Рішення

від 13.05.2019 по справі 922/2450/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2450/17 Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

секретар судового засідання Казмерчук М.Т.

за участю представників:

позивача: Жирний О.С., довіреність № 1-306 від 29.12.2018 р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДН № 4841 від 26.07.2017 р.

відповідача: не з`явився

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз", м. Харків до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі Регіонального виробничого управління "Харківавтогаз", м. Харків про стягнення коштів у розмірі 154 800,00 грн.

здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/2450/17

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Харківської області перебуває справа № 922/2450/17 за позовом публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" до дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі Регіонального виробничого управління "Харківавтогаз" про стягнення збитків у сумі 154 800 грн. (ухвала від 25.02.2019 р.)

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 жовтня 2017 року задоволено клопотання позивача, призначено у справі судово-товарознавчу експертизу, проведення якої доручено приватній фірмі "Експерт-Сервіс", зупинено провадження у справі до висновку експерта. 23 січня 2019 року, ухвалою господарського суду Харківської області, поновлено провадження у справі, справу № 922/2450/17 призначено в порядку загального позовного провадження та почато підготовче провадження. Ухвалою господарського суду Харківської області від 21 лютого 2019 року долучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву (вх. № 4179 від 15 лютого 2019 року) та залишено його (відзив) без розгляду. 25 лютого 2019 року, ухвалою суду, прийнято до розгляду заяву позивача зміну предмету позову, в порядку ст. 46 ГПК України (вх. № 4736 від 22 лютого 2019 року). Протокольними ухвалами від 18 березня 2019 року: судом долучено до матеріалів справи відповідь відповідача на відзив (на попередню редакцію позовної заяви) та заяву про визнання даної відповіді на відзив помилково поданою, на підставі ст.ст. 42, 177, 232 ГПК України; залишено відповідь на відзив без розгляду, на підставі ст.ст. 42, 232 ГПК України; долучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву (в новій редакції позову), на підставі ст.ст. 42, 113, 114,165, 177, 178, 232 ГПК України; встановлено позивачеві строк на подання пояснень з окремих питань (витрат по експертизі та судових витрат) до 20 березня 2019 року, на підставі ст.ст. 42, 161, 169, 170, 232 ГПК України. Ухвалою суду від 21 березня 2019 року прийнято до розгляду відповідь на відзив (вх. № 6862 від 19 березня 2019 року) та долучено її до матеріалів справи; продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 22 квітня 2019 року; встановлено відповідачеві строк на подання до суду заперечень, в порядку ст. 167 ГПК України, до 03 квітня 2019 року (включно). Протокольними ухвалами суду від 15 квітня 2019 року судом долучено до матеріалів справи заперечення, на підставі ст.ст. 42, 167, 232 ГПК України; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22 квітня 2019 року, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 185, ст. 232 ГПК України. 22 квітня 2019 року розпочато розгляд справи по суті, протокольною ухвалою суду задоволено клопотання позивача та відкладено розгляд справи, на підставі ст. 42, п. 2 ч. 2 ст. 202, ч. 1 ст. 216 ГПК України. В призначене судове засідання 13 травня 2019 року з`явився представник позивача, відповідач свого уповноваженого представника не направив, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення та клопотанням про розгляд справи без участі представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, який позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

28 березня 2013 року між позивачем (поклажодавець) та відповідачем (зберігач) було укладено договір № 97/13-Х. Відповідно до п.п. 1.1 договору, за умовами цього договору поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання з 28 березня 2013 року по 01 квітня 2014 року включно та зобов`язується повернути поклажодавцеві у схоронності майно, перелік якого визначено в додатку № 1 до даного договору, який є його невід`ємною частиною. Майно без згоди поклажодавця не може бути задіяне в господарському обороні зберігача або бути передане третім особам. При передачі/поверненні майна на зберігання складаюся акти прийому-передачі майна на/зі зберігання (додатки №№ 1.2-2.8), які підписуються сторонами та є невід`ємною частиною договору (п. 2.1 договору). Зберігач зобов`язаний повернути майно поклажодавцю за його першою вимогою не пізніше 30-ти днів з дня одержання такої вимоги у тому стані, в якому воно було прийняте на зберігання. Здійснювати зберігання майна особисто. Передача майна на зберігання третім особам може здійснюватися лише за письмової згоди поклажодавця. Відшкодувати збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням майна (п.п. 5.1, 5.1.9, 5.1.11, 5.1.12 договору). Поклажодавець має право, одержувати майно протягом строку зберігання (п.п. 6.2, 1.2.2 договору). Зберігач і поклажодавець у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язань по даному договору несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України (п. 8.1 договору). Відповідно до п. 12.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє в частині зберігання майна до 01 квітня 2014 року, а частині проведення розрахунків - до їх повного виконання. На виконання умов вказаного договору позивачем передано, а відповідачем прийнято на зберігання майно, що підтверджується наявним в матеріалах справи актами приймання-передачі від 28 березня 2013 року (т.с. 1 арк. спр. 55-79). 12 серпня 2015 року позивачем направлено на адресу відповідач лист, відповідно до якого останній просив: розглянути можливість розірвання договору № 97/13-Х від 28 березня 2013 року з 01 серпня 2015 року; передати все майно, яке знаходилося на відповідальному зберіганні і 2 екземпляри актів прийому-передачі цього майна. 15 травня 2017 року позивачем вручено відповідачу лист відповідно до якого позивач пропонував відповідачу передати все майно, яке знаходилося на відповідальному зберіганні до 31 травня 2017 року. Втім, як вказує позивач, відповідач вказані листи залиши без відповіді, майно - без повернення. Вказані обставини, а саме не повернення відповідачем майна, яке передавалося йому (відповідачу) на зберігання позивачем на підставі договору № 97/13-Х від 28 березня 2019 року, й стало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України). До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Окремим видом зобов`язання є договір зберігання. Як передбачено частиною першою статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Згідно статті 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. За приписами статті 949 ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Частиною першою статті 950 ЦК України передбачено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Відповідно до статті 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків. Статтею 623 ЦК України також визначено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. Аналогічні приписи містяться у статтях 224, 225 ГК України: учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Відповідно до звіту оцінки рухомого майна (всього 741 наймен.) від 26 жовтня 2017 року, наданого приватною фірмою "Експерт-Сервіс" на виконання ухвали господарського суду Харківської області від 09 жовтня 2017 року (призначення судово-товарознавчої експертизи), ринкова вартість майна, переданого на зберігання відповідно до договору № 97/13-Х від 18 березня 2013 року, станом на 16 жовтня 2017 року становить 154 800,00 грн. з урахуванням ПДВ 25 800,00 грн. Враховуючи, що відшкодування збитків є одним із видів господарсько-правової відповідальності, а в даному випадку за втрату майна, прийнятого на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах, для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає. Згідно з частиною першою статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з частиною першою статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вище викладене, а саме: неможливість повернення в натурі майна, переданого на зберігання за договором № 97/13-Х від 28 березня 2013 року, через втрату якісних характеристик майна; визнання відповідачем позовних вимог в частині компенсації завданих збитків, про що вказано у відзиві на позовну заяву (вх. 6443 від 14 березня 2019 року); визначення вартості майна станом на 16 жовтня 2017 року у розмірі 154 800,00 грн. за звітом оцінки рухомого майна від 26 жовтня 2017 року приватної фірми "Експерт-Сервіс", суд визнав позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків (вартість майна, яке передавалося на зберігання) у розмірі 154 800,00 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розглянувши клопотання відповідача, вказане у відзиві на позовну заяву, про розстрочення виконання рішення суду протягом 12 календарних місяців з моменту вступу в силу даного рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 239 ГПК України, суд при ухваленні рішення, може розстрочити його виконання за наявності підстав такого розстрочення - наявності обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо. Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов`язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними та винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 Кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. З урахуванням наведеного, суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах. Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V). Для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви"). Складне фінансове становище відповідача, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання розстрочки виконання судового рішення.

Враховуючи вище викладене, клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду протягом 12 календарних місяців, з моменту вступу в силу даного рішення, є необґрунтованим та не підлягає задоволенню. Дана правова позиція повністю узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові № 910/8153/17 від 15 березня 2018 року.

Розглянувши клопотання відповідача, вказане у відзиві на позовну заяву, про розподіл між сторонами судових витрат, а саме сплаченого судового збору та вартості судово-товарознавчої експертизи, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розгляду справи, до яких, зокрема, належать й витрати, пов`язані з проведенням експертизи. Згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Враховуючи визнання відповідачем, до початку розгляду справи по суті, позовних вимог позивача, суд вважає за можливе не покладати на відповідача та повернути позивачу з Державного бюджету 50% судового збору в розмірі 1 161,00 грн. за відповідним зверненням останнього, зробленим в порядку ст. 7 Закону України "Про судовий збір", про що судом буде постановлено відповідну ухвалу. Решта судового збору у розмірі 1 161,00 грн. покладається на відповідача. Водночас, оскільки ч. 1 ст. 130 ГПК України імперативно встановлює можливість повернення позивачу 50% саме судового збору у разі визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, відповідному розподілу підлягає лише судовий збір, а не всі понесені судові витрати. Відповідно ж до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, до яких віднесено й витрати по проведенню експертизи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

З огляду на наведене, клопотання відповідача про розподіл між сторонами судових витрати підлягає задоволенню в частині судового збору в розмірі 1 161,00 грн.; решта судових витрат у розмірі 1 161,00 грн. судового збору та 15 000,00 грн. вартості судово-товарознавчої експертизи покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 130, 194, 195, 196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 2, код ЄДРПОУ 36265925) в особі Регіонального виробничого управління "Харківавтогаз" (61145, м. Харків, пров. Інженерний, 1а, код ЄДРПОУ 37099113) на користь акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" (61001, м. Харків, вул. Культури, 20А, код ЄДРПОУ 25698645) 154 800,00 грн. збитків, 1 161,00 грн. судового збору та 15 000,00 грн. вартості судово-товарознавчої експертизи.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відмовити відповідачу в задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України та з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "22" травня 2019 р.

Суддя Н.В. Калініченко