Постанова

від 16.05.2019 по справі 607/19862/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/19862/18Головуючий у 1-й інстанції Грицак Р.М. Провадження № 22-ц/817/422/19 Доповідач - Щавурська Н.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2019 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Щавурська Н.Б.

суддів - Сташків Б. І., Хома М. В.,

секретаря - Сович Н.А.

сторін - позивача ОСОБА_1 і її представника адвоката

Тарарука Л.Р., представника відповідача

Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти

Лихого Б.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 січня 2019 року, постановлене суддею Грицаком Р.М., у цивільній справі № 607/19862/18 за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 24 лютого 2016 року її поновлено на посаді методиста лабораторії дошкільної і початкової освіти Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти з 15 серпня 2015 року. Починаючи з дня поновлення на роботі, з врахуванням п.1.2. укладеного між нею та відповідачем у письмовій формі трудового договору від 16 березня 2016 року, трудові відносини були продовжені на невизначений термін. 3 01 вересня 2016 року в зв`язку з затвердженням нової структури інституту її було переведено на посаду методиста відділу дошкільної, початкової, спеціальної та інклюзивної освіти та укладено строковий трудовий договір (контракт) на період до 31.08.2017 року, який додатковою угодою від 31 серпня 2017 року продовжений на термін до 31 серпня 2018 року. 06 червня 2018 року адміністрацією інституту її попереджено про майбутнє звільнення з роботи з 31 серпня 2018 року в зв`язку з закінченням терміну дії контракту. Наказом від 03 серпня 2018 року № 168-к її було звільнено з займаної посади з 31.08.2018 року за закінченням строку дії трудового договору (контракту) на підставі п. 2 ст. 3 КЗпП України. Вважаючи своє звільнення незаконним з підстав, що її посада не належить до встановленого постановою Кабінету Міністрів переліку посад, для яких передбачена необхідність укладення контракту, в зв`язку з чим наявні підстави вважати, що вона працювала за безстроковим договором, просила поновити її на роботі на посаді, яку вона займала перед звільненням.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду, вважаючи таке ухваленим внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та у зв`язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на недоведеність відповідачем факту законності укладення з нею строкового трудового договору у формі контракту, і як наслідок - на безпідставність висновку суду про наявність підстав для звільнення її у зв`язку з закінченням терміну дії контракту.

Вважає помилковим висновок суду про те, що її посаду віднесено до посад науково-педагогічних працівників та єдиним законом в освітній галузі, яким дозволяється укладання трудового договору на певний строк у формі контракту, є Закон України Про наукову і науково-технічну діяльність .

Зазначає, що згідно діючого на час укладення контракту Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, який затверджений Постановою КМУ від 14.06.2000 року № 963 посада методиста закладу післядипломної освіти не відноситься до посад науково-педагогічних працівників.

Звертає увагу на те, що за ст. 21 КЗпП України строковий трудовий договір у формі контракту може укладатися виключно з працівниками, віднесеними до категорій працівників, які можуть працювати за контрактом відповідно до законів України, а не відповідно до Статуту установи, колективного договору, контракту з працівником і т. ін.

Помилковим вважає й висновок суду в частині, що укладеним контрактом не порушуються її права з посиланням на те, що такий нею не оскаржувався і не був визнаний незаконним, оскільки такий висновок спростовується правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 року в справі № 6-530цс15, у якій звертається увага на те, що положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для врегулювання суспільних відносин, які виникають у зв`язку з укладенням трудового договору (контракту). Тому, на думку апелянта, трудовий договір (контракт) не може окремо в судовому порядку визнаватись недійсним, його законність оцінюється судом при розгляді трудових спорів, зокрема при розгляді позовів про поновлення на роботі.

Відзив на апеляційну скаргу від Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти не надходив.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 і її представник адвокат Тарарук Л.Р. апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на доводи, викладені в ній.

Представник відповідача Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти Лихий Б.П. відносно задоволення апеляційної скарги заперечив, вважаючи рішення суду законним і обгрунтованим, таким, що скасуванню не підлягає.

Заслухавши пояснення сторін і їх представників, перевіривши законність оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 24.02.2016 року визнано незаконним та скасовано наказ Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти за № 105-к від 14 серпня 2015 року та поновлено ОСОБА_1 на посаді методиста лабораторії дошкільної і початкової освіти в Тернопільському обласному комунальному інституті післядипломної педагогічної освіти. Стягнуто з Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти на користь ОСОБА_1 24757 грн. 84 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с. 66).

На виконання вищевказаного рішення 16 березня 2016 року директором Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти видано наказ № 46-к, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді методиста лабораторії дошкільної і початкової освіти Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти з 15 серпня 2015 року (а.с. 5).

Також, у день видачі наказу про поновлення на роботі між ОСОБА_1 та Тернопільським обласним комунальним інститутом післядипломної педагогічної освіти (ТОКІППО) в особі директора Петровського О.М. укладено в письмовій формі Трудову угоду, згідно якої ОСОБА_1 приймається на роботу методистом лабораторії дошкільної і початкової освіти на невизначений термін (безстроковий) (а.с.9).

01 вересня 2016 року в зв`язку з затвердженням нової структури інституту наказом № 2010-к ОСОБА_1 переведено на посаду методиста відділу дошкільної, початкової, спеціальної інклюзивної освіти (а.с. 11).

Того ж дня між ОСОБА_1 та ТОКІППО в особі директора Петровського О.М. укладено строковий трудовий договір (контракт), згідно якого ОСОБА_1 призначено на посаду методиста відділу дошкільної, початкової, спеціальної та інклюзивної освіти на строк з 01 вересня 2016 року до 31.08.2017 року (а.с. 12).

16.06.2017 року ОСОБА_1 подала на ім`я директора ТОКІППО заяву з проханням продовжити дію контракту, термін дії якого закінчувався 31.08.2017 року (а.с. 26).

31 серпня 2017 року між сторонами укладено додаткову угоду, за якою контракт від 01.09.2016 року продовжений на термін до 31 серпня 2018 року (а.с. 24).

У день підписання додаткової угоди видано наказо № 170-к, яким продовжено термін дії контракту з методистом відділу дошкільної, початкової, спеціальної та інклюзивної освіти ОСОБА_1 на 1 рік: з 01.09.2017 року доо 31.08.2018 року. Підставою продовження контракту зазначено заяву ОСОБА_1 від 16.06.2017 року та додаткову угоду до Контракту від 31.08.2017 року (а.с. 25).

06 червня 2018 року адміністрація інституту ознайомила ОСОБА_1 з попередженням про звільнення з роботи з 31 серпня 2018 року у зв`язку із закінченням терміну дії контракту (а.с. 27).

03 серпня 2018 року адміністрацією інституту видано наказ № 168-к про звільнення ОСОБА_1 з посади методиста відділу дошкільної, початкової, спеціальної та інклюзивної освіти Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти з 31.08.2018 року на підставі п.2 ст.36 КЗпП України, у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору (контракту) (а.с. 28).

16 серпня 2018 року комісією ТОКІППО складено Акт про відмову працівника ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення з наказом від 03 серпня 2018 року №168-к про звільнення. Про ознайомлення з вказаним актом ОСОБА_1 свідчить підпис останньої (а.с.29).

В ході апеляційного розгляду справи з оглянутого в судовому засіданні Статуту відповідача також встановлено, що Тернопільський обласний комунальний інститут післядипломної педагогічної освіти є навчально-методичним та науковим закладом спільної власності територіальних громад області, віднесений до вищого навчального закладу ІІІ рівня акредитації, основними напрямками діяльності якого є підвищення кваліфікації та перепідготовка педагогічних працівників освіти, а також науково-методична робота (п. 2 Статуту). Порядок наймання і звільнення науково-педагогічних і педагогічних працівників Інституту здійснюється відповідно до "Положення про порядок наймання та звільнення педагогічних працівників закладів освіти, що є у загальнодержавній власності" та "Положення про державний вищий заклад освіти" за контрактом.

Позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 25.03.1982 року, в тому числі, на посаді методиста - з 15.08.1995 року, що стверджується наявною в матеріалах справи копією трудової книжки, виданою на ім`я позивача (а.с. 6-7).

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (п.п. 2, 3 ст. 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

За ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до п. 3 ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, а також особливості порядку звільнення чи продовження дії контракту.

Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (ч. 2 ст. 23 КЗпП).

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Укладення трудового договору на визначений строк при відсутності умов, зазначених у частині другій статті 23 КЗпП України, є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Тобто такі договори вважатимуться укладеними на невизначений строк від часу їх укладення.

Згідно вимог п. 3 ст. 54 Закону України "Про освіту" (в редакції, що існувала на час укладення з позивачем контракту 01 вересня 2016 року) педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.

Пунктом 10 Положення "Про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації" (далі - Положення), затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 24 грудня 2002 року № 744, передбачено, що при прийнятті на роботу науково-педагогічних працівників може укладатися безстроковий, строковий трудовий договір, у тому числі контракт. Термін строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна із сторін.

Посада методиста, яку займала позивач, пунктом 2 частини 2 статті 55 ЗУ "Про освіту", постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року за № 963 "Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних правцівників" з наступними змінами і доповненнями, віднесена до посад педагогічних працівників.

Таким чином, укладаючи в зв`язку з переведенням 01.09.2016 року з посади методиста лабораторії дошкільної і початкової освіти на посаду методиста відділу дошкільної, початкової, спеціальної інклюзивної освіти з відповідачем контракт на строк до 31.08.2017 року, позивач тим самим погодилася продовжити працювати на посаді, куди її було переведено, на умовах строкового трудового договору, що не заборонялося законодавством у галузі освіти, яке діяло на час укладення такого контракту ( п. 3 ст. 54, п. 2 ч. 2 ст. 55 ЗУ "Про освіту", постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року за № 963).

Твердження позивача в частині, що контракт нею був підписаний вимушено, під тиском керівництва Інституту, як такі, що не ґрунтуються на належних, допустимих та достатніх доказах, на увагу колегії суддів не заслуговують.

Разом з тим, порядок укладення трудових контрактів визначений відповідним Положенням про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року за № 170.

Так, згідно п.п. 7-9 цього Положення контракт відповідно до статті 24 Кодексу укладається в письмовій формі, підписується роботодавцем і працівником, оформляється у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу і зберігаються в кожної зі сторін контракту. Контракт набуває чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами у контракті, і може бути змінений за згодою сторін, складеною у письмовій формі. Контракт є підставою для видання наказу (розпорядження) про прийняття (найняття) працівника на роботу з дня, встановленого у контракті за угодою сторін.

Порядок розірвання контракту встановлений розділом ІV Положення.

Також, п. 24 даного Положення передбачено порядок продовження контракту або укладення такого на новий строк. Зокрема, згідно цього пункту за два місяці до закінчення строку чинності контракту за угодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк.

Тобто, виходячи зі змісту п.24 Положення, контракт може бути продовжено або укладено на новий строк за наявності двох умов у сукупності:

1) між сторонами укладено угоду щодо продовження дії контракту;

2) угода укладається не пізніше, ніж за два місяці до закінчення строку чинності контракту;

Якщо ж контракт буде переукладено пізніше, ніж за два місяці до закінчення його строку, то, виходячи зі змісту наведеного вище пункту 24, він вважатиметься трудовим договором, укладеним на невизначений строк.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося у відповідності до вимог чинного законодавства про працю та умов укладеного трудового договору (контракту).

Колегія суддів не може погодитись з даним висновком з огляду на наступне.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції не врахував п. 24 вищезгаданого Положення й не дав належної правової оцінки факту укладення між сторонами по справі додаткової угоди в частині продовження строку контракту 31 серпня 2017 року, а не за два місяці до строку його закінчення, як це передбачено вищевказаним пунктом Положення, та як, наслідок, на думку колегії суддів, прийшов до безпідставного висновку про законність звільнення позивача з роботи за закінченням строкового трудового договору.

Таким чином, беручи до уваги ту обставину, що угода про продовження дії контракту з позивачем була укладена в останній день закінчення строку чинності контракту від 01.09.2016 року (а саме 31.08.2017 року), а не за два місяці до закінчення строку дії контракту, як це визначено п. 24 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, колегія суддів приходить до висновку, що після закінчення строку дії контракту, укладеного з позивачем 01.09.2016 року, а саме з 01.09.2017 року позивач вважається такою, що працювала за трудовим договором, укладеним на невизначений строк, а відтак була звільнена відповідачем з займаної посади на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України за закінченням строку дії контракту незаконно.

Не може, на думку колегії суддів, додаткова угода від 31.08.2017 року, укладена з ОСОБА_1 вважатися й новим контрактом, укладеним на новий строк, оскільки, окрім строку, така не містить жодних визначених ч. 3 ст. 21 КЗпП України умов, необхідних для врегулювання трудових відносин сторін контракту (прав, обов`язків, відповідальності сторін; умов матеріального забезпечення і організації праці; умов розірвання договору тощо).

За ст.235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором або за відсутності підстав для звільнення.

У разі якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника немає.

Невірне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм матеріального права, які їх регулюють, що полягає у незастосуванні норми права, яка визначає порядок продовження строку дії контракту (п. 24 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників) відповідно до вимог ч. 4 ст. 367 ЦПК України є підставою для виходу апеляційним судом за межі доводів та вимог апеляційної скарги в частині підстав оскарження позивачем незаконності свого звільнення і, як наслідок з урахуванням положень п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України - для скасування апеляційним судом рішення в даній справі та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині скасування наказу про звільнення позивача з займаної посади та про поновлення її на роботі з 01.09.2018 року.

При цьому, заперечення представника відповідача Лихого Б.П. в частині відсутності підстав для задоволення позовних вимог, в тому числі, з посиланням на пред`явленнн позову з порушенням визначеного трудовим законодавством строку, який, на його думку повинен обчислюватися з 16.08.2018 року - дати відмови позивача від отримання наказу про звільнення з роботи, що підтверджується складеним стороною відповідача письмовим актом і показаннями допитаних судом першої інстанції свідків, якими такий акт підписано, на думку колегії суддів, не заслуговують на увагу з урахуванням наступного.

Так, ч. 2 ст. 47 КЗпП України визначає порядок видачі наказу про звільнення. Зокрема, у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, на останнього покладено обов`язок у день звільнення видати працівнику копію наказу про звільнення. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 не було звільнено з ініціативи власника, то з урахуванням вимог ч. 2 ст. 47 КЗпП України, копія наказу про звільнення повинна була бути виданою на вимогу самої ОСОБА_1

Оскільки, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що саме ОСОБА_1 зверталася 16.08.2018 року до інституту з вимогою про видачу їй копії наказу про звільнення, й останній вручався їй вказаного числа саме на її вимогу, а натомість - наявний в матеріалах справи акт від 16.08.2018 року свідчить про намагання саме з ініціативи роботодавця видати працівнику копію наказу про звільнення, то колегія суддів приходить до висновку, що відмова позивача від отримання наказу про звільнення 16.08.2018 року для обчислення початку відліку строку для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі в даному випадку жодного правового значення не має.

Крім цього, колегія суддів вважає, що право позивача на звернення з позовом про поновлення на роботі може вважатися порушеним не раніше, як з часу звільнення, оскільки, не зважаючи на те, що законодавство не забороняє видавати наказ про звільнення раніше строку звільнення, сам по собі факт видачі відповідачем наказу про звільнення більш як за три тижні до того, як таке мало відбутися (в даному випадку 03.08.2018 року), не може вважатися беззаперечною обставиною звільнення роботодавцем працівника саме з цієї підстави, оскільки закон не позбавляє роботодавця права самому скасувати свій наказ. Тому, намагання роботодавця вручити наказ про звільнення раніше дати такого звільнення колегія суддів вважає обставиною, що спрямована на штучне скорочення роботодавцем працівнику визначеного законом строку для звернення за захистом порушеного права, оскільки до дати звільнення таке право не може вважатися порушеним.

Разом з тим, враховуючи, що відповідачем не надано суду доказів, коли саме копія наказу була видана на вимогу позивача, як це передбачає ч. 2 ст. 47 КЗпП України, однак копія такого наказу долучена позивачем до позовної заяви (а.с. 15), яка 28.09.2018 року (через 28 днів після її звільнення) була здана відділенню "Укрпошти" для направлення її до суду, що стверджується штемпелем на конверті, наявному в матеріалах справи (а.с. 16), то, на думку колегії суддів, встановлений законом місячний строк для звернення з відповідним позовом ОСОБА_1 пропущений не був.

Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині незаконності укладення з нею контракту, то, беручи до уваги висновок колегії суддів, що на час звільнення й протягом року до того, як позивач була звільнена, остання працювала за безстроковим трудовим договором, в апеляційного суду відсутні правові підстави давати оцінку контракту від 01.09.2016 року, строк дії якого закінчився й на час поновлення позивача на роботі трудові відносини педагогічних працівників регулюються ЗУ "Про освіту" в іншій редакції (в редакції 2017 року), яка відповідно повинна бути врахована, як у Статуті, так і в Колективному договорі відповідача.

Згідно вимог п.п. в) п. 1 ч. 1 ст.382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції повинна містити, в тому числі, відомості про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

У відповідності до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.6 цієї ж статті, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Беручи до уваги те, апеляційний суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції в даній справі та ухвалення нового рішення про задоволення вимог позивача, яка звільнена від сплати судового збору як при зверненні з даним позовом, так і при зверненні з апеляційною скаргою на рішення, то судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції в сумі 768, 40 грн. та пов`язані з переглядом справи судом апеляційної інстанції в сумі 1152,60 грн. підлягають стягненню в користь держави з відповідача.

Керуючись ст.ст. 35 ч. 1; 141 ч.ч. 1, 6, 13; 259 ч.ч. 1. 2, 6, 8; 367 ч. 1 п. 4; 376 ч. 1 п.п. 3, 4; 381 ч.ч. 1, 3; 382 ч.ч. 1, 2; 384 ч. 1; 389 ч. 1 п. 1; 390 ч. 1 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 січня 2019 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі - задовольнити.

Скасувати наказ № 165-к від 03.08.2018 року про звільнення ОСОБА_1 З займаної посади з 31.08.2018 року та поновити ОСОБА_1 на посаді методиста відділу дошкільної, початкової, спеціальної та інклюзивної освіти в Тернопільському обласному комунальному інституті післядипломної педагогічної освіти з 01 вересня 2018 року.

Стягнути з Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти (ід. код 02139783, вул.Громницького, 1 м. Тернопіль, 46027) 1 921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення 21 травня 2019 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи