Рішення

від 23.05.2019 по справі 308/8989/18

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

308/8989/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.05.2019 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі судді Бедьо В. І.,

за участю секретаря судового засідання Пазяк С. М., розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Посів-Україна» про визнання трудових відносин припиненими,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулося в суд з позовною заявою до Приватного підприємства «Посів-Україна» та просить визнати трудовий договір між ним та відповідачем розірваним з 23.06.2015 року, а трудові відносини припиненими з 23.06.2015 року у зв`язку із його звільненням з посади директора Дочірнього підприємства Посів-Закарпаття Приватного підприємства Посів-Україна (далі також - Дочірнє підприємство Посів-Закарпаття ) за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КзПП.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 03.09.2014 року позивача було призначено керівником Дочірнього підприємства Посів-Закарпаття , після чого він приступив до виконання своїх обовязків, а відомості про нього як про керівника ДП Посів-Закарпаття були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Вважає, що таким чином між позивачем та відповідачем було укладено безстроковий трудовий договір.

Вказує, що 09.06.2015 року позивач надіслав на юридичну адресу відповідача заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з 23.06.2015 року.

23.06.2015 року позивач у звязку з тим, що відповідач не розглянув його заяву про звільнення з роботи, видав наказ, яким визнав себе звільненим з 23.06.2015 року.

Наголошує, що згідно п. 1.2 ст. 1, п. 13.1 ст. 13 Статуту ДП Посів-Закарпаття звільнення з посади директора підприємства належить до компетенції директора Головного підприємства (ПП Посів-Україна ).

Посилається на те, що не зважаючи на бажання позивача припинити трудові відносини, відповідач не прийняв рішення про звільнення позивача з посади керівника ДП Посів-Закарпаття , чим порушив право позивача на належне оформлення припинення трудових правовідносин.

З посиланням на ч. 1 ст. 21, п. 1 ч. 1 ст. 23, ч. 4 ст. 24, п. 4 ч. 1 ст. 36, ст. 38 КзпП України просить позов задовольнити.

06.09.2018 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 29.01.2019 року. Копію ухвали про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви та копіями доданих до неї матеріалів надіслано відповідачу та запропоновано подати протягом пятнадцяти днів із дня вручення цієї ухвали письмовий відзив проти позову з посиланням на докази, якими вони обгрунтовуються.

29.01.2019 сторони в судове засідання не зявилися, про причину неявки суд не повідомили. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.01.2019 року підготовче провадження було закрито та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті на 12.04.2019 року. У звязку з неявкою відповідача 12.04.2019 справу було відкладено на 23.05.2019.

У судове засідання 23.05.2019 позивач не з`явився, однак при зверненні з позовом подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якому просить розглянути справу без його участі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоча про час та місце судового розгляду неодноразово повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не подав, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Судова кореспонденція, надіслана на юридичну адресу відповідача, повернута суду без вручення за строком зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин (ч. 3 ст. 131 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України).

Згідно з витягу є ЄДРФОГФ офіційною адресою відповідача є вул. Перемоги, 32 А, м. Ужгород 88000. Разом з тим судова кореспонденція у цій справі відповідачу не вручена, оскільки представник відповідача не зявляється за отриманням листів в поштове відділення.

Відповідач відзив на позов не подав. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 8 ст. 178 ЦПК України)

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, достовірності та достатності суд приходить до висновку, що позов потрібно задовольнити повністю, виходячи з такого.

Судом встановлено, що 15.06.2000 року було створено Приватне підприємство Посів-Україна , що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі також - ЄДРЮОФОПГФ), які містяться у витягу, який подано позивачем.

23.10.2013 року Приватне підприємство Посів-Україна створило Дочірнє підприємство Посів-Закарпаття Приватного підприємства Посів-Україна (далі також - ДП Посів-Закарпаття ), що підтверджується відомостями з ЄДРЮОФОПГФ, які містяться у роздруківці витягу, поданому позивачем.

03.09.2014 року вищий орган управління засновника Дочірнього підприємства Посів-Закарпаття призначив позивача керівником Дочірнього підприємства Посів-Закарпаття , що підтверджується протоколом Загальних зборів учасників Приватного підприємства Посів-Україна від 03.09.2014 року.

04.09.2014 року позивач приступив до виконання обовязків керівника Дочірнього підприємства Посів-Закарпаття , що підтверджується наказом № 1/03-07/14 від 04.09.2014 року.

04.09.2014 року відомості про позивача як керівника ДП Посів-Закарпаття були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується вищевказаною роздруківкою витягу та випискою з ЄДРЮОФОП щодо ДП Посів-Закарпаття .

З викладеного вище вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено безстроковий трудовий договір та виникли трудові правовідносини.

09.06.2015 року позивач надіслав на юридичну адресу відповідача заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з 23.06.2015 року у звязку з невиплатою заробітної плати, що підтверджується заявою, описом вкладення до цінного листа та фіскальним чеком.

23.06.2015 року позивач видав наказ № 1/23/6/15, яким визнав себе звільненим з 23.06.2015 року.

Отже, оскільки право на розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника повязано з обовязком відпрацювати два тижні, то за минуванням цього строку у роботодавця виник обовязок видати наказ про звільнення позивача з роботи (ч. 1 ст. 38 КзпП України). Невидання такого наказу відповідачем створює правову невизначеність у правовідносинах сторін та порушує право позивача на належне оформлення розірвання трудового договору.

Згідно п. 1.2 ст. 1, п. 13.1 ст. 13 Статуту ДП Посів-Закарпаття звільнення з посади директора підприємства належить до компетенції директора Головного підприємства, яким є Приватне підприємство Посів-Україна .

Відповідач відзив на позов не подав та не заперечив факти, наведені позивачем у позові, які суд перевірив на достовірність.

Суд погоджується з позивачем, що відповідач порушив трудові права позивача на заробітну плату та право на належне оформлення припинення трудових правовідносин, що є підставою для задоволення позову.

Невиконання відповідачем обовязку з оплати праці позивача призвело до втрати матеріальної (економічної) та будь-якої іншої зацікавленості у позивача перебувати на посаді директора ДП Посів-Закарпаття . Відсутність зв`язку із засновником (учасником) ДП Посів-Закарпаття створює перешкоди для вільного (прямого) звільнення позивача з посади директора за власним бажанням (відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю), та є причиною звернення до суду.

Суд погоджується з позивачем, що спірні правовідносини сторін регулюються ч. 1 ст. 21, п. 1 ч. 1 ст. 23, ч. 4 ст. 24, п. 4 ч. 1 ст. 36, ст. 38 КзпП України, оскільки між сторонами існували трудові правовідносини.

Право позивача на отримання заробітної плати передбачено частиною 1 ст. 21 КзпП України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці» .

Право Позивача на звільнення з роботи закріплене Кодексом законів про працю. Відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Відповідно до ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 4 ст.24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Пунктом 1 ч.1 ст.23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору також є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч.ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України ).

Трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах, та/або районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору (ст. 221 Кодексу законів про працю).

За змістом положень ст. 38 КзПП праву позивача на звільнення за власним бажанням кореспондує обов`язок учасника ДП Посів-Закарпаття розглянути заяву директора про звільнення, створити новий виконавчий орган та внести дані зміни в Єдиний державний реєстр.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даною норми, Конституційний суд України у рішеннях від 07.07.2004 р. № 14-рп/2004, від 16.10.2007 р. № 8-рп/2007, та від 29.01.2008 р. № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Уповноважений на звільнення директора орган - директор ПП Посів-Україна проігнорував заяву позивача про звільнення і не розглянув її по суті протягом передбачених законодавством строків, не виконав покладених на нього Статутом обов`язків по створенню нового виконавчого органу. З огляду на викладене, своєю бездіяльністю, яка виразилася в не розгляді та не вжитті заходів для прийняття рішення про звільнення позивача в межах статутної діяльності підприємства, відповідачем були порушені трудові права позивача, зокрема його право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням, та право на вільне обрання місця роботи на власний розсуд.

Окрім цього, невнесення відповідачем відповідних змін про звільнення позивача з посади директора ДП Посів-Закарпаття до Єдиного державного реєстру свідчить про те, що відповідач не визнає припинення трудових відносин з відповідачем та продовжує вважати його керівником ДП Посів-Закарпаття .

Отже, право позивача на звільнення з роботи за власним бажанням, передбачене ч. 1 ст. 38 КзПП, та право щодо вільного вибору праці є порушеним, таке порушення є триваючим та може бути захищене судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Невизнання цивільного права полягає в пасивному запереченні наявності у особи суб`єктивного цивільного права.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права; зміна правовідношення; припинення правовідношення - ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Позивач сплатив за подання позову судовий збір у розмірі 704,8 грн згідно банківської квитанції від 09.08.2018. У відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача належить стягнути понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати у розмірі 704,8 грн сплаченого судового збору.

Керуючись ч. 1 ст. 21, п. 1 ч. 1 ст. 23, ч. 4 ст. 24, п. 4 ч. 1 ст. 36, ст. 38 КзпП України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці» , ст. 4 , 5 , 12 , 13 , 76 , 89 , 141 , 223 , 258 , 263-265 , 273 , 279 , 354 , 355 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Посів-Україна» про визнання трудових відносин припиненими задовольнити повністю.

Визнати трудовий договір між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та Приватним підприємством Посів-Україна (вул. Перемоги, 32 А, м. Ужгород 88000, код ЄДРПОУ 30741159) розірваним з 23.06.2015 року, а трудові відносини припиненими з 23.06.2015 року у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з посади директора Дочірнього підприємства Посів-Закарпаття Приватного підприємства Посів-Україна (код ЄДРПОУ 38699623) за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КзПП.

Стягнути з Приватного підприємства Посів-Україна (вул. Перемоги, 32 А, м. Ужгород 88000, код ЄДРПОУ 30741159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 704,8 (сімсот чотири гривні 80 коп.).

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем до цього суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області В. І. Бедьо