Постанова

від 21.05.2019 по справі 920/70/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2019 р. Справа№ 920/70/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Кравчука Г.А.

Козир Т.П.

секретар судового засідання: Денисюк І.Г.

за участю представників

прокуратури: Винник О.О.;

позивача: не з`явився;

відповідача: не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу Заступника керівника Сумської місцевої прокуратури

на ухвалу Господарського суду Сумської області від 18.03.2019

у справі №920/70/19 (суддя Джепа Ю.А.)

за позовом Заступника керівника Сумської місцевої прокуратури в

інтересах держави в особі Сумської районної державної

адміністрації

до Приватного підприємства "Євро-бізнес"

про повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Сумської місцевої прокуратури (далі за текстом - прокурор) звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом в інтересах держави в особі Сумської районної державної адміністрації (далі за текстом - позивач) до Приватного підприємства "Євро-бізнес" (далі за текстом - відповідач) про зобов`язання повернути позивачу земельну ділянку з кадастровим номером: 5924780900:01:001 : 0246 площею 0,3000 га, розташовану на території Бездрицької сільської ради Сумського району та надану в оренду за договором від 19.12.2007, укладеним між позивачем та відповідачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що термін дії вказаного договору оренди закінчився, але орендована земельна ділянка повернута не була. Прокурор наголошував на тому, що правовідносини, пов`язані з використанням земель державної або комунальної власності, становлять суспільний інтерес, а неповернення земельної ділянки до державної власності не відповідає суспільному та державному інтересу. Також прокурор посилався на бездіяльність позивача щодо вжиття заходів з повернення земельної ділянки.

Ухвалою Господарського Сумської області від 18.03.2019 у справі №920/70/19 вказану позовну заяву залишено без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України). При цьому суд зазначив про недоведеність передбачених законом виключних випадків, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави в особі такого органу, який визначив прокурор, а також відсутність доказів неналежного здійснення позивачем захисту інтересів держави.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду, прокурор звернувся з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу Господарського суду Сумської області від 18.03.2019 у справі №920/70/19.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції невірно застосовано ст. ст. 13, 14, 131-1, 142 Конституції України, ст. ст. 271, 280 ГПК України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру . Скаржник вважає, що в даному випадку наявні порушення інтересів держави, а позивач - Сумська райдержадміністрація не здійснює захист цих інтересів, у зв`язку з чим прокурор не тільки мав право, а й був зобов`язаний звернутися з даним позовом до суду.

В судовому засіданні прокурор підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, ухвалу Господарського суду Сумської області від 18.03.2019 у справі №920/70/19 скасувати.

Представники позивача та відповідача у судове засідання не з`явилися, про поважність причин нез`явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та прокурора в судове засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на обмеженість строку розгляду апеляційної скарги на ухвали місцевого господарського суду, наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та прокурора про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у відсутності представників позивача та відповідача.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали від 18.03.2019, підставою залишення позову без розгляду стало недоведеність передбачених законом виключних випадків, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави в особі позивача, а також відсутність доказів неналежного здійснення позивачем захисту цих інтересів.

За висновком місцевого господарського суду, участь прокурора у судовому процесі має бути обґрунтована, не допускається здійснення прокурором представництва інтересів у суді особи або органу без наявності чіткого та законного обґрунтування необхідності такої участі, оскільки інакше буде порушено принцип рівності сторін при розгляді господарського спору. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Водночас саме лише посилання у позові на те, що визначений прокурором позивач неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є підставою для прийняття судом рішення у такому спорі по суті.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом є Закон України "Про прокуратуру", відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 23 якого прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Порядок участі у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, визначений в ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України). Згідно з частинами 3-5 названої статті у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

При цьому, слід зазначити, що Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Відтак, тлумачення п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

З огляду на викладене можна дійти висновку, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналіз ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

В даному випадку прокурор здійснює представництво інтересів держави в особі позивача у зв`язку з неналежним здійсненням останнім як органом, який розпорядився спірною земельною ділянкою та орендодавцем (стороною договору оренди від 19.12.2007) заходів щодо повернення цієї ділянки у державну власність після закінчення строку дії договору 19.12.2017, внаслідок чого названа земельна ділянка не використовується за призначенням та не приносить її власнику, тобто державі, будь-якого доходу, зокрема у вигляді коштів за її використання іншими особами або використання для суспільних потреб, що не відповідає державним інтересам та є підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Так, прокурор звернувся до позивача з листом від 11.12.2018 №112-77вих18, в якому повідомив про здійснення збору інформації щодо дотримання вимог земельного законодавства при передачі у власність та користування земельних ділянок на території Сумського району та просив надати відомості про повернення спірної земельної ділянки до державної власності, з огляду на закінчення строку дії договору оренди від 19.12.2007.

Позивач в листі від 14.12.2018 №1821/06-4359, пославшись на ст. 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації та ч.3 ст. 122 Земельного кодексу України, зазначив про те, що передана за договором від 19.12.2007 земельна ділянка не відноситься до земель, якими можуть розпоряджатися районні державні адміністрації, а тому на дату складання листа у позивача відсутні повноваження щодо повернення земельної ділянки у власність держави.

Прокурор в листі від 02.01.2019 №80-46вих19 зазначив про те, що позивач, як орендодавець за договором оренди від 19.12.2007, з огляду на положення цивільного законодавства, є учасником договірних відносин та має право звертатися за захистом своїх прав та інтересів до суду, у зв`язку з чим просив вирішити питання про вжиття заходів цивільно-правового характеру щодо повернення земельної ділянки у держану власність, про що повідомити прокуратуру. У випадку невжиття відповідних заходів, прокурором буде подано до суду позов в інтересах держави в особі Сумської районної державної адміністрації.

У відповідь на вказаний лист прокурора, позивач направив лист від 16.01.2019 №46/06-233, який за своїм змістом тотожний листу від 14.12.2018 №1821/06-4359.

Місцевий господарський суд в ухвалі послався на норми ч.ч.3, 5 ст. 122 та п.3 Перехідних положень Земельного кодексу України та зазначив про те, що з 01.01.2013, тобто на момент закінчення дії договору оренди від 19.12.2007 та дотепер, спірною земельною ділянкою має право розпоряджатися не Сумська районна державна адміністрація (позивач), а Сумська обласна державна адміністрація.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у Сумської районної державної адміністрації повноважень щодо повернення земельної ділянки у власність держави, у зв`язку з чим відсутній виключний випадок, коли прокурор може представляти інтереси відповідного суб`єкта у розумінні ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

З цього приводу колегія суддів зазначає, що зі змісту п.1 договору оренди від 19.12.2007 та доданого до нього плану земельної ділянки вбачається, що останні знаходиться на території Бездрицької сільської ради Сумського району Сумської області та надана у користування для комерційного використання (під будівництво автозаправного комплексу).

Згідно з ч.3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності , крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для : ведення водного господарства; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва.

В ч.5 названої статті передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності , крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб .

Пункт 3 Перехідних положень Земельного кодексу України визначає, що у випадках, коли земельні ділянки надані в оренду до введення в дію цього Кодексу органами, повноваження яких з надання земельних ділянок з прийняттям цього Кодексу змінені , продовження строку оренди зазначених земельних ділянок здійснюється органами, що мають право надання вказаних земель за цим Кодексом.

З наведеного слідує, що зміни у розподілі повноважень, які відбулися внаслідок ухвалення Земельного кодексу України, ніяк не впливають на чинність договорів, проте продовження їх строку здійснюється вже на нових (загальних) засадах, передбачених чинним Земельним кодексом України.

Тобто вищевказані норми підлягали застосуванню у випадку пролонгації договору оренди. Однак в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що до договору оренди від 19.12.2007 вносилися зміни щодо строку його дії (продовження після 19.12.2017) або щодо особи орендодавця (позивача).

Фактично позивач, який на час укладення договору з відповідачем був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками державної власності, надав в строкове користування відповідачу спірну земельну ділянку, а після внесення змін до його повноважень самоусунувся від виконання своїх договірних зобов`язань, хоча за умовами п.19 договору оренди від 19.12.2007 саме позивачу, як орендодавцю, підлягала поверненню відповідачем земельна ділянка після закінчення строку дії договору (19.12.2017). Подальшими діями відповідача щодо орендованої ним земельної ділянки, як об`єкту державної власності, позивач не цікавився.

Таким чином, попри інформування місцевою прокуратурою Сумської районної державної адміністрації (позивача) про виявлені порушення вимог законодавства України, в частині повернення земельної ділянки від орендаря до державної власності, жодних дій з цього приводу (ініціювання перевірок, подання позову, тощо) для усунення чи перевірки наявності порушень вчинено не було, що в свою чергу свідчить про нездійснення Сумською районною державною адміністрацією покладених на неї функцій з метою захисту інтересів держави, а тому відповідно до ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру обов`язок здійснювати представництво інтересів держави в суді шляхом подання відповідного позову покладається на органи прокуратури.

Апеляційним господарським судом досліджено та встановлено, що у матеріалах справи наявні докази дотримання прокурором ч.4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо попереднього повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення з даним позовом до суду шляхом надіслання Сумській районній державній адміністрації листа від 17.01.2019 №80-269вих19.

Відтак, перевіривши наведені прокурором доводи в обґрунтування підстав для звернення його з позовом у даній справі для захисту інтересів держави, колегія суддів дійшла висновку про те, що з огляду на предмет та підстави заявленого позову, прокуратурою належним чином обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та визначені законом підстави для звернення до суду прокурора.

Місцевим господарським судом не враховано наведене у позові та в додаткових поясненнях, наданих на вимогу суду, обґрунтування підстав звернення прокуратури, що в свою чергу призвело до невірного застосування норм матеріального (Конституція України, Закон України Про прокуратуру ) та процесуального права і постановлення помилкової ухвали про залишення позовної заяви без розгляду, що в свою чергу є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду згідно зі ст. 280 ГПК України.

Відповідно до ч.3 ст. 271 ГПК України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Господарського суду Сумської області від 18.03.2019 у справі №920/70/19 - скасуванню, а матеріали справи - переданню на розгляд до Господарського суду Сумської області.

У зв`язку з задоволенням апеляційної скарги, витрати по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню скаржнику. Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що оскільки судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у ч.3 ст. 271 ГПК України, розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, має здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 271, 275, 277, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Сумської місцевої прокуратури задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Сумської області від 18.03.2019 у справі №920/70/19 скасувати.

3. Справу №920/70/19 направити на розгляд Господарському суду Сумської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у порядку і строки, встановлені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 22.05.2019.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Г.А. Кравчук

Т.П. Козир