Рішення

від 21.05.2019 по справі 383/47/18

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2019 року м. Кропивницький Справа № 383/47/18

провадження № 2-іс/811/31/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:

Бобринецької районної ради Кіровоградської області (код ЄДРПОУ - 24713868, адреса: вул.Незалежності, 80, м. Бобринець, Кіровоградська область, 27200)

до відповідачів:

відповідач 1 - Бобринецька міська рада Кіровоградської області (код ЄДРПОУ - 04055239, адреса: вул. Незалежності, 80, м. Бобринець, Кіровоградська область, 27200),

відповідач 2 - державний реєстратор Созонівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області Марченко Оксани Анатоліївни (адреса: АДРЕСА_5),

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ТОВ "ТЕКТОАРЕАЛ" (код ЄДРПОУ - 34629149, адреса: вул. Арсенія Тарковського, 60, м. Кропивницький, 25006),

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - Комунальне підприємство Бобринецької міської ради "Комунальник" (код ЄДРПОУ 32406702; адреса: вул. Каштанова, 74, м. Бобринець, Кіровоградська область, 27200),

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог (т.1,а.с.147-155), просить суд:

- визнати незаконним рішення відповідача-1 №654 від 24.04.2012 "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення в постійне користування земельної ділянки під розміщення та облаштування благоустрою прилеглої території Свято-Вознесенського собору КП"Комунальник";

- визнати протиправним і скасувати рішення відповідача 1 №1073 від 23.06.2017 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування комунальному підприємству Бобринецької міської ради "Комунальник";

- зобов`язати погодити межі земельної ділянки площею 2,2550 га для розміщення та обслуговування спортивного комплексу "Олімпієць", що розташований за адресою: пров. Порика, 1, м.Бобринець, Кіровоградської області, та затвердити відповідний проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування;

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 про державну реєстрацію та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний № 37182852, від 20.09.2017 року про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер: НОМЕР_1 , площею 0,2968 га для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування, що розташована за адресою: АДРЕСА_2., номер запису про інше речове право: 22447789.

В обґрунтування позову позивачами зазначено, що рішенням п`ятнадцятої сесії Бобринецької міської ради шостого скликання №2216 від 30.01.2015 року надано Бобринецькій районній раді згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування для розміщення та обслуговування спортивного комплексу Олімпієць загальною площею 2,5000 га за адресою: АДРЕСА_2 розроблений ТОВ Тектоареал . Натомість, дізнавшись про наявні рішення Бобринецької міської ради Кіровоградської області №654 від 24.04.2012 "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення в постійне користування земельної ділянки під розміщення та облаштування благоустрою прилеглої території Свято-Вознесенського собору та №1073 від 23.06.2017 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування КП"Комунальник" та на їх підставі вчинені реєстрації дії державним реєстратором, позивач вважає, що такі прийняті із порушенням норм діючого законодавства та є такими рішеннями, які зачіпають права та інтереси Бобринецької районної ради.

В судовому засіданні представником позивачів адміністративний позов підтримано повністю.

Представник відповідача 1 своїм правом на подання до суду відзиву на позов скористався, в якому наголошено на правомірності дій Бобринецької міської ради Кіровоградської області, при прийнятті спірних рішень з чітким дотриманням вимог чинного законодавства, в діях відповідача порушень не вбачає, тому просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову (т.1,а.с.203-206).

Представником відповідача 2 надано до суду письмові докази, що витребувались ухвалою суду та письмові пояснення щодо даного адміністративного позову, в яких наголошено, що державна реєстрація права власності проведена за відповідним суб`єктом місцевого самоврядування на підставі відповідного рішення та у межах і спосіб передбачений чинним законодавством (т.2,а.с.189).

На виконання процесуальних приписів Кодексу адміністративного судочинства України представником третьої особи надано до суду письмові пояснення та відповідь на відзив (т.2,а.с.16-18).

В судовому засіданні представником третьої особи підтримано позицію викладену в письмових поясненнях та наголошено на задоволенні адміністративного позову.

Представник третьої особи - Комунального підприємства Бобринецької міської ради "Комунальник" скористався правом на подання до суду письмових пояснень, в яких виклав свою позицію щодо даного адміністративного позову, наголосив, що жодним чином права Бобринецької районної ради як власника комплексу будівель спорткомплексу Олімпієць не порушені та вказав на правомірності дій Бобринецької міської ради Кіровоградської області (т.3,а.с.60-61),

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

14.05.2019 року відповідною ухвалою суду керуючись приписами статті 183 КАС України подальший розгляд справи судом вирішено здійснити у порядку письмового провадження.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).

Дослідивши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Предметом розгляду даної справи є встановлення правомірності дій відповідача 1 при винесенні рішення №654 від 24.04.2012 р. "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення в постійне користування земельної ділянки під розміщення та облаштування благоустрою прилеглої території Свято-Вознесенського собору КП "Комунальник" та рішення №1073 від 23.06.2017 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування комунальному підприємству Бобринецької міської ради "Комунальник"; встановлення підстав не погодження меж земельної ділянки площею 2,2550 га для розміщення та обслуговування спортивного комплексу "Олімпієць", що розташований за адресою: пров. Порика, 1, м. Бобринець, Кіровоградської області, та не затвердження відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування. Також встановлення правомірності дій відповідача 2 при винесенні рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний №37182852, від 20.09.2017 року про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер: НОМЕР_1 , площею 0,2968 га для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування, що розташована за адресою: пров. Порика, 1-А, м.Бобринець, Кіровоградської обл., номер запису про інше речове право: 22447789.

При вирішенні даного спору суд враховує наступні фактичні обставини справи.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, Бобринецька районна рада на правах комунальної власності володіє об`єктом нерухомого майна: адмінбудівлею, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 219,5 кв. м. (т.1,а.с.18).

Вказаний об`єкт зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що посвідчується відповідним Витягом (т.1,а.с.19).

Рішенням п`ятнадцятої сесії Бобринецької міської ради шостого скликання №2216 від 30.04.2015 року було надано Бобринецькій районній раді згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування для розміщення та обслуговування спортивного комплексу Олімпієць загальною площею 2,5000 га за адресою: АДРЕСА_2

На підставі вказаного рішення Бобринецькою районною радою було замовлено проект землеустрою щодо відведення ділянки в постійне користування Бобринецькій районній раді для розміщення та обслуговування спортивного комплексу Олімпієць загальною площею 2,2550 га за адресою: АДРЕСА_2 розроблений ТОВ Тектоареал на підставі укладеного договору на проведення проектно-вишукувальних робіт з розробкою науково-технічної продукції від 19.12.2014 року (т.1,а.с.20-24).

В матеріалах справ наявне рішення десятої сесії сьомого скликання Бобринецької районної ради Кіровоградської області від 24.03.2017 року №219 Про управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл та міст району , яким відповідно до статтей 142, 143 Конституції України, частин 19, 20 статті 43, частини 4 статті 60 та пункту 10 розділу V Прикінцеві та перехідні положення закону України Про місцеве самоврядування в Україні , враховуючи постанови Кабінету міністрів України від 04.02.2016 року №984-VIII Про перейменування окремих населених пунктів та районів , від 17 березня 2016 року №1037-VIII Про перейменування окремих населених пунктів , від 19 травня 2016 року №1377- VIII "Про перейменування окремих населених пунктів та районів , прийняті відповідно до пункту 29 частини першої статті 85 Конституції України, пункту 8 статті 7 Закону України Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки , з метою підвищення ефективності використання майна спільної власності територіальних громад сіл та міста та у зв`язку із перейменуванням окремих населених пунктів району затверджено перелік підприємств, установ і організацій спільної власності територіальних громад сіл та міста району у новій редакції та затвердженого перелік нерухомого майна (приміщень) підприємств, установ і організацій спільної власності територіальних громад сіл та міста району, що перебувають в управлінні районної ради, також затвердженого Порядок управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл та міста району у новій редакції (т.1,а.с.25-50).

24.04.2012 року на двадцять першій сесії Бобринецької міської ради шостого скликання прийнято рішення №654 Про надання дозволу на складання проекту землеустрою, щодо відведення в постійне користування, земельної ділянки під розміщення та облаштування благоустрою прилеглої території Свято-Вознесенського собору КП Комунальник за змістом якого, розглянувши заяву КП Комунальник в особі директора ОСОБА_1 , м. Бобринець вул. Кірова №74, ідн. код 32406702 про надання в постійне користування земельну ділянку під розміщення та облаштування благоустрою прилеглої території Свято-Вознесенського собору, керуючись Законом України Про місцеве самоврядування в Україні та статті 82 Земельного кодексу України, міська рада вирішила дати Бобринецькому комунальному підприємству Комунальник дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення, земельної ділянки загальною площею - 0,5000 га з земель запасу, під розміщення та облаштування благоустрою прилеглої території Свято-Вознесенського собору, що знаходяться на території Бобринецької міської ради за адресою АДРЕСА_2 (т.1,а.с.63).

Разом з тим, 23.06.2017 року на двадцять четвертій сесії сьомого скликання Бобринецької міської ради прийнято рішення №1073 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування комунальному підприємству Бобринецької міської ради Комунальник , за змістом якого, відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та Земельного кодексу України на підставі клопотання комунального підприємства Бобринецької міської ради Комунальник про надання земельної ділянки в постійне користування для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств Бобринецька міська рада вирішила затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Комунальному підприємству Бобринецької міської ради Комунальник , загальною площею - 0,2968 га, з них: 0,2968 га - землі громадського призначення, для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування (КВЦПЗ 03.13) за рахунок земель житлової та громадської забудови, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та надати в постійне користування Комунальному підприємству Бобринецької міської ради Комунальник , земельну ділянку за кадастровим № НОМЕР_1 , площею - 0,2968 га з них: 0,2968 га - землі громадського призначення, для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування (КВЦПЗ 03.13), за рахунок земель житлової та громадської забудови, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.61).

На підставі вказаного рішення від 23.06.2017 року №1073, вказане право власності на обумовлену цим рішенням земельну ділянку державним реєстратором Созонівської сільської ради Кіровоградського району, Кіровоградської області Марченко Оксаною Анатоліївною внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за номером запису про право власності 22437863 20.09.2017 року, що підтверджується відповідною інформацією з вказаного реєстру (т.1,а.с.64-65).

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, та спірними реєстраційними діями на їх підставі, вважаючи їх такими, що порушують вимоги чинного законодавства про місцеве самоврядування та їхні права, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Процесуальні питання оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень регламентовані Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

За змістом положень статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні №7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні №9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні №19-рп/2008 від 02.10.2008 року.

При прийнятті рішення по цій справі суд керується принципами адміністративного судочинства, зокрема принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд не обмежується тільки документами та заявами про докази, які внесені сторонами, а також здійснює дослідження обставин у справі за власною ініціативою, у т. ч. з метою реалізації завдань адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Приписами статті 144 Конституції України визначено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, відповідно до Конституції України, визначає Закон України Про місцеве самоврядування в Україні .

Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад визначена статтею 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , серед інших, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

За приписами Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (стаття 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Система місцевого самоврядування включає в себе, зокрема: територіальну громаду, сільську, селищну, міську раду, сільського, селищного, міського голову, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради, старосту, районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ, міст, органи самоорганізації населення.

За приписами частини 1 статті 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (ч.3 с. 24 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні ).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує, що відповідачем в супереч вимогам законодавства Про місцеве самоврядування в Україні , та земельного законодавства прийнято спірні рішення, наголошує на їх протиправності.

Відповідач заперечуючи проти вказаних позовних вимог наполягає на правомірності своїх позовних вимог та вважає їх такими, що не суперечать положенням чинного законодавства.

Приписами частини 1 статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 3 статті 2 Земельного кодексу України об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Згідно частини 2 коментованої статті суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Право власності на землю гарантується (частина 2 статті 1 Земельного кодексу України).

У відповідності до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою це право володіння користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до частини 2 вказаної статті Земельного кодексу України, права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; заклади освіти незалежно від форми власності.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно до статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень засадами державної реєстрації прав є: обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Відповідно до положень статті 50 Закону України Про землеустрій проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Також вказаною статтею Закону України Про землеустрій визначено всі складові, які повинен містити проект землеустрою, серед інших, письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством) або рішення суду, акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки).

Аналіз наведених правових норм свідчить, що обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність правовстановлюючих документів на земельну ділянку, відповідної технічної документації оформлених у відповідності до вимог закону. У свою чергу, відсутність таких документів порушує передбачені державою принципи раціонального й ефективного використання та охорони земель та призводить до неефективного управління земельними ресурсами та землекористуванням.

У відповідності до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Судом встановлено, що рішенням двадцять першої сесії Бобринецької міської ради шостого скликання від 24.04.2012 року №654 було надано Бобринецькому комунальному підприємству Комунальник дозвіл на складення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею - 0,5000 га з земель запасу, під розміщення та облаштування благоустрою прилеглої території Свято-Вознесенського собору, що знаходяться на території Бобринецької міської ради за адресою: АДРЕСА_2 (т.1,а.с.63).

Пунктом 2 вказаного рішення визначено проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки затвердити по результатах робіт виконавця, на черговій сесії Бобринецької міської ради.

Пунктом 3 вказаного рішення містить застереження, що на протязі п`яти років з дня прийняття даного рішення Бобринецьке комунальне підприємство Комунальник повинно виготовити вказану документацію в проектній організації, у разі невиконання даного рішення у вказаний момент воно втрачає свою силу.

В матеріалах справи наявна довідка Бобринецької міської ради, про те, що станом на 24.04.2012 року земельна ділянка площею 0,2968 га, кадастровий номер НОМЕР_2, перебувала у складі земель громадського призначення Бобринецької міської ради, тобто перебувала в землях запасу міста Бобринець не наданих у власність чи користування та була вільною від будь-яких прав третіх осіб (т.1,а.с.210).

Також, в матеріалах справи наявне клопотання від 23.04.2012 року Комунального підприємства Бобринецької міської ради Комунальник про надання дозволу щодо відведення земельної ділянки у постійне користування розміром 0,50 га, для облаштування благоустрою прилеглої території Свято-Вознесенського собору розташовану в м. Бобринець (т.2,а.с.145).

З метою об`єктивного розгляду справи, для з`ясування всіх істотних їх обставин, судом ухвалою було витребувано від Головного управління Держгеокадастру відповідну інформацію (т.2,а.с.109-112).

Так, відділом у Бобринецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області на вказану ухвалу повідомлено листом від 18.12.2018 року №235/406-18 та надано у сканованій формі проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності із земель житлової та громадської забудови запасу в постійне користування Комунальному підприємству Бобринецької міської ради Комунальник для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування загальною площею 0,2968 га за адресою: м. Бобринець, провулок Порика, 1а, Бобринецького району Кіровоградської області (т.2,а.с.136).

Суд, зауважує, що наданий проект землеустрою розроблений Державним підприємством Кіровоградський науково-дослідний та проектний інституту землеустрою розроблений у 2016 році та засвідчений відповідно до вимог чинного законодавства та погоджений у Бобринецькій районній державній адміністрації Кіровоградській області (т.2,а.с.137-180).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що вимоги спірного рішення двадцять першої сесії Бобринецької міської ради шостого скликання від 24.04.2012 року №654 в частині виготовлення проектної документації Комунальним підприємством Бобринецької міської ради Комунальник виконано, тому воно є таким, що належним чином реалізовано.

В свою чергу, 23.06.2017 року на 24 сесії сьомого скликання Бобринецькою міською радою рішенням №1073 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Комунальному підприємству Бобринецької міської ради Комунальник , загальною площею - 0,2968 га, з них: 0,2968 га - землі громадського призначення, для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування (КВЦПЗ 03.13) за рахунок земель житлової та громадської забудови, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та надано в постійне користування Комунальному підприємству Бобринецької міської ради Комунальник , земельну ділянку за кадастровим № НОМЕР_1 , площею - 0,2968 га з них: 0,2968 га - землі громадського призначення, для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування (КВЦПЗ 03.13), за рахунок земель житлової та громадської забудови, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.61).

Позивач, в обґрунтування власної позиції стверджує, що рішення відповідача 1 від 23.06.2017 року №1073 належним чином не опубліковано, та не висвітлено у відповідності до вимог чинного законодавства.

Натомість, в матеріалах справи наявні відомості про належне та вчасне опублікування такого рішення Бобринецькою міською радою Кіровоградської області, що посвідчується копією скріншоту з офіційного сайту Бобринецької міської ради Кіровоградської області (т.2,а.с.75-76).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що чинним законодавством визначено послідовний алгоритм отримання права постійного користування земельною ділянкою з обов`язковим врахуванням усіх обмежень у використанні земельної ділянки.

В обґрунтування власної позиції позивач наголошує, що вони неодноразово звертались до Бобринецької міської ради Кіровоградської області з клопотаннями про погодження меж земельної ділянки загальною площею 2,2550 га, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 .

Натомість, вказують, що відповідачем 1 надано лише відповідний лист з роз`ясненнями.

В матеріалах справи наявний лист Бобринецької районної ради Кіровоградської області від 08.11.2016 року №01-18/98 адресований Бобринецькому міському голові ОСОБА_3 про погодження меж земельної ділянки (т.1,а.с.53), та аналогічний за своїм змістом лист від 27.01.2017 року №01-18/15 (т.1,а.с.54).

За результатами розгляду клопотання від 25.09.2017 року №01-18/17 Бобринецька міська рада повідомила Бобринецькій районній раді листом від 24.10.2017 року порядок визначений чинним законодавством погодження меж земельної ділянки та вказала, що немає змоги задовольнити таке клопотання, так як розробником проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Бобринецькій районній раді загальною площею 2,2500 га для розміщення та обслуговування спортивного комплексу Олімпієць за адресою: пров. Порика, 1, м. Бобринець, Кіровоградської області є ТОВ Тектоареал , а тому вирішення даного питання входить виключно до його компетенції (т.1,а.с.58-59).

Разом з тим, суд звертає увагу позивача на процедуру отримання згоди землевласника (землекористувача) визначеної положеннями статті 50 Закону України Про землеустрій .

Так, позивачем долучено до матеріалів справи копію проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Бобринецькій районній раді для розміщення та обслуговування спортивного комплексу Олімпієць загальною площею 2,2550 га, за адресою: Кіровоградська область, Бобринецький район, м. Бобринець, провулок Порика, 1 (т.1,а.с.66-112).

Водночас, згідно інформації наданої відділом у Бобринецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 18.12.2018 року №235/406-18 на вимогу суду, повідомлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Бобринецькій районній раді для розміщення та обслуговування спортивного комплексу Олімпієць загальною площею 2,2550 га, за адресою: Кіровоградська область, Бобринецький район, м. Бобринець, провулок Порика, 1 у відділі відсутній. Дана земельна ділянка в базі Національної кадастрової системи на даний час не зареєстрована (т.2,а.с.136).

Відтак, з огляду на вказане, суд не може брати до уваги наданий позивачем проект землеустрою як належний доказ у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, суд зауважує, що спірними рішеннями відповідача-1 №654 від 24.04.2012 р. "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення в постійне користування земельної ділянки під розміщення та облаштування благоустрою прилеглої території Свято-Вознесенського собору та №1073 від 23.06.2017 р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування комунальному підприємству Бобринецької міської ради "Комунальник" надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою та відповідно його затверджено відносно земельної ділянки, що розташована на території Бобринецької міської ради за адресою: АДРЕСА_2 , водночас, рішенням п`ятнадцятої сесії Бобринецької міської ради шостого скликання №2216 від 30.01.2015 року було надано Бобринецькій районній раді згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування для розміщення та обслуговування спортивного комплексу Олімпієць загальною площею 2,5000 га за адресою: АДРЕСА_2 , з чого вбачається розташування земельних ділянок за різними адресами.

Таким чином, наведене однозначно вказує на відсутність у позивача порушеного права на момент розгляду даної справи.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на наведене, суд прийшов до висновку, що приймаючи оскаржувані рішення, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Созонівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області Марченко Оксани Анатоліївни про державну реєстрацію та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний №37182852, від 20.09.2017 року про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер: НОМЕР_1 , площею 0,2968 га для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування, що розташована за адресою: АДРЕСА_2., номер запису про інше речове право: 22447789, суд зазначає наступне.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації згідно з ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Аналізуючи вищевказані норми суд дійшов висновку, що право особи на користування земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації відповідного права.

Право користування земельною ділянкою, підлягає державній реєстрації відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень №1952.

Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень від 01.07.2004 р. №1952 визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право постійного користування та право оренди земельної ділянки.

Підставою для реєстрації права власності, у відповідності до ст. 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень є : договори, укладені у порядку, встановленому законом; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видані відповідно до вимог цього Закону; свідоцтва про право власності, видані органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; державні акти на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішення судів, що набрали законної сили; інші документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, подані органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Частина перша статті 15 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень встановлює, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно з частиною другою цієї статті передбачено, що перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

В силу вимог пункту 6 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 25.12.2015р. №1127 (надалі - Порядок) державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Відповідно до частин першої - четвертої, сьомої та одинадцятої статті 16 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень визначено, що заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається до органу державної реєстрації прав у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених цим Законом. Реєстрація заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості їх надходження. Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються: оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку. Заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не приймається у разі відсутності документа, що підтверджує оплату послуг з державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.

За змістом частини другої статті 9 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень визначено, що державний реєстратор, зокрема встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Системний аналіз викладених положень законодавства дає суду підстави для висновку, що право володіння і користування відповідною земельною ділянкою законодавець пов`язує з фактом належності такого права, що виникає на підставі відповідного свідоцтва, договору чи відповідного рішення.

При цьому, відповідні права та обов`язки, щодо земельної ділянки виникають у сторін з моменту державної реєстрації права оренди.

Тобто, право володіння і користування відповідною земельною ділянкою законодавець пов`язує з фактом реєстрації права.

Виходячи із вищевикладеного, суд наголошує, що суб`єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб`єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.

Державним реєстратором Созонівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області Марченко О.А. на виконання вимог суду надано копію матеріалів реєстраційної справи, на підставі яких було вчинено реєстраційні дії (т.2,а.с.190-200).

Судом встановлено, що 20.09.2017 року Державним реєстратором Созонівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області Марченко Оксаною Анатоліївною прийнято рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний № 37182852, про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер: НОМЕР_3, площею 0,2968 га для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 номер запису про інше речове право: 22447789 на підставі рішення Бобринецької міської ради від 23.06.2017 року №1073 (т.1,а.с.64-65; т.2,а.с.190-200).

З огляду на встановлення правомірності рішення Бобринецької міської ради від 23.06.2017 року №1073 під час розгляду даної справи, суд не вбачає порушень з боку відповідача 2, як суб`єкта владних повноважень під час прийняття рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень від 20.09.2017 року №37182852.

Поряд з тим, суд звертає увагу позивача на те, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункту 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Стаття 72 КАС України визначає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.73 КАС України).

Завданням адміністративного судочинства згідно з положеннями частини 1 статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушено або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав чи свобод.

Відповідно до статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Положеннями частини 1 статті 5 КАС України, позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішеннях № 6-рп/1997 від 25.11.1997, № 9-рп/1997 від 25.12.1997 щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55, статей 64, 124 Конституції України, статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України, встановлено, що кожен має право звернутись до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Отже, право на звернення до адміністративного суду з позовом не є тотожним праву на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного позову ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист, адже для того, щоб він був наданий, необхідно встановити, що право особи, яка звернулась з позовом, були дійсно порушені в публічно-правових відносинах.

Відповідно до приписів КАС України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

З наведених положень закону випливає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушено його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність мають бути такими, що породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки позивача.

Своєю чергою, порушення права може означати необґрунтовану заборону на його реалізацію, встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації.

Зокрема, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя та контроль легальності.

Крім того, аналіз ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави вважати, що адміністративне судочинство спрямоване на захист прав, свобод та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При цьому, захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту порушення законного права (свободи, інтересу) саме суб`єкта звернення до суду, тобто, позивача.

Тобто, кінцевою метою адміністративного судочинства, як це випливає із змісту ч.1 ст.2 КАС України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Наведена процесуальна норма кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, в силу вимог якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1).

Обов`язковою ознакою рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, є прямий (безпосередній) вплив рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на правовий статус фізичної чи юридичної особи, зокрема обмеження її прав, свобод, покладення на неї обов`язків.

Таким чином, властивостями оскаржуваності наділені лише ті рішення, дії чи бездіяльність, які створюють реальні правові наслідки для цієї особи, впливають на стан її суб`єктивних прав і обов`язків. А захист прав, свобод та інтересів в адміністративному судочинстві має відповідати критерію ефективності і призводити до відновлення правового становища особи, яке існувало до такого порушення.

Дії відповідача, які оскаржуються позивачем, суд оцінює з точки зору того, чи призвели ці дії до порушення законних прав та інтересів позивача, враховуючи законодавчо визначені завдання адміністративного судочинства.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (суддя Закурін М . К. Дискреція дія на власний розсуд. Поняття та прояв , 2009 року) Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

З огляду на вказане, суд зазначає, що не може перебрати на себе повноваження відповідача в частині погодження меж земельної ділянки та затвердженні проекту землеустрою.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вказує, що в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп в справі № 3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію .

В пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 № 9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи правового акту індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.

Згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини та ст. 8 КАС України, застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням може бути здійснене також шляхом використання практики Європейського суду з прав людини.

Гарантії статті 6 § 1 включають зобов`язання судів надавати достатні підстави для винесення рішень (H. v. Belgium (H. проти Бельгії), § 53). Достатні підстави демонструють сторонам, що їх справа була ретельно розглянута.

Хоча національний суд користується певним правом розсуду, обираючи аргументи і приймаючи докази, він зобов`язаний обґрунтувати свої дії підставами для винесення рішень (Suominen v. Finland (Суоминен проти Фінляндії), § 36).

Стаття 6 § 1 зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент (Van de Hurk v. the Netherlands (ОСОБА_2 де Гурк проти Нідерландів), § 61; Garcнa Ruiz v. Spain (ОСОБА_3 проти Іспанії) [ВП], § 26; Jahnke and Lenoble v. France (Янке і Ленболь проти Франції) (dйc.); Perez v. France (Перез проти Франції) [ВП], § 81).

Стаття 8 Конституції України встановлює, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Крім того, приписами частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного України, суд також повинен застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Враховуючи судову практику розгляду справ Європейським Судом з прав людини, а саме стаття 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасницею якої є Україна, захищає право кожного на подання позову або скарги, які пов`язані з його громадянськими правами та обов`язками, до суду, таким чином, це означає "право на суд".

Стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення Броньовський проти Польщі [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004).

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідачі, які є суб`єктом владних повноважень при прийнятті спірних рішень та вчиненні спірних дій, діяли з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дій (прийняття рішення), з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та з дотримання принципу верховенства права.

Оцінка поданих особами, які беруть участь в адміністративній справі та самостійно зібраних судом в порядку доказів в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України в порядку, що встановлений законодавчими приписами цього кодексу.

На думку суду, позивачем не надано достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а відповідачі довели, що діяли з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та вимог законодавства України.

За сукупністю наведених обставин, з огляду на вказане, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відтак, враховуючи відмову в задоволенні адміністративного позову судові витрати, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 90, 139, 242 - 246, 250, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні адміністративного позову Бобринецької районної ради Кіровоградської області (код ЄДРПОУ - 24713868, адреса: вул. Незалежності, 80, м. Бобринець, Кіровоградська область, 27200) до Бобринецької міської ради Кіровоградської області (код ЄДРПОУ - 04055239, адреса: вул. Незалежності, 80, м. Бобринець, Кіровоградська область, 27200), державного реєстратора Созонівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області Марченко Оксани Анатоліївни (адреса: АДРЕСА_2 ), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ТОВ "ТЕКТОАРЕАЛ" (код ЄДРПОУ - 34629149, адреса: вул. Арсенія Тарковського, 60, м. Кропивницький, 25006), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - Комунальне підприємство Бобринецької міської ради "Комунальник" (код ЄДРПОУ 32406702; адреса: вул. Каштанова, 74, м. Бобринець, Кіровоградська область, 27200) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько