Рішення

від 14.05.2019 по справі 923/1034/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2019 року Справа № 923/1034/18

Господарський суд Херсонської області у складі судді Нікітенка С.В. при секретарі Межерицькій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу, порушену

за позовом Науково-виробничого приватного підприємства "Інститут "Текмаш", м. Херсон

до Державного підприємства "Дослідне господарство "Асканійське" Асканійської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту зрошувального землеробства НААН України", с. Тавричанка Каховського району Херсонської області

про стягнення 92813,28 грн.

За участю представників сторін:

від позивача - Удовікова І.В., довіреність б/н від 14.01.2019р.;

від відповідача - не з`явився.

У відповідності до ч.1 п.1 статті 222 Господарського процесуального кодексу України здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суть спору: Науково-виробниче приватне підприємство "Інститут "Текмаш" звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства "Дослідне господарство "Асканійське" Асканійської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту зрошувального землеробства Національної Академії Аграрних Наук України" 92813,28 грн. заборгованості, з яких: 85000,00 грн. - сума основного боргу, 7140,00 грн. - сума пені, 586,84 грн. - сума 3% річних та 86,44 грн. - сума інфляційних втрат. Судові витрати по сплаті судового збору позивач просить суд стягнути з відповідача.

Повні вимоги позивач обґрунтовує посиланням на умови укладеного між сторонами договору поставки № 19/04-Би від 19.04.2018р., положення ст.ст. 11, 16, 526, 625, 629 ЦК України та ст.ст. 173-175, 193, 198, 216, 220, 230, 231 ГК України.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 17 грудня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Розпорядженням керівника апарату суду № 90 від 19 березня 2019 року у справі призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 923/1034/18, у зв`язку з перебуванням на лікарняному судді Павленко Н.А.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2019 визначено суддю по справі - Нікітенко С.В.

Ухвалою від 21 березня 2019 суддею Нікітенко С.В. прийнято справу № 923/1034/18 до провадження, визначено розглядати справу у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 16 квітня 2019 року на 12:00 год.

15 квітня 2019 року до суду від відповідача у справі надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідачем позовні вимоги визнано частково. Відповідачем визнано суму основного боргу за поставлений товар у розмірі 85000,00 грн., в решті позовних вимоги відповідач просить відмовити у їх задоволенні на підставі ст. 617 ЦК України та ст. 219 ГК України внаслідок випадку (надзвичайних обставин) - військового стану в країні.

Також 15 квітня 2019 року до суду від відповідача у справі надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване неможливістю прибуття ОСОБА_1 . директора ОСОБА_2 . Найдьонова у призначене судове засідання у зв`язку з відрядженням.

Ухвалю від 16 квітня 2019 суд закрив підготовче провадження у справі № 923/1034/18 та призначив справу до судового розгляду по суті на 14 травня 2019 року о 14:30 год. Явка представників сторін у судове засідання не визнавалась обов`язковою.

Відповідно до ч.3 ст. 120 ГПК України виклик і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Зазначена вище ухвала суду направлена учасникам провадження рекомендованою поштою з повідомленням.

До суду повернулись поштові повідомлення з відмітками про вручення ухвали суду від 16.04.2019 адресантам.

Представник відповідача у судове засідання 14.05.2019р. не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній матеріалами справи.

Представник позивача судовому засіданні 14.05.2019р. позовні вимоги підтримав повністю та просив задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.

У судовому засіданні 14.05.2019р. проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення і повідомлено представника позивача про дату складення повного рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд -

в с т а н о в и в:

Матеріали справи свідчать, що 19 квітня 2018 року між Науково-виробничим приватним підприємством "Інститут "Текмаш" (надалі - постачальник або позивач) і Державним підприємством "Дослідне господарство "Асканійське" Асканійської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту зрошувального землеробства Національної Академії Аграрних Наук України" (надалі - покупець або відповідач) був укладений договір поставки № 19/04-Би (надалі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язався поставляти і передавати у власність покупцю препарат "Біо-гель" (надалі - товар), а останній в свою чергу зобов`язався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

За умовами договору, договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін, зазначений договір підписано керівниками підприємств які є учасниками договору та скріплено печатками.

Договір діє до 31 грудня 2018 року, закінчення строку дії договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Сторони домовились, що найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару визначаються згідно рахунку - фактурі, які виставляються окремо на кожну партію (п.1.2. договору).

Відповідно до умов п.2.1. договору, поставка товару здійснюється за графіком визначеним у додатку № 1 до договору, якій додано до матеріалів справи, згідно замовлення покупця, не пізніше 5 робочих днів з моменту отримання передоплати.

Сторони домовились, що покупець оплачує поставлений постачальником товар за цінами, що визначені у рахунку. Розрахунки по даному Договору здійснюються в національній валюті України у гривнях в безготівковій формі, за умови 20% передоплати покупцем грошових коштів, які зазначені у рахунку-фактурі, на поточний рахунок постачальника у термін 5 робочих днів з моменту підписання договору та 80% грошових коштів, які зазначені у рахунку-фактурі не пізніше 150 календарних днів з моменту отримання Товару. (Розділ 4 договору).

Так, на виконання умов договору позивачем було поставлено і передано відповідачу визначений умовами договору товар, в свою чергу відповідачем було проведено часткову оплату поставленого товару, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості.

Позивачем на підтвердження заявлених вимог додано копії наступних документів: договір поставки № 19/04-Би від 19.04.2018, додаток № 1 до договору, видаткові накладні, рахунки-фактура, платіжне доручення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Науково-виробничого приватного підприємства "Інститут "Текмаш" підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами укладений договір поставки № 19/04-би від 19.04.2018.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, позивачем на підтвердження факту здійснення поставки товару за договором надано видаткову накладну № РН -0000032 від 19 квітня 2018 та рахунок - фактура №СФ -0000042 від 19 квітня 2018, видаткову накладну № РН -0000035 від 23 квітня 2018 та рахунок - фактура №СФ -0000046 від 23 квітня 2018.

За умовами договору покупець зобов`язаний здійснити оплату за поставлений товар 20% передоплати покупцем грошових коштів, які зазначені у рахунку-фактурі, на поточний рахунок постачальника у термін 5 робочих днів з моменту підписання договору та 80% грошових коштів, які зазначені у рахунку-фактурі не пізніше 150 календарних днів з моменту отримання товару.

Відповідачем здіснення часткове розрахування за поставлений товар, що підтверджено наданим до матеріалів справи платіжним дорученням № 1398 від 21 червня 2018, відповідно до якого відповідач перерахував позивачу 85000,00 грн., згідно рахунку №СФ -0000042 від 19 квітня 2018 на підставі договору поставки № 19/04-би від 19.04.2018.

Таким чином, відповідачем не здійснено розрахунку за видатковою накладною № РН -0000035 від 23 квітня 2018 відповідно до рахунку-фактури №СФ -0000046 від 23 квітня 2018 у розмірі 85000,00 грн.

Зазначена обставина підтверджена також відповідачем у відзиві на позовну заяву, відповідно до якої останній визнав суму основного боргу.

Доказів погашення заявленої до стягнення суми основного боргу у розмірі 85000,00 грн., відповідачем суду не надано.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 85000,00 грн., є доведеними і обґрунтованими.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 7140,00 грн., то суд зазначає наступне.

За умовами укладеного договору у випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього договору сторона несе відповідальність, визначену цим дговором та чинним законодавством України.

У відповідності до п. 7.3. договору сторонами погоджено, що покупець за порушення строків оплати поставленого товару несе відповідальність у розмірі 2 % від несплаченої суми за кожен день прострочення. Зазначена санкція з огляду на положення ст. 611 ЦК України та ст. ст. 216, 217 ГК України є пенею, яка може бути стягнута з боржника на вимогу кредитора.

У відповідності до частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Згідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 229 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Позивачем здійснено нарахування пені.

Згідно здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми пені, вона склала 7140,00 грн.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок суми пені, виявив наявність помилок у даному розрахунку.

Суд, за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи "Ліга" (з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ") перевірив розрахунок пені, за період 21.09.2018 по 13.12.2018р., за видатковою накладною № РН -0000035 від 23 квітня 2018, на суму заборгованості 85000,00 грн. з урахуванням ч.6 ст. 232 ГК України, тобто за 6 місяців, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня. Розрахунок має наступний вигляд:

Розрахунок пені

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 85000 21.09.2018 - 25.10.2018 35 18.0000 % 0.099 %* 2934.25 85000 26.10.2018 - 13.12.2018 49 18.0000 % 0.099 %* 4107.95

Отже, за здійсненим розрахунком суду, сума пені становить 7042,19 грн.

Доказів сплати пені у розмірі 7042,19 грн. відповідачем суду не надано.

Таким чином, враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню - у розмірі 7042,19 грн. В іншій частині вимоги щодо стягнення пені заявлені безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 586,84 грн. та суми інфляційних втрат у розмірі 86,44 грн.

Так, частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Судом перевірено правильність виконаних позивачем розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат, розрахунки позивача в даній частині є вірними, зазначені суми обґрунтовані та доведені позивачем.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Щодо доводів відповідача, що частині вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3%, слід відмовити на підставі ст. 617 ЦК України та ст. 219 ГК України, внаслідок випадку (надзвичайних обставин) - військового стану в країні, то суд зазначає наступне.

Як визначено ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Також, ст. 617 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Пунктом 46 листа Вищого господарського суду від 07.04.2008 року N 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" визначено, що згідно з частиною першою статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. При цьому згідно з пунктом 1 частини першої статті 263 ЦК України під непереборною силою розуміється надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Згідно з частиною другою статті 218 ГК України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Отже, підставою для звільнення від господарсько-правової відповідальності, на відміну від цивільно-правової, є обставина, яка характеризується одночасно як ознакою надзвичайності, так і ознакою невідворотності.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 219 ГК України сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

В п. 47 листа Вищого господарського суду від 07.04.2008 року N 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" зазначено, що згідно з частиною четвертою статті 219 ГК України сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин. Хоча поняття "надзвичайність" є оціночним, воно характеризує об`єктивну якість обставини, незалежну від волі сторін. Отже, сторони не вправі встановлювати на свій розсуд обставини, які носять надзвичайний характер. Разом з тим сторони відповідно до частин першої та другої статті 212 ЦК України можуть обумовити зміну чи припинення прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Зокрема, такою обставиною може бути і така обставина, що носить надзвичайний характер.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Суд звертає увагу, що відповідач не надав суду доказів, які б свідчили, що прострочення виконання грошового зобов`язання сталось внаслідок надзвичайних обставин, а тому вказані доводи відповідача підлягають відхиленню, як такі, що не відповідають чинному законодавству і не ґрунтуються на належних доказах.

Доводи відповідача, викладені ним у відзиві на позовну заяву в частині невизнання позовних вимог, підлягають відхиленню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, не ґрунтуються на належних доказах і спростовуються фактично встановленими судом обставинами та матеріалами справи.

Отже, відповідач позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про часткову обґрунтованість позовних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно ст.ст. 123, 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Асканійське" Асканійської державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту зрошувального землеробства Національної Академії Аграрних Наук України" (74862, Херсонська область, Каховський район, с. Тавричанка, вул. 40 років Перемоги, 16, код ЄДРПОУ 00856787) на користь Науково-виробничого приватного підприємства "Інститут "Текмаш" (73000, м. Херсон, вул. Перекопська, 177/2, кв. 77, код ЄДРПОУ 24110704) суму основного боргу у розмірі 85000,00 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 86,44 грн., суму 3% річних у розмірі 586,85 грн., суму пені у розмірі 7042,19 грн. та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1760,14 грн.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 23.05.2019р.

Суддя С.В. Нікітенко