яка визначає повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

15 квітня 2019 року до суду від Максимівської сільської ради надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю, посилаючись на правомірність свого рішення. Зазначав, що безпосередньою підставою прийнятого рішення слугувало те, що графічні матеріали, які додавались до заяви про надання дозволу на розробку проекту, не відображали відомостей Державного земельного кадастру та не містили чіткого відображення усіх елементів картографічної основи Державного земельного кадастру. З графічних матеріалів неможливо було визначити відповідність місця розташування об`єкта вимогам закону.

Також відповідач вказував, що позовна вимога про зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, є такою, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства, з огляду на втручання такого зобов`язання в дискреційні повноваження відповідача /а.с. 26-31/.

11 травня 2019 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій вказано, що на графічних матеріалах, які додавались до заяви про надання дозволу на розробку проекту, зображено земельну ділянку орієнтовною площею 2,00 га, зазначено адресу місця розташування та показано кадастровий номер найближчої сформованої земельної ділянки для більш точного орієнтування. Зазначено, що графічні матеріали виготовлені з дотримання вимог абзаців 3-4 пункту 181 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 № 1051, - за допомогою програмних засобів, які відповідно до частини 3 статті 36 Закону України "Про Державний земельний кадастр" застосовуються цілодобово для оприлюднення відомостей Державного земельного кадастру у відкритому доступі /а.с. 47-51/.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 звернувся до Максимівської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області.

Максимівська сільська рада, розглянувши заяву ОСОБА_1 , на двадцять другій сесії сьомого скликання, з посиланням на ст.12, п. 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України, прийняла рішення від 18.09.2018 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність", яким відмовила позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області /а.с. 17/.

Позивач, вважаючи, що відповідним рішенням Максимівської сільської ради порушені його права, звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Норми права, які підлягають застосуванню

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до приписів статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Згідно із пунктом тридцять четвертим статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією.

Нормами статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Частинами першою і другою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України /у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин/, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України, що визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Відповідно до ч.1 ст. Закону України "Про Державний земельний кадастр" кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Згідно з ч.1 ст. 35 Закону України "Про Державний земельний кадастр" кадастрова карта (план) ведеться для актуалізованого відображення у часі об`єктів Державного земельного кадастру у межах кадастрового кварталу, кадастрової зони, у цілому в межах території адміністративно-територіальної одиниці (село, селище, місто, район, область, АР Крим).

Частиною 5 ст. 35 Закону України "Про Державний земельний кадастр" встановлено, що викопіювання з кадастрової карти (плану) може бути надане фізичним та юридичним особам. Порядок надання такого викопіювання встановлюється Порядком ведення Державного земельного кадастру.

Як визначено пунктом 20 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, відомості про кадастрове зонування земель у межах території України включають: 1) номери кадастрових зон і кварталів; 2) опис меж кадастрових зон і кварталів (координати точок повороту меж кадастрових зон і кварталів у єдиній державній системі координат); 3) площу кадастрових зон і кварталів; 4) підстави для встановлення меж кадастрових зон і кварталів (електронні копії документів, на підставі яких встановлено такі межі (відповідні накази Держгеокадастру та його територіальних органів, документація із землеустрою щодо встановлення меж державного кордону, адміністративно-територіальних одиниць та рішення уповноважених органів про її затвердження).

Пунктами 46-48 Порядку ведення Державного земельного кадастру визначено, що з метою надання фізичним та юридичним особам актуальної картографічної інформації про об`єкти Державного земельного кадастру згідно з пунктами 162-199 цього Порядку виготовляється викопіювання з кадастрової карти (плану) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) за формою згідно з додатком 7. Викопіювання виготовляється в масштабі, який забезпечує чітке відображення усіх елементів картографічної основи Державного земельного кадастру та відображених на ній відомостей Державного земельного кадастру (зокрема обліковий номер об`єкта Державного земельного кадастру; кадастровий номер земельної ділянки; номер кадастрового кварталу; номер кадастрової зони; найменування адміністративно-територіальної одиниці).

Таким чином, основою землеустрою в Україні є дані Державного земельного кадастру, до якого вносяться відомості про всі без виключення землі.

Ведення Державного земельного кадастру відповідно до пункту 4 наведеного Положення здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи.

Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр.

А відтак, графічні матеріали, що подаються громадянами для безоплатного отримання у власність земельних ділянок, мають ґрунтуватись на даних Державного земельного кадастру.

Висновки щодо правозастосування

Як зазначалося судом вище, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При дослідженні в судовому засіданні оскаржуваного рішення відповідача від 18 вересня 2018 року встановлено, що в ньому відсутні як посилання на будь-які підстави, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України, так і на інші підстави, визначені нормативно-правовими актами.

Отже, відповідач, відмовляючи в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяв всупереч наданим Земельним кодексом України повноваженням.

Більше того, у своєму рішенні відповідач посилається на статтю 186-1 Земельного кодексу України, яка визначає повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, в той час як позивач звернувся до нього із заявою про надання дозволу на розроблення проекту.

Таким чином, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач застосував норму закону, яка в даному разі застосуванню не підлягала.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стало надання позивачем до заяви графічних матеріалів, з яких неможливо визначити відповідність місця розташування об`єкта вимогам закону.

Твердження відповідача щодо того, що графічні матеріали, які додавались до заяви про надання дозволу на розробку проекту, не відображали відомостей Державного земельного кадастру та не містили чіткого відображення усіх елементів картографічної основи Державного земельного кадастру - спростовується матеріалами адміністративної справи в повному обсязі, не відповідає дійсності та нічим не підтверджено.

З доданих до адміністративної справи копій графічних матеріалів, які додавались до заяви про надання дозволу на розробку проекту, вбачається можливість чіткої ідентифікації бажаної заявником земельної ділянки та відсутність будь-яких перешкод для розгляду матеріалів.

За таких обставин, враховуючи наведені вище положення Земельного кодексу України, суд дійшов висновку, що відповідач не навів належних та допустимих, передбачених законом підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.

Отже, відмова відповідача, оформлена рішенням, не ґрунтується на вимогах закону.

Відтак, суд приходить до висновку про необхідність визнати протиправним та скасувати Рішення двадцять другої сесії сьомого скликання Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області від 18 вересня 2018 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність" щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання відповідача надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га, суд виходить з наступного.

За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення КСУ від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 та від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над неправомірним втручанням у право кожної людини.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Таким чином відповідач як суб`єкт владних повноважень не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. Безперечно, правомірним у даному випадку виходячи із фактичних обставин конкретних правовідносин є лише один варіант поведінки.

Тож у кожному конкретному випадку на підставі досліджених судом конкретних обставин у справі суд оцінює законність, обсяг, способи та межі застосування дискреційних повноважень представниками владних органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.

Суд зазначає, що прийняття відповідачем безпідставного та необґрунтованого рішення є по суті зловживанням своїми повноваженнями та вимагає застосування судом ефективного способу відновлення порушеного права позивача.

При цьому суд наголошує, що жодних інших аргументів (крім вказаних у відзиві) на користь відмови у наданні позивачу запитуваного дозволу Максимівська сільська рада Карлівського району Полтавської області не навела. Не виявив їх і суд у ході розгляду справи. Тому варіант правомірної поведінки відповідача вбачається єдиним можливим: надання дозволу на розробку проекту землеустрою в силу відсутності підстав відмови, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України.

У зв`язку із цим суд погоджується із обраним позивачем способом захисту порушеного права та вважає за необхідне зобов`язати Максимівську сільську раду Карлівського району Полтавської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, позов підлягає задоволенню.

Надаючи оцінку вимозі позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд виходить з наступного.

Зважаючи на той факт, що зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, за приписами частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, є правом, а не обов`язком суду, відповідну вимогу позивача, за відсутності будь-яких обґрунтувань, суд залишає без задоволення. Зокрема, у суду відсутні будь-які об`єктивні дані вважати, що відповідач може не виконати судове рішення, яке набрало законної сили, без застосування до нього (відповідача) засобів судового контролю.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Беручи до уваги те, що позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачено судовий збір у розмірі 768 грн 40 коп. і суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, сума судових витрат зі сплати судового збору, яка підлягає присудженню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Максимівської сільської ради, складає 768 грн 40 коп.

Надаючи оцінку клопотанню позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 900 грн, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 зазначеною статті Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Підставою для відшкодування судових витрат на правову допомогу є, зокрема, наявність належних та допустимих доказів взаємозв`язку між сплаченими позивачем спеціалісту у галузі права коштами та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору, який стосується безпосередньо підготовки процесуальних документів та супроводження даної судової справи.

Представником позивача надано до суду копію договору про надання правової допомоги від 12.03.2019, предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів /а.с. 18/.

До договору сторонами складений перелік послуг, що зобов`язується надати адвокат /а.с. 19/, а також орієнтовний розрахунок таких послуг (6500 грн).

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками надання правової допомоги, сторонами складений й підписаний акт виконаних робіт (наданих послуг) від 11.05.2019 /а.с. 61/, у якому зазначено, що роботи виконані на суму 10 900 грн.

Також представником позивача наданий ордер ПТ № 046240 на надання правової допомоги /а.с. 39/, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю /а.с. 41/.

Відповідно до квитанції 3 від 11.05.2019 /а.с. 62/ Кумечко М.С. отримано від ОСОБА_1 кошти в сумі 10 900 грн згідно договору про надання правової допомоги від 12.03.2019.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення такого клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу заперечував, посилаючи на те, що надані представником позивача, Кумечко М.С. , послуги з правничої допомоги у цій справі є повністю ідентичними тим, що надані нею у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Максимівської сільської ради (справа № 440/1002/19). На підтвердження вказаних обставин представник відповідача просив долучити до матеріалів справи копію ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі № 440/1002/19 /а.с. 81/.

Судом встановлено, що, дійсно, надаючи правничу допомогу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , адвокатом Кумечко М.С. складено два аналогічних за змістом адміністративних позови, що передбачало опрацювання однієї і тієї ж законодавчої бази, формування ідентичної правової позиції, а отже, не потребувало витрачання нею того часу, що вказаний в акті виконаних робіт, оскільки здійснена робота є повністю тотожною тій, що проведена під час підготовки матеріалів у справі № 440/1002/19. Зміст складених за наслідками наданої правової допомоги є повністю однаковим, за винятком ідентифікаційних даних позивачів.

Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що матеріали справи все ж містять документальне підтвердження факту складання адміністративного позову, складання та направлення адвокатських запитів, участі у судовому засіданні, суд дійшов висновку про можливість часткового задоволення вимог позивача про відшкодування витрат на правову допомогу - в розмірі 4000 грн.

На підставі викладеного керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 рнкопп НОМЕР_1 ) до Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області (вул.Центральна 1/11 с.Максимівка Карлівського району Полтавської області ЄДРПОУ 21046644) задовольнити повністю.

Рішення двадцять другої сесії сьомого скликання Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області від 18 вересня 2018 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність" щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою - визнати протиправним та скасувати.

Зобов"язати Максимівську сільську раду Карлівського району Полтавської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області судові витрати: витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 4000,0 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 20 травня 2019 року.

Головуючий суддя І.С. Шевяков