Рішення

від 22.05.2019 по справі 520/4245/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

22 травня 2019 р. № 520/4245/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В. розглянувши в порядку письмового провадження позов Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 1 підїзд, к. 16, м. Харків, 61022, ) до Комунального підприємства "Ізюмське міське бюро технічної інвентаризації" (вул. Покровська, буд. 57, м. Ізюм, Харківська область, 64309, код ЄДРПОУ 03355011) про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд: стягнути з Комунального підприємства «Ізюмське міське бюро технічної інвентаризації» на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 39000,00 грн.; стягнути з відповідача судовий збір у сумі 1921 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у спірних правовідносинах допустив порушення положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» , працевлаштування інвалідів не забезпечив, суму адміністративно-господарських санкцій самостійно не сплатив, а відтак, спірна сума заборгованості підлягає стягненню в судовому порядку.

Позивач надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності та підтримання позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не прибув, просив розглянути справу за відсутності представника, надав суду відзив на адміністративний позов, у якому з поданим позовом не погодився, в обґрунтування заперечень зазначив, що не вчиняв адміністративно-господарського правопорушення у сфері соціального захисту інвалідів, покладені Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» обов`язки виконував належно, а відтак, відсутні правові підстави для покладання на суб`єкта господарювання міри юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Розглянувши клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності, відомості про повідомлення відповідача про розгляд справи, суд враховуючи приписи ст.205 КАС України вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, в письмовому порядку

Суд, вивчивши доводи позову, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, дослідивши добуті по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що відповідач є роботодавцем, в якого за основним місцем роботи працює 9 осіб, склав і подав до територіального органу Фонду соціального захисту інвалідів - Харківського обласного відділення звіт про зайнятість населення і працевлаштування інвалідів за 2018 р.

У вказаному звіті відповідач самостійно обчислив суму середньорічної заробітної плати штатного працівника в розмірі - 78000.00 грн. і зазначив, що на 9 працюючих робітників, особи зі статусом інваліда відсутні.

Розглядаючи даний спір, суд виходить з того, що правовідносини з приводу притягнення до відповідальності осіб, винних у непрацевлаштуванні інвалідів, унормовані, насамперед, Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» , а також Господарським кодексом України.

Так, згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст. 20 згаданого закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Отже, умисне діяння суб`єкта права, котре полягає у невиконанні обов`язків, покладених ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» , є за своєю суттю та змістом правопорушенням.

З огляду на характер спірних правовідносин, суд вважає, що при вирішенні справи слід застосувати приписи ст. 218 Господарського кодексу України, згідно з ч. 1 якого підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За правилом ч. 2 ст. 218 цього кодексу учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, суд відзначає, що проголошене ч. 1 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення права інвалідів працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов`язків з працевлаштування інвалідів як на роботодавців, так і на органи державної служби зайнятості населення.

При цьому, до обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів ч. 3 ст. 17, ч. 1 ст. 18, ч.ч. 2, 3, 5 ст. 19 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силу ст. 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а в силу приписів ч. 3 ст. 18 названого закону - виділення та створення робочих місць, надання державній службі зайнятості відповідної інформації, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Разом з тим, як випливає з приписів ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію, а у силу положень ст. 18-1 даного закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відтак, суд доходить висновку, що передбачена ч. 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» , а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 17, ч. 1 ст. 18, ч.ч. 2, 3, 5 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» , що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Суд, перевіривши обґрунтованість наведених сторонами доводів добутими доказами, зазначає, що відповідач протягом 2018 р. подавав до органу державної служби зайнятості населення відповідні звіти про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, підтвердженням чому є долучені до справи звіти форми 3-ПН та інформація Харківського міського центру зайнятості.

Таким чином, з наявних у справі документів слідує, що відповідач систематично повідомляв Харківський міський центр зайнятості про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів, і тим самим забезпечив можливість працевлаштування інвалідів, а отже в силу ст. 218 Господарського кодексу України не підлягає притягненню до відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Викладене узгоджується також із правовим висновком Верховного Суду з питання стягнення адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місяця, призначені для інвалідів, який викладений, зокрема, у постанові від 22.03.2018 р. по справі № 807/545/17, від 24.04.2019 р. по справі № 817/1188/18 згідно з якими підстави для такого стягнення відсутні, якщо підприємством вжито всіх заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги необґрунтовані, а тому не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду. Роз`яснити, що скарга може бути подана у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України.

Суддя Зоркіна Ю.В.