Рішення

від 07.05.2019 по справі 906/1187/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.05.2019Справа № 906/1187/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянув матеріали господарської справи

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю Іскра дофізичної особи-підприємця Мороз Ірини Іванівни провизнання договору оренди укладеним та таким, що відбувся

Представники учасників справи:

від позивача - Жизневська А.В., ордер ЖТ № 42855;

Олещук О.С., директор;

від відповідача - не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Іскра" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до фізичної особи-підприємця Мороз Ірини Іванівни (надалі - відповідача) про визнання договору оренди приміщень № 29 від 01.01.2018 укладеним та таким, що відбувся.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 14.11.2017 в орендованому приміщенні, внаслідок порушення відповідачем правил пожежної безпеки, сталася пожежа, однак для отримання страхового відшкодування страховій компанії необхідно надати договір оренди. Оскільки дія договору оренди № 29 від 01.01.2017 припинена у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, а примірник договору надісланий позивачем на адресу відповідача, повернувся без належного оформлення зі сторони останнього, позивачем заявлено вимогу про визнання договору оренди приміщень № 29 від 01.01.2018 укладеним та таким, що відбувся.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 02.01.2019 у справі № 906/1187/18 на підставі ч. 1 ст. 27, п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу позовні матеріали товариства з обмеженою відповідальністю "Іскра" передані за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2019 справу № 906/1187/18 передано для розгляду судді Удаловій О.Г.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

31.01.2019 до загального відділу діловодства суду від позивача надійшли документи на усунення недоліків позовної заяви, розглянувши які суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2019 відкрито провадження у справі № 906/1187/18 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.02.2019.

У судовому засіданні 28.02.2019 суд, відповідно до ч. 4 ст. 233 ГПК України, постановив відкласти підготовче засідання на 04.04.2019, про що зазначено в протоколі судового засідання від 28.02.2019.

У судовому засіданні 04.04.2019, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, відповідно до ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 16.04.2019.

У судовому засіданні 16.04.2019 суд, відповідно до ч. 4 ст. 233 ГПК України, постановив відкласти розгляд справи по суті на 07.05.2019, про що зазначено в протоколі судового засідання від 16.04.2019.

Представники позивача в судове засідання 07.05.2019 з`явились, позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання 07.05.2019 не з`явився, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, про причини неявки суд не повідомив.

При цьому, належне повідомлення відповідача про час, місце та дату розгляду справи підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103049262012.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на наведені приписи господарського процесуального закону, беручи до уваги відсутність будь-яких повідомлень відповідача про причини його неявки в судове засідання 07.05.2019, суд вирішив розглянути справу за відсутності відповідача.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 07.05.2019, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На виконання вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 позивачем у орендне користування відповідача було передано частину майнового комплексу з опалювальними виробничими приміщеннями, загальною площею 86,2 кв. м., що розташоване за адресою: м. Житомир, вул. В. Бердичівська, 112 та належить позивачу на праві приватної власності.

Приміщення передано в оренду з метою виробництва меблів.

Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, 01.01.2017 позивачем, з метою належного оформлення між позивачем та відповідачем орендних правовідносин, було складено письмовий договір оренди приміщень № 29 та договір б/н про компенсацію витрат за комунальні послуги, послуги телефонного зв`язку та обслуговування мереж і устаткування зі строком дії з 01.01.2017 по 31.12.2017.

26.12.2016 позивачем проекти зазначених договорів для погодження було надіслано відповідачу, на підтвердження чого позивачем надано копію книги вихідної кореспонденції.

Проте, за твердженнями позивача, відповідачем договори підписано не було, як і не було надано жодних заперечень щодо викладених у договорах умов.

У той же час, як підтверджується матеріалами справи, відповідач на підставі виставлених позивачем рахунків, сплачував орендні платежі у розмірі, зазначеному в договорі № 29, а також компенсацію витрат за електропостачання, обслуговування електричних мереж, компенсацію з вивезення сміття, обслуговування мереж водопостачання та відведення за договором б/н від 01.01.2017, а тому, на думку позивача, договір оренди приміщення № 29 від 01.01.2017 та договір б/н від 01.01.2017 про компенсацію витрат за комунальні послуги, послуги телефонного зв`язку та обслуговування мереж і устаткування, відповідно до положень ст. 181 Господарського кодексу України та ст. 642 Цивільного кодексу України, є такими, що відбулись.

14.11.2017 у приміщенні, яке перебувало в орендному користуванні відповідача, сталася пожежа, за наслідками якої Житомирським міським відділом Управління ДСНС України у Житомирській області було складено звіт, відповідно до змісту якого причиною виникнення пожежі визначено коротке замикання електропроводки у виробничому обладнанні.

У листопаді 2017 року позивач на підставі Договору добровільного страхування майна від 07.06.2017 серії ОТР № 047/020/0000003 звернувся до ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" з заявою про настання страхового випадку.

Зі змісту наявного в матеріалах справи листа ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" № 654/19 від 16.02.2018 вбачається, що у зв`язку з недостатністю документів, перелік яких визначено умовами Договору добровільного страхування майна, страхова компанія позбавлена можливості прийняти рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування. Крім цього, страховою компанією вказано на необхідність надання Договору оренди приміщення укладеного з фізичною особою-підприємцем Мороз Іриною Іванівною та всіх додатків до нього.

Втім, як зазначає позивач, Договір оренди приміщення № 29 від 01.01.2017 станом на момент звернення з позовом до суду припинив свою дію у зв`язку зі спливом строку, на який його було укладено, а примірник Договору, який 19.04.2018 та 04.05.2018 надсилався позивачем на адресу відповідача для належного оформлення орендних правовідносин, було повернуто відділенням поштового зв`язку з відмоткою "закінчення терміну", що стало підставою для звернення позивача з позовом про визнання в судовому порядку Договору оренди приміщення № 29 від 01.01.2017 укладеним та таким, що відбувся.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Частинами 2, 3 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частинами 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Крім цього, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 визначено, що ч. 2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб`єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України.

Таким чином, сторона при зверненні з позовом до господарського суду повинна довести, що її суб`єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об`єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес.

Однак, ТОВ Іскра , звертаючись до суду з даним позовом, не вказує на порушення його суб`єктивного матеріального права та не вимагає суд вжити заходів до його відновлення, а фактично просить встановити певний факт, а саме укладення договору оренди приміщень № 29 від 01.01.2018, строк дії якого, за твердженням самого позивача, закінчився, тобто позивач вимагає встановити факт, який мав місце у минулому.

Разом з тим, вимога щодо встановлення або спростування певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належать повноваження щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Так, відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; 3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; 4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; 5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності; 8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; 9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; 12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах; 13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; 14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; 15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання; 16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.

Отже, із змісту вказаної норми вбачається, що господарський суд розглядає спори, для яких характерна наявність спору про право між сторонами.

Разом з тим, господарські суди можуть встановлювати наявність чи відсутність певних фактів, здійснюючи розгляд спорів про право. Так, факт укладення договору, якщо такий мав місце, може бути встановлений або спростований під час розгляду спору про право, зокрема, права позивача вимагати оплати на підставі умов такого договору, проте, цей договір не може бути визнано укладеним в судовому порядку шляхом задоволення відповідних позовних вимог, оскільки це суперечить ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Поряд з цим, ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За загальним правилом під час укладання господарських договорів діє принцип диспозитивності, який передбачає перш за все свободу волевиявлення сторін щодо укладення договорів.

Так, відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору, згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Однак, у випадках, передбачених законом, реалізація абсолютного права на свободу волевиявлення щодо укладення господарського договору може бути обмежена іншим суб`єктивним правом вимагати укладення такого договору.

Згідно з ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Утім, з аналізу норм чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, не вбачається законодавчо закріпленої обов`язковості укладення спірного договору для відповідача, а тому, враховуючи також відсутність між сторонами згоди щодо передачі даного спору на розгляд суду, останній відповідно до положень ч. 1 ст. 187 ГК України не може бути предметом судового розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 926/1733/16.

Поряд з цим, частинами 1-3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Дослідивши зміст наявного в матеріалах справи проекту Договору оренди приміщення № 29, суд не може дійти однозначного висновку про те, що сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, оскільки вказаний проект не підписаний зі сторони самого позивача, що також свідчить про недотримання останнім порядку укладення договорів, який передбачений ст. 181 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з положеннями ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищезазначене, беручи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Іскра" відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з п.п. 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 20.05.2019.

Суддя О.Г. Удалова