Рішення

від 24.04.2019 по справі 448/992/17

МОСТИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер: 448/992/17

Провадження № 2/448/28/19

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

24.04.2019 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Кічака Ю.В.,

при секретарі судового засідання Шегинській Л.М.

за участю відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2

та представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кубари М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Хідновицька сільська рада Мостиського району Львівської області про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , Державного нотаріуса Третьої Львівської державної нотаріальної контори Львівського міського нотаріального округу Якубець Тетяни Ярославівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Хідновицька сільська рада Мостиського району Львівської області, Шегинівська об`єднана територіальна громада (правонаступник Поповицької сільської ради Мостиського району), Мостиська районна державна адміністрація Львівської області, про визнання недійсним права власності на житловий будинок, скасування реєстрації права власності та визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, що з 27.12.2016 року він є одноосібним власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом №НВІ432376, виданого державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я., Витягу про реєстрацію видачі свідоцтва про право на спадщину в Спадковому реєстрі від 27.12.2016р. та Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.12.2016р. індексний номер №77188677. Попередньо житловий будинок належав його (позивача) дядькові ОСОБА_5 , який там постійно проживав і за життя заповів такий саме йому (позивачу).

Вказує, що в ході реєстрації правовстановлюючих документів на житловий будинок АДРЕСА_1 та отримуючи будинкову книгу дізнався, що в такому значаться зареєстрованими ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , відповідачі по справі, які ніколи у вказаному житловому не проживали та не мали до нього жодного відношення. Відповідачі з часу свого народження проживали в с .Гусаків Мостиського району Львівської області.

Стверджує, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ніколи не були членами сім`ї його дядька ОСОБА_5 та такі не являються членами його (позивача) сім`ї, однак на його вимоги про добровільне зняття з реєстраційного обліку за вказаною адресою не реагують. З цього ж приводу звертався в Хідновицьку сільську раду Мостиського району Львівської області, де йому відмовлено у знятті з реєстрації відповідачів за вказаною адресою з покликанням на неправомірні підстави.

З огляду на наведене просить суд визнати відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 , Державного нотаріуса Третьої Львівської державної нотаріальної контори Львівського міського нотаріального округу Якубець Т.Я., треті особи - Хідновицька сільська рада Мостиського району Львівської області, Шегинівська об`єднана територіальна громада (правонаступник Поповицької сільської ради Мостиського району), Мостиська районна державна адміністрація Львівської області, про визнання недійсним права власності на житловий будинок, скасування реєстрації права власності та визнання права власності. Просять суд ухвалити рішення, яким визнати за кожною з них ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ) право власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 ; визнати недійсним та скасувати Свідоцтво на право особистої власності на житловий будинок від 26.02.1991р., видане Поповицькою сільською радою Мостиського району, зареєстроване Самбірським МБТІ в реєстровій книзі №1 за реєстровим №135 за ОСОБА_5 ; визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 27.12.2016р., видане державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я.; визнати протиправним та скасувати рішення та запис про державну реєстрацію прав державного нотаріуса Третьої Львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я. про державну реєстрацію прав на нерухоме майно від 27.12.2016р., індексний номер №77188677, реєстраційний номер 1135145346224, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок загальною площею 63,1 кв.м, житловою площею 34,3 кв.м., який знаходиться по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 В обґрунтування своїх вимог покликаються на наступне: їм (відповідачам) належать частки в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яких вони позбавлені у зв`язку з незаконною реєстрацією права власності на житловий будинок за ОСОБА_3 ; вважають, що Свідоцтво на право особистої власності на зазначений житловий будинок, видане ОСОБА_5 , безпідставно оформлене за ним, з порушенням їх (відповідачів) прав як членів колгоспного двору; згідно погосподарських книг по с.Хідновичі за 1991-1995р.р. спірний житловий будинок відносився до суспільної групи колгоспний двір та станом на 15.04.1991р. вони (відповідачі) значилися зареєстрованими у вказаному дворі, вважалися членами такого та відповідно кожна з них мала право на 1/2 частку; спадкодавець ОСОБА_5 , який заповів спірний житловий будинок позивачу ОСОБА_3 , не був зареєстрованим у вказаному дворі, не був членом такого та не мав правових підстав для оформлення права власності на будинок в цілому; всупереч відомостям, що зазначені в погосподарських книгах, виконавчим комітетом Поповицької сільської ради Мостиського району Львівської області (правонаступником якої є Шегинівська об`єднана територіальна громада) винесене рішення №43 від 21.12.1990р. Про оформлення права власності окремим громадянам на житлові будинки , а в подальшому - виконавчим комітетом Мостиської районної ради (правонаступником якої є Мостиська районна державна адміністрація) винесене рішення №4 від 04.01.1991р.

Стороною позивача подано відзив на зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який мотивований наступним: відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в межах строків позовної давності не скористалися правом на захист своїх порушених прав, а заявили вимогу про визнання недійсним Свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок від 26.02.1991р., виданого Поповицькою сільською радою Мостиського району, з порушенням пропуску строку позовної давності, що відповідно є підставою для відмови в задоволенні даної вимоги, інші ж заявлені ними вимоги є похідними від зазначеної вимоги та також не підлягають до задоволення; додані до зустрічної позовної заяви докази не відтворюють в повні мірі підстав та обставин видачі оспорюваного ними Свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок; колгоспним двором вважається сімейно-трудове об`єднання громадян, членів колгоспу, котрі брали участь у виробничо-господарській діяльності колгоспу, від якої мали основний дохід, і вели особисте підсобне господарство для задоволення потреб сім`ї, а членами колгоспного двору вважалися всі особи, котрі спільно проживали, вели господарство і перебували у сімейно-родинному зв`язку; наданими стороною відповідача доказами не доведено факту їх проживання за вказаною адресою в АДРЕСА_1 , факту їх належності до членів сім`ї голови двору ОСОБА_8 та членів колгоспного двору, факту ведення ними спільно з ОСОБА_8 господарства за вказаною адресою, сплати податків, комунальних послуг і т.і.; матеріалами справи не підтверджено належність голови двору ОСОБА_8 до членів колгоспу станом на 1989 рік та відношення спірного двору до суспільної групи колгоспний ; вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заявлені у зустрічному позові, є безпідставними. Крім того, стороною позивача подано окрему письмову заяву про відмову у задоволенні зустрічного позову у зв`язку з пропуском терміну позовної давності з покликанням на норми ст.ст.71, 76, 80 ЦК України в редакції 1963р. та те, що вимога про визнання недійсним Свідоцтва на право особистої власності від 26.02.1991р. пред`явлена поза межами строку позовної давності, а інші вимоги за зустрічним позовом є похідними від зазначеної.

Відповідачі за первісним позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, де такі не погоджується з доводами сторони позивача з огляду на те, що про власника спірного житлового будинку - позивача ОСОБА_3 дізналися лише в липні 2017 р. - в момент отримання від останнього заяви з вимогою про зняття їх з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , саме тоді і дізналися про порушення свого права на отримання частки в спірному житловому будинку; факт належності спірного двору до суспільної групи колгоспний підтверджується копіями сторінок з погосподарських книг по с.Хідновичі Мостиського району, а також наявними в матеріалах справи довідками Хідновицької сільської ради Мостиського району Львівської області; вона, відповідач ОСОБА_1 , після смерті голови двору ОСОБА_8 , що мало місце в 1989р., займалася господарством за вказаною адресою, а відповідач ОСОБА_2 станом на 1991р. була чотирирічною дитиною і не мала змоги брати участь у веденні такого; вона, відповідач ОСОБА_1 , з 15.08.1983р. працювала в колгоспі ім.Щорса; в погосподарських книгах відсутні відомості про переведення суспільної групи двору з колгоспний в робітничий ; працівники-колгоспники, в тому числі голова двору ОСОБА_8 , після виходу на пенсію отримували пенсію колгоспника та вважалися пенсіонерами-колгоспниками; ОСОБА_5 станом на 1990-1991р.р. не був зареєстрований у спірному дворі, не був його членом та законним спадкоємцем на майно колгоспного двору.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та його представник - ОСОБА_9 заявлені позовні вимоги підтримали з підстав та мотивів, що наведені у позовній заяві. Проти задоволення зустрічного позову заперечили з підстав, що наведені ними у відзиві на зустрічну позовну заяву.

Відповідач за первісним позовом - ОСОБА_1 та її представник-адвокат Кубара М.М. в судовому засіданні проти задоволення первісного позову заперечили та підтримали зустрічний позов, покликаючись на доводи, викладені у зустрічній позовній заяві та відповіді на відзив на зустрічну позовну заяву. Відповідач ОСОБА_1 пояснила, що вона та її дочка ОСОБА_2 станом на 15.04.1991року були зареєстрованими за адресою: АДРЕСА_1 ; попередньо, у 1989 році, зареєструвались за вказаною адресою за волею голови двору ОСОБА_8 ; вона (позивач) працювала в колгоспі та допомагала ОСОБА_8 по господарству. Вважає, що вона (позивач) та ОСОБА_2 є членами колгоспного двору, який існував за зазначеною адресою, а оспорюване ними Свідоцтво на право особистої власності на житловий будинок від 26.02.1991р. - видане на підставі фальсифікованих, необґрунтованих , прийнятих з порушенням встановленого законом порядку рішень, зокрема рішення виконавчого комітету Поповицької сільської ради Мостиського району Львівської області №43 від 21.12.1990р. та рішення виконавчого комітету Мостиської районної ради №4 від 04.01.1991р. На підтвердження своїх доводів покликались на витяги з погосподарських книг по с.Хідновичі Мостиського району за 1986-1995р.р. та дві довідки, видані виконавчим комітетом Хідновицької сільської ради Мостиського району Львівської області - №937 та №938 від 12.12.2017р.

Відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення первісного позову заперечила та підтримала зустрічний позов, покликаючись на доводи, викладені у зустрічній позовній заяві та відповіді на відзив на зустрічну позовну заяву. Пояснила, що вона разом з матір`ю ОСОБА_1 були зареєстровані у спірному будинку за волею голови двору ОСОБА_8 ; згідно записів у погосподарських книгах вони значилися зареєстрованими у вказаному дворі станом на 15.04.1991року, а тому вважалися членами такого та відповідно кожна з них мала право на частку у цьому дворі.

Відповідач за зустрічним позовом - Державний нотаріус Третьої Львівської державної нотаріальної контори Львівського міського нотаріального округу в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи наявне письмове клопотання про розгляд даної цивільної справи без представника Третьої Львівської державної нотаріальної контори Львівського міського нотаріального округу.

Представник третьої особи - Хідновицької сільської ради Мостиського району Львівської області в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи наявне письмове клопотання про розгляд даної цивільної справи за його (представника) відсутності.

Представник третьої особи - Шегинівської об`єднаної територіальної громади (правонаступника Поповицької сільської ради Мостиського району) в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи наявне письмове клопотання про розгляд даної цивільної справи за його (представника) відсутності.

Представник третьої особи - Мостиської районної державної адміністрації Львівської області в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи наявне письмове клопотання про розгляд даної цивільної справи за його (представника) відсутності.

Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, зокрема матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_3 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер витягу №77188677 від 27.12.2016р. Підстава виникнення права власності - свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серія та номер 6-846, видане 27.12.2016р., видавник Якубець Т.Я ., державний нотаріус Третьої Львівської державної нотаріальної контори.

З матеріалів спадкової справи №470/2016, що заведена в Третій Львівській державній нотаріальній конторі, слідує, що житловий будинок АДРЕСА_1 попередньо належав ОСОБА_5 згідно Свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 26.02.1991р., зареєстрованого Самбірським МБТІ в реєстровій книзі №1 за реєстровим №135. Дане свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Мостиської районної ради народних депутатів №4 від 04.01.1991р. Згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.12.2016р. на підставі заповіту, посвідченого ОСОБА_4., секретарем Хідновицької сільської ради Мостиського району Львівської області 30.09.2011р., зареєстрованого в реєстрі за №10, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 , позивач по справі. Саме на підставі вказаного Свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивач ОСОБА_3 успадкував та став власником житлового будинку АДРЕСА_1 .

Як вбачається із будинкової книги для прописки (реєстрації) осіб, як проживають у будинку АДРЕСА_1 , відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 значаться зареєстрованими у вказаному житловому будинку: відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - з 1965 року по даний час, а відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - з 1987 року по даний час. При цьому, згідно відомостей, що містяться у паспорті відповідача ОСОБА_2 , така з 20.11.2013р. зареєстрована за іншою адресою: АДРЕСА_3 . Фактично відповідачі у вказаному житловому будинку АДРЕСА_1 ніколи не проживали та не проживають, такі не є членами сім`ї власника будинку - позивача ОСОБА_3 Даний факт відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтвердили в судовому засіданні.

Конституція України у ст.47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено у ч.3 ст.13 Конституції України, власність зобов`язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому, право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Відповідно до ч. 4 ст.9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.

Згідно з ч.2 ст.405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним та власником житла або законом.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 318 ЦК України встановлено, що усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Частинами 1, 2 ст.319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

На підставі ст.150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997 Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції , закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 ЦК України).

Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу. Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

За порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України по справі №6-709цс16 від 16.11.2016р., у відповідності до якої власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

За встановлених судом фактичних обставин даний спір підлягає вирішенню з підстав статей 383 та 391 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності або права користування житловим приміщенням.

Враховуючи викладене, а також те, що судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не проживають та ніколи не проживали у спірному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а значаться там лише формально зареєстрованими, відповідачі не несли жодних витрат на утримання будинку, не сплачували коштів за житлово-комунальні послуги, такі не є і не були членами сім`ї власника будинку - позивача ОСОБА_3 , суд вважає, що останні втратили право користування жилим приміщенням за вказаною адресою.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа - Хідновицька сільська рада Мостиського району Львівської області про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Щодо заявлених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимог, викладених у зустрічному позові про визнання недійсним та скасування Свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок від 26.02.1991р., виданого Поповицькою сільською радою Мостиського району, зареєстрованого Самбірським МБТІ в реєстровій книзі №1 за реєстровим №135 за ОСОБА_5 , визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.12.2016р., виданого державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я., визнання протиправним та скасування рішення та запису про державну реєстрацію прав державного нотаріуса Третьої Львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я. про державну реєстрацію прав на нерухоме майно від 27.12.2016р., індексний номер №77188677, реєстраційний номер 1135145346224 згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок загальною площею 63,1 кв.м, житловою площею 34,3 кв.м., який знаходиться по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , а також визнання за кожною з них ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ) права власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , то суд вважає їх такими, що не підлягають до задоволення з огляду на наступне.

Так, в обґрунтування заявлених позовних вимог, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покликаються на те, що вважають себе членами колгоспного двору, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , які набули право на частки у такому дворі та станом на 15.04.1991р. зберегли право на відповідні частки (по 1/2 частині будинку кожна). На підтвердження своїх доводів ними подано копії з погосподарських книг по с.Хідновичі Мостиського району Львівської області за 1989-1991р.р.; довідки з Хідновицької сільської ради Мостиського району Львівської області за №№937, 938 від 12.12.2017р.; копію трудової книжки ОСОБА_1 , з якої вбачається, що вона з 15.08.1983р. прийнята на роботу в колгосп ім.Щорса Мостиського району на посаду інспектора по кадрах . Також в підтвердження своїх доводів відповідачі покликаються на показання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 Відповідачі стверджують, що виконавчий комітет Поповицької сільської ради Мостиського району Львівської області (правонаступником якої є Шегинівська об`єднана територіальна громада) виніс рішення №43 від 21.12.1990р. Про оформлення права власності окремим громадянам на житлові будинки - зокрема вирішив вважати можливим оформити право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 - ОСОБА_5 , група господарства - роб… - всупереч відомостям, що зазначені в погосподарських книгах, в подальшому таке ж неправомірне рішення винесене виконкомом Мостиської районної ради народних депутатів №4 від 04.01.1991р., на підставі якого видане оспорюване ними, відповідачами, Свідоцтво на право особистої власності на житловий будинок від 26.02.1991р. власнику - ОСОБА_5

Згідно вимог ст.7 Конституції СРСР 1936 року колгоспним двором є родинно-трудове об`єднання осіб, всі або більшість працездатних членів якого є членами колгоспу, беруть участь особистою працею в колгоспному виробництві, отримують основні доходи від суспільного господарства колгоспу і, крім того, ведуть особисте підсобне господарство на присадибній земельній ділянці.

Відповідно затверджених ЦСУ СРСР 13 квітня 1979 року № 11215 Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів , визначення в сільській місцевості громадського типу господарства в погосподарській книзі та відомостей щодо членів колгоспного двору, що має правове значення, було покладено на сільські ради.

Надалі порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

Згідно з п.9 зазначених Вказівок окремим господарством є особи, що проживають разом та ведуть спільне домашнє господарство.

Відповідно до змісту Вказівок № 5-24/26 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працюють у колгоспі, але не є членами колгоспу, належать до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Згідно Закону України Про власність від 15.04.1991 року, пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності № 20 від 22.12.1995 року, право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею та коштами у веденні спільного господарства двору.

Відповідно до ст.ст.120, 123 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), чинного на час існування колгоспних дворів, майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору.

Спори щодо майна колишнього колгоспного двору мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.

Згідно роз`яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листі від 16 травня 2013 року за № 24-753/0/4-13 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування вбачається, що при вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

При цьому застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР без з`ясування питання щодо правильності віднесення будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір, є помилковим.

Аналогічні правові позиції висловлені в постанові Верховного суду України від 15.01.2014р. у справі №145цс13, в постанові від 18.11.2015р. у справі № 6-350цc15. Такого самого по суті висновку дійшов і суд касаційної інстанції під час розгляду касаційних скарг у справах № 6-36476св14, № 6-32937св14, № 6-30719св14, № 6-44860св12.

З`ясовуючи питання щодо суспільної групи господарства, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно записів в погосподарських книгах, що наявні в матеріалах справи,- станом на 1989 рік головою двору №457 значиться ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - пенсіонер (колгоспний працівник), який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .; у відповідності до тих же записів відповідачі за первісним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прибули з господарства в„–433 в господарство № 457 21.11.1989 р ., тобто незадовго до смерті ОСОБА_8 (орієнтовно за три тижні до його смерті); у погосподарських книгах відсутні відомості щодо родинного відношення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з головою двору ОСОБА_8 ; у матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження родинних відносин відповідачів з ОСОБА_8 ; із копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що вона працювала в колгоспі на посаді інспектора по кадрах ; суду не надано доказів на підтвердження тих фактів, що ОСОБА_8 та/або ОСОБА_1 не лише працювали у колгоспі, але й були членами колгоспу; відомості про прийняття зазначених осіб до членів колгоспу - відсутні; самі ж відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні підтвердили ту обставину, що фактично ніколи не проживали у вказаному господарстві, а значились лише зареєстрованими за вказаною адресою, а вона, відповідач ОСОБА_1 лише приходила та допомагала ОСОБА_8 по господарству, що підтвердили свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 будучи безпосередньо допитані в судовому засіданні; наявна в матеріалах справи довідка, видана виконавчим комітетом Хідновицької сільської ради Мостиського району за №937 від 12.12.2017р. містить відомості станом на 1986-1990р.р. про двір за №457, головою якого був ОСОБА_8 без вказівки на будь-яких інших членів даного двору, натомість довідка, яка видана виконавчим комітетом Хідновицької сільської ради Мостиського району за №938 від 12.12.2017р., містить відомості станом на 1991-1995р.р. про двір за іншим номером - НОМЕР_1 , де були зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Таким чином, в судовому засіданні не віднайшли свого підтвердження факти спільного проживання та/або ведення відповідачкою ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_8 спільного господарства (як своєю працею, так і коштами), при цьому не менш ніж три роки поспіль. Наведені обставини, як вважає суд, не можуть свідчити про існування за вказаною адресою родинно-трудового об`єднання осіб, всі або більшість працездатних членів якого є членами колгоспу, беруть участь особистою працею в колгоспному виробництві, отримують основні доходи від суспільного господарства колгоспу і, крім того, ведуть особисте підсобне господарство на присадибній земельній ділянці.

Натомість, суд вважає, що оскільки голова двору ОСОБА_8 , 1906р.н., станом вже задовго до 1989 року був особою пенсійного віку, він єдиний фактично проживав за вказаною адресою та ІНФОРМАЦІЯ_5 помер, після смерті ОСОБА_8 у спірному будинковолодіння ніхто не проживав, то зазначений в погосподарськиих книгах колгоспний двір ще з часу досягнення ОСОБА_8 пенсійного віку перетворився у господарство робітників. Відповідно такі відомості щодо групи господарства в АДРЕСА_1 - робітників, зазначені в рішенні виконавчого комітету Поповицької сільської ради Мостиського району Львівської області №43 від 21.12.1990р. Про оформлення права власності окремим громадянам на житлові будинки .

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з огляду на те, що цивільне судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, суд приходить до висновку про недоведеність доводів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо віднесення будинку АДРЕСА_1 до суспільної групи господарств - колгоспний двір, набуття ними частки у майні колгоспного двору, наявності підстав для визнання за ними як за членами колгоспного двору права на частку у спірному житловому будинку, тобто про необхідність відмови в задоволенні заявлених ними позовних вимог в цій частині.

Також суд звертає увагу на положення абзацу третього ст.6 згаданої Постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 року за №20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності , із якої слідує, що на витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, яка збереглася на 15 квітня 1991 року, поширюється загальний трирічний строк позовної давності.

Стороною відповідачів ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) не надано суду і будь-яких доказів для підтвердження їхніх доводів щодо незаконності (недійсності) Свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок від 26.02.1991р., виданого Поповицькою сільською радою Мостиського району, зареєстрованого Самбірським МБТІ в реєстровій книзі №1 за реєстровим №135 за ОСОБА_5 Так, стороною відповідачів висловлювались припущення з приводу необхідності дослідження наявності спадкової справи після смерті ОСОБА_8 , натомість відповідні клопотання про витребування такої інформації в судовому засіданні ними не заявлялись, таким своїм процесуальним правом відповідачі не скористались.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в обґрунтування своїх вимог неодноразово в судовому засіданні покликались на фальсифікованість, необґрунтованість рішення виконавчого комітету Поповицької сільської ради Мостиського району Львівської області №43 від 21.12.1990р. та рішення виконавчого комітету Мостиської районної ради №4 від 04.01.1991р., без підтвердження відповідними доказами висловлювали припущення про прийняття зазначених рішень з порушенням встановленого законом порядку та ін. Натомість відповідачі не оскаржують ні акту (рішення) виконавчого комітету Поповицької сільської ради Мостиського району Львівської області №43 від 21.12.1990р., ні акту (рішення) виконавчого комітету Мостиської районної ради №4 від 04.01.1991р., вимоги про визнання таких актів незаконними чи про їх скасування у зустрічній позовній заяві відсутні. Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржують Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яке не є актом державного органу чи іншого органу в розумінні ст.16 ЦК України, оскільки дане свідоцтво видане саме на виконання рішення виконавчого комітету Мостиської районної ради №4 від 04.01.1991р.

Обраний ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спосіб захисту свого права шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності, не забезпечує захисту їх прав, як власників майна, за відсутності доказів набуття такого права.

Оскільки інші вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заявлені в зустрічній позовній заяві (визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.12.2016р.; визнання протиправним та скасувати рішення та запису про державну реєстрацію прав державного нотаріуса Третьої Львівської державної нотаріальної контори Якубець Т.Я. про державну реєстрацію прав на нерухоме майно від 27.12.2016р. - на житловий будинок по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 ) є похідними від вимог про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,- як за членами колгоспного двору права власності на частини житлового будинку по АДРЕСА_1 та про визнання недійсним та скасування Свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок від 26.02.1991р., то такі, як вважає суд, також не підлягають до задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскільки первісний позов, а саме позовні вимоги позивача ОСОБА_3 задоволені, то на підставі ст.ст. 133, 141 ЦПК України, з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках на користь позивача ОСОБА_3 необхідно стягнути понесені ним та документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 640 грн., тобто по 320 грн. з кожної.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 133, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Хідновицька сільська рада Мостиського району Львівської області про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в рівних частках на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 640 (шістсот сорок) гривень, тобто з кожної по 320 (триста двадцять) гривень.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 і ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , Державного нотаріуса Третьої Львівської державної нотаріальної контори Львівського міського нотаріального округу Якубець Тетяни Ярославівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Хідновицька сільська рада Мостиського району Львівської області, Шегинівська об`єднана територіальна громада (правонаступник Поповицької сільської ради Мостиського району), Мостиська районна державна адміністрація Львівської області про визнання недійсним права власності на житловий будинок, скасування реєстрації права власності та визнання права власності - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП - НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_6 .

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , уродженка та зареєстрована за адресою: с.Хідновичі Мостиського району Львівської області ; проживає за адресою: с.Гусаків Мостиського району Львівської області.

Відповідач - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_4 , уродженка с.Хідновичі Мостиського району Львівської області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач (за зустрічним позовом) - Державний нотаріус Третьої Львівської державної нотаріальної контори Львівського міського нотаріального округу Якубець Тетяна Ярославівна, місцезнаходження: АДРЕСА_8 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (за первісним та зустрічним позовом) - Хідновицька сільська рада Мостиського району Львівської області, ЄДРПОУ - 22365647, місцезнаходження: с.Хідновичі, вул.І.Франка, 23 Мостиського району Львівської області.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (за зустрічним позовом) - Шегинівська об`єднана територіальна громада (правонаступник Поповицької сільської ради Мостиського району), ЄДРПОУ - 04371928, місцезнаходження: с.Шегині, вул.Дружби, 184 Мостиського району Львівської області.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (за зустрічним позовом) - Мостиська районна державна адміністрація Львівської області, місцезнаходження: м.Мостиська, вул.Грушевського, 22 Львівської області.

Суддя Ю.В.Кічак

Рішення набрало законної сили ___

Суддя Ю.В.Кічак