Постанова

від 16.05.2019 по справі 921/881/15-г/11

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2019 р. Справа №921/881/15-г/11

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Бонк Т.Б.

Хабіб М.І.

за участю представників від:

кредиторів: не з`явилися;

боржника: арбітражний керуючий (ліквідатор) Дейнека В.М.,

розглянувши апеляційну скаргу Державного агентства резерву України м.Київ №35/юр від 01.03.2019

на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 28.12.2018 (суддя Сидорук А.М.) про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу та затвердження звіту про основну грошову винагороду ліквідатора та витрат по справі за період з 16.12.2016 по 26.11.2018

у справі №921/881/15-г/11

за заявою ініціюючого кредитора Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області, м. Тернопіль

про банкрутство Відкритого акціонерного товариства Цукровий завод Поділля , м.Тернопіль

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Тернопільської області у цій справі від 18.09.2015 порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ Цукровий завод Поділля м. Тернопіль, визнано безспірні грошові вимоги Тернопільської ОДПІ Головного управління ДФС у Тернопільській області в сумі 1 026 792, 54 грн., розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Нестіну О.В.

Ухвалою того ж суду 25.12.2015 затверджено реєстр вимог кредиторів з грошовими вимогами конкурсних кредиторів: Тернопільської ОДПІ Головного управління ДФС у Тернопільській області у сумі 1 301 717,34 грн., з яких у сумі 1 040 446,11 грн. третьої черги та у сумі 261 271,23 грн. шостої черги; Тернопільського міськрайонного центру зайнятості у сумі 467,26 грн. другої черги; Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у сумі 25 130,29 грн. другої черги та суму 2 436 грн. першої черги.

Постановою господарського суду від 24.02.2016 ВАТ Цукровий завод Поділля визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Качмарика Я.М.

Ухвалою суду від 16.12.2016 достроково припинено повноваження ліквідатора-арбітражного керуючого Качмарика Я.М., а ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Дейнеку В.М.

Ухвалою суду від 14.02.2017 визнано грошові вимоги Державного агентства резерву України у сумі 4 605 308,94 грн. і внесено до реєстру до шостої черги та у сумі 2756 грн. сплаченого судового збору до першої черги.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.08.2017 скасовано ухвалу суду першої інстанції від 14.02.2017, прийнято нове рішення, яким визнано грошові вимоги Державного агентства резерву України у сумі 10 858 474,74 грн. із внесенням до шостої черги реєстру вимог кредиторів.

Ухвалою суду від 28.12.2018 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс; боржника ліквідовано; усі вимоги, що були внесені до реєстру вимог кредиторів постановлено вважати погашеними та окрім іншого, у зв`язку із відсутністю у боржника будь-яких активів, стягнуто з Державного агентства резерву України на користь арбітражного керуючого Дейнеки В.М. основну грошову винагороду арбітражного керуючого (ліквідатора) в сумі 141 594, 05 грн. та витрати, понесені арбітражним керуючим у сумі 6 236,58 грн. пропорційно їх визнаним грошовим вимогам, а також з інших кредиторів, внесених до реєстру вимог кредиторів із застосуванням того ж принципу пропорційності.

Не погоджуючись із такою ухвалою в частині стягнення грошової винагороди арбітражного керуючого (ліквідатора) в сумі 141 594, 05 грн. та витрат у сумі 6 236,58 грн. Державним агентством резерву України подано апеляційну скаргу у якій просить ухвалу у оскаржуваній частині скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні таких вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в силу ч.6 ст. 115 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , кредитори можуть створювати фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого. Формування фонду та порядок використання його коштів визначаються рішенням комітету кредиторів та затверджуються ухвалою господарського суду. Оскільки такий фонд кредиторами не створювався, не заперечуючи про відсутність активів у боржника, на думку апелянта відсутні підстави для стягнення грошової винагороди з кредитора пропорційно його вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів.

Ухвалою апеляційного суду від 24.04.2019 арбітражному керуючому було продовжено строк на подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5-ти днів з дати отримання копії апеляційної скарги.

У відзиві на апеляційну скаргу, подану арбітражним керуючим Дейнекою В.М. суду апеляційної інстанції 17.05.2019 зазначено, що ним копію такої скарги отримано від іншого кредитора - Тернопільського міського центру зайнятості 02.05.2019, що підтверджується поштовою кореспонденцією. У такому відзиві ліквідатор заперечив щодо задоволення апеляційної скарги з тих же підстав та обставин, якими обгрунтована оскаржувана ухвала суду першої інстанції, а також додатково послався на практику Вищого господарського суду України із аналогічних спорів у справах про банкрутство в період з 2015 по 2016 років.

Разом з тим, у матеріалах справи містяться докази про надсилання копії апеляційної скарги арбітражному керуючому ще 04.03.2019 разом із описом вкладення та відміткою поштового відділення, про що також додатково повідомлено апелянтом суд листом за вих. № 1480/04-19 від 15.05.2019.

В судове засідання з`явився лише арбітражний керуючий (ліквідатор) та підтримав доводи, заперечення та вимоги, викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Представники інших учасників провадження у справі про банкрутство до суду апеляційної інстанції не з`явилися, відзивів на апеляційну скаргу не подали.

Дослідивши усі матеріали справи з доводами та запереченнями арбітражного керуючого (ліквідатора), суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у задоволенні апеляційної скарги належить відмовити, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Зокрема, 07.12.2018 на адресу господарського суду Тернопільської області від арбітражного керуючого Дейнеки В.М. надійшли клопотання № 01-21/53/1 від 26.11.2018 та № 01-21/54/1 від 26.11.2018 про затвердження звіту про нарахування та виплату основної грошової винагороди та витрат у справі № 921/881/15-г/11 за період з 16.12.2018 по 26.11.2018 у сумі 165 953, 17 грн., з яких 158 952,07 грн. основна грошова винагорода ліквідатора та 7001,1 грн. реальні витрати у ліквідаційній процедурі.

Згідно рішення комітету кредиторів, що оформлене протоколом № 5 від 26.11.2018 схвалено звіт про витрати арбітражного керуючого Дейнеки В.М. у ліквідаційній процедурі, та звіт про основну грошову винагороду за період з 16.12.2016 по 26.11.2018.

При цьому, будь-які заперечення у матеріалах справи, у т.ч. кредитора Державного агентства резерву України, а також такі у апеляційній скарзі про неправильність проведеного розрахунку періоду і порядку нарахування основної грошової винагороди, як і нереальності витрат, відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вірно у оскаржуваній ухвалі судом першої інстанції, зроблено посилання на те, що відповідно до ч. 2 ст. 115 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , грошова винагорода арбітражного керуючого за виконання повноважень розпорядника майна визначається в розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожний місяць виконання ним повноважень або в розмірі середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні дванадцять місяців його роботи до порушення провадження у справі про банкрутство, якщо такий розмір перевищує дві мінімальні заробітні плати. Право вимоги грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень розпорядника майна боржника. Сплата грошової винагороди арбітражному керуючому (розпоряднику майна) здійснюється шляхом її авансування заявником (кредитором або боржником) у розмірі, зазначеному у цій частині. Сума авансового платежу вноситься на депозитний рахунок нотаріуса та виплачується арбітражному керуючому (розпоряднику майна) за кожний місяць виконання ним повноважень розпорядника майна.

При цьому, судом апеляційної інстанції зазначається, що означеним вище Законом передбачено декілька джерел для здійснення оплати послуг арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією ліквідатора), разом з тим Закон не містить заборони здійснювати таку оплату за рахунок коштів кредиторів.

Окрім цього, враховується, що відмова від авансування, відсутність майна у боржника або ж відсутність інших джерел для покриття витрат на виплату винагороди арбітражному керуючому можна розцінювати як примушування до безоплатної праці, що забороняється та прирівнюється до рабства в контексті ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних актів, зокрема: Конвенції 1926 року про заборону рабства; Конвенції Міжнародної організації праці про примусову чи обов`язкову працю 1930 року ратифіковану Україною 10.08.1956 року; Конвенції Міжнародної організації праці № 105 про скасування примусової праці 1957 року ратифіковану Україною 05.10.2000 року; резолюції Економічної і Соціальної Ради ООН 1996 року, тощо, та суперечить ст. 43 Конституції України.

У випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника у зв`язку з відсутністю таких коштів, то оплата послуг арбітражного керуючого, зокрема ліквідатора, має здійснюватись за рахунок коштів кредиторів, виходячи із принципу пропорційності їх грошовим вимогам.

При цьому, законодавець не ставить порядок розподілу витрат на оплату послуг арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) в залежність від обсягу його діяльності (за умови достатності та відповідності цих дій вимогам Закону про банкрутство), від розміру задоволених вимог кредиторів у справі, майнового стану кредитора у справі про банкрутство, правового статусу кредитора (особа, заснована на приватній чи державній формі власності, державний орган, громадська організація тощо), від джерел фінансування того чи іншого кредитора, а також від майнових результатів роботи арбітражного керуючого у справі про банкрутство.

Тобто, не виявлення ліквідатором в процедурі ліквідації боржника його майна, інших активів та грошових коштів, за умови встановленого судом факту повноти та належності виконання ним своїх обов`язків у цій процедурі, жодним чином не впливає на оплату його послуг. (Аналогічної практики притримується Верховний Суд у постанові із справи № 916/1503/17 від 04.10.2018)

Тому, правомірним також є висновок суду першої інстанції, що у випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника, то така оплата повинна здійснюватись за рахунок коштів кредиторів, виходячи із принципу пропорційності їх грошовим вимогам.

Заперечення апелянта із посиланням на ч.6 ст.115 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , якою передбачено право кредиторів створювати фонд для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, за будь-яких обставин не є обов`язком кредиторів та не є обов`язковою передумовою здійснення оплати послуг за рахунок кредиторів.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про обгрунтованість звіту ліквідатора банкрута та відповідно правомірно його затвердив в частині нарахувань виплат основної грошової винагороди та витрат.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду, з якими погоджується й суд апеляційної інстанції.

За таких умов, суд першої інстанції, правильно з`ясував характер спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку, що не спростовано доводами апеляційної скарги, а тому ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч.ч. 1, 2 ст. 76, ч.ч 1, 2 ст. 77, ч.ч 1-3 ст. 86 ГПК України, дотримуючись принципу змагальності, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням вище, оскільки апеляційний господарський суд прийшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, судовий збір за подання апеляційної скарги залишається за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 28.12.2018 у справі № 921/881/15-г/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного агентства резерву України, без задоволення.

2. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.

3. Справу повернути на адресу місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо або через Західний апеляційний господарський суд до Верховного Суду (п.17.5 Перехідних положень ГПК України).

Повний текст постанови виготовлено та підписано 21.05.2019.

Головуючий-суддя О.І. Матущак

Судді Т.Б.Бонк

М.І.Хабіб