Постанова

від 22.05.2019 по справі 905/95/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2019 р. Справа № 905/95/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І. , суддя Склярук О.І.

при секретарі Пархоменко О.В.

за участю представників сторін:

позивача - адвокат Єфременко О.О., довіреність №14-81 від 14.03.2019 року, свідоцтво КС №6637710 від 23.03.2018 року;

відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , м. Київ (вх. №1273 Д /1-18)

на рішення господарського суду Донецької області від 21.03.2019 року у справі №905/95/19, ухвалене в приміщенні господарського суду Донецької області (суддя Паляниця Ю.О.), повний текст якого складено 26.03.2019 року

за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , м. Київ

до Приватного підприємства ТС-Сервис , м. Донецьк

про стягнення 22 992,11 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Донецької області від 21.03.2019 року у справі №905/95/19 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Приватного підприємства ТС-Сервис на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України основний борг 11040,29 грн, пеню 2906,77 грн, 3% річних 897,44 грн, інфляційні втрати 7964,92 грн, а також судовий збір в сумі 1748 грн.; в іншій частині позову відмовлено.

Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 21.03.2019 року у справі №905/95/19 скасувати в частині відмови у стягненні пені 161,05 грн., 3% річних 17,68 грн. та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнити, а саме: стягнути з Приватного підприємства ТС-Сервис на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України пеню в сумі 165,01 грн., 3% річних в сумі 17,68 грн.; відшкодувати за рахунок відповідача судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та позовної заяви.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про наступне.

Позивачем у спірних правовідносинах є Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , який є постачальником природного газу у розумінні положень Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії від 03.11.2016 року №1730-VIII (далі - Закон №1730-VIII).

Відповідач ПП ТС-Сервис не є суб`єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії, а тому дія Закону №1730-VIII не поширюється на спірні правовідносини.

Доказів отримання відповідачем відповідної ліцензії на здійснення теплопостачання та включення його до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості матеріали справи не містять, а відтак застосування ч.3 ст.7 Закону №1730-VIII є неправомірним.

На момент прийняття оскаржуваного рішення відповідач не включений до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а тому не може бути учасником процедур, які визначені Законом №1730-VIII.

Посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у справі № 908/3211/16.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2019 року, суддею - доповідачем у даній справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Склярук О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на рішення господарського суду Донецької області від 21.03.2019 року у даній справі; відповідачу встановлено строк до 15.05.2019 року на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на 22.05.2019 року.

У судовому засіданні 22.05.2019 року представник позивача просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Донецької області від 21.03.2019 року у даній справі скасувати в частині відмови у стягненні пені 161,05 грн., 3% річних 17,68 грн. та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнити.

У судове засідання 22.05.2019 року представник відповідача не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотньому боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України.

Крім того, вказану ухвалу суду від 19.04.2019 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

27.12.2013 року між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (продавець) та Приватним підприємством ТС-Сервис (покупець) був підписаний договір №891/14-БО-7 купівлі-продажу природного газу, за змістом п.1.1 якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити природний газ на умовах договору.

Відповідно до п.1.2 договору №891/14-БО-7 від 27.12.2013 року (в редакції додаткової угоди №1 від 28.02.2014 року) газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).

За умовами п.2.1 договору №891/14-БО-7 від 27.12.2013 року продавець передає покупцеві з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року газ обсягом до 29 тис. куб. м., у тому числі: у січні - 5 тис. куб. м., лютому - 4 тис. куб. м., березні - 3,5 тис. куб. м., квітні - 2,5 тис. куб. м., травні - 0,5 тис. куб. м., червні - 0,5 тис. куб. м., липні - 0,5 тис. куб. м., серпні - 0,5 тис. куб. м., вересні - 0,5 тис. куб. м., жовтні - 2,5 тис. куб. м., листопаді - 4 тис. куб. м., грудні - 5 тис. куб. м..

Згідно з п.3.3 договору №891/14-БО-7 від 27.12.2013 року приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

За змістом п.5.2 вказаного договору до сплати за 1000 куб. м. газу належить 3823,78 грн., крім того: ПДВ - 17% - 650,04 грн., всього з ПДВ - 4473,82 грн.

Сторонами неодноразово вносились зміни до зазначеного вище пункту договору, внаслідок чого ціна за 1000 куб. м. природного газу становила: з 01.01.2014 року - 3462,26 грн., крім того ПДВ - 20% - 692,45 грн., всього з ПДВ - 4154,71 грн. (додаткова угода №1 від 28.02.2014 року); з 01.04.2014 року - 4387,40 грн., крім того ПДВ - 20% - 877,48 грн., всього з ПДВ - 5264,88 грн. (додаткова угода №2 від 30.04.2014 року); з 01.05.2014 року - 5173,48 грн., крім того ПДВ - 20% - 1034,70 грн., всього з ПДВ - 6208,18 грн. (додаткова угода №3 від 23.05.2014 року);з 01.06.2014 року - 5185,18 грн., крім того ПДВ - 20% - 1037,04 грн., всього з ПДВ - 6222,22 грн. (додаткова угода №4 від 13.06.2014 року); з 01.09.2014 року - 5338,18 грн., крім того ПДВ - 20% - 1067,64 грн., всього з ПДВ - 6405,82 грн. (додаткова угода №5 від 30.09.2014року); з 01.11.2014 року - 5568,70 грн., крім того ПДВ - 20% - 1113,74 грн., всього з ПДВ - 6682,44 грн. (додаткова угода №6 від 12.11.2014 року).

Відповідно до розділу 11 договору №891/14-БО-7 від 27.12.2013 року договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На підставі договору №891/14-БО-7 від 27.12.2013 року позивачем та відповідачем було підписано, зокрема, наступні акти приймання-передачі природного газу: б/н від 30.11.2014 року у листопаді 2014 року на суму 12723,37 грн.; б/н від 31.12.2014 року у грудні 2014 року на суму 11040,42 грн..

Позивач посилається на те, що відповідач визначений договором обов`язок по оплаті отриманого товару у повному обсязі та у передбачений договором строк не виконав, внаслідок чого Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України заявлено вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 11040,29 грн..

Вказане вище стало підставою для звернення Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України з відповідним позовом до господарського суду Донецької області.

21.03.2019 року господарським судом Донецької області прийнято оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Згідно ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 11, 509 ЦК України, ст.174 ГК України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.ст.525, 615 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п.6.1 договору №891/14-БО-7 від 27.12.2013 року остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Отже, зобов`язання з оплати газу, мали бути виконані наступним чином:за поставкою листопада 2014 року на суму 12723,37 грн. - 15.12.2014 року включно, з урахуванням того, що останній день строку (14.12.2014 року) припадав на вихідний день (ч.5 ст.254 ЦК України); за поставкою грудня 2014 року на суму 11040,42 грн. - 14.01.2015 року включно.

За матеріалами справи Приватне підприємство ТС-Сервис перерахувало на користь позивача грошові кошти в рахунок погашення заборгованості за поставкою листопада 2014 року за договором №891/14-БО-7 від 27.12.2013 року (відомості, які містяться у довідці Операції з 01.01.2014 року по 31.10.2017 року позивача) з порушенням строків, встановлених розділом 6 Порядок та умови проведення розрахунків укладеного сторонами правочину (зі змінами та доповненнями), а саме: 22.12.2014 року - 4623,50 грн.; 29.12.2014 року - 2000 грн.;

16.01.2015 року - 6099,87 грн..

За зобов`язаннями грудня 2014 року відповідач розрахувався частково (16.01.2015 року - 0,13 грн), що стверджує факт наявності у Приватного підприємства ТС-Сервис заборгованості в сумі 11040,29 грн..

Господарський суд першої інстанції приймаючи до уваги, що позивач зобов`язання за договором №891/14-БО-7 від 27.12.2013 рооку виконав належним чином та врахувавши, що відповідачем порушені взяті на себе за договором обов`язки в частині строку їх виконання та у повному обсязі, дійшов вірного висновку про те, що вимоги Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до Приватного підприємства ТС-Сервис про стягнення 11040,29 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 ст.549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).

Так, відповідно до п.7.2 договору №891/14-БО-7 від 27.12.2013р., у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Позивачем заявлено до стягнення пеню за період з 16.12.2014р. по 14.07.2015р. у розмірі 3071,78 грн., відносно поставок листопада та грудня 2014 року.

Перевіривши за допомогою калькулятору ЛІГА. ЗАКОН здійснений позивачем самостійний розрахунок пені, колегія суддів зазначає, що розрахунок є арифметично вірним, а тому місцевий господарський суд вірно вказав на те, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, як правомірні та обґрунтовані.

Разом з тим, за приписами ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних за період з 16.12.2014 року по 30.09.2017 року в розмірі 915,12 грн., відносно поставок листопада та грудня 2014 року.

Перевіривши за допомогою калькулятору ЛІГА. ЗАКОН здійснений позивачем самостійний розрахунок 3% річних, колегія суддів зазначає, що розрахунок є арифметично вірним, а тому місцевий господарський суд вірно вказав на те, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, як правомірні та обґрунтовані.

Крім того, Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України просить стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у розмірі 7964,92 грн. за період з лютого 2015 року по вересень 2017 року, поставка грудня 2014 року на суму 11040,42 грн. в частині неоплаченої суми - 11040,29 грн..

Перевіривши за допомогою калькулятору ЛІГА. ЗАКОН здійснений позивачем самостійний розрахунок інфляційних, колегія суддів зазначає, що розрахунок є арифметично вірним, а тому місцевий господарський суд вірно вказав на те, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, як правомірні та обґрунтовані.

30.11.2016 року набрав чинності Закон №1730-VIII, яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів ст.1 Закону №1730-VIII заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі ст.2 Закону №1730-VIII дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

За змістом ч.1 ст.3 Закону №1730-VIII для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства .

Відповідно до ч.3 ст.7 Закону №1730-VIII, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, (тобто до 30.11.2016р.), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Частина 3 ст.7 вказаного вище Закону №1730-VIII є нормою прямої дії, а тому виконання цієї норми закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом.

Господарським судом першої інстанції врахована правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду у справах №925/770/17 та №908/2055/17.

За таких обставин не приймаються аргументи апелянта щодо того, що оскільки відповідач ПП ТС-Сервис не є суб`єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії; доказів отримання ним відповідної ліцензії на здійснення теплопостачання та включення його до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості не має; на момент прийняття оскаржуваного рішення відповідач не включений до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а тому не може бути учасником процедур, які визначені Законом №1730-VIII.

Також, не приймаються аргументи апелянта щодо неврахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у справі № 908/3211/16, оскільки обставини даної справи різняться від обставин справи, на яку посилається апелянт.

З матеріалів справи слідує, що статочний розрахунок за поставкою листопада 2014 року було здійснено Приватним підприємством ТС-Сервис 16.01.2015 року; також, 16.01.2015 року відповідач частково розрахувався за поставкою грудня 2014 року.

Місцевий господарський суд, приймаючи до уваги приписи ч.3 ст.7 Закону №1730-VIII та, що заборгованість за спожитий у листопаді 2014 року та частково у грудні 2014 року енергоносій за договором №891/14-БО-7 від 27.12.2013 року була сплачена відповідачем до набрання чинності Законом №1730-VIII, тобто до 30.11.2016р., дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості за наведеними поставками та відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині, а з огляду на те, що станом на 30.11.2016 року відповідач за спожитий у грудні 2014 року природний газ розрахувався частково (заборгованість у сумі 11040,29 грн. є непогашеною станом на теперішній час), на суму заборгованості у розмірі 11040,29 грн., обгрунтовано нарахував: пеню в сумі 2906,77 грн., 3% річних - 897,44 грн. та інфляційні - 7964,92 грн..

Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позову частково відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 21.03.2019 року у справі №905/95/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків визначених ч. 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 24.05.2019 року.

Головуючий суддя О.І. Терещенко

Суддя В.І. Сіверін

Суддя О.І. Склярук