Рішення

від 13.05.2019 по справі 594/448/19

БОРЩІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 594/448/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2019 року м.Борщів

Борщівський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої - судді Губіш О.А.

при секретарі - Шимків Н. І.

з участю:

представника позивача: адвоката Вальчук М.М.

представника відповідача: Міська І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борщеві в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Вальчук ОСОБА_2 , до Борщівської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Вальчук М.М., звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 23 вересня 2016 року відповідно до розпорядження міського голови від 21 вересня 2016 року №199, його було звільнено з роботи згідно п.2 ст.36 КЗпП України. На час звільнення відповідач не нарахував та не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, що було встановлено проведеним Управлінням Держпраці у Тернопільській області інспекційним відвідуванням Борщівської міської ради у 2018 році. Після проведення перевірки, розпорядженням міського голови від 16.07.2018 року за №145 йому було нараховано грошову компенсацію за невикористані 12 календарних днів відпустки в сумі до виплати 1163, 80 грн., які були виплачені 25.07.2018 року.

Поряд з тим зазначив, що своїм листом від 25.07.2018 року, Управління Держпраці Тернопільської області повідомило йому, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого органу належних звільненому працівникові сум в день звільнення, при відсутності спору про їх розмір, виплачується середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку та з приводу невиплати вказаних коштів, рекомендовано звернутися до Борщівської міської ради.

З приводу виплати таких коштів, він 09.11.2018 року звернувся до Борщівського міського голови з проханням провести розрахунок і здійснити виплату середнього заробітку за весь час затримки, а саме з дня звільнення 23.09.2016 року по дату виплати грошової компенсації за невикористані 12 днів відпустки - 25.07.2018 року. Однак у цьому, йому було відмовлено листом від 23.11.2018 року з посиланням на те, що у міському бюджеті та кошторисі установи на 2018 рік не передбачено коштів на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні працівників у попередні бюджетні періоди; можливості міського бюджету на 2018 рік є обмеженими у зв`язку із недостатністю коштів на фінансування підвищеної заробітної плати працівникам освіти, пільгового проїзду окремих категорій громадян та інших першочергових видатків.

За таких обставин, вважає, що саме 23 листопада 2018 року він фактично дізнався про порушення свого права.

А тому, просив стягнути з Борщівської міської ради на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, що, за його розрахунками, складає 66325 грн.

Ухвалою Борщівського районного суду Тернопільської області провадження у справі було відкрито 17 квітня 2019 року та постановлено розгляд справи провести у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін із наданням відповідачу строку для подання відзиву на позов.

02 травня 2019 року відповідачем надано суду відзив на позов, згідно якого просив позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду, застосувати до позовних вимог ОСОБА_1 позовну давність та відмовити у позові, посилаючись на те, що звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Тому твердження позивача про те, що він дізнався про своє право на виплату йому середньомісячного заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку при звільненні по день фактичного розрахунку після отримання листа Борщівської міської ради від 23.11.2018 № Г02-16/1059/553 про відмову у здійсненні виплати вказаного середньомісячного заробітку у зв`язку із відсутністю коштів у місцевому бюджеті, не відповідає дійсності, оскільки Управління Держпраці у Тернопільській області ще 26.07.2018 у листі за № 1508/01-05-4.3/18 повідомило ОСОБА_1 про наявність у нього вищевказаного права.

Також, твердження позивача щодо визначення ним 23 листопада 2018 р. днем, з якого розпочався перебіг 3 - місячного строку для звернення до суду, є некоректним та нікчемним, оскільки, таким є день, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

При цьому, згідно платіжного доручення № 334 від 23 липня 2018 року Борщівською міською радою на рахунок ОСОБА_1 перераховано кошти в сумі 1163, 82 грн. у вигляді компенсації за невикористану відпустку. Вказаний платіж було проведено Управлінням Державної казначейської служби у Борщівському районі 24 липня 2018 року, про що свідчить відмітка на платіжному дорученні № 334 від 23.07.2018. З дня отримання цих коштів, 25.07.2018, ОСОБА_1 стало відомо про те, що власник або уповноважений ним орган (Борщівська міська рада), з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Про що і він сам також зазначає в абзаці третьому своєї позовної заяви до суду та в заяві на ім`я Борщівського міського голови від 09.11.2018, що додається до неї.

Виходячи із цього тримісячний строк, протягом якого ОСОБА_1 міг звернутися до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні закінчився 25 жовтня 2018 року.

Крім того вказав, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року № 910/4518/16 про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", позивач при поданні позовної заяви повинен був сплатити судовий збір та подати до суду підтверджуючий цей факт документ, що ним не зроблено.

Також з позовної заяви ОСОБА_1 та додатків до неї неможливо встановити яким чином визначено розмір ціни позову, оскільки відсутній обґрунтований розрахунок суми, що стягується, зокрема, із зазначенням розміру середньоденного заробітку, кількості днів, які враховано при визначенні суми боргу. Через відсутність детального розрахунку не зрозуміло які саме дні (робочі чи календарні) взято до розрахунку.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Вальчук М.М. позов підтримала, просила його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача Міська І. ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, просив в задоволенні такого відмовити з підстав, аналогічним наведеним у відзиві на позовну заяву.Крім того, зазначив, що вперше позивач звернувся за захистом свого порушеного права до Тернопільського окружного суду 14 лютого 2019 року, вважаючи днем коли дізнався про своє порушене право отримання 23.11.2018р. відповіді відповідача про безпідставність його вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Проте, така відповідь була надана відповідачу на його звернення від 09.11.2018 р., в якому він вкотре зазначає, що виплата компенсації за невикористану відпустку була проведена з ним у липні 2018 року, що в свою чергу вказує на те, що і станом на 09.11.2018р. позивач вже знав про своє порушене право, а тому мав би звернутися до суду за захистом свого права до 09.02.2019р.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, надані сторонами, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно розпорядження міського голови Борщівської міської ради №108 від 22 червня 2016 року, укладено з фізичною особою, а в даному випадку позивачем по справі, ОСОБА_1 строковий трудовий договір на виконання переліку робіт по функціональним обов`язкам з 22 червня 2016 року по 22 липня 2016 року, а відповідно до розпорядження міського голови Борщівської міської ради №199 від 21 вересня 2016 року, з ним припинено строковий трудовий договір укладений на виконання переліку робіт по функціональним обов`язкам у зв`язку із закінченням строку 23 вересня 2016 року, п.2 ст.36 КЗпП України. При цьому, в такому є вказівка - бухгалтерії міської ради провести повну виплату всіх сум, що належать працівникові.

Проте, як встановлено судом, на момент звільнення ОСОБА_1 не було проведено нарахування та в подальшому не було виплачено грошової компенсації за невикористані дні відпустки, що в ході судового розгляду сторонами не оспорювалось, крім того, стверджено листом Управління Держпраці у Тернопільській області №25.08.01-05-4.3/18 від 26.07.2018 року адресованого позивачу.

Із вказано листа також вбачається, що за заявою позивача, проведено інспекційне відвідування в Борщівській міській раді, де перевіркою наданих документів виявлено, що на день звільнення позивача, йому до виплати належала заробітна плата за робочі дні вересня 2016 року в сумі 490, 55 грн., яка була перерахована на його особовий картковий рахунок в установі банку згідно платіжного доручення від 27.09.2016 року №931, чим порушено ст.116 КЗпП України, та не була нарахована на дату звільнення та відповідно невиплачена позивачу грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки. На виконання розпорядження міського голови від 16.07.2018 року № 415, позивачу у липні 2018 року було нараховано грошову компенсацію за невикористані 12 календарних днів відпустки в сумі до виплати 1163, 80 грн., які на дату інспекційного відвідування не були виплачені.

Окрім того, даним листом було роз`яснено, що ч.1 ст.117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум в день звільнення, при відсутності спору про їх розмір, виплачується середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З приводу невиплати вказаних коштів, йому було рекомендовано звернутися до Борщівської міської ради, а у разі невиплати, до суду з позовом про стягнення належних йому сум.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Ст.117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України визначено, що працівникможе звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки .

Як встановлено судом відповідач відповідно до платіжного доручення №334 від 23.07.2018 року перерахував на рахунок позивача 1163 грн. 80 коп. компенсації за невикористану відпустку.

Поряд з тим, факт отримання ОСОБА_1 саме в липні 2018 року компенсації підтверджується і заявою позивача від 09 листопада 2018 року, у якій він звертається до Борщівської міської ради з приводу проведення розрахунку та виплати йому середнього заробітку за весь час затримки, у якій він вказує, що грошова компенсація виплачена йому саме 25.07.2018 року. Такі обставини також викладені ним у позовній заяві, адресованій 14 лютого 2019 року Тернопільському окружному суду, та позовній заяві поданій до Борщівського районного суду Тернопільської області.

Доказів, які б спростовували дані обставини позивачем суду надано не було, не здобуто таких і в ході судового розгляду.

З огляду на що, суд відхиляє та не приймає твердження сторони позивача про те, що про порушення свого права він довідався виключно 23 листопада 2018 року, коли отримав від відповідача відповідь на своє звернення від 09.11.2018р.

А тому, суд приходить до висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду, визначений ст.233 КЗпП України, а тому його вимоги до задоволення не підлягають.

Так, про порушення своїх прав позивач дізнався 25.07.2018 року ( що ним не спростовано, неодноразово наголошено у викладі своїх вимог), в день коли він отримав грошову компенсацію. Саме цього дня йому стало відомо, що Борщівською міська рада, з вини якої сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувалася. Тому позивач повинен був звернутися до суду за захистом своїх прав, а в даному випадку з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, у строк до 25 жовтня 2018 року включно.

За наведених обставин, у задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити.

Крім того, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача і судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 768 грн. 40 коп., оскільки, відповідно до постанови Великої Палати Верховного суду від 30.01.2019 року, №910/4518/16, визначено, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України Про оплату праці , тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а тому пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір , згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

На підставі наведеного, ст.ст.116, 117, 233 КЗпП України, та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 200, 263, 265 ЦПК України, ст. 5 Закону України Про судовий збір , суд -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Вальчук ОСОБА_2 , до Борщівської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь дрежави судові витрати по справі у виді судового збору в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі такої скарги до Тернопільського апеляційного суду через Борщівський районний суд Тернопільської області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Головуюча: