Рішення

від 13.05.2019 по справі 523/8511/18

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/8511/18

Провадження №2/523/1113/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2019 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Кисельова В.К.,

при секретарі судового засідання - Дзюба Г.І.,

за участю представника позивача, адвоката - Іващенко А.П.

представника відповідача, адвоката - Антонєвського Ю.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 21 цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю ФРАНКО-ТРАНСПОРТ , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю ФРАНКО-ТРАНСПОРТ , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_4 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступні обставини. Так, 18 вересня 2009р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно умов якого ОСОБА_4 передала ОСОБА_2 1000000,00 грн., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С. зареєстрований в реєстрі за № 8120.

Отримання грошей за цим договором було вчинене за письмовою згодою дружини позичальника ОСОБА_3 , викладеною у вигляді заяви, справжність підпису на якій посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С. 17.09.2010 року за №8021.

Відповідно до п. 2 даного договору позики ОСОБА_2 зобов`язався повернути ОСОБА_4 дану суму із сплатою 5% за кожен місяць користування до 17.03.2010 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю ФРАНКО-ТРАНСПОРТ 18.09.2009 року був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С., зареєстрований в реєстрі за №8122. ТОВ ФРАНКО- ТРАНСПОРТ виступило майновим поручителем виконання зобов`язань ОСОБА_2

Відповідно до умов іпотечного договору, ТОВ ФРАНКО-ТРАНСПОРТ передало ОСОБА_4 в іпотеку нежитлову будівлю компресорної станції, площею777,1 кв.м, по АДРЕСА_1 . Згідно п.1.5 договору іпотеки, вартість іпотеки сторони оцінили у 700 000,00 грн.

12.03.2010р. право власності на предмет іпотеки перейшло до ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого в реєстрі за №1612, укладеного між ТОВ ФРАНКО-ТРАНСПОРТ та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С..

Правомірність вказаного правочину неодноразово перевірялась судами різних інстанцій, зокрема у цивільній справі № 2/1519/55/12 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним (нікчемним).

04.03.2015 року Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ вказана цивільна справа вирішена, касаційні скарги ОСОБА_4 та ТОВ ФРАНКО-ТРАНСПОРТ - відхилені. Вказаний договір купівлі - продажу нерухомого майна визнано дійсним та таким, що укладався у відповідності до норм чинного законодавства України, яке діяло на той час (Справа ВССУ № 6-449 св 15).

23.03.2018р. ОСОБА_1 сплатила в якості оплати заборгованості за ОСОБА_2 700000 гривень за договором позики, що підтверджується платіжним дорученням №Р24А3920777368А77178 від 23.03.2018 року, що додатково встановлено ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29.03.2018 року у справі №521/11346/13-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, якою прийнято відмову ОСОБА_4 від позову, закрито провадження у справі.

Із набуттям права власності на предмет іпотеки ОСОБА_1 , відбулася заміна сторони зобов`язання. Тобто, ОСОБА_1 набула статус майнового поручителя у зобов`язанні ОСОБА_2 перед ОСОБА_4 за договором позики. При цьому, виконавши зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_4 , ОСОБА_1 набула усіх прав кредитора за зазначеним зобов`язанням.

ОСОБА_2 свої зобов`язання за договором позики не виконав. ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_2 на виконання договору позики від 18.09.2009 року лише 300000 грн., згідно акту прийому-передачі грошових коштів від 10.03.2012 року, підписаного ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , як позичальником в особі керівника ТОВ ФРАНКО-ТРАНСПОРТ .

Тобто, до ОСОБА_1 перейшло право вимоги на сплачений нею залишок заборгованості у розмірі 700 000 грн..

04.04.2018р. Позивачем було направлено письмову вимогу на адресу Відповідача ОСОБА_2 із встановленням 7-ми денного строку із дня пред`явлення такої вимоги для добровільного виконання зобов`язань.

Відповідно до рекомендованого поштового відправлення та даних ПАТ "УКРПОШТА" зазначений лист було вручене особисто 11.04.2018 року.

Однак ОСОБА_2 умисно ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань, саме тому Позивач змушена звернутися до Суду за захистом своїх порушених прав.

Позивач вважає, що до неї перейшли права кредитора за основним зобов`язанням ОСОБА_2 , яке виникло з договору позики, згідно умов якого ОСОБА_4 передала Халілов 1000000,00 грн., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С. зареєстрований в реєстрі за № 8120, в частині вартості предмету іпотеки.

Позивач також вважає, що оскільки Відповідачі перебувають у зареєстрованому шлюбі, а договір був вчинене за письмовою згодою дружини позичальника, а тому котши були направлені на спільне використання подружжям.

На підставі викладеного, позивач просить стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 18.09.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренком Є.С. 18.09.2009 року та зареєстрований в реєстрі за № 8120, у розмірі 700000 (сімсот тисяч) гривень.

В судовому засіданні представник позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, а також підтвердив обставини, які викладені в позовні заяви.

Представник відповідача ОСОБА_2 , який одночасно представляв інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю ФРАНКО-ТРАНСПОРТ просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції він посилався на наступні обставини. Так договір договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12.10.2010р. між ТОВ Франко-Транспорт таОСОБА_1 , на підставі якого ОСОБА_1 придбала нежитлову будівлю насосної станції був укладений поза межами правового регулювання Закону України Про іпотеку , що у свою чергу означає, що ствердження Позивача відносно того, що із набуттям права власності на предмет іпотеки ОСОБА_1 , відбулася заміна сторони зобов`язання. Тобто, ОСОБА_1 набула статус майнового поручителя у зобов`язанні ОСОБА_2 перед ОСОБА_4 за договором позики - є помилковим.

ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, про розгляд справи була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилась, про розгляд справи була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Судом встановлені наступні обставини, а також відповідні правовідносини.

Так судом встановлено, що 18 вересня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого відповідач отримав 1000 000 грн., які зобов`язався повернути до 17 березня 2010 року.

У забезпечення цього договору того ж дня між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю Франко-Транспорт (далі - ТОВ Франко-Транспорт ) було укладено договір іпотеки, відповідно до якого товариство передало в іпотеку нежитлову будівлю компресорної станції, розташовану по АДРЕСА_1 .

Постановою Господарського суду Одеської області від 29 січня 2010 року порушено провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника ТОВ Франко-Транспорт .

Постановою цього ж суду від 11 лютого 2010 року визнано ТОВ Франко-Транспорт банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, скасовано наявні арешти на майно боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном, заборонено накладати нові заборони.

12 березня 2010 року під час проведення процедури банкрутства ліквідатор ТОВ Франко-Транспорт - Шляхов С.Є. уклав із ОСОБА_1 договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого ОСОБА_1 придбала спірну нерухомість, а саме: нежитлову будівлю насосної станції, що розташована по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25 березня

2010 року затверджено ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора товариства, ліквідовано юридичну особу - ТОВ Франко-Транспорт .

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2010 року скасовано ухвалу Господарського суду Одеської області від 25 березня 2010 року, провадження у справі припинено як таке, що порушено безпідставно.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про іпотеку іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права і обов`язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням).

Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Частиною 5 ст. 3 Закону України Про іпотеку передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань (ч. 4 ст. 631 ЦК України).

Статтею 23 Закону України Про іпотеку визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Отже, ухвалення судом рішення про скасування обтяжень нерухомого майна банкрута та виключення запису з Єдиного реєстру заборон, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності обтяження спірного нерухомого майна іпотекою на час його відчуження у процесі ліквідації іпотекодавця, таке обтяження є чинним з моменту його первинної реєстрації в цьому реєстрі.

Крім того, слід зазначити, що факт реалізації іпотечного майна (ст. 17 Закону Про іпотеку ) припиняє іпотеку лише за умови дотримання положень статей 23 та 11 цього Закону.

Саме такі правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1382цс16, від 31 травня 2017 року у справі № 6-1803цс16, які, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України мають враховуватись судами України при застосуванні таких норм права.

Проте суд апеляційної інстанції у порушення вимог ст. ст. 316 ЦПК України на вищезазначене уваги не звернув, доводів та заперечень сторін належним чином не перевірив, не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, й дійшов помилкового висновку про те, що відповідач, як новий власник іпотечного майна, не набула статусу іпотекодавця з усіма його правами та обов`язками, оскільки продаж такого майна відбувся у межах процедури банкрутства попереднього іпотекодавця, не врахувавши при цьому того, що ухвалу господарського суду, якою затверджено ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора товариства, а також ліквідовано юридичну особу - ТОВ Франко-Транспорт скасовано й провадження у справі про банкрутство припинено як таке, що порушено безпідставно.

Вищевказані обставини встановлені ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.11.2017р. по справі 521/11346/13-ц.

Вищевказаною ухвалою рішення апеляційного суду Одеської області від 18 травня 2016 року було скасовано, а справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Отже з ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.11.2017р. по справі 521/11346/13-ц можливо зробити висновок, що ОСОБА_1 , як новий власник іпотечного майна, набула статусу іпотекодавця з усіма його правами та обов`язками.

Судом також встановлено, що ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26.12.2017р. було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 23 лютого 2016 року.

В процесі розгляду справи апеляційним судом Одеської області 23.03.2018р. ОСОБА_1 сплатила в якості оплати заборгованості за ОСОБА_2 700 000 гривень за договором позики, що підтверджується платіжним дорученням №Р24А3920777368А77178 від 23.03.2018 року.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29.03.2018 року у справі №521/11346/13-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, було прийнято відмову ОСОБА_4 від позову, закрито провадження у справі.

Отже фактично підставою закриття провадження по справі була саме сплата ОСОБА_1 за ОСОБА_2 суму заборгованості у розмірі 700 000 гривень за договором позики.

В судовому засіданні також було встановлено, що ОСОБА_2 свої зобов`язання за договором позики не виконав. ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_2 на виконання договору позики від 18.09.2009 року лише 300000 грн., згідно акту прийому-передачі грошових коштів від 10.03.2012 року, підписаного ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , як позичальником в особі керівника ТОВ ФРАНКО-ТРАНСПОРТ .

Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, поруко, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як встановлено частиною 1 статті 575 ЦК, іпотека є окремим видом застави, а саме заставою нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Заставодавцем відповідно до частини 1 статті 583 ЦК може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і іюристуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника (пункт 7 частини 1 статті 1 Закону України Про іпотеку ).

Положеннями частини 1 статті 33 Закону України Про іпотеку встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Оскільки договір іпотеки є різновидом договору застави та окремим способом забезпечення зобов`язань, регулювання якого здійснюється статтями 572-593 гл. 49 ЦК і спеціальним законом, то до іпотечних правовідносин за участі майнового поручителя не підлягають застосуванню положення § 3 гл. 49 ЦК (постанова Верховного Суду України від 16 жовтня 2012 р. у справі № 3-43гс12).

При цьому норми Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ (у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-УІ) не обмежують право іпотекодержателя звернутися з грошовими вимогами до майнового поручителя, якщо основний боржник не сплатив борг.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України Про іпотеку майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Таким чином, у разі невиконання основним боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання іпотекодержатель як кредитор, має право вимагати виконання основного зобов`язання як від боржника і його майнового поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо, а у разі пред`явлення таких вимог до майнового поручителя останній відповідає в межах узятих на себе зобов`язань перед іпотекодержателем.

Разом з цим за змістом ч. 2 ст. 11 Закону № 898-ІУ у разі задоволення вимог іпотекодержателя майновим поручителем за рахунок предмета іпотеки відносини між іпотекодержателем, який є кредитором, та іпотекодавцем припиняються, а в майнового поручителя при цьому виникає право регресу до боржника, отже, права кредитора за основним зобов`язанням набуває майновий поручитель. Ця норма узгоджується із п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК.

Окрім того, згідно ч. 1, 2 ст. 528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов`язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.

Судом вже було встановлено, що ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29.03.2018 року у справі №521/11346/13-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, було прийнято відмову ОСОБА_4 від позову, закрито провадження у справі.

Суд вважає, що ОСОБА_1 вимушена була задовольнити вимоги кредитора без згоди боржника, оскільки мала небезпеку втратити право на майно.

На підставі викладеного, суд погоджується з позивачем, що до ОСОБА_1 перейшли права кредитора за основним зобов`язанням ОСОБА_2 , яке виникло з договору позики, згідно умов якого ОСОБА_4 передала ОСОБА_2 суму у розмірі 1000000,00 грн., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С. зареєстрований в реєстрі за № 8120, в частині вартості предмету іпотеки.

Отже, оскільки ОСОБА_1 фактично виконала зобов`язання за ОСОБА_2 про повернення суми заборгованості у розмірі 700 000 гривень за договором позики, то до неї перейшло право регресної вимоги.

Судом також встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 12.11.2005р., даний факт сторони не оспорювали.

З матеріалів справи вбачається, що договір позики від 18 вересня 2009р., який був укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було вчинене за письмовою згодою дружини позичальника ОСОБА_3 , викладеною у вигляді заяви, справжність підпису на якій посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С. 17.09.2010 року за №8021.

Згідно ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що зі сторони відповідача ОСОБА_3 не надано жодного доказу того, що кошти отримані від ОСОБА_4 були витрачені її чоловіком ОСОБА_2 на особисті потреби, а тому, суд вважає, що даний договір позики був укладений в інтересах сім`ї.

На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2,5,10,12,258,259,263-265,268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задовольнити.

2. Стягнути солідарно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн. НОМЕР_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , іпн. НОМЕР_2 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_3 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ) суму коштів у розмірі 700000 (сімсот тисяч) гривень.

3. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн. НОМЕР_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_3 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ) судовий збір у збір 3500 гривень.

4. Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , іпн. НОМЕР_2 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_3 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ) судовий збір у збір 3500 гривень.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку через Суворовський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 30 -ти денний строк з дня отримання повного тексту рішення.

Повний текст рішення буде складено та підписано у десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Суддя: Повний текст рішення складено та підписано 21.05.2019р