Рішення

від 07.05.2019 по справі 299/2761/17

ВИНОГРАДІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Виноградівський районний суд Закарпатської області

---

Справа № 299/2761/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.05.2019 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого - судді Леньо В.В., при секретарі - Казимірська Н.В., за участі позивача - ОСОБА_2 , його представника - ОСОБА_3 , представників відповідачів - Свида В . І ., ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7 , Великоком`ятівської сільської ради Виноградівського району, Відділу у Виноградівському районі Головного Управління держгеокадастру у Закарпатській області про скасування рішення 29 сесії 6 скликання від 07.06.2013 року Великоком`ятівської сільської ради в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у власність ОСОБА_7 земельної ділянки, анулювання свідоцтва про право власності на нерухоме майно та зобов`язання внесення зміни в Поземельну книгу,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 , Великоком`ятівської сільської ради Виноградівського району, Відділу у Виноградівському районі Головного Управління держгеокадастру у Закарпатській області про скасування рішення 29 сесії 6 скликання від 07.06.2013 року Великоком`ятівської сільської ради в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у власність ОСОБА_7 земельної ділянки, анулювання свідоцтва про право власності на нерухоме майно та зобов`язання внесення зміни в Поземельну книгу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачем та його сусідом ОСОБА_7 , відповідачем по справі, жителем АДРЕСА_1 у 2011-2012 роках існував спір з приводу суміжного землекористування, який виразився у тому, що останній претендував на частину його земельної ділянки площею 0,0298 га. Відповідач звернувся до Виноградівського районного суду з позовом у якому вимагав повернення йому цієї земельної ділянки.

Спір був розглянутий та вирішений Виноградівським районним судом, про що було прийняте рішення від 12.01.2012 року справа №2-1450/11 (вступило в законну силу 23.01.2012 року), в результаті чого доводи ОСОБА_7 судом спростовано, у задоволенні позову відмовлено та встановлено ту обставину, що порушень фактичних меж немає і землекористування повинно відбуватись по ним.

Позивачем було замовлено виготовлення правовстановлюючих документів (проекту землеустрою) на земельні ділянки в АДРЕСА_2 (під будинком та прилягаючу для ОСГ) в ПП ОСОБА_8 , що має відповідну ліцензію на виконання такого виду робіт.

Розроблюваним проектом відповідно до ст.ст. 12, 17, 92, 93, 118, 123, 134 Земельного кодексу України передбачалось відвести у його власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,15 га в АДРЕСА_2 в межах населеного пункту.

На земельній ділянці, що відводиться, перебувають його капітальні теплиці (ангари) та підземні системи водопостачання.

ПП ОСОБА_8 геодезично-вишукувальні роботи проводились відповідно планово-картографічних матеріалів, фактичного землекористування та у відповідності з рішенням Виноградівського районного суду від 12.01.2012 року №2- 1450/11, що набуло законної сили 23.01.201 року, яким визначено і встановлено межі землекористування між сторонами.

У травні 2017 року позивачем отримано листа від ПП ОСОБА_8 в якому він повідомляє про те, що виконати замовлення та, відповідно, укладений договір про виготовлення проекту землеустрою на мою земельну ділянку не може, оскільки частина її оформлена у власність суміжним землекористувачем ОСОБА_7

В ході проведення комплексу топографо-геодезичних робіт встановлено, що на частину земельної ділянки площею 0,0423 га під теплицями (ангарами) та разом з системами водопостачання позивача суміжним землекористувачем ОСОБА_7 , всупереч рішення Виноградівського районного суду від 12.01.2012 року №2-1450/11 виготовлено правовстановлюючі документи на землю, чим самим дану земельну ділянку від позивача незаконно вилучено. У Державному земельному кадастрі виявлено накладку на його земельну ділянку ділянки відповідача площею 0,0423 га.

Якщо раніше об`єктом судового розгляду була земельна ділянка площею лише 0,0298 га з земель позивача, у наданні якої судом відповідачу ОСОБА_7 відмовлено, то на цей раз він незаконно заволодів вже більшою частиною землі, включаючи вищеназвану, та ще частину земельної ділянки загальною площею 0,0423 га.

Тобто, окрім грубих порушень закону, що були допущені під час передачі землі відповідачу ОСОБА_7 , земельну ділянку площею 0,0423 га від позивача вилучено відповідачем ОСОБА_7 , ще й всупереч рішенню Виноградівського районного суду від 12.01.2012 року, яким його претензії на неї визнано безпідставними та таким, що не підлягають задоволенню.

Позивачем зазначено, що суміжного землекористування з ОСОБА_7 не погоджував, розгляду спору сільською радою не призначалось та не проводилось, жодні земельні ділянки сільською радою чи за рішенням суду від нього не вилучались.

Не дивлячись на це, рішенням 29 сесії 6 скликання від 07.06.2013 року В.Ком`ятівської сільської ради затверджено проект землеустрою та передано у власність відповідачу ОСОБА_7 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,165 га, включно з його земельною ділянкою площею 0,0423 га та його об`єктами нерухомості (теплиці, системи водопостачання). Земельну ділянку площею 0,165 га (включно з його ділянкою площею і 0,0423 га), у порушення ст. 79 ЗК України, відповідачем ОСОБА_7 сформовано у Державну земельному кадастрі, як об`єкт права власності, з кадастровим номером НОМЕР_1 та виготовлено на неї свідоцтво про право власності на нерухоме майно бланк серія НОМЕР_2 від 08.08.2013 року.

Сільська рада при прийнятті оспорюваного рішення порушила вимоги Земельного кодексу України, зокрема статей 12, 116, 1 18 та передала у власність відповідача земельну ділянку без погодження її вилучення з користувачем, без погодження меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами, під розміщеними на ній об`єктами нерухомості, вилучивши землі від позивача всупереч вимогам ст. ст. 141, 143 ЗК України.

У зв`язку з цим позивач просить скасувати рішення 29 сесії 6 скликання від 07.06.2013 року В.Ком`ятівської сільської ради в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у власність відповідачу ОСОБА_7 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,165 га в с. В.Ком`яти, анулювати Свідоцтво про право власності на нерухоме майно відповідача ОСОБА_7 , а саме: на земельну ділянку площею 0,165 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , бланк НОМЕР_2 від 08.08.2013 року та зобов`язати відповідача Відділ у Внноградівському районі Головного Управління Держгеокадастру у Закарпатській області внести зміни в Поземельну книгу, вилучивши запис про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 .

Заперечуючи позовні вимоги Відділом у Виноградівському районі Головного Управління держгеокадастру у Закарпатській області подано відзив, доводи якого зводяться до наступного (а.с.64-74).

Рішенням 25 сесії 6 скликання Великоком`ятівської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 18.12.2012 „Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства" надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_7 , мешканцю АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,18 га у контурі 408 в с. В. Ком`яти, зобов`язано гр. ОСОБА_7 виготовлений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність подати на затвердження чергової сесії сільської ради.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін (ч. 8 ст. 118 ЗКУ).

На замовлення гр. ОСОБА_7 на підставі договору № 13 від 14.05.2013 із ПП „Закарпатзем" розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Земельна ділянка відведена із земель сільськогосподарського призначення, склад угідь - рілля, сад. Площа земельної ділянки, що проектувалась до відведення, становить 0,1650 га. Запроектована до відведення земельна ділянка розташована у житловій зоні с. Великі Ком`яти. На земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна. На використання земельної ділянки не встановлено обмеження (обтяження), сервітути.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (ч. 8 ст. 118 ЗКУ). Відведення даної земельної ділянки погоджено з усіма відповідними службами.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч. 9 ст. 118 ЗКУ).

Рішенням 29 сесії 6 скликання Великоком`ятівської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 07.06.2013 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано гр. ОСОБА_7 у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 0,165 га у контурі 408.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З аналізу наведених положень Земельного кодексу України вбачається, що безоплатно у власність земельні ділянки із земель державної або комунальної власності передаються зацікавленим особам у тому разі, якщо вказані земельні ділянки є вільними, тобто не перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, що й мало місце в даному випадку.

Таким чином, відповідач ОСОБА_7 набув право власності на спірну земельну ділянку відповідно до вимог чинного законодавства на підставі рішення уповноваженого органу.

Не заслуговують на увагу твердження позивача щодо того, що рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 12.01.2012 по справі № 2-1450/11 за позовом гр. ОСОБА_7 до гр. ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та повернення частини земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_7 у задоволенні позову відмовлено, встановлено ту обставину, що порушень фактичних меж немає і землекористування повинно відбуватись по ним.

Дане твердження позивача є безпідставним та не відповідає дійсності. Так, у вищезгаданому рішенні суд констатує, що позивач ( ОСОБА_7 ) належним чином не оформив свої права власності (користування) на земельну ділянку в АДРЕСА_1 . Та обставина, що у позивача відсутні документи, які посвідчують його право власності (користування) на земельну ділянку є підставою для відмови в захисті його прав (інтересів), так як відповідно до ст. 152 ЗК України тільки власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, у зв`язку з чим у задоволенні даного позову слід відмовити.

Виходячи з вищенаведеного, жодних висновків стосовно відсутності порушень фактичних меж, а також тієї обставини, що землекористування повинно відбуватись по ним, дане рішення Виноградівського районного суду не містить.

Позовна вимога щодо зобов`язання Відділу у Внноградівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області внести зміни в Поземельну книгу, вилучивши дані про власника земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 суперечить вимогам земельного законодавства. Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з вимогами ст. 9 Закону України „Про Державний земельний кадастр" державний кадастровий реєстратор:

здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей;

перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг;

здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні;

присвоює кадастрові номери земельним ділянкам;

надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Державний кадастровий реєстратор має посвідчення Державного кадастрового реєстратора та власну печатку.

Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об`єднань у діяльність Державного кадастрового реєстратора, пов`язану із здійсненням державної реєстрації земельних ділянок, забороняється.

Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування документи, які посвідчують його право власності (користування) на земельну ділянку є підставою для відмови в захисті його прав (інтересів), так як відповідно до ст. 152 ЗК України тільки власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, у зв`язку з чим у задоволенні даного позову слід відмовити.

Виходячи з вищенаведеного, жодних висновків стосовно відсутності порушень фактичних меж, а також тієї обставини, що землекористування повинно відбуватись по ним, дане рішення Виноградівського районного суду не містить.

Позовна вимога внести зміни в Поземельну книгу, вилучивши дані про власника земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 суперечить вимогам земельного законодавства, оскільки внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з вимогами ст. 9 Закону України „Про Державний земельний кадастр" державний кадастровий реєстратор:

здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей;

перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг;

здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні;

присвоює кадастрові номери земельним ділянкам;

надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Державний кадастровий реєстратор має посвідчення Державного кадастрового реєстратора та власну печатку.

Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об`єднань у діяльність Державного кадастрового реєстратора, пов`язану із здійсненням державної реєстрації земельних ділянок, забороняється.

Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Згідно з п. 113 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012'№ 1051, державний кадастровий реєстратор в день отримання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносить відомості про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних зазначеного Реєстру до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.

Інформаційна взаємодія органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, та суб`єктів державної реєстрації прав регламентовано ст. 30 Закону України „Про Державний земельний кадастр". Так, для державних кадастрових реєстраторів інформація з Державного реєстру речових на нерухоме майно у зв`язку із здійсненням ними повноважень, визначених цим Законом, надається в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до цього реєстру відповідно до Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Державний реєстратор речових прав на нерухоме майно під час проведення державної реєстрації речових прав на земельні ділянки має безпосередній доступ та користується відомостями з Державного земельного кадастру в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Системно проаналізувавши вищезазначені приписи законодавства України, можна дійти висновку, що державний кадастровий реєстратор може внести відомості про власників, користувачів земельної ділянки тільки після отримання відповідних даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. Іншими словами, внесення таких відомостей до Поземельної книги можливе тільки після внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором речових прав на нерухоме майно.

Крім того, варто відмітити, що скасовуючи свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане на ім`я гр. ОСОБА_7 , позивач намагається припинити право власності на земельну ділянку розміром 0,165 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

При цьому слід зазначити, що порядок припинення права на землю регулюється главою 22 ЗК України.

Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений ст. 140 ЗК. Так, підставами припинення права власності на земельну ділянку є: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом. Зазначений перелік є вичерпним.

Отже, такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого було видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку, ЗК не передбачено (Правова позиція -Постанова Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року № 6-71 цс!2).

З огляду на зазначене, скасування рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого здійснено державну реєстрацію відповідних прав на земельну ділянку, не с підставою припинення права власності на земельну ділянку згідно ЗК України.

Рішення про передачу земельної ділянки у власність (надання земельної ділянки в оренду) є ненормативним актом органу місцевого самоврядування або виконавчої влади, що застосовується одноразово, з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, та яке вичерпує свою дію фактом його виконання (внаслідок його виконання). Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства (постанова Вищого господарського суду України від 25.02.2016 у справі № 5028/5/51/2012, від 02.03.2016 у справі №52/310).

У пункті 8 (абз. 2) постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 „Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", зі змінами внесеними 19.03.2010, зазначено, що при вирішені в судовому порядку земельних спорів за участю органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, слід враховувати Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), відповідно до пункту 5 мотивувальної частини якого органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав га охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

У цьому рішенні також зазначено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами. Таким чином, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є „гарантією стабільності суспільних відносин" між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Далі у рішенні зазначено, що ненормативні правові акти органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування та вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. З огляду на викладене, оскаржуване позивачем рішення Великоком`ятської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області є ненормативним актом, було прийнято стосовно конкретного громадянина, підлягало одноразовому застосуванню та було виконано в момент виникнення права власності на земельну ділянку - після отримання та державної реєстрації правовстановлюючого документу на землю, із з цього моменту оскаржуване рішення вичерпало свою дію, у зв`язку з чим не може бути скасоване, оскільки дане рішення вже в силу закону скасоване та є не чинним після отримання гр. ОСОБА_7 правовстановлюючого документу на землю.

Згідно ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України „Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2,4, 7 та 11 до Конвенції"" № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2,4,7, 11 до Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами, міжнародного права.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини „Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обгрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: „наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце „непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції-".

Відповідно до ч. 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.5 ст.81 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст.81 ЦПК України).

Згідно із ч. 4 статті 77 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 статті 78 ЦПК України).

Всупереч наведених вимог позивач не надав у обгрунтування своїх позовних вимог належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення його права власності на земельну ділянку або користування, письмові докази, що містяться в справі не містять інформацію щодо предмета доказування та твердження в обгрунтування позовних вимог позивача, згідно яких він просить суд позбавити права власності на земельну ділянку, надану відповідачеві, є припущеннями у розрізі його бачення про право власності на нерухоме майно, яке насправді не грунтується на нормах чинного законодавства.

Враховуючи викладені вище обставини, Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області вважає, що доводи позову не грунтуються на законі та матеріалах справи, позовні вимоги не доведені належними і допустимими доказами, позивач не довів наявності факту порушень своїх прав та законних інтересів, тому заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того зауважили, що що відповідно до Положення про Відділ у Виноградівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (далі - Відділ), затвердженого Наказом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області 04.01.2017 №1, Відділ є структурним підрозділом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, юрисдикція якого поширюється на територію Виноградівського району. При цьому, Відділ не є юридичною особою, не може виступати позивачем та відповідачем в судах.

Суб`єктом цього виду провадження може виступати лише Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, яке відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року № 308, є юридичною особою та територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Заперечуючи позовні вимоги відповідачем ОСОБА_7 подано відзив (а.с.80-82), доводи якого зводяться до того, що відповідачем визнаються такі обставини:

- факт прийняття Великоком`ятівською сільською радою рішення 29-ї сесії 6-го скликання від 07.06.2013 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_7 площею 0,165 га в контурі №408; керуючись статтями 26, 33 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні , відповідно до статей 12, 79-1, 116, 118, 121, 122, 186 Земельного кодексу України, ЗУ Про державний земельний кадастр , Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , Про внесення змін до деяких законів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , ст. 50 ЗУ Про землеустрій ;

- факт отримання Відповідачем Свідоцтва 08.08.2013 року за індексним номером НОМЕР_3 на нерухоме майно: земельну ділянку, категорія земель - землі сількогосподарського призначення, контур АДРЕСА_3 ; кадастровий номер НОМЕР_1 , для ведення особистого селянського господарства, площею 0,165 га.

- факт реєстрації Відповідачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельну ділянку, категорія земель - землі сількогосподарського призначення, контур АДРЕСА_3 ; кадастровий номер НОМЕР_1 , дата реєстрації земельної ділянки: 03.07.2013 року, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,165 га., згідно Витягу за індексним номером 7725619 від 08.08.2013 року.

- обставини встановлення Позивачем в кінці 2013 року каркасу теплиці на земельній ділянці Відповідача, про що складений Акт погоджувальної комісії.

Факт надання дозволу Позивачу ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку загальною площею 0,33га, у тому числі для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,25га, для ведення особистого селянського господарства площею 0,08 га, згідно рішення сьомої сесії шостого скликання Великокомятівської сільської ради від 14.04.2011р., що підтверджується рішенням Виноградівського райсуду від 12.01.2012 року.

Відповідач з правовою оцінкою обставин, наданої позивачем, не погоджується, оскільки рішенням Виноградівського районного суду від 12.01.2012 року по справі №2-1450/11 не встановлено право власності чи право користування Позивача ОСОБА_2 на земельну ділянку, яка в даній справі на думку Позивача є об`єктом спору, а відмовлено Відповідачу ОСОБА_7 у задоволенні уточнених позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та повернення частини земельної ділянки, в зв`язку з відсутністю в нього на той час права, встановленого у відповідності до закону, на земельну ділянку.

Із вище вказаного рішення Великоком`ятівської сільської ради від 07.06.2013 року слідує, що цим рішенням ця земельна ділянка площею 0,165 га. в контурі в„–408 вперше була розмежована та зареєстрована у комунальній власності села Великі Ком`яти (п. 2 рішення).

Цей факт підтверджується відомостями Витягу за індексним номером 7725619 від 08.08.2013 року, в якому зазначено, що дата реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 - 03.07.2013 року, тобто сформована та зареєстрована на праві комунальної власності села В. Ком`яти.

У Позивача немає жодного документа, яким би встановлювалося його право користування, ні тим більше права власності, на зазначений ним в позові об`єкт спору: земельну ділянку площею 0,0423 га, на якій виявлено накладку, по даним Державного земельного кадастру земельної ділянки площею 0,165 га., яка належить на праві власності ОСОБА_7 , тобто не має цивільного права, яке б було порушено Відповідачами по справі.

Відповідно до ч.3 ст.126 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У відповідності до вимог ст.ст.12, 13 та 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

У зв`язку з наведеним у задоволенні позову просив відмовити.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги просили підтримати з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково представником позивача зазначено, що позивачем право користування спірною земельною ділянкою успадковано раз з об`єктом нерухомості - житловим будинком. Оскільки дана земельна ділянка рахується за житловим будинком позивача, то таку відповідачем набуто неправомірно.

Представник В .Ком`ятівстької сільради у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за їх відсутності (а.с.211).

Представник відповідача ОСОБА_7 - адвокат Свида В.І. у судовому засіданні позовні вимоги заперечив з підстав, викладених у відзиві.

Представник Відділу у Виноградівському районі Головного Управління держгеокадастру у Закарпатській області Пилип Д.Я. у задоволенні позовних вимог просила відмовити з підстав викладених у відзиві. Зазначила про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.

Заслухавши учасників процесу, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Загальними засадами дизпозитивності цивільного судочинства встановленими ст.13 ЦПК України, передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Великоком`ятівської сільської ради 29-ї сесії 6-го скликання від 07.06.2013 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_7 площею 0,165 га в контурі № 408 (а.с.83).

Відповідачем отримано Свідоцтво 08.08.2013 року за індексним номером 7725197 на нерухоме майно: земельну ділянку, категорія земель - землі сількогосподарського призначення, контур АДРЕСА_3 ; кадастровий номер НОМЕР_1 , для ведення особистого селянського господарства, площею 0,165 га. (а.с.84).

Відповідачем здійснено реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельну ділянку, категорія земель - землі сількогосподарського призначення, контур АДРЕСА_3 ; кадастровий номер НОМЕР_1 , дата реєстрації земельної ділянки: 03.07.2013 року, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,165 га., згідно Витягу за індексним номером 7725619 від 08.08.2013 року (а.с.85-85 зв.).

Правовідносини між сторонами врегульовано Конституцією України, Земельним Кодексом України, Цивільним Кодексом України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Так, відповідно до ст.ст. 14, 41 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений або обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що незаборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає з закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 81 ЗК України (у редакції, чинній на момент передачі у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_7 ) передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частинами 2 та 3 ст. 116 ЗК України встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання, а надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено ст. 118 Земельного кодексу України.'

Так, відповідно до ч. 6 вказаної статті громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Так, рішенням 25 сесії 6 скликання Великоком`ятівської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 18.12.2012 "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства" надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_7 , мешканцю АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,18 га у контурі 408 в с. В. Ком`яти, зобов`язано виготовлений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність подати на затвердження чергової сесії сільської ради.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою відповідно до закону, у строки, що обумовлюються угодою сторін (ч. 8 ст. 118 ЗК України).

На замовлення гр. ОСОБА_7 на підставі договору № 13 від 14.05.2013 із ПП "Закарпатзем" розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Земельна ділянка відведена із земель сільськогосподарського призначення, склад угідь - рілля, сад. Площа земельної ділянки, що проектувалась до відведення, становить 0,1650 га. Запроектована до відведення земельна ділянка розташована у житловій зоні с. Великі Ком`яти. На земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна. На використання земельної ділянки не встановлено обмеження (обтяження), сервітути.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186-1 цього Кодексу (ч. 8 ст. 118 ЗК України). Відведення даної земельної ділянки погоджено з усіма відповідними службами.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі потреби здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації відповідно до закону - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч. 9 ст. 118 ЗК України).

Рішенням 29 сесії 6 скликання Великоком`ятівської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області від 07.06.2013р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано гр. ОСОБА_7 у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 0,165 га у контурі 408.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З аналізу наведених положень Земельного кодексу України вбачається, що безоплатно у власність земельні ділянки із земель державної або комунальної власності передаються зацікавленим особам у тому разі, якщо вказані земельні ділянки є вільними, тобто не перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, що й мало місце в даному випадку.

Таким чином, відповідач ОСОБА_7 набув право власності на спірну земельну ділянку відповідно до вимог чинного законодавства на підставі рішення уповноваженого органу.

Не заслуговують на увагу твердження позивача щодо того, що рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 12.01.2012 по справі № 2-1450/11 за позовом гр. ОСОБА_7 до гр. ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та повернення частини земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_7 у задоволенні позову відмовлено, встановлено ту обставину, що порушень фактичних меж немає і землекористування повинно відбуватись по ним.

Дане твердження позивача є безпідставним та не відповідає дійсності. Так, у вищезгаданому рішенні суд констатує, що позивач ОСОБА_7 належним чином не оформив свої права власності (користування) на земельну ділянку в АДРЕСА_1 . Та обставина, що у позивача відсутні документи, які посвідчують його право власності (користування) на земельну ділянку є підставою для відмови в захисті його прав (інтересів), так як відповідно до статті 152 ЗК України тільки власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, у зв`язку з чим у задоволенні даного позову слід відмовити.

Виходячи з вищенаведеного, жодних висновків стосовно відсутності порушень фактичних меж, а також тієї обставини, що землекористування повинно відбуватись по ним, дане рішення Виноградівського районного суду не містить.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Згідно з пунктом 113 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, державний кадастровий реєстратор в день отримання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносить відомості про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних зазначеного Реєстру до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.

Інформаційна взаємодія органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, та суб`єктів державної реєстрації прав регламентовано статтею 30 Закону України "Про Державний земельний кадастр". Так, для державних кадастрових реєстраторів інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у зв`язку із здійсненням ними повноважень, визначених цим Законом, надається в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до цього реєстру відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Державний реєстратор речових прав на нерухоме майно під час проведення державної реєстрації речових прав на земельні ділянки має безпосередній доступ та користується відомостями з Державного земельного кадастру в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Системно проаналізувавши вищезазначені приписи законодавства України, можна дійти висновку, що державний кадастровий реєстратор може внести відомості про власників, користувачів земельної ділянки тільки після отримання відповідних даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. Іншими словами, внесення таких відомостей до Поземельної книги можливе тільки після внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором речових прав на нерухоме майно.

Щодо висновку експерта № 27-12/18, складений 23.01.2019 р. (а.с.154-160) слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 6.1. Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, основними завданнями земельно-технічної експертизи є:

визначення фактичного землекористування земельними ділянками, а саме: фізичних характеристик земельних ділянок (конфігурації, площі, промірів тощо);

визначення відповідності фактичного розташування будівель, споруд та інших об`єктів відносно меж земельних ділянок їх розташуванню у відповідній технічній документації;

визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки;

визначення можливості розподілу (порядку користування) земельними ділянками, розробка варіантів їх розподілу (порядку користування);

визначення можливих варіантів підходу та проїзду до земельних ділянок, встановлення земельного сервітуту.

Пунктом 6.1.3 вищезгаданих Науково-методичних рекомендацій передбачено, що для вирішення питань земельно-технічної експертизи експерту необхідно надати оригінали або завірені якісні копії відповідної правовстановлювальної та технічної документації із землеустрою на земельну ділянку. У разі неможливості експертом самостійно виконати топографо- геодезичні роботи результати таких робіт повинні бути надані на дослідження органом (особою), який (яка) призначив (ла) експертизу (залучив(ла) експерта).

Для вирішення питань щодо визначення технічної можливості розподілу (порядку користування) земельними ділянками та надання варіантів такого розподілу (порядку користування) експерту, крім зазначених документів, необхідно надати правовстановлювальні документи на об`єкти нерухомого майна (будівлі, споруди тощо), що розташовані на земельній ділянці, дані про користування співвласників цими об`єктами або їх частинами, дані про частки співвласників, матеріали технічної інвентаризації.

Згідно з ч.1 ст.107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

Частиною 2 ст. 55 Закону України "Про землеустрій" встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

У відповідності до пункту 2.1. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно з пунктом 2.6 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками виконавці для спрощення створення зйомочної основи, необхідної для виконання робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) можуть отримувати у встановленому законодавством порядку: відомості про наявні пункти державної геодезичної мережі та геодезичних мереж згущення з Державного картографо-геодезичного фонду у відповідній системі координат; каталоги координат та викопіювання з чергового кадастрового плану в актуальному стані.

Статтею 5-1 Закону України "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність" професійною топографо-геодезичною і картографічною діяльністю можуть займатися особи, які мають вишу освіту за спеціальностями та кваліфікаціями у галузі геодезії.

Разом з тим, експертом при проведенні експертизи не враховані зазначені положення та експертиза проведена лише за даними, що представлено позивачем, зокрема матеріали геодезичної зйомки, виконаної ФОП ОСОБА_8 , який здійснював її на замовлення позивача, та зйомки, виконаної геодезистом Хустського виробничого відділу кадастру та інженерно-геодезичних вишукувань ДП "Закарпатгеодезцентр" ОСОБА_5., без аналізу документації із землеустрою на земельну ділянку, що належить відповідачу.

Вказаний висновок складений на підставі збірного кадастрового плану, розробленого спеціалістом-землевпорядником, кваліфікація якого не підтверджена відповідними правовстановлюючими та дозвільними документами.

До висновку не долучено спеціалізовану програму обробки результатів обмірів земельної ділянки електронним тахеометром, який експерт використовував в своїй роботі без зазначення відомостей про дату його останньої державної повірки і в висновку відсутні відомості про програмне забезпечення, яке використовувалось експертом при застосуванні вказаного інструменту, а саме: чи є воно ліцензованим, що не дає підстав оцінити даний доказ як належний.

Висновок експерта земельно-технічного дослідження земельної ділянки ґрунтується виключно на кадастровому плані, виконаному геодезистом Хустського виробничого відділу кадастру та інженерно-геодезичних вишукувань ДП "Закарпатгеодезцентр" ОСОБА_5., що є ідентичним, зробленому на замовлення позивача - ФОП ОСОБА_8 Інші документи, що були у його розпорядженні, він практично не використовував, чим безпідставно надав пріоритет тільки єдиному доказу, доданому ним до висновку. Така вибірковість доказу, який покладено в основу експертного висновку, робить його необгрунтованим та необ`єктивним.

Окрім цього, на запитання, поставлені експерту: "Де повинна проходити межа між дворогосподарствами сторін згідно з планово-картографічними матеріалами (генерального плану забудови, мензульної зйомки с. В.Ком`яти, тощо)", "Чи відповідає їй фактично встановлена межа, експерт надає відповідь, що згідно з рішенням Виноградівського районного суду від 12.012012 по справі № 2-1450/11 фактичне місце проходження межі згідно з планово-картографічними матеріалів генерального плану забудови, мензульної зйомки села В. Ком`яти) показано в додатку № 1 червоним маркером". У матеріалах накладення земельної ділянки (додаток № 1) експерт також зазначає межу між земельними ділянками гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_7 відповідно до рішення Виноградівського районного суду від 12.01.2012 по справі № 2-1450/11. При цьому жодних висновків стосовно відсутності порушень фактичних меж, а також тієї обставини, що землекористування повинно відбуватись по ним, дане рішення Виноградівського районного суду не містить, а відтак безпідставним є і посилання на нього.

Враховуючи вищенаведене, висновок судового експерта з будівельно- технічних експертиз Туряниці І . А. № 27-12/18 від 23.01.2019р. є необґрунтованим, необ`єктивним, експертом проведено недостатній обсяг досліджень, висновок не відповідає матеріалам справи, не використовувались документи справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновок експерта, у відповідності до положень статті 110 ЦПК України для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

При цьому слід зазначити, що порядок припинення права на землю регулюється главою 22 Земельного кодексу України.

Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений ст. 140 ЗК України. Так, підставами припинення права власності на земельну ділянку є: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом. Зазначений перелік є вичерпним.

Такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого було видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку, Земельного кодексу України не передбачено (Правова позиція - Постанова Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року № 6-71 цс12).

З огляду на зазначене, скасування рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого здійснено державну реєстрацію відповідних прав на земельну ділянку, не є підставою припинення права власності на земельну ділянку відповідно до Земельного кодексу України.

6. Рішення про передачу земельної ділянки у власність (надання земельної ділянки в оренду) є ненормативним актом органу місцевого самоврядування або виконавчої влади, що застосовується одноразово, з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, та яке вичерпує свою дію фактом його виконання (внаслідок його виконання). Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства (постанова Вищого господарського суду України від 25.02.2016 у справі № 5028/5/51/2012, від 02.03.2016 у справі №52/310).

У пункті 8 (абз. 2) постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", зі змінами внесеними 19.03.2010, зазначено, що при вирішені в судовому порядку земельних спорів за участю органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, слід враховувати Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), відповідно до пункту 5 мотивувальної частини якого органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

У цьому рішенні також зазначено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами. Таким чином, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Далі у рішенні зазначено, що ненормативні правові акти органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування та вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. З огляду на викладене, оскаржуване позивачем рішення Великоком`ятської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області є ненормативним актом, було прийнято стосовно конкретного громадянина, підлягало одноразовому застосуванню та було виконано в момент виникнення права власності на земельну ділянку - після отримання та державної реєстрації правовстановлюючого документу на землю, з цього моменту оскаржуване рішення вичерпало свою дію, у зв`язку з чим не може бути скасоване, оскільки дане рішення вже в -силу закону скасоване та є не чинним після отримання гр. ОСОБА_7 правовстановлюючого документу на землю.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2,4, 7 та 11 до Конвенції" № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами, міжнародного права.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції"".

Відповідно до ч. 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частина 5 статті 81 ЩІК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 77 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).

Всупереч наведених вимог позивач не надав у обґрунтування своїх позовних вимог належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення його права власності на земельну ділянку або користування, письмові докази, що містяться в справі не містять інформацію щодо предмета доказування та твердження в обґрунтування позовних вимог позивача, згідно яких він просить суд позбавити права власності на земельну ділянку, надану відповідачеві, є припущеннями у розрізі його бачення про право власності на нерухоме майно, яке насправді не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Доводи позову не грунтуються на законі та матеріалах справи, позовні вимоги не доведені належними і допустимими доказами, позивач не довів наявності факту порушень своїх прав та законних інтересів, тому заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати по справі підлягають віднесенню на рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 263, 264, 265 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_7 , Великоком`ятівської сільської ради Виноградівського району, Відділу у Виноградівському районі Головного Управління держгеокадастру у Закарпатській області про скасування рішення 29 сесії 6 скликання від 07.06.2013 року Великоком`ятівської сільської ради в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у власність ОСОБА_7 земельної ділянки, анулювання свідоцтва про право власності на нерухоме майно та зобов`язання внесення зміни в Поземельну книгу - відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлкео 17.05.2019 року.

ГоловуючийВ. В. Леньо