Рішення

від 22.05.2019 по справі 620/1172/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/1172/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ріпкинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) 23.04.2019 звернувся до суду з адміністративним позовом до Ріпкинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України (далі Ріпкинське ОУПФУ), у якому просить:

- визнати бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення про призначення йому пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за його заявою від 17.01.2019, - протиправною;

- зобов`язати відповідача призначити йому державну пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 17.01.2019, та здійснити виплату коштів.

Позов мотивовано тим, що він, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 3), має право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України ''Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи'', зі зменшенням пенсійного віку.

Ухвалою судді від 25.04.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні). Також установлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для надання відзиву на позов.

У встановлений ухвалою суду строк представник відповідача надіслав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні та зазначив, що позивач не має права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 10 років, оскільки надані ним документи для призначення пенсії не підтверджують факт роботи в зоні відчуження не менше 5 календарних днів в період з 01.07.1986 по 31.12.1986, як того вимагає стаття 55 Закону України ''Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи''. Також зазначив, що страховий стаж позивача складає 26 років 04 місяці 21 день, тому право на призначення пенсії за віком відповідно до пункту 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» він набуде з 11.10.2019.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов має бути задоволений у повному обсязі, враховуючи таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (3 категорія), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 21.12.2018 (а.с. 18).

Судом встановлено, що 17.01.2019 позивач звернувся до Ріпкинського ОУПФУ із заявою про призначення пенсії за віком як учаснику наслідків ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до статті 55 Закону України ''Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи'', зі зменшенням пенсійного віку на 10 років (а.с. 62).

Протоколом від 06.03.2019 за №1103/0422 відповідач відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заяви, оскільки: згідно подорожніх листів, наданих ПАТ «Ріпкинським АТП 17444», зазначено дні виїзду у населені пункти, які відносяться до зони безумовного (обов`язкового) відселення. Згідно акту від 24.01.2019 №252 зустрічної перевірки достовірності та обґрунтованості видачі довідки №1 за формою №122, виданої ПАТ «Ріпкинським АТП 17444», заробітна плата за роботу в зоні відчуження не відокремлена. Згідно довідки від 05.2003 №136, наданої Департаментом соціального захисту населення від 08.02.2019 за №10-15/233 Чернігівської ОДА, заробітна плата нараховувалась в одинарному розмірі (а.с. 14).

Враховуючи наведене, Ріпкинське ОУПФ зазначило, що для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком згідно пунктів 1, 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, підстав немає.

Вважаючи вказану відмову Ріпкинського ОУПФУ протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, соціальний захист потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон №796-ХІІ).

Відповідно до статті 10 Закону №796-ХІІ учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, - які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів 10 років.

Згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, документом, який засвідчує особливий статус особи є посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Згідно із частиною третьою статті 65 Закону №796-ХІІ, посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Суд звертає увагу, що на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв`язку із участю позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, ОСОБА_1 видано 21.12.2018 відповідне посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 3) серії НОМЕР_1 (а.с. 18).

З аналізу вищевказаних нормативно-правових актів вбачається, що належним підтвердженням особливого статусу особи, яка звернулась із заявою про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, у даному випадку - учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, є безпосередньо посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та будь-яка із інших перелічених у вказаному Порядку довідок чи інших первинних документів, у яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Судом установлено, що позивач у період з 14.08.1986 по 16.09.1986 наказом Ріпкинського АТП 24038 від 14.08.1986 №140 (відповідно до довідки від 22.04.2019 №14 перейменованого надалі у ПАТ «Ріпкинське автопідприємство 17444») був командирований у розпорядження Поліського районного дорожнього ремонтно-експлуатаційного управління Київського облавтобуду як водій, для перевозки піску у Поліському районі (а.с. 23, 24).

Згідно довідки від 22.04.2019 №13, виданої ПАТ «Ріпкинське АТП 17444» заробітна плата ОСОБА_1 за серпень-вересень 1986 року склала 286,88 грн. (а.с. 22).

Як вбачається із довідки та дорожніх листів (а.с. 20, 25-55) у період з 14.08.1986 по 13.09.1986 позивач перебував у розпорядженні «Поліського РДСУ» та займався перевезенням кам`яних матеріалів з Коростеня, Малини, Вільчі у Поліське, Доброве, Мартиновичі, Зелену Поляну, Млачівку.

Таким чином, досліджені судом докази спростовують доводи відповідача, викладені у відзиві, що позивачем не надано жодного документу, який підтверджує його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 10 років. При цьому, суд враховує, що позивач працював у зоні відчуження з 14 серпня 1986 року до 13 вересня 1986 року та має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням (перереєстрованим).

Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов`язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, за свою діяльність держава відповідає перед людиною. Забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22- рп/2004).

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства («STRETCH v. THE UNITED KINGDOM» №44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY» № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 07 липня 2015 року у справі № 21-727а15, від 20 вересня 2016 року у справі № 1601/12900/12 та у постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 184/1238/17 (2-а/184/85/17).

При цьому, судом враховано, що документом, який підтверджує статус учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС».

Таким чином, ОСОБА_1 , як ліквідатор наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 3, набув право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 21 листопада 2006 року № 21-1048во06 та ухвалі від 04.09.2015 № 690/23/15-а.

При цьому, посилання відповідача на те, що надані позивачем документи не містять інформацію про періоди роботи в зоні відчуження, суд вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до наявних у матеріалах справи довідок ОСОБА_1 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 14.08.1986 по 13.09.1986. Вказаний період є достатнім для підтвердження факту та права на призначення пенсії на пільгових умовах.

Крім того, Верховний Суд України у постановах від 21 листопада 2006 року № 21-1048во06 та від 4 вересня 2015 року № 690/23/15-а вказав, що єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, у тому числі призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Зазначено правового висновку дотримується і Верховний Суд у постановах від 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17 та від 22 березня 2018 року у справі №588/538/16-а.

Суд акцентує увагу, що зазначений статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС станом на час розгляду справи щодо ОСОБА_1 не скасований та не припинений. Відповідач у справі не є органом, який уповноважений вирішувати питання про надання чи позбавлення такого статусу.

Отже, рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», при дійсному посвідченні учасника ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (категорія 3), прийнято Ріпкинським ОУПФУ протиправно.

Враховуючи наведене, суд вважає, що права позивача будуть захищені, а його інтереси поновлені, якщо Ріпкинське ОУПФУ буде зобов`язане призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зі зменшенням пенсійного віку на 10 років.

Щодо моменту з якого необхідно призначити пенсію позивачу, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058), особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років.

Згідно вимог частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

Європейський суд з прав людини у пункті 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява №28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), підпункуту 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції.

Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, пункт 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002-II).

Відповідно до запису в національному паспорті ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 (а.с. 11-16), позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто станом на день звернення до Ріпкинського ОУПФУ із заявою про призначення пенсії (17.01.2019), йому виповнилось повних 59 років.

Враховуючи наведене, положення статей 26 та 45 Закону №1058- IV, у взаємозв`язку із статтею 55 Закону №796-ХІІ, суд зазначає, що пенсію за віком позивачу має бути призначено із 17.01.2019.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення у повному обсязі адміністративного позову ОСОБА_1 .

Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Ріпкинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України (код ЄДРПОУ 14249938, вул. Попудренка, 8, смт. Ріпки, Чернігівська область, 15000) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними дії Ріпкинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України ''Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи''.

Зобов`язати Ріпкинське об`єднане управління Пенсійного фонду України призначити ОСОБА_1 з 17.01.2019 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 10 років відповідно до статті 55 Закону України ''Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи''.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Ріпкинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 23.05.2019.

Суддя С.В. Бородавкіна