Постанова

від 27.05.2019 по справі 910/15701/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2019 р. Справа№ 910/15701/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Громадської організації Київська міська організація Українського товариства сліпих

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.03.2019

у справі № 910/15701/18 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Громадської організації Київська міська організація Українського товариства сліпих

до: 1. Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Хай-Тек Буд

про визнання договору недійсним,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ :

Громадська організація Київська міська організація Українського товариства сліпих (далі - ГО КМО УТОС , позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - КИЇВМІСТОБУДУВАННЯ, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю Хай-Тек Буд (далі - ТОВ Хай-Тек Буд , відповідач-2) про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою №00140-17/9 від 05.12.2017, посилаючись на укладення останнього з порушенням вимог п.п.13.1.1 п.13.1 та п.13.2.4 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2019 прийнято до розгляду заяву ГО КМО УТОС про зміну предмета позову, в якій остання просила визнати недійсним укладений між відповідачами договір щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою №00140-18/11 від 12.12.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2019 у справі №910/15701/18 провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд виходив з того, що правовідносини, про які йде мова у позовній заяві, не виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності позивача, між сторонами у справі (позивачем та відповідачами) відсутні господарські відносини, врегульовані Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, а також немає спору про право, що виникає з відповідних відносин; відносини, які склалися між сторонами мають публічно-правовий характер; право позивача звернутися з позовом про усунення порушень законодавства не виключає можливості залучення у цьому спорі як співвідповідачів виконавчих органів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу та Департаменту міського благоустрою та збереження міського середовища.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, ГО КМО УТОС звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити матеріали справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, апелянт посилався на те, що ухвалу було прийнято судом з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги позивач наголошував на тому, що оспорюваний договір є господарським договором, а не індивідуальним актом на виконання владних повноважень, оскільки ним врегульовані господарські зобов`язання сторін, умови їх зміни або припинення, а також відповідальність сторін за його невиконання; дія оспорюваного договору не припиняється наданням стороні-1 (відповідачеві-2) документу, що посвідчує факт сплати пайової участі (інформаційного талону), свої зобов`язання сторони несуть протягом всього часу дії договору; спір у даній справі має ознаки спору, що підлягає розгляду саме в порядку господарського судочинства; суд помилково визначив цей спір публічно-правовим спором.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2019 поновлено ГО КМО УТОС пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 20.03.2019 у справі №910/15701/18, відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, розгляд апеляційної скарги призначено на 27.05.2019, встановлено відповідачам строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, ухвалу суду скасувати та направити матеріали справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 вимоги апеляційної скарги не визнали, доводи, на яких вона ґрунтується вважають безпідставними та необґрунтованими, просили суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні скарги, а ухвалу суду залишити без змін.

27.05.2019 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що є у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, ГО КМО УТОС , яка звернулася з даним позовом до суду, діє зі статусом юридичної особи, створюється рішенням президії Центрального правління, є місцевим осередком і відокремленим підрозділом Громадської організації Всеукраїнська організація інвалідів Українське товариство сліпих , є неприбутковою організацією і діє без мети отримання прибутку (п.1 Статуту ГО КМО УТОС , затвердженого постановою президії ЦП УТОС №10-50 від 25.10.2016).

ГО КМО УТОС є громадською організацією людей з інвалідністю по зору, яка здійснює свою діяльність на території м. Києва відповідно до Конституції України, Конвенції ООН про права інвалідів, Законів України Про громадські об`єднання , Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , статуту УТОС. Організація є юридичною особою, має рахунки в банках, печатку та штамп із зазначенням свого найменування, іншу атрибутику, зразки яких затверджуються президією Центрального правління і реєструються у встановленому порядку. Організація здійснює свою діяльність в тісному контакті з державними органами та іншими громадськими організаціями України, товариствами та спілками сліпих інших держав (п. 2 Статуту ГО КМО УТОС ).

Організація має право у встановленому законом порядку вносити пропозиції до органів державної влади та місцевого самоврядування з питань, пов`язаних з її діяльності та з питань щодо участі організації при підготовці відповідними державними органами законопроектів та інших законодавчих (підзаконних) нормативних актів, що регулюють правовідносини, які стосуються людей з інвалідністю по зору (п.3 Статуту ГО КМО УТОС ).

Основною метою діяльності організації є забезпечення рівних прав і можливостей людей з інвалідністю по зору та їх соціального захисту, соціально-трудової та медичної реабілітації, виявлення, усунення перепон і бар`єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб таких осіб, у тому числі стосовно доступу їх на рівні з іншими громадянами до об`єктів фізичного оточення, транспорту, інформації та зв`язку, а також з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів до освіти, праці, культури, фізичної культури і спорту, надання соціальних послуг на умовах і в порядку, визначених законодавством, залучення людей з інвалідністю по зору до суспільної діяльності, здійснення громадського контролю за дотриманням прав людей з інвалідністю по зору, представництва їхніх інтересів та усунення будь - яких проявів дискримінації стосовно людей з інвалідністю по зору (п. 6 Статуту ГО КМО УТОС ).

Для здійснення поставленої мети організація у порядку, встановленому чинним законодавством, зокрема, спільно з органами державної влади України і органами місцевого самоврядування створює інвалідам по зору необхідні умови для реалізації громадянських і соціально - економічних прав і можливостей участі у формуванні доступного середовища життєдіяльності та забезпечення без бар`єрного доступу інвалідів по зору до соціальних та комунальних об`єктів (п. 7.3 Статуту ГО КМО УТОС ).

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач є неприбутковою громадською організацією, основною метою діяльності якої є забезпечення рівних прав і можливостей людей з інвалідністю по зору та їх соціального захисту, соціально-трудової та медичної реабілітації, виявлення, усунення перепон і бар`єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб таких осіб.

Разом з тим, на переконання колегії суддів, визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду справи №910/15701/18, Господарський суд міста Києва дійшов помилкового висновку про те, що даний спір є публічно-правовим спором та не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України Про судоустрій України є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Водночас, у п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Правові висновки щодо визначення компетенції адміністративного суду викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №814/1375/17, у п. 28 якої зазначено, що для віднесення спору про визнання нечинним договору до категорії, на яку поширюється компетенція адміністративного суду, недостатньо наявності лише органу місцевого самоврядування як сторони такого правочину. Зміст адміністративного договору, зокрема передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від господарських угод, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. У випадку, якщо суб`єкт (орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС ознак справи адміністративної юрисдикції. Отже, не можуть вважатися адміністративними договорами угоди, укладені в порядку цивільного або господарського законодавства.

Так, предметом позову у даній справі є вимога про визнання недійсним договору щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою №00140-18/11 від 12.12.2018, який було укладено між ТОВ Хай-Тек Буд (у тексті договору - сторона-1, замовник) та КИЇВМІСТОБУДУВАННЯ (у тексті договору - сторона-2, виконавець).

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону України Про благоустрій населених пунктів від 06.09.2005 N 2807-IV власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, розташованої на території об`єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов`язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об`єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем. Типовий договір щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що він є господарським договором, а не індивідуальним актом на виконання владних повноважень, оскільки вказаним договором визначено господарські зобов`язання сторін, умови їх зміни або припинення, а також відповідальність сторін за невиконання його умов.

Крім того, як правильно зауважує позивач, дія оспорюваного договору не припиняється наданням стороні-1 документу, що посвідчує факт сплати пайової участі (інформаційного талону) (п. 2.2. договору), а свої зобов`язання сторони несуть протягом всього часу дії договору, зокрема, замовник має право вимагати від виконавця усунення виявлених недоліків щодо утримання території об`єкта благоустрою (пп. 1 п. 2.3 договору).

Враховуючи викладене, на переконання колегії суддів, оспорюваний договір має усі ознаки господарського договору, який ґрунтується на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності, а спір, який виник між сторонами у справі щодо визнання недійсним такого договору не є публічно-правовим спором, оскільки КИЇВМІСТОБУДУВАННЯ хоча і є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), однак, по відношенню до інших учасників справи не здійснює владних управлінських функцій.

Розгляд справ за позовами про визнання недійсними договорів щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою саме господарськими судами підтверджується також відповідною судовою практикою, зокрема, постановою Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №910/23431/16.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Таким чином, провадження у справі підлягає закриттю, якщо при її розгляді буде встановлена непідвідомчість господарському суду.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Враховуючи викладене, зважаючи на характер спірних правовідносин та правову природу оспорюваного договору, суд першої інстанції, в порушення норм процесуального права, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а є публічно-правовим спором.

Крім того, в порушення приписів ч. 2 ст. 231 ГПК України, місцевим господарським судом не було роз`яснено позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Частиною 3 ст. 271 ГПК України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Оцінюючи вищенаведені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ГО КМО УТОС є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 20.03.2019 у справі №910/15701/18 прийнята з порушенням норм процесуального права щодо наявності підстав для закриття провадження у справі, внаслідок чого підлягає частковому скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

При цьому, у зв`язку з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом апеляційної скарги, має здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 270-271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Громадської організації Київська міська організація Українського товариства сліпих на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.03.2019 у справі №910/15701/18 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.03.2019 у справі №910/15701/18 скасувати.

3. Матеріали справи №910/15701/18 передати для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 27.05.2019.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська