Рішення

від 14.05.2019 по справі 338/154/19

БОГОРОДЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/154/19

15 травня 2019 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого-судді : Битківського Л.М.

з участю секретаря Дякун М.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представників відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Солотвинської районної лікарні, Обласного фтизіопульмонологічного центру про поновлення на роботі та виплату заробітку за час вимушеного прогулу ,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась в суд із позовною заявою до Солотвинської районної лікарні про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ухвали суду від 14 березня 2019 року за клопотанням позивачки до розгляду справи залучено у якості співвідповідача Обласний фтизіопульмонологічний центр, виходячи з того, що станом на 01.01.2019 року туберкульозне відділення Солотвинської районної лікарні перейшло в структуру обласного фтизіопульмонологічного центру, відтак посада, яку займала позивачка до звільнення, передана до штату вказаного центру.

В судовому засіданні позивачка та представник позивача заявлені вимоги мотивували тим, що ОСОБА_1 станом на 2018 рік працювала на посаді медичної сестри маніпуляційної туберкульозного відділу Солотвинської районної лікарні. З 01.01.2018 року по 12.02.2018 року перебувала у відпустці і в цей час з волонтерською поїздкою виїжджала у зону АТО де прийняла рішення підписати контракт на проходження військової служби. З 12 лютого 2018 року по 16 лютого 2018 року перебувала у розпорядженні ІНФОРМАЦІЯ_1 , а 16 лютого 2018 року підписала контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посаді віськовослужбовця рядового складу строком на три роки. Одразу після укладення контракту вибула в зону АТО, тому особисто представити контракт адміністрації Солотвинської лікарні не змогла, а копію контракту передала у відділ кадрів лікарні 19 лютого 2018 року через іншого віськовослужбовця. Як виявилось, цією ж датою відповідно до наказу №42-к її було звільнено з посади медичної сестри маніпуляційнї туберкульозного відділу Солотвинської районної лікарні на підставі п.3 ст. 36 КЗпП України (призов або вступ працiвника на вiйськову службу, направлення на альтернативну (невiйськову) службу). Вважає своє звільнення незаконним, оскільки призвана на військову службу під час мобілізації в особливий період і не підлягала звільненню згідно з гарантіями, наданими законодавством, а тому за нею мало бути збережене робоче місце та середній заробіток. Просила поновити її порушені права шляхом поновлення на посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Представник Солотвинської районної лікарні головний лікар Піцуряк М.В. в судовому засіданні заявлений позов не визнав та заперечив проти його задоволення. Вказав, що звільнення позивачки на підставі п.3 ст. 36 КЗпП України вважає законним та обґрунтованими. Зазначив, що 13.02.2018 року позивачка мала повернутись на роботу із відпустки, однак на робочому місці не з"явилась і причини цього адмінстратція установи не знала. Протягом кількох днів за його дорученням працівники з"ясовували причину відсутності позивачки на робочому місці і лише 19.02.2018 року сторонньою особою у відділ кадрів лікарні було подано копію контракту про проходження ОСОБА_1 військової служби. У розпорядженні адміністрації установи не було жодних даних про те, що ОСОБА_1 була мобілізованою на військову службу, а не з власної волі підписала контракт. Тому, було прийнято рішення про її звільнення, адже буквальне тлумачення ст.119 КЗпП дає підстави розуміти, що гарантії збереження місця роботи і середнього заробітку поширюються на працівників, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, а не на усіх військовослужбовців.

Крім того, пояснив, що станом на 01.01.2019 року на підставі рішення сесії Богородчанської районної ради «Про передачу на фінансування з обласного бюджету» від 07.06.2018 року №335-18/2018 та «Про передачу в оренду комунального майна району, що перебуває на балансі Солотвинської РЛ» від 21.12.2018 року №395-22/2018, наказу Богородчанської ЦРЛ №314-кс від 21.12.2018 року «Про фтизіатричне відділення Солотвинської РЛ Богородчанського району» туберкульозне відділення Солотвинської районної лікарні перейшло в структуру обласного фтизіопульмонологічного центру, відтак посада, яку займала позивачка до звільнення, перебуває у штаті вказаного центру. Тому просив у задоволенні позову відмовити.

Представник Обласного фтизіопульмонологічного центру Малофій Л.С. в судовому засіданні заявлений позов не визнав. Пояснив, що на виконання наказу департаменту охорони здоров`я Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 17 грудня 2018 року №385 «Про фтизіатричне відділення Солотвинської районної лікарні Богородчанського району» з 01 січня 2019 року передано на фінансування з обласного бюджету і приєднано до структури обласного фтизіопульмонологічного центру без статусу юридичної особи туберкульозне відділення Солотвинської районної лікарні. У зв`язку з цим адміністрацією ОФПЦ 20 грудня 2018 року за №5618/01-19 підготовлено та направлено лист головному лікарю ОСОБА_3 щодо звільнення з роботи працівників туберкульозного відділення згідно п.5 ст. 36 КЗпП України в порядку переведення для подальшого їх працевлаштування в обласному фтизіопульмонологічному центрі. 26 грудня 2018 року проведено виїзну зустріч з адміністрацією Солотвинської районної лікарні та трудовим колективом туберкульозного відділення, за результатами якої досягнуто згоди щодо переведення працівників згідно п.5 ст. 36 КЗпП України і розпочато процедуру їх працевлаштування з 01 січня 2019 року в обласному фтизіопульмонологічному центрі.

Згідно наказу Солотвинської районної лікарні від 26 грудня 2018 року №325-к «Про звільнення сестри медичної маніпуляційної туберкульозного відділу ОСОБА_5 » саме ОСОБА_5 , а не ОСОБА_1 було звільнено по п.5 ст. 36 КЗпП України в порядку переведення на роботу в обласний фтизіопульмонологічний центр і відповідно прийнято на посаду сестри медичної процедурної у Солотвинське фтизіатричне відділення для паліативного лікування з 01 січня 2019 року.

Адміністрації обласного фтизіопульмонологічного центру про трудові взаємовідносини ОСОБА_1 із Солотвинською районною лікарнею не було відомо, тому й працевлаштувати її у центрі не було підстав. Відсутні такі підстави, на їх думку, і на даний час. Просив у позові до ОФПЦ відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов довисновку, що заявлений позов підлягає задоволенню виходячи з таких позицій.

Відповідно дост. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.3ст.12 ЦПК України).

Згідно ч.1ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 9 Конвенції Міжнародної організації праці N 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, яка ратифікована Верховною Радою 04 лютого 1994 року, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцю.

Як встановлено судом за матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 наказом №42-к від 19 лютого 2018 року звільнена з посади сестри медичної маніпуляційної туберкульозного відділу Солотвинської районної лікарні на підставі п.3 ст.36 КЗпП у зв`язку із укладенням контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 16 лютого 2018 року.

Підставою для звільнення позивачки із займаної посади за згаданою нормою, згідно пояснень головного лікарня Солотвинської районної лікарні, став факт невиходу ОСОБА_1 на роботу з 13.02.2018 року, після завершення наданої відпустки, а також наявність у розпорядженні адміністрації установи копії контракту підписаного ОСОБА_1 про проходження військової служби у Збройних Силах України на посаді осіб рядового складу.

При цьому, на думку відповідача, підстав для збереження за працівником місця роботи відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 КЗпП не було, оскільки вказані норми поширюються на працівників, які призвані на строкову військову службу чи мобілізовані на особливий період. Водночас позивачка не була призвана за мобілізацією, а з власної волі підписала контракт на проходження військової служби.

Однак з такою позицією відповідача суд не погоджується.

Підставами припинення трудового договору відповідно до п.3 ч.1 ст.36 КЗпП в редакції закону № 433-VIIIвід 14.05.2015 є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до припису військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 №6/67 від 05.02.2018 року ОСОБА_1 12.02.2018 року мала вибути у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 і прибути у строк до 16.02.2018 року для прийняття на військову службу за контрактом.

16.02.2018 року ТВО командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_7 та ОСОБА_1 підписали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посаді осіб рядового складу строком на 3 роки.

Згідно довідки Начальника штабу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_8 №2059 від 20.07.2018 року ОСОБА_1 дійсно у період з 16.02.2018 року по 27.04.2018 року безпосередньо брала участь в АТО, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суваренітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Відповідно до ч.2,3 ст. 119 КЗпП України в редакції, що діяла станом на 19 лютого 2018 року (на день звільнення позивача), працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Провійськовий обов`язокі військовуслужбу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Наведені гарантіїдля працівників прийнятихна військовуслужбу законтрактом уразі виникненнякризової ситуації,що загрожуєнаціональній безпеці,оголошення рішенняпро проведеннямобілізації та(або)введення воєнногостану настрок дозакінчення особливогоперіоду абодо оголошеннярішення продемобілізацію були встановлені Законом від 15.01.2015 року №116-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», який діє з 08. 02. 2015 року.

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У листі Міністерства оборони України від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 «Щодо дії особливого періоду» та у постанові Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2015 року у справі № 800/582/14, виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Особливий період закінчується прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мироного часу.

Також на час укладення позивачем контракту набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Згідно примітки до статті 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

Тобто дія особливого періоду на час підписання контракту позивачкою не припинилась.

Така ж правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 211/1546/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 235/1457/18.

Оскільки позивачка уклала контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, то вона як діючий військовослужбовець користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частиною третьою статті 119 КЗпП України.

За наведених обставин законних підстав для звільнення позивачки з роботи не було, тому вона підлягає поновленню на попередній роботі.

Оскільки позивачка на день звільнення перебувала у трудових відносинах із Солотвинською районною лікарнею, то вона підлягає поновленню саме у штаті вказаної установи, попри те, що у період її звільнення відбулись зміни і туберкульозне відділення Солотвинської районної лікарні перейшло в структуру обласного фтизіопульмонологічного центру.

Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року(з подальшими змінами і доповненнями), нарахуваннявиплат,що обчислюютьсяізсередньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньоденний заробіток позивачки, виходячи із довідки Солотвинської лікарні, становить 436,15 грн. (9159,24+9159,24):42 роб.дні).

З урахуванням положень частини другої статті 235КЗпП України суд приходить до висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, тобто з 19.02.2018 року по день винесення судового рішення включно, що складає 305 робочих днів. У зв`язку з цим розмір стягнення становить 133025 грн.

Крім того, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір.

Керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до Солотвинської районної лікарні про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді сестри медичної маніпуляційної Солотвинської районної лікарні з часу її звільнення, скасувавши як незаконний наказ №42-к від 19.02.2018 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п.3 ст.36 КЗпП України у зв`язку з вступом на військову службу.

Стягнути з Солотвинської районної лікарні на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, що складає 133025 грн. нарахованої заробітної плати.

Стягнути з Солотвинської районної лікарні 1921 грн. судового збору на р/р 31211256026001, МФО 899998, код отримувача ЄДРПОУ 37993783, код класифікації доходів бюджету 22030106.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду безпосередньо або через суд першої інстанції шляхом подання в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Л. Битківський