Постанова

від 01.10.2019 по справі 440/1003/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2019 р.Справа № 440/1003/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Чалого І.С. ,

за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 року, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, м. Полтава, повний текст складено 20.05.19 року по справі № 440/1003/19

за позовом ОСОБА_1

до Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення двадцять другої сесії сьомого скликання Максимівськоі сільської ради Карлівського району Полтавської області від 18 вересня 2018 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність", яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться за адресою: с. Павлівщина , Карлівського району Полтавської області на території Максимівської сільської ради;

- зобов`язати Максимівську сільську раду Карлівського району Полтавської області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області на ім`я гр. ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що Максимівською сільською радою протиправно відмовлено йому у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, не передбачених статтею 118 Земельного кодексу України. Так, оскаржуване рішення ради містить лише посилання на статтю 186-1 Земельного кодексу України, яка не підлягає застосуванню до спірних відносин, оскільки визначає повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, а не перелік підстав, за наявності яких приймається рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 по справі № 440/1003/19 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 рнкопп НОМЕР_1 ) до Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області (вул.Центральна 1/11 с.Максимівка Карлівського району Полтавської області ЄДРПОУ 21046644) задоволено повністю.

Рішення двадцять другої сесії сьомого скликання Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області від 18 вересня 2018 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність" щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою - визнано протиправним та скасовано.

Зобов"язано Максимівську сільську раду Карлівського району Полтавської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області судові витрати: витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 4000,00 грн.

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх фактичних обставин справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 по справі № 440/1003/19, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги пояснив, що безпосередньою підставою прийнятого рішення слугувало те, що графічні матеріали, які додавались до заяви про надання дозволу на розробку проекту, не відображали відомостей Державного земельного кадастру та не містили чіткого відображення усіх елементів картографічної основи Державного земельного кадастру. З графічних матеріалів неможливо було визначити відповідність місця розташування об`єкта вимогам закону. Вказав, що позовна вимога про зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, є втручанням у дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. З приводу вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу зазначив, що в провадженні Полтавського окружного адміністративного суду перебувало декілька ідентичних справ, з однаковим відповідачем та аналогічним предметом спору, у яких представником позивачів є Кумечко М.С. Текст адміністративного позову у всіх справах є однаковим, при цьому кожен позов включає вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу. З огляду на викладене, вважає, що заявлена позивачем до відшкодування сума витрат на правничу допомогу є неспівмірною зі складністю справи, та обсягом виконаної адвокатом роботи.

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 24.07.2018 ОСОБА_1 звернувся до Максимівської сільської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтовною площею 2,0 га із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства на території Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області (а.с.34).

Рішенням 22 сесії Максимівської сільської ради 7 скликання від 18.09.2018 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність", відповідач, з посиланням на ст.12, п. 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України, відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, що знаходиться за адресою: с. Павлівщина , Карлівського району Полтавської області (а.с.17).

Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом про визнання протиправним та скасування рішення відповідача щодо відмови у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у власність на території Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області та зобов`язання відповідача надати позивачу такий дозвіл.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було надано відповідачу всі необхідні документи для прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, однак, останнім було необґрунтовано відмовлено у наданні вказаного дозволу, за відсутності передбачених законом підстав, у зв`язку з чим слід зобов`язати Максимівську сільську раду надати позивачу вказаний дозвіл.

Надаючи правову оцінку встановленим судом обставинам справи та перевіряючи застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до приписів статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Згідно із пунктом тридцять четвертим статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією.

Нормами статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Частинами першою і другою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

З аналізу наведених норм вбачається, що відповідача наділено повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення комунальної власності.

Згідно з ч. ч. 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Разом з цим, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Колегія суддів зазначає, що статтею 118 ЗК України визначений вичерпний перелік підстав, за яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Разом з тим, як свідчить наявна в матеріалах справи копія витягу з оскаржуваного рішення Максимівської сільської ради від 18.09.2018, відповідачем в оскаржуваному рішенні не наведено підстав для відмови, передбачених статтею 118 ЗК України.

Виходячи зі змісту оскаржуваного рішення, неможливість встановити з наданих позивачем графічних матеріалів відповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, у т.ч. неможливість встановити місця розташування спірної земельної ділянки в проектних межах через масштаб графічних матеріалів, на чому наполягає відповідач у відзиві на позов та в апеляційній скарзі, не була підставою для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Отже, наведені вище доводи відповідача, викладені у відзиві на позов та в апеляційній скарзі, не є доказом правомірності оскаржуваного рішення від 18.09.2018.

Колегія суддів зауважує, що будь-якого обґрунтування для відмови, крім посилання на ст.12, п.6 ст.186-1 Земельного кодексу України, оскаржуване рішення не містить.

Разом з тим, стаття 186-1 ЗК України визначає виключно повноваження органів виконавчої влади в частині погодження вже розроблених проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, в той час як позивач звернувся до Максимівської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення застосовано норму закону, яка не підлягала застосуванню до спірних відносин.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті рішення від 18.09.2018 про відмову в наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га, розташованої у с. Павлівщина, Карлівського району Полтавської області на території Максимівської сільської ради, діяв необґрунтовано, без урахування всіх обставин, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання протиправним та скасування зазначеного рішення.

Разом з тим, з приводу позовних вимог про зобов`язання Максимівської сільської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті Закону України "Про Державний земельний кадастр" кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про Державний земельний кадастр" кадастрова карта (план) ведеться для актуалізованого відображення у часі об`єктів Державного земельного кадастру у межах кадастрового кварталу, кадастрової зони, у цілому в межах території адміністративно-територіальної одиниці (село, селище, місто, район, область, АР Крим).

Частиною п`ятою статті 35 Закону України "Про Державний земельний кадастр" встановлено, що викопіювання з кадастрової карти (плану) може бути надане фізичним та юридичним особам. Порядок надання такого викопіювання встановлюється Порядком ведення Державного земельного кадастру.

Як визначено пунктом 20 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, відомості про кадастрове зонування земель у межах території України включають: 1) номери кадастрових зон і кварталів; 2) опис меж кадастрових зон і кварталів (координати точок повороту меж кадастрових зон і кварталів у єдиній державній системі координат); 3) площу кадастрових зон і кварталів; 4) підстави для встановлення меж кадастрових зон і кварталів (електронні копії документів, на підставі яких встановлено такі межі (відповідні накази Держгеокадастру та його територіальних органів, документація із землеустрою щодо встановлення меж державного кордону, адміністративно-територіальних одиниць та рішення уповноважених органів про її затвердження).

Пунктами 46-48 Порядку ведення Державного земельного кадастру визначено, що з метою надання фізичним та юридичним особам актуальної картографічної інформації про об`єкти Державного земельного кадастру згідно з пунктами 162-199 цього Порядку виготовляється викопіювання з кадастрової карти (плану) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) за формою згідно з додатком 7. Викопіювання виготовляється в масштабі, який забезпечує чітке відображення усіх елементів картографічної основи Державного земельного кадастру та відображених на ній відомостей Державного земельного кадастру (зокрема обліковий номер об`єкта Державного земельного кадастру; кадастровий номер земельної ділянки; номер кадастрового кварталу; номер кадастрової зони; найменування адміністративно-територіальної одиниці).

Таким чином, основою землеустрою в Україні є дані Державного земельного кадастру, до якого вносяться відомості про всі без виключення землі. Ведення Державного земельного кадастру відповідно до пункту 4 наведеного Положення здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи.

Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр. А відтак, графічні матеріали, що подаються громадянами для безоплатного отримання у власність земельних ділянок, мають ґрунтуватись на даних Державного земельного кадастру.

Відповідно до частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з пунктом 1.3 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держземагентства України від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, межа земельної ділянки - це сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки.

Як вбачається зі змісту частини шостої статті 118 ЗК України, даною нормою в імперативній формі встановлено, що для отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності заінтересована особа повинна подати клопотання, в якому зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри, а також обов`язково додати графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Будь-яких винятків з цього правила чи альтернативних варіантів дана норма не містить.

Необхідність подання таких матеріалів випливає із самого змісту наведених норм, оскільки, як передбачено частиною сьомою цієї статті, підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації.

З цього випливає, що графічні матеріали, які додаються до клопотання, повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою, що давало б можливість відповідачу насамперед встановити зазначене місце розташування, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та у передбачених земельним законодавством випадках надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 по справі № 802/159/17-а, яка є обов`язковою для врахування в силу ч.5 ст.242 КАС України.

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, з доданих позивачем до клопотання графічних матеріалів (викопіювання з Публічної кадастрової карти) неможливо чітко встановити конкретне місце розташування земельної ділянки, яку позивач хоче отримати у власність.

Бажане місце розташування земельної ділянки площею 2 га хоча і позначено на викопіюванні, однак, з останнього не вбачається, в межах якого масиву перебуває спірна земельна ділянка, з якими ділянками межує (а.с.37).

На викопіюванні наявна єдина прив`язка до земельної ділянки з кадастровим номером 5321683400:00:001:3047 площею 4,3305 га, яка перебуває у приватній власності, а саме надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Разом з тим, земельна ділянка з вказаним кадастровим номером не межує зі спірною земельною ділянкою, у зв`язку з чим не дає можливості встановити взаємозв`язок спірної земельної ділянки із місцевості та сусідніми земельними ділянками, зокрема, чи не претендує позивач на частину земельної ділянки, яка вже перебуває у власності чи користуванні.

При цьому, колегія суддів відмічає, що викопіювання із Публічної кадастрової карти, надане позивачем до суду першої інстанції (а.с.16), відрізняється від того, що надавалось на розгляд відповідачу разом із заявою від 24.07.2018 (а.с.37), зокрема, відрізняється місце розташування спірної земельної ділянки відносно оточуючих об`єктів, а також наявна прив`язка до земельної ділянки з іншим кадастровим номером (5321683406:06:001:0003 площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку). Однак, ця прив`язка також не дає можливості достовірно встановити місцезнаходження спірної земельної ділянки на місцевості.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наведені розбіжності, неможливо беззаперечно стверджувати, що надані ОСОБА_1 графічні матеріали дозволяють чітко ідентифікувати місце розташування земельної ділянки, на яку претендував позивач та щодо якої було подано клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Однак, вищезазначене не було враховане судом першої інстанції.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов`язання Максимівської сільської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області, та вважає такий висновок передчасним.

Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки відповідачем відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою без зазначення жодної з підстав, передбачених ст.118 ЗК України, колегія суддів, з метою належного захисту прав позивача у спірних відносинах, вважає за необхідне зобов`язати Максимівську сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.07.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області.

Стосовно висновку суду першої інстанції з приводу розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За приписами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.7 ст.139 КАС України).

Частинами 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.6 ст.135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.135 КАС України).

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Як свідчать матеріали справи, 13.05.2019, до початку судових дебатів, позивачем подано клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10900,00 грн.

З приводу стягнення вказаних судових витрат, представник відповідача в апеляційній скарзі вказує, що заявлена сума витрат на правничу допомогу не є співрозмірною зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт, обсягом наданих послуг. Так, у провадженні Полтавського окружного адміністративного суду перебувають ідентичні справи, з однаковим предметом позову та змістом позовної заяви, у яких позивачем або представником позивача є Кумечко М. С . , а відповідачем - Максимівська сільська рада: № 440/999/19 за позовом Кумечко Марини Сергіївни , №440/1000/19 за позовом ОСОБА_5 , №440/1002/19 за позовом ОСОБА_6 , №440/1003/19 за позовом ОСОБА_1 , №440/1001/19 за позовом ОСОБА_7 . При цьому, у кожній з цих справ позивачем заявлено до відшкодування суму витрат на правничу допомогу, до складу якої включено опрацювання законодавчої бази та складання адміністративного позову.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано до матеріалів справи копію договору про надання правової допомоги від 12.03.2019, перелік послуг, що зобов`язується надати адвокат, попередній розрахунок вартості послуг та роботи адвоката Кумечко М .С. за договором від 12.03.2019 із ОСОБА_1 , ордер серії ПТ № 046240 від 15.04.2019 на надання правової допомоги ОСОБА_1 , копію свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю на ім`я Кумечко Марини Сергіївни , акт виконаних робіт (наданих послуг) від 11.05.2019, копію квитанції № 3 від 11.05.2019 про сплату ОСОБА_1 адвокату Кумечко М.С. коштів у розмірі 10900,00 грн., копії рекомендацій Ради адвокатів Чернігівської області та Ради адвокатів Харківської області щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару (а.с.18-20, 39, 41, 61-66).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.4.2 договору від 12.03.2019, укладеного між адвокатом Кумечко М.С. (Адвокат) та ОСОБА_1 (Клієнт), гонорар адвоката визначається обсягом виконаної роботи та погоджується сторонами окремо на підставі складених додатків до цього договору, а також актів виконаних робіт (наданих послуг) (а.с.18).

Згідно з актом виконаних робіт (наданих послуг) від 11.05.2019 адвокатом надано наступні послуги - опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів), збір документів для справи - 2 години часу - 500 грн., складання позову - 6 годин - 4000 грн., участь у судовому засіданні 15.04.2019 - 2000 грн., складення та направлення двох адвокатських запитів - по 30 хв. кожний - 500 грн., всього 1000 грн., складення та подання заяви про стягнення судових витрат в порядку ч.7 ст.139 КАС України - 200 грн., складення та направлення відповіді на відзив, а також клопотання про стягнення судових витрат від 11.05.2019 - 3,5 год. - 1200 грн., участь у судовому засіданні 13.05.2019 - 2000 грн., всього 13 годин часу, участь у двох судових засіданнях, вартість кожного 2000 грн., послуги надано на загальну суму 10900,00 грн.

З викладеного вище вбачається, що фактично зміст наданої правничої допомоги зводиться до складання адміністративного позову, складання та направлення адвокатських запитів, складення відповіді на відзив, участі у судовому засіданні.

Однак, відповідно до акту виконаних робіт, до складу правничої допомоги віднесено не лише вказані послуги, а й такі види робіт, як опрацювання законодавчої бази, збір документів для справи, складання та подання заяви та клопотання про стягнення судових витрат.

Разом з тим, з матеріалів справи та комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованих судів судом апеляційної інстанції встановлено, що адвокатом Кумечко М.С. складено та подано чотири ідентичних за змістом адміністративних позови від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_6 (а.с.73-81), ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , а також один безпосередньо від імені Кумечко Марини Сергіївни як позивача. Складення та подання цих позовів передбачало опрацювання однієї і тієї ж законодавчої бази, формування ідентичної правової позиції, складання аналогічних за змістом клопотань та відповіді на відзив відповідача, а отже, надання вказаних видів правничої допомоги у справі №440/1003/19.

Отже, беручи до уваги що дана справа є справою невеликої складності, враховуючи, що обсяг обставин, які є предметом доказування по даній справі, та доказів, якими підтверджуються ці обставини, є незначним, колегія суддів вважає, що час, який зазначений у акті виконаних робіт як витрачений адвокатом на надання вказаних вище видів правничої допомоги у цій справі, вочевидь не відповідає складності спору та змістовності позовної заяви і доданих до неї документів.

Враховуючи викладене, сума витрат на правничу допомогу, яка була заявлена до відшкодування в суді першої інстанції, є завищеною та неспівмірною із складністю цієї справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, факт складення та подання Кумечко М.С. позовної заяви від імені ОСОБА_1 , адвокатських запитів в інтересах позивача, відповіді на відзив відповідача, участь у судових засіданнях 15.04.2019 та 13.05.2019 по розгляду справи, підтверджено документально, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вимоги позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу та стягнення на користь ОСОБА_1 суми в розмірі 4000 грн.

У відповідності до п.п.1, 4 ч.1 ст.317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Згідно з п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

З огляду на наведене, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 по справі № 440/1003/19 підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність з прийняттям у цій частині постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 року по справі № 440/1003/19 скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність.

Прийняти в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 рнкопп НОМЕР_1 ) до Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області (вул. Центральна 1/11 с.Максимівка Карлівського району Полтавської області ЄДРПОУ 21046644) про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов`язати Максимівську сільську раду Карлівського району Полтавської області (39510, Полтавська область, Карлівський район, вул. Центральна 1/11, код ЄДРПОУ 21046644) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 рнкопп НОМЕР_1 ) від 24.07.2018 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області, з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області про зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 року по справі № 440/1003/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Т.С. Перцова Судді (підпис) (підпис) С.П. Жигилій І.С. Чалий Повний текст постанови складено 07.10.2019 року