Рішення

від 17.05.2019 по справі 415/2738/19

ЛИСИЧАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

у.н. 415/2738/19

н.п. 2/415/1175/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2019 року

Лисичанський міський суд в особі головуючого судді Фастовця В.М., розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства Сєвєродонецьке тролейбусне управління про скасування наказу, нарахування та виплату середньомісячної заробітної плати , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати наказ КП Сєвєродонецьке тролейбусне управління № 02-вк від 03.01.2019, нараховувати та виплачувати йому КП Сєвєродонецьке тролейбусне управління середній заробіток, починаючи з 03.01.2019 по день закінчення контракту із розрахунку, що середньоденний заробіток складає 261,44 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач наказом № 30 від 17.02.2016 був прийнятий на посаду електромонтера контактної мережі служби енергогосподарства. 26.12.2018 позивачем підписано контракт на проходження військової служби за контрактом, згідно з витягом з наказу № 241-ОС від 26.12.2018 12 прикордонного загону Донецько - Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України. 03.01.2019 позивач звернувся до відповідача з заявою про звільнення з займаної посади з 03.01.2017 у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом, із збереженням робочого місця та середнього заробітку. Відповідно до наказу № 02-вк від 03.01.2019 позивача звільнено з займаної посади у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом із збереженням робочого місця, без виплати середньої заробітної плати з 3 січня 2019 року по 25 грудня 2021 року. Вважає такі дії відповідача незаконними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства України.

Відповідачем на позовну заяву надано відзив, в якому зазначено, що посилання позивача на призов його на військову службу під час дії мобілізації та особливого періоду, а також наявність у нього гарантій, передбачених статтею 39 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу та статтею 119 КЗпП України є необґрунтованими, оскільки на момент укладення позивачем контракту про проходження військової служби від 26 грудня 2018 року, особливий період у зв`язку з військовою мобілізацією не діяв, як і не оголошувалося введення воєнного стану в державі. Вважає необґрунтованими та безпідставними посилання позивача на Указ Президента України від 14.01.2015 Про часткову мобілізацію , оскільки на момент укладення позивачем контракту про проходження військової служби від 26.12.2018, особливий період у зв`язку з військовою мобілізацією не діяв. Крім того, на момент вступу позивача на військову службу за контрактом закінчився воєнний стан, введений Указом Президента України № 393/2018 від 26.11.2018 Про введення воєнного стану в Україні , який затверджено Законом України №2630-УІІІ від 26.11.2018 Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні . Оскільки контракт було укладено позивачем відповідно до статей 19 і 20 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу , тому норми ст. 39 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу не застосовуються до спірних правовідносин. Враховуючи те, що на момент вступу позивача на військову службу за контрактом, особливий стан запроваджений не був, оскільки мобілізація, оголошена Указом Президента України від 14 січня 2015 року, закінчилася, воєнний стан, введений Указом Президента України від 26.11.2018 закінчився, тому вступ позивача на військову службу за контрактом не пов`язано із виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошенням рішення про проведення мобілізації або введенням воєнного стану.З огляду на зазначене, гарантії, передбачені ч. З ст. 119 КЗпІІ України, щодо збереження за працівниками місця роботи, посади і середнього заробітку, на позивача не поширюються. Наказом № 02-вк від 03.01.2019 позивача не було звільнено з роботи, а лише звільнено з займаної посади, запис про звільнення з роботи в трудову книжку позивача не вносився, місце роботи і посада збережені за позивачем, трудова книжка знаходиться на підприємстві, тому відсутні підстави для звернення позивачем до суду за захистом прав, свобод та інтересів, які до теперішнього часу не були порушені відповідачем. Отже необґрунтованими є доводи позивача про порушення відповідачем вимог трудового законодавства, а наказ № 02-вк від 03.01.2019 є законним і таким, що не порушує прав позивача. Позивач особисто звернувся до відповідача із заявою від 03.01.2019, в якій просив звільнити його з займаної посади з 03.01.2019 у зв`язку із призовом на військову службу за контрактом, із збереженням робочого місця, займаної посади та середньої заробітної плати. Отже в даному випадку мало місце вільне волевиявлення працівника на розірвання трудового договору з його власної ініціативи (ст. 38 КЗпП), однак місце роботи і посада збережені за позивачем, трудова книжка знаходиться на підприємстві, тому відсутні підстави для скасування наказу № 02-вк від 03.01.2019. Вимоги позивача до КП СТРУ нараховувати та виплачувати йому середній заробіток починаючи з 03.01.2019 по день закінчення контракту є передчасними, право на виплату середнього заробітку в майбутньому, ще не виникало у позивача, тому такі вимоги не можуть бути задоволені, оскільки відповідне право позивача не було порушене на момент звернення з позовом до суду.Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Вимоги позивача стосуються оскарження наказу про звільнення, при цьому з оскаржуваним наказом №02-вк від 03.01.2019 про звільнення, позивач був ознайомлений 29.01.2019, а з позовною заявою звернувся до суду 29.03.2019, тобто з пропущенням місячного строку звернення до суду. На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Судом встановлено, що наказом КП Сєвєродонецьке тролейбусне управління № 30 від 17.02.2016 ОСОБА_1 був прийнятий на посаду електромонтера контактної мережі служби енергогосподарства /а.с.8-9/.

26.12.2018 між начальником Лисичанського прикордонного загону Державної прикордонної служби України полковником ОСОБА_2 , який діє відповідно до п. 29 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, та громадянами України ОСОБА_1 , молодшим сержантом, старшим техніком тилового забезпечення 12 прикордонного загону Донецько - Луганського регіонального управління, на підставі статей 19 і 20 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського складу. Контракт є строковим та укладеним відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 3 роки з 26 грудня 2018 року по 25 грудня 2021 року /а.с.13/.

03.01.2019 позивач звернувся до відповідача з заявою про звільнення з займаної посади з 03.01.2019 у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом, із збереженням робочого місця та середнього заробітку /а.с.10/.

Наказом КП Сєвєродонецьке тролейбусне управління № 02-вк від 03.01.2019 позивача звільнено з займаної посади у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом із збереженням робочого місця, без виплати середньої заробітної плати з 3 січня 2019 року по 25 грудня 2021 року /а.с.11/.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 65 Конституції України , захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до положень статті 17 Конституції України - оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 1 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Таким чином, з 14 квітня 2014 року розпочата антитерористична операція на території України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку для подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України, яка на теперішній час не завершена.

В постанові № 431/4935/16-ц від 28 листопада 2018 року колегія суддів Верховного Суду, визначаючи правовий статус особливого періоду, звернула увагу і на висновки, що були складені на проект Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби головним науково-експертним управлінням Апарату Верховної Ради України та у яких констатується продовження дії на цей час особливого періоду та здійснено висновки про фактичне збереження за працівниками, у разі укладання ними контракту на проходження військової служби, попереднього місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації - зазначений законопроект був прийнятий Верховною Радою та підписаний Президентом України (№ 1769-VIII), метою якого є надання можливості військовослужбовцям, які проходять військову службу за різними видами контрактів в особливий період, за бажанням продовжити військову службу за новим контрактом або звільнитися з військової служби, збереження за ними соціальних гарантій, посади і середнього заробітку на підприємстві.

Крім того, як зазначено в листі Міністерства оборони України від 18 жовтня 2016 року № 322/2/6917 Щодо наявності в Україні кризової ситуації , відповідно до статті 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової). Відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 Про часткову мобілізацію (Указ № 303/2014), затвердженого встановленим порядком, оголошено часткову мобілізацію, у зв`язку з чим в Україні настав особливий період.

Таким чином, особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, відповідне рішення уповноважена особа держави про його скасування, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймала.

Відповідно до ст. 14 Закону України Про державну прикордонну службу України до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України. Комплектування Державної прикордонної служби України військовослужбовцями і проходження ними військової служби здійснюються на підставі Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"

Відповідно до ст. 25 Закону України Про державну прикордонну службу України , держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ), цього Закону та інших актів законодавства.

Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

П. 14 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 передбачено, що на військову службу за контрактом приймаються громадяни відповідно до статей 19 і 20 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", в тому числі військовослужбовці інших військових формувань із зарахуванням їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби.

П. 17 вищевказаного положення передбачено, що з громадянином, який вступає на військову службу, укладається контракт - письмова угода, укладена відповідно до вимог, визначених цим Положенням, між громадянином і державою, від імені якої виступає уповноважений орган Держприкордонслужби, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України Про військовий обов`язок і військову службу .

Частиною першою статті 1 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу військовий обов`язок включає, серед іншого, проходження військової служби.

Згідно зі частиною другою статті 39 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України , а також частиною першою статті 51 , частиною п`ятою статті 53 , частиною третьою статті 57 , частиною п`ятою статті 61 Закону України Про освіту .

Пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України встановлено, що підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу .

Згідно ст. 119 КЗпП України, працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Судом встановлено, що відповідачем не дотримано право позивача на забезпечення можливості реалізації встановлених законом гарантій трудових прав, а саме - не встановлено виплату позивачу середньої заробітної плати з 3 січня 2019 р. по 25 грудня 2021 р.

За таких обставин, є протиправним та підлягає скасуванню наказ № 02-вк від 03 січня 2019 року, в частині формулювання .. без виплати середньої заробітної плати з 03 січня 2019 року по 25 грудня 2021 року , в іншій частині наказ необхідно залишити без змін, оскільки відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства забезпечено право на збереження робочого місця, і наказ позивачем в цій частині не оскаржується.

Також, позивачем суду не надані докази розміру його середнього заробітку, тому суд задовольняє позов в цій частині без зазначення такого розміру.

А тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Що стосується доводів представника відповідача щодо пропуску строку звернення позивачем з позовом, то суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Оскільки предметом спору у даній справі є нарахування середнього заробітку, позивач звернувся до суду 29 березня 2019 року, а дізнався про порушення свого права 29 січня 2019 року, позивачем не порушено тримісячний строк звернення до суду з позовом.

Судовий збір в розмірі 768,4 грн., сплачений позивачем при поданні позовної заяви, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 10, 12, 263-265 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 до комунального підприємства Сєвєродонецьке тролейбусне управління , код ЄДРПОУ 05457253, яке розташоване за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, шосе Будівельників, буд. 27 про скасування наказу, нарахування та виплату середньомісячної заробітної плати - задовольнити частково.

Скасувати наказ комунального підприємства Сєвєродонецьке тролейбусне управління № 02-вк від 03 січня 2019 року Про звільнення з займаної посади у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом , в частині: .. без виплати середньої заробітної плати з 3 січня 2019 року по 25 грудня 2021 року .

Зобов`язати комунальне підприємство Сєвєродонецьке тролейбусне управління нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 середню заробітну плату з 03 січня 2019 року по день закінчення контракту.

Стягнути з комунального підприємства Сєвєродонецьке тролейбусне управління на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржене до Луганського апеляційного суду через Лисичанський міський суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя: