Ухвала
від 23.05.2019 по справі 320/5514/18
КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 травня 2019 року

Київ

справа №320/5514/18

адміністративне провадження №К/9901/12692/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В., перевіривши касаційну скаргу Броварського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду 25 березня 2019 року

за позовом ОСОБА_1

до Броварського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

03 травня 2019 року Броварське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області (далі також - скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду 25 березня 2019 року.

В касаційній скарзі скаржником зазначено, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скаржник не отримував. Крім того, скаржник зазначає, що повний текст вказаної постанови на момент подання касаційної скарги відсутній в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 329 КАС України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Розглянувши клопотання представника скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження та враховуючи те, що повний текст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 03 травня 2019 року, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та наявність підстав для його поновлення.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень та матеріалів касаційної скарги, предметом розгляду у даній справі є визнання протиправною бездіяльність Броварського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області щодо невнесення змін до Постанови про продовження раніше призначеної страхової виплати в частині зміни розміру відшкодування втраченого потерпілим заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати професійної працездатності; зобов`язання відповідача внести зміни до Постанови про продовження раніше призначеної страхової виплати позивачу № 186 від 31 серпня 2001 року в частині зміни розміру відшкодування втраченого потерпілим заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати професійної працездатності з 99,63 грн. на 225,7 грн., згідно поданої корегуючої довідки на 24 липня 2001 року та провести відповідний перерахунок.

Згідно пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Суд також звертає увагу на положення пункту 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.

Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену в ухвалі щодо неприйнятності у справі Азюковська проти України (Azyukovska v. Ukraine) від 09 жовтня 2018 року (заява № 26293/18), в якій заявником оскаржувалась відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у звязку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, Суд вказав, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Також, суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" від 21 лютого 1975 року № 4451/70, пункт 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" від 28 травня 1985 року № 8225/78, пункт 37 рішення у справі "Guerin v. France" від 29 липня 1998 року № 25201/94, пункт 96 рішення у справі "Krombach v. France" від 13 лютого 2001 року № 29731/96, пункти 53, 55 рішення у справі "Воловік проти України" від 06 грудня 2007 року № 15123/03, пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року № 24402/02, пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" від 28 жовтня 1998 року № 23452/94 та "Kreuz v. Poland" від 19 червня 2001 року № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх ушення норм процесуального права), доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

При цьому Європейський суд з прав людини виходить з того, що право на справедливий судовий розгляд повинно тлумачитися з урахуванням одного з основоположних аспектів верховенства права, а саме принципу правової визначеності та дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення; відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (пункти 51, 52 рішення у справі "Ryabykh v. Russia" від 24 липня 2003 року № 52854/99, пункти 46, 47 рішення у справі "Устименко проти України" від 29 жовтня 2015 року № 32053/13).

Суд також враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 вказаних Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Скаржником не наведено підстав для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності № 320/5514/18.

Так, характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі № 320/5514/18 як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийнято у справі незначної складності, а передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником не обґрунтовані у касаційній скарзі та не підтверджені належними доказами, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічна правова позиція стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності викладена Верховним Судом в ухвалах від 10 вересня 2018 року у справі № 428/11236/16-а, від 21 лютого 2019 року у справі № 1240/2452/18 та від 15 квітня 2019 року у справі № 208/1620/17(2-а/208/98/18).

Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Задовольнити клопотання Броварського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області та поновити строк на касаційне оскарження у справі № 320/5514/18.

2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Броварського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду 25 березня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до Броварського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

5. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Я.О. Берназюк

І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко

СудКасаційний адміністративний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення23.05.2019
Оприлюднено27.05.2019
Номер документу81969314
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —320/5514/18

Ухвала від 24.11.2020

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Стеценко С.Г.

Ухвала від 03.03.2020

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Стеценко С.Г.

Ухвала від 10.02.2020

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Стеценко С.Г.

Постанова від 15.01.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Костюк Любов Олександрівна

Постанова від 15.01.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Костюк Любов Олександрівна

Ухвала від 16.12.2019

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Костюк Любов Олександрівна

Ухвала від 16.12.2019

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Костюк Любов Олександрівна

Ухвала від 25.11.2019

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Костюк Любов Олександрівна

Ухвала від 15.10.2019

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Лисенко В.І.

Ухвала від 23.05.2019

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Берназюк Я.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні