Постанова

від 23.07.2019 по справі 415/2738/19

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючийсуду 1інстанції - Фастовець В.М.

Доповідач -Карташов О.Ю.

Справа № 415/2738/19

Провадження № 22-ц/810/489/19

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2019 року місто Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя Карташов О.Ю.

судді Дронська І.О., Луганська В.М.

за участю секретарясудового засідання Вовчанської С.В.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Комунальне підприємство «Сєвєродонецьке тролейбусне управління»

представник відповідача Волков Микола Миколайович

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного судув м. Сєвєродонецьку

апеляційну скаргу

Комунального підприємства «Сєвєродонецьке тролейбусне управління» від імені якого діє адвокат Волков Микола Миколайович

нарішення

Лисичанського міського суду Луганської області від 17 травня 2019 року, ухваленого у складі судді Фастовця В.М.,в залі судових засідань Лисичанського міського суду Луганської області в м. Лисичанську

у справі за позовом

ОСОБА_1 до комунального підприємства «Сєвєродонецьке тролейбусне управління» про скасування наказу, нарахування та виплату середньомісячної заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства «Сєвєродонецьке тролейбусне управління`про скасування наказу, нарахування та виплату середньомісячної заробітної плати.

Зазначав, щонаказом № 30 від 17.02.2016 року він був прийнятий на посаду електромонтера контактної мережі служби енергогосподарства.

26.12.2018 року позивачем підписано контракт на проходження військової служби за контрактом, згідно з витягом з наказу № 241-ОС від 26.12.2018 року 12 прикордонного загону Донецько Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України.

03.01.2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою про звільнення з займаної посади з 03.01.2017 року у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом, із збереженням робочого місця та середнього заробітку.

Відповідно до наказу № 02-вк від 03.01.2019 року позивача звільнено з займаної посади у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом із збереженням робочого місця, без виплати середньої заробітної плати з 3 січня 2019 року по 25 грудня 2021 року.

Вважаючинаказ в частині не задоволення його вимог щодо збереження виплати середньої заробітної плати незаконним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України, позивач просив суд скасувати наказ КП «Сєвєродонецьке тролейбусне управління» № 02-вк від 03.01.2019 року, зобов`язати відповідача нараховувати та виплачувати йому середній заробіток, починаючи з 03.01.2019 по день закінчення контракту із розрахунку, що середньоденний заробіток складає 261,44 грн.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 17 травня 2019 року позов ОСОБА_1 до комунальногопідприємства «Сєвєродонецькетролейбусне управління»про скасуваннянаказу,нарахування тавиплату середньомісячноїзаробітної плати задоволено частково.

Скасовано наказ комунального підприємства «Сєвєродонецьке тролейбусне управління» № 02-вк від 03 січня 2019 року «Про звільнення з займаної посади у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом», в частині: «.. без виплати середньої заробітної плати з 3 січня 2019 року по 25 грудня 2021 року».

Зобов`язано комунальне підприємство «Сєвєродонецьке тролейбусне управління» нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 середню заробітну плату з 03 січня 2019 року по день закінчення контракту.

Стягнуто з комунального підприємства «Сєвєродонецьке тролейбусне управління» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, виходив із того, що позивач уклав контракт під час дії кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, а особливий період в Україні не скасовано. На час дії контракту, як військовослужбовець, позивач користується пільгами, передбаченими ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та ч. ч. 3, 4 ст. 119 КЗпП України. За таких обставин суд дійшов висновку, що є протиправним та підлягає скасуванню наказ № 02-вк від 03 січня 2019 року, в частині формулювання «.. без виплати середньої заробітної плати з 03 січня 2019 року по 25 грудня 2021 року», в іншій частині наказ необхідно залишити без змін, оскільки відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства забезпечено право на збереження робочого місця, і наказ позивачем в цій частині не оскаржується.

В апеляційній скарзі КП «Сєвєродонецьке тролейбусне управління», ставиться питання про скасування рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 17 травня 2019 року з підстав неправильного застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалення нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги та не надав належної оцінки факту, що військова служба за контрактом осіб сержантського складу, на яку добровільно погодився позивач по справі, не є тим видом служби на яку розповсюджується особливий період, що на час укладання зазначеного Контракту особливого періоду не існує. Особливий період пов`язується із проведенням мобілізації чи введенням воєнного стану.

Особливий період в Україні діяв з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року; з 7 травня 2014 року по 21 червня 2014 року; з 24 липня 2014 року по 7 вересня 2014 року; з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року, станом на момент укладення Контракту, а саме 15 липня 2016 року особливий період не діяв.

Крім того, скаржник посилається на порушення позивачем строку звернення до суду з позовом та порушення судом принципу диспозитивності.

У судовому засіданні, адвокат Волков М.М. представник КП «Сєвєродонецьке тролейбусне управління», підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив скаргу задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 не з`явився про місце та час судового засідання повідомлені належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Заслухавши суддю - доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України, - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно дост.81ЦПК України,-кожна сторонаповинна довеститі обставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом.Докази подаютьсясторонами таіншими учасникамисправи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що наказом КП «Сєвєродонецьке тролейбусне управління» № 30 від 17.02.2016 ОСОБА_1 був прийнятий на посаду електромонтера контактної мережі служби енергогосподарства.

26.12.2018 між начальником Лисичанського прикордонного загону Державної прикордонної служби України полковником ОСОБА_2 , який діє відповідно до п. 29 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, та громадянами України ОСОБА_1 , молодшим сержантом, старшим техніком тилового забезпечення НОМЕР_1 прикордонного загону Донецько Луганського регіонального управління, на підставі статей 19 і 20 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського складу. Контракт є строковим та укладеним відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 3 роки з 26 грудня 2018 року по 25 грудня 2021 року.

03.01.2019 позивач звернувся до відповідача з заявою про звільнення з займаної посади з 03.01.2019 у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом, із збереженням робочого місця та середнього заробітку.

Наказом КП «Сєвєродонецьке тролейбусне управління» № 02-вк від 03.01.2019 позивача звільнено з займаної посади у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом із збереженням робочого місця, без виплати середньої заробітної плати з 3 січня 2019 року по 25 грудня 2021 року.

Оцінюючи аргументи учасників справи та висновки суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України», підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України», - особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Рада національної безпеки, згідно зі ст. 3 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України», вносить пропозиції Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; виконує функції координації та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України, а також, у відповідності дост. 4 цього Законуприймає рішення щодо невідкладних заходів із розв`язання кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Зазначені рішення згідно зі ст. 10 Закону, вводяться в дію Указами Президента України та є обов`язковими до виконання.

Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

Згідно рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до положень чинного законодавства рішення про мобілізації приймаються Президентом України.

Указами Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014, затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII, 6 травня 2014 року №454/2014, затвердженого Законом № 1595-VII від 22 липня 2014 року, 21 липня 2014 року № 607/2014, 14 січня 2015 року № 15/2015,затвердженого Законом України № 113-VIII від 15 січня 2015 року оголошено часткову мобілізацію та до цього часу відповідного рішення про демобілізацію не приймалось.

У постановах Верховного суду від 14 лютого 2018 року у справі №131/1449/16-ц (провадження №61-4157св18), від 14 лютого 2018 року у справі №727/2187/16-ц (провадження №61-3951св18), від 20 лютого 2018 року у справі №640/4439/16-ц (провадження №61-4304св18), від 21 лютого 2018 року у справі №211/1546/16-ц (провадження №61-4255св18), від 25 квітня 2018 року у справі №205/1993/17-ц (провадження №61-1664св17) зроблено висновки, що особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про скасування особливого періоду, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймав.

Крім того, у листі Міноборони від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 «Щодо дії особливого періоду», та у постанові Вищого адміністративного суду України у від 16 лютого 2015 року (справа № 800/582/14), виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Статтею 119 КЗпП Українина час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися уробочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) ісереднього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбаченихзаконами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, в частині збереження місця роботи, посади не поширюються на осіб, які займали виборні посади ворганах місцевого самоврядуваннята строк повноважень яких закінчився.

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертоюстатті 119 Кодексу законів про працю України, а такожчастиною першою статті 51,частиною п`ятою статті 53,частиною третьою статті 57,частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про державну прикордонну службу України» до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України. Комплектування Державної прикордонної служби України військовослужбовцями і проходження ними військової служби здійснюються на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про державну прикордонну службу України», держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.

Таким чином, з положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами 3, 4 статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_1 , відповідні їм правовідносини, позиціям сторін та наданим доказам дав належну оцінку.

Суд правильно застосував матеріальний закон, дійшов обґрунтованого висновку про незаконність наказу № 02-вк від 03 січня 2019 року «Про звільнення з займаної посади у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом», в частині: «... без виплати середньої заробітної плати з 3 січня 2019 року по 25 грудня 2021 року» та зобов`язав комунальне підприємство «Сєвєродонецьке тролейбусне управління» нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 середню заробітну плату з 03 січня 2019 року по день закінчення контракту.

Апеляційний суд відхиляє аргументи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, щодо розгляду справи міським судом не в межах позовних вимог, та необґрунтованого незастосування судом строку позовної давності для вирішення трудового спору.

Так, відповідно до положень ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Позивач звернувся до суду за захистом своїх трудових прав, суд відповідно до викладеної в позові вимоги, щодо збереження середнього заробітку, визначив у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Колегія суддів зазначає, що спірний наказ виданий 03.01.2019 року, позивач ознайомлений з наказом 29.01.2019 року, до суду з позовом звернувся 29.03.2019 року, перебуваючи у складі Збройних Сил України, що зупиняє перебіг строку позовної давності.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375,381, 382, 384, 390 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Сєвєродонецьке тролейбусне управління» залишити без задоволення.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 17 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 26 липня 2019 року.

Головуючий

Судді: