Рішення

від 21.05.2019 по справі 420/1755/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/1755/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у склад головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря Куща М.О., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвентпром" до Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0020011411 та №0020021411 від 28.11.2018 року, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвентпром" до Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області, у якому позивач просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управлінням ДФС у Львівській області № 0020011411 та №0020021411 від 28.11.2018 року.

Ухвалою від 27.03.2019 р. відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

22.04.2019 року зв вх..№14709/19 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із тим, що позивач станом на 22 квітня 2019 року не отримав відзиву на позов, а тому не зможе надати до першого судового засідання відповідь на відзив.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24.04.2019 року визнано неявку позивача без поважних причин та відкладено розгляд справи.

25.04.2019 року за вх..№15277/19 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

07.05.2019 року за вх..№16447/19 від представника позивача надійшла відповідь на відзив. Крім цього, у відповіді на відзив представник позивача просив розгляд справи здійснювати за відсутністю позивача за наявними у суду матеріалами.

10.05.2019 року за вх..№ЕП/3488/19 від представника відповідача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції через відсутність бюджетних коштів на відрядження, проведення якої останній просив призначити у Львівському окружному адміністративному суді.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13.05.2019 року у задоволенні клопотання представника Головного управління ДФС у Львівській області про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвентпром" до Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0020011411 та №0020021411 від 28.11.2018 року відмовлено.

15.05.2019 року за вх..№17359/19 від представника відповідача засобами поштового зв`язку повторно надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції, яке вже було розглянуто судом

Розгляд справи призначено на 16.05.2019 року.

В обґрунтування позовної заяви та у відповіді на відзив позивач зазначає, що, на виконання господарської діяльності, позивачем було імпортовано з Туреччини товар кондитерські вироби з цукру… з дотриманням усіх митних формальностей та сплатою ввізного мита у відповідності до заявленої суми товару та сплачено податок на додану вартість зазначених товарів. Як зазначає позивач, сума товару в митній декларації була вказана на основі наявного у позивача інвойсу від його контрагента. Разом з тим, за результатами проведення документальної перевірки відповідачем Головним управлінням Державної фіскальної служби України у Львівській області було складено Акт перевірки, яким встановлено порушення митного та податкового законодавства, та винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0020011411 та №0020021411 від 28.11.2018 року. Позивач вважає, що винесені податкові повідомлення-рішення є протиправними, безпідставними та такими, що підлягають скасуванню. Так, позивач зазначає, що відповідачем при здійсненні перевірки не було повною мірою досліджено всі обставини, які підлягали дослідженню, висновки перевірки будуються на неналежним чином встановлених фактах та без урахування наданих при митному оформленні документів. Крім цього, позивач акцентує увагу на тому, що під час митного оформлення жодних зауважень до позивача не виникло, а товар було випущено у вільний обіг на митній території України. Інші доводи контролюючого органу, на думку позивача, є припущеннями та порушують норми Конституції України, Митного кодексу України та Податкового кодексу України. У зв`язку із зазначеним, позивач просив задовольнити позов у повному обсязі та визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управлінням ДФС у Львівській області № 0020011411 та №0020021411 від 28.11.2018 року.

25.04.2019 року за вх..№15277/19 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Згідно зазначеної заяви по суті відповідач із доводами позовної заяви не погоджується, вважає їх безпідставними, а позов таким, що не підлягає задоволенню. В обґрунтування власної правової позиції представником відповідача зазначається, що з метою підтвердження заявленої вартості товару при митному оформленні контролюючим органом було здійснено запит на отримання інформації з митних органів Турецької Республіки. Згідно отриманих даних вартість товару кондитерські вироби з цукру… складала 33988, 25 доларів США, що є сумою значно більшою, ніж та, яку задекларував позивач у митній декларації в Одеській митниці ДФС. Таким чином, у зв`язку із розбіжностями ціни, позивачем, на думку контролюючого органу, не було сплачено належних сум ввізного мита та податку на додану вартість, у зв`язку із чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення і були прийняті. За таких обставин, відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судове засідання 16.05.2019 року сторони не з`явились, про дату, час та місце судового засідання сповіщені належним чином та завчасно, про що у матеріалах справи наявні докази такого сповіщення, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 96, 102), згідно яких позивач отримав ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 24.04.2019 про відкладення розгляду справи та повістку 07.05.2019 року, а відповідач отримав ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 24.04.2019 про відкладення розгляду справи та повістку 02.05.2019 року. Крім цього, у відповіді на відзив (07.05.2019 року за вх..№16447/19) представник позивача просив розгляд справи здійснювати за відсутністю позивача за наявними у суду матеріалами.

Згідно ч.1 ст.205 КАСУ неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.9 ст.205 КАСУ якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1. ч.1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвентпром" до Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області Одеському окружному адміністративному суду.

Судом під час розгляду справи судом встановлено, що ТОВ Інвентпром є господарюючим суб`єктом, здійснює діяльність на основі Статуту (а.с. 74-85).

Так, під час здійснення позивачем господарської діяльності, між ТОВ Інвентпром та його контрагентом YD DIЮ TЭCARET LTD ЮTЭ укладено Контракт №YD 2017/02 від 03.02.2017 року (а.с. 44-46). Згідно п.1.1 даного Контракту Продавець зобов`язується поставити, а Покупець зобов`язується прийняти й оплатити товар на умовах, зазначених в Специфікаціях до даного Контракту.

Відповідно до п.1.2 цього ж Контракту кількість, асортимент та відповідність товару технічним умовам визначаються окремо по кожній партії товару відповідним замовленням Покупця. Кількість і ціна товару вказується Продавцем в інвойсі.

Згідно відомостей МД UA500010/201700912 від 09.04.2017 (а.с. 35-36) року позивачем через уповноважену Договором про надання послуг митного брокера №3/26 від 01.03.2017 року (а.с.47-48) особу ТОВ Блесско оформлено товар на виконання вищезазначеного Контракту.

У графі 32 Товар і відповідному до графи додатку зазначено:

ТОВАР №1

1.Кондитерські вироби з цукру без вмісту какао:

- Жувальні гумки, у цукровій оболонці або без неї з вмістом 60 мас. % або більше;

- Жувальна гумка "Love is" 20*100*4 гр - 400 кор. Термін придатності - 01/2019. Торгівельна марка - Sipsevdi. Виробник - Kent Gida Maddeleri Sanayi ve Ticaret A.S., Туреччина.

- Жувальна гумка "Specialmint" 20*50*14 гр - 100 кор. Термін придатності 03/2018. Торгівельна марка - BETEAUX. Виробник - Cikolata Ciklet ve Gida San.T ic.A.S., Туреччина.

- Жувальна гумка "Air Ball" 24*100*3,5 гр - 200 кор. Термін придатності 03/2019. Торгівельна марка - Mertsan. Виробник - Mertsan Gida ve Ihtiyac Madde leri Sanayi ve Ticaret A/S/, Туреччина.

- Жувальна гумка "SHOCK2" 20*100*3,5 гр - 50 кор. Термін придатності 09/03/2019. Торгівельна марка - Saadet. Виробник - SAADET GIDA PAZ. SAN. VE TIC. A.S., Туреччина. Кожна одиниця запакована в первинну упаковку. Склад: цукор, гумова основа, сироп глюкози, регулятор кислотності, смакові добавки, барвники. Країна виробництва - TR.

2.Місць - 750 СТ/750/картонний короб

3.1/DFSU7461646/221/3

ТОВАР №2

1. Кондитерські вироби з цукру без вмісту какао:

- Цукерки драже в асортименті:

- 6*50*10 гр - 351 кор. Термін придатності - 09/2019. Кожна одиниця запакована в первинну упаковку. Склад: цукор,регулятор кислотності загущувач, стеорат магнія, ідентичний натуральному ароматизатор, барвники. Країна виробництва - TR. Торгівельна марка - NOVA CANDY. Виробник - CANDY POINT SEKERLI MAMULLER GIDA SAN. Ve TIC.LTD.STI., Туреччина.

2.Місць - 351 СТ/351/картонний короб

3.1/DFSU7461646/221/3

ТОВАР №3

1.Кондитерські вироби з цукру з вмістом какао:

- Цукерка яйце "Safari Park@ - 1*12*500 гр - 300 кор. Термін придатності - 09/2018. Кожна одиниця запакована в первинну упаковку. Склад: цукор, гідрогенезована рослинна олія, суха сироватка, какао порошок, крохмаль, емульгатор, глазуруючий агент. Торгівельна марка - ANL. Виробник - ANL GIDA SAN. VE TIC. LTD. STI. Туреччина. Країна виробництва - TR.

2.Місць - 300 СТ/300/картонний короб

3.1/DFSU7461646/221/3

Серед додаткових документів, наданих митному органу для проведення формальностей, надано документ за реквізитами 030164 (а.с. 27). Це є Інвойс №030164 від 29.03.2017 року (а.с.30), згідно якого загальна сума товарів за даною партією складає 12 073,75 доларів США. Аналогічна сума відображена позивачем у графі 22 МД UA500010/201700912 від 09.04.2017 (а.с. 27).

23.10.2018 року відповідачем Головним управлінням Державної фіскальної служби України у Львівській області складено Акт №2559/13-01-14-11/40892767 за результатами проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ Інвентпром дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів відповідно до митної декларації від 09.04.2017 року UA500010/201700912 (а.с. 12-20).

За результатами проведеної перевірки, згідно розділу 4 Акту, встановлено порушення:

- статті 49, частини 1 статті 51, пункту 2 частини 2 статті 52, статті 53, статті 58, частини 1 статті 257, статті 266, статті 276, статті 278, частини першої статті 279, частини 1 статті 286, пункту 1 та 4 частини першої статті 289 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті мита на загальну суму 54 623,99 грн. за МД від 09.04.2017 № 500010/2017/001912;

- підпункту в пункту 185.1 статті 185, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість на загальну суму 120 172,76 грн. за МД від 09.04.2017 №500010/2017/001912 (а.с.18-19).

За фактом виявлених порушень винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

- №0020011411 від 28.11.2018р. на загальну суму 81 935,99 грн (у т.ч. основний платіж - 54 623,99 грн, штрафні (фінансові) санкції - 27 312,00 грн) за платежем мито на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності (а.с. 23);

- №0020021411 від 28.11.2018р. на загальну суму 180 259,14 грн (у т.ч. основний платіж - 120 172,76 грн, штрафні (фінансові) санкції - 60 086,38 грн) за платежем податок на додану вартість із ввезених на територію України товарів (а.с. 24).

З приводу оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень позивач і звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Правові відносини, що виникли, регулюються Конституцією України, Митним кодексом України та Податковим Кодексом України.

Так, відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пп. 20.1.4 п.20.1. ст.. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

У відповідності до положень ч.1, 2 ст. 351 МК України предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.

Документальна невиїзна перевірка проводиться у разі:

виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів;

надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих органу доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Статтею 352 МК України визначено, що посадовими особами органів доходів і зборів під час проведення перевірок можуть бути використані:

1) документи, визначені цим Кодексом;

2) податкова інформація;

3) експертні висновки;

4) судові рішення;

5) отримані від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) за межі митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення;

6) інші матеріали, отримані в порядку та спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами України.

Статтею 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно ст. 50 МК України відомості про митну вартість товарів використовуються для:

1) нарахування митних платежів;

2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України;

3) ведення митної статистики;

4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Частинами 1, 2 ст. 51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

У відповідності до положень ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Статтею 53 цього ж Кодексу визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, зокрема, але не виключно:

зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу).

У разі, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною 6 ст.54 МК України визначено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Під час розгляду справи судом встановлено наступні ключові аргументи сторін у справі.

По-перше, представник позивача наголошує на тому, що під час проведення митного оформлення вищезазначених товарів у митного органу не виникло жодних запитань чи зауважень стосовно визначеної митної вартості товару. Уповноваженою особою позивача разом із поданням митної декларації №500010/2017/001912 від 09.04.2017 року було надано документи, які підтверджують заявлену митну вартість товару. Крім того, товар, що переправлявся через митний кордон України, було випущено у вільний обіг органом доходів та зборів, жодних рішень про коригування митної вартості товарів чи карток про відмову у митному оформлені товару прийнято не було. Крім цього, позивач наголошує на тому, що надання його контрагентом інших підтверджуючих документів, ніж тих, що наявні у позивача, не може ставитись у провину підприємства.

Представник відповідача, в свою чергу, притримувалась доводів, зазначених у Акті перевірки, наголошуючи на тому, що у відповідності до положень ст. 351, 352 МК України контролюючий орган мав право проводити перевірку дотримання вимог митного та податкового законодавства вже після випуску товару у вільний обіг, оскільки інформація щодо недостовірних, на думку контролюючого органу, відомостей була отримана відповідачем лише у вересні 2018 року. Саме на основі наданих адміністрацією митного органу Турецької Республіки документів відповідач і дійшов висновку про наявність у діях позивача порушень.

По-друге, позивач вказував, що надані йому на запит документи, які лягли в основу винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та використовувались перевіряючими під час проведення перевірки, не можуть вважатись належними та допустимими доказами, адже не містили офіційного перекладу чи будь-яких відомостей стосовно того, чи володіють перевіряючі мовою оригіналу. Для позивача залишилось незрозумілим, як в такому разі офіційні документи, складені іноземною мовою, могли використовуватись відповідачем під час проведення перевірки.

Представником відповідача жодних пояснень стосовно цього надано не було, однак разом з відзивом до суду були надані копії інвойсу №030164 від 29.03.2017 року (а.с.112) та листа від 10.08.2017 року (а.с. 110) з перекладом українською мовою.

З приводу визначених аргументів суд зазначає наступне.

Суд визнає право за контролюючим органом проводити документальні перевірки правильності визначення митної вартості товарів і, як наслідок, сплати належних сум мита та податку на додану вартість. Це право регламентовано ст..20 Податкового кодексу України та ст.. 351 Митного кодексу України. Крім цього, положеннями зазначених актів також встановлено право органу доходів та зборів під час проведення перевірки правильності нарахування належних сум враховувати відомості документів із країни походження товару, у відповідності до ст.352 Митного кодексу України.

Разом з тим, суд наголошує, що чинним законодавством встановлено право враховувати надані уповноваженими органами іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) за межі митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення.

Жодна норма будь-якого акту не встановлює, що фактичне визначення розбіжностей у визначенні митної вартості товару є підставою до притягнення особи до відповідальності. За умови виявлення будь-яких невідповідностей, або, аналізуючи конкретну ситуацію у даній справі, у разі виявлення двох документів (інвойсів) за однаковими реквізитами (а.с. 30, 58), завдання органу доходів та зборів - визначити причину невідповідності та встановити, який із наявних актів не відповідає дійсності, є підробленим, або звернутись до учасників зовнішньоекономічних відносин із відповідними запитами про надання додаткових документальних підтверджень та пояснень.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що такі дії дійсно вчинялись або Одеською митницею ДФС під час митного оформлення товару, або Головним управлінням ДФС у Львівській області під час проведення документальної перевірки.

Крім того, визначення того, який із двох інвойсів, наявних у контролюючого органу, є чинним, а який - ні, не є прерогативою такого органу.

Згідно ч.3 ст. 382 Господарського кодексу України зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

Таким чином, визнання зовнішньоекономічного договору або документів, складених на його виконання, проводиться у судовому порядку, а єдиною підставою визнання документа недійсним є рішення суду. Проте, жодних рішень судів, які б свідчили про факт визнання інвойсу недійсним, у рамках цієї справи відповідачем надано не було.

Оскільки доказів того, що наданий позивачем інвойс №030164 від 29.03.2017 року визнано недійсним, суд не вбачає підстав його неврахування під час проведення перевірки.

Крім цього, аналізуючи зміст копії інвойсу №030164 від 29.03.2017 року (а.с.111) з перекладом українською мовою (а.с. 112), які були надані митними органами Турецької республіки, суд зазначає, що переклад документу не містить дати такого перекладу. Для суду це має ключове значення, оскільки на запит позивача стосовно надання документів, які використовувались контролюючим органом під час проведення перевірки, надано пакет документів, які позивач надав разом з позовом, прошиті посадовою особою відповідача на 35 аркушах та скріплені печаткою (а.с. 33-67). Однак, вони не містять жодного перекладу будь-яких документів. Тому встановити дійсну наявність такого перекладу під час проведення перевірки суд не має можливості.

Однак, під час надання відзиву на позов відповідачем було надано відповідний переклад. Навіть, якщо припустити, що переклад був наявний під час проведення перевірки відповідачем, досліджуючи візуальний зміст наданого документу та порівнюючи його із наявним перекладом суд наголошує, що відомості таблиці 1 графи, а саме 200 KL , 300 KL , 351 KL , 100 KL , 400 KL , 50 KL жодним чином не відображені у перекладі. Суд вважає, що використання такого перекладу може призвести до невірних висновків щодо встановлення числових значень та можливих калькуляцій, а тому, в розумінні Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України, на думку суду, такий документ не може бути врахований для формування висновків податковим органом.

Суд виключає можливість аналізу перевіряючими документу мовою оригіналу, оскільки у суду відсутні відомості щодо володіння відповідними особами турецькою мовою.

Суд зауважує, що правильність та дійсність висновків акту перевірки, який є підставою для притягнення платників податків до фінансової відповідальності шляхом прийняття податкових повідомлень-рішень, має бути забезпечена встановленою законодавством системою критеріїв. Ці критерії визначені ч.2 ст.2 КАС України, мають чіткий перелік і є загальнозрозумілими та доступними.

Зокрема, п. 3 ч.2 ст.2 КАС України, рішення має бути прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Однак, під час вирішення судом даної справи, відповідачем не було надано підтверджень стосовно всебічного дослідження обставин справи, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про неправомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Згідно ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у Постанові від 14.05.2019 року у справі №814/2189/16 визначив, що при вирішенні спорів даної категорії справ, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

Проте, у разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, про порушення платником податків норм митного законодавства, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення .

Аналізуючи надані до суду документи та аргументи сторін стосовно обґрунтованості та наявності достатніх документальних підтверджень суд дійшов висновку, що відповідач не дотримався обов`язку доведення правомірності прийнятих рішень.

Формуючи висновки за фактичним розглядом справи, суд зазначає наступне.

Позивачем до суду надано підтверджуючі митну вартість товару документи, які, зокрема, були надані до митного органу під час митного оформлення товару. У суду відсутні будь які докази та підстави вважати, що документальні підтвердження, надані позивачем, є недійсними, підробленими або такими, що не відповідають дійсності. Проте, контролюючий орган під час проведення документальної перевірки, на основі тих же документів, дійшов висновку про наявність у діях позивача порушень. На думку суду, ті обставини, які були встановлені відповідачем, рівною мірою можуть свідчити і про те, що контрагентом позивача було завищено митну вартість товарів.

Верховний Суд у Постанові від 09.04.2019 року у справі №712/9288/17 зазначив, що висновок про виявлення факту порушення митних правил, що є підставою для порушення справи про порушення митних правил, повинен робитись виключно за умови достатності даних, що вказують на наявність складу правопорушення, елементом якого є вина суб`єкта. Такі дані можуть бути отримані тільки за результатами всебічного аналізу обставин митного оформлення і ретельної перевірки дій під час цього процесу як з боку декларанта, так і з боку працівників митного органу, що беруть у ньому участь .

Неоднозначність висновків, до яких можна дійти на основі наявних документів, свідчить про недостатність цих документів для прийняття відповідних рішень, а тому податкові повідомлення-рішення Головного управлінням ДФС у Львівській області № 0020011411 та №0020021411 від 28.11.2018 року є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно п. 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 року у справі Компанія Вестберга таксі Актіеболаг та Вуліч проти Швеції визначено, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податного управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасовувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами для призначення податкових штрафів (санкцій), має саме податкове управління.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, враховуючи, що відповідачем не надано жодних обґрунтованих доводів на підтвердження власної правової позиції, суд дійшов висновку, що позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвентпром" підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При поданні позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3932,93 грн. (три тисячі дев`ятсот тридцять дві грн. 93 коп.) (а.с. 4).

Відтак, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області (код ЄДРПОУ 39462700) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвентпром" (код ЄДРПОУ 40892767) судові витрати у розмірі 3932,93 грн. (три тисячі дев`ятсот тридцять дві грн. 93 коп.).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвентпром" (місцезнаходження: вул. Семінарська 18/20, м. Одеса, 65012; код ЄДРПОУ 40892767) до Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79003, код ЄДРПОУ 39462700) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0020011411 та №0020021411 від 28.11.2018 року - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управлінням ДФС у Львівській області № 0020011411 та №0020021411 від 28.11.2018 року.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області (код ЄДРПОУ 39462700) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвентпром" (код ЄДРПОУ 40892767) судові витрати у розмірі 3932,93 грн. (три тисячі дев`ятсот тридцять дві грн. 93 коп.).

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 21.05.2019 року.

Суддя О.М. Тарасишина

.