Постанова

від 21.05.2019 по справі 520/8852/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2019 р.Справа № 520/8852/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Григорова А.М.,

Суддів: Бартош Н.С. , Подобайло З.Г. ,

за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 07.02.19 року по справі № 520/8852/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Спецкабель"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд: скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача від 15.08.2018 року № 00000501405 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки перевірки, на підставі яких було винесено оскаржуване податкове повідомлення - рішення, ґрунтуються лише на припущеннях та спростовуються наявними у нього первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, які, в свою чергу, свідчать про реальне здійснення спірних господарських операцій. Таким чином, позивач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення не відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2019р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Спецкабель" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення задоволено. Скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 15.08.2018 року № 00000501405, яке винесено відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Спецкабель".

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Спецкабель" подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що вважає рішення суду таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, з викладенням в ньому висновків, які не відповідають обставинам справи, що в силу положень ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є підставою для скасування оскаржуваного рішення та прийняття нового судового рішення. Вказує, що ГУ ДФС у Харківській області отримано у встановленому порядку податкову інформацію, а саме витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (СРДР): номер кримінального провадження:32017110000000062, дата реєстрації:2017-12-22. Також зазначає що стосовно директора TOB Івамар-Трейд наявний вирок від 31.05.2018 по справі №761/11940/18 за ч.5 ст.27, ч 1 ст.205 КК України. Зазначені факти, а саме: наявність пояснення та вироку відносно ОСОБА_1 (директор TOB Івамар-Трейд ), щодо не причетності до діяльності TOB Івамар-Трейд , витягу з ЄРДР щодо низки підприємств в тому числі TOB Хіт Лайн , свідчать про нереальність операцій здійснених TOB ВП Спецкабель з TOB Івамар-Трейд та TOB Хіт Лайн , а відповідно незаконному формуванню показників податкового кредиту з податку на додану вартість посадовими особами підприємства. Не врахування вказаних обставин свідчить про формальний підхід суду першої інстанції до з`ясування фактичних обставин даної справи, а судове рішення ґрунтується виключно на правовій позиції позивача без урахування доводів та пояснень, наданих представником відповідача. На підставі наведеного просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2019 по справі № 520/8852/18 прийнявши по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову TOB ВП СПЕЦКАБЕЛЬ відмовити.

Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про вручення, які містяться в матеріалах справи .

Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений заздалегідь та належним чином.

Також позивач повідомлений на електронну адресу, яка міститься в матеріалах справи.

Представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що що контролюючим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ щодо господарських правовідносин з ТОВ "ІВАМАР-ТРЕЙД" (податковий номер 41380072) за вересень 2017 р. та ТОВ "ХІТ ЛАЙН" (податковий номер" 40379354) за червень - жовтень 2016 р. та подальшому ланцюгу постачання, результати якої викладено в акті від 24.07.2018 р. № 3007/20-40-14-05-19/36456935 ( т.1 а.с.21-35).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп."а" п. 198.1, абз.1 та 2 пп.198.3 ст. 198, п.201.1, п.201.10, п. 201.11 ст. 201 ПК України - завищено податковий кредит на загальну суму 103908,09 грн., у т.ч. червень 2016 - 3549,39 грн., липень 2016 - 39086,12 грн., серпень 2016 - 37735,55 грн., вересень 2016 - 13481,24 грн., жовтень 2016 - 5425,66 грн., вересень 2017 - 4630,14 грн.

На підставі висновків вказаного акту перевірки контролюючим органом 15.08.2018 р. складено податкове повідомлення - рішення № 00000501405, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 129885,00 грн., у т.ч. за основним платежем - 103908,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 25977 грн. (т.1 а.с.40-41).

Позивач, не погодившись з зазначеним рішенням, звернувся до суду за його оскарженням.

По суті виявлених порушень суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для встановлення в акті перевірки порушень позивачем податкового законодавства та як наслідок прийняття контролюючим органом спірного податкового повідомлення-рішення, при наявності вироку суду щодо директора контрагента позивача -ТОВ "ІВАМАР-ТРЕЙД" та витягу з ЄРДР щодо ТОВ "ХІТ ЛАЙН" , стали висновки про неправомірне формування позивачем податкового кредиту з ПДВ по операціях з зазначеними контрагентами, які, на думку відповідача, містять ознаки нереальності.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України - для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію (згідно із Законом №1724-VIII від 03.11.2016, до внесення змін Законом №1724-VIII від 03.11.2016 в наступній редакції - первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення).

З урахуванням пункту 2 статті 3 Закону фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, згідно із Законом №1724 VIII від 03.11.2016, до внесення змін Законом №1724-VIII від 03.11.2016 в наступній редакції підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.1 та 2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення), в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов`язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

За приписами пункту 198.1 статті198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому пунктом 198.2 статті 198 цього Кодексу передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 наведеного Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної / розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних / розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні / розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

Відповідно до пункту 200.1. статті 200 Податкового кодексу України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.2. цієї ж статті наведеного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету.

З огляду на викладені положення Кодексу, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність доказів сплати вартості товарів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Перевіряючи висновки перевірки та, як наслідок, оскаржуване податкове повідомлення-рішення, на предмет їхньої відповідності положенням ч.2 ст. 2 КАС України, в розрізі господарських операцій позивача та його контрагентів у перевіряємому періоду, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємому періоді позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ "ХІТ ЛАЙН" та ТОВ "ІВАМАР-ТРЕЙД".

Між ТОВ "ХІТ ЛАЙН" ( постачальник ) та ТОВ "Виробниче підприємство "Спецкабель" ( покупець) 08.06.2016 року було укладено договір № 08/01-16, за умовами якого постачальник зобов`язується передати, а покупець - прийняти та оплатити продукцію, вказану в специфікаціях, накладних або у рахунках фактурах на умовах, передбачених даним договором ( т.1 а.с.53-55).

На виконання умов вказаного договору ТОВ "ХІТ ЛАЙН" передало ТОВ "Виробниче підприємство "Спецкабель" у власність товар (кабель та провід різної номенклатури, конкретний перелік та вартість якого визначені в наступних рахунках-фактурах, видаткових накладних, товарно - транспортних накладних ( т.1 а.с.70-109): рахунок-фактура № СФ-0000034 від 09.06.2016; видаткова накладна № РН-0000032 від 09.06.2016; товарно-транспортна накладна № ПН-0000073 від 09.06.2016; рахунок-фактура № СФ-0000039 від 01.07.2016; видаткова накладна № РН-0000037 від 01.07.2016; товарно-транспортна накладна № ПН-0000081 від 01.07.2016; рахунок-фактура № СФ-0000044 від 12.07.2016; видаткова накладна № РН-0000041 від 12.07.2016; товарно-транспортна накладна № ПН-0000083 від 12.07.2016; рахунок-фактура № СФ-0000041 від 19.07.2016; видаткова накладна № РН-0000039 від 19.07.2016; товарно-транспортна накладна № ПН-0000086 від 19.07.2016; рахунок-фактура № СФ-0000042 від 26.07.2016; видаткова накладна № РН-0000040 від 26.07.2016; товарно-транспортна накладна № ПН-0000092 від 26.07.2016; видаткова накладна № РН-0000046 від 01.08.2016; товарно-транспортна накладна № ПН-0000094 від 01.08.2016; видаткова накладна № РН-0000049 від 08.08.2016; товарно-транспортна накладна № ПН-0000097 від 08.08.2016; видаткова накладна № РН-0000051 від 12.08.2016; товарно-транспортна накладна № ПН-0000100 від 12.08.2016; видаткова накладна № РН-0000053 від 22.08.2016; товарно-транспортна накладна № ПН-0000104 від 22.08.2016; видаткова накладна № РН-0000054 від 26.08.2016; товарно-транспортна накладна № ПН-0000107 від 26.08.2016; рахунок-фактура № СФ-0000027 від 01.09.2016; видаткова накладна № РН-0000010 від 01.09.2016; товарно-транспортна накладна № ПН-0000109 від 01.09.2016; рахунок-фактура № СФ-0000030 від 13.09.2016;видаткова накладна № РН-0000013 від 13.09.2016; товарно-транспортна накладна № ПН-0000113 від 13.09.2016; рахунок-фактура № СФ-0000037 від 21.09.2016; видаткова накладна № РН-0000019 від 21.09.2016; товарно-транспортна накладна № ПН-0000115 від 21.09.2016; рахунок-фактура № СФ-0000039 від 28.09.2016; видаткова накладна № РН-0000021 від 28.09.2016; товарно-транспортна накладна № ПН-0000119 від 28.09.2016; рахунок-фактура № СФ-0000040 від 03.10.2016; видаткова накладна № РН-0000022 від 03.10.2016; товарно-транспортна накладна № ПН-0000123 від 03.10.2016.

Зазначений товар у повному обсязі був перевезений безпосередньо директором підприємства позивача на орендованому автомобілі Mazda 6 (державний номер НОМЕР_1 ) на орендований склад у місті Сєвєродонецьк (вул. Федоренка, 19/1) ( т.1 а.с.123-124, т.2 а.с.220-222).

Оплата товару у повному обсязі підтверджується наступними доказами ( т.1 а.с. 56-69,110) банківськими виписками ТОВ ВП Спецкабель про оплату товару на користь ТОВ "ХІТ ЛАЙН" за наступні дні: 30.06.2016, 14.07.2016, 25.07.2016, 02.08.2016, 04.08.2016, 11.08.2016, 17.08.2016, 29.08.2016, 01.09.2016, 14.09.2016, 23.09.2016, 04.10.2016, 12.10.2016, 17.10.2016; журналом - ордером і Відомістю по рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" за 01.06.2016 - 31.10.2016.

Між ТОВ "ІВАМАР-ТРЕЙД" ( постачальник ) та ТОВ "Виробниче підприємство "Спецкабель" ( покупець) 01.09.2017 року було укладено договір № 01/09-17, за умовами якого постачальник зобов`язується передати, а покупець - прийняти та оплатити продукцію, вказану в специфікаціях, накладних або у рахунках фактурах на умовах, передбачених даним договором ( т.1 а.с.115-117).

На виконання умов вказаного договору ТОВ "ІВАМАР-ТРЕЙД" передало ТОВ "Виробниче підприємство "Спецкабель" у власність товар ( емаль, кабель та провід різної номенклатури, конкретний перелік та вартість якого визначені в наступних рахунках-фактурах, видаткових накладних, товарно - транспортних накладних ( т.1 а.с.120-122): рахунок-фактура № СФ-0000108 від 04.09.2017; видаткова накладна № РН-0000094 від 04.09.2017; товарно-транспортна накладна № ПН-0000096 від 04.09.2017.

Зазначений товар у повному обсязі був перевезений безпосередньо директором підприємства позивача на орендованому автомобілі Mazda 6 (державний номер НОМЕР_1 ) на орендований склад у місті Сєвєродонецьк (вул. Федоренка, 19/1) ( т.1 а.с.123-124, т.2 а.с.220-222).

Оплата товару у повному обсязі підтверджується наступними доказами ( т.1 а.с. 118-119) банківською випискою ТОВ ВП Спецкабель про оплату товару на користь ТОВ "ІВАМАР-ТРЕЙД", журналом - ордером і Відомістю по рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками.

Одержаний від контрагентів товар було в подальшому реалізовано низці контрагентів та передача товару від позивача вказаним контрагентам по ланцюгу постачання від ТОВ "ХІТ ЛАЙН" та ТОВ "ІВАМАР-ТРЕЙД" відбувалась різними способами ( самовивіз, доставка продавцем, службами перевезень, що підтверджується матеріалами справи ( т.1 а.с.125-250, т.2 а.с.1-116, 119-172, т.3 а.с.1-99).

Оцінивши зазначені правочини за правилами ст. 90 КАС України, суд зазначає, що такі укладені між правоздатними та дієздатними юридичними особами, платниками ПДВ, за формою та змістом не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті, відповідають видам діяльності за кодами КВЕД ( т.1 а.с.42-52).

Отже, дані договори визнаються судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що згідно ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Доказів повернення коштів до контрагентів позивача після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за поставлений товар (що могло б мати місце у разі пов`язаності цих осіб), в матеріалах справи не міститься. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов`язань такого платника. Отже, наявність факту (і це не заперечується сторонами) про належну оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентами позивача господарських операцій.

Оглянуті судом первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Податкового кодексу України та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, зазначені документи призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.77 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб`єктами права, а таким чином за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.

В ході перевірки відповідачем не встановлено у позивача наміру отримати за договорами, укладеними з контрагентами іншого результату, ніж отримання товару та прибутку, по ланцюгу постачання.

Отже, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, отримання економічної вигоди позивачем, наявності у позивача в достатності трудових та матеріальних ресурсів ( т.1 а.с.123-124, т.2 а.с.117-118, 220-222), наявність спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарських операцій, є свідченням про спричинення господарськими операціями реальних змін майнового стану платника податків. А відповідно свідчить про реальність (фактичність) операцій та засвідчення їх відповідними документами первинного та податкового обліку.

Суд вказує, що підприємством ТОВ "ХІТ ЛАЙН" у червні-жовтні 2016 року зареєстровано на адресу позивача податкові накладні на суму ПДВ 99 277,95 грн. з реалізації товарів, ТОВ "ІВАМАР-ТРЕЙД" у вересні 2017 р. - на суму ПДВ 4 630,14 грн. Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено позивачем до складу податкового кредиту перевіряємого періоду, що не заперечувалось сторонами.

При цьому, враховуючи вищевикладене, такі дії позивачем було вчинено правомірно, доказів протилежного суду не надано.

Посилання відповідача на витяги з ЄРДР, як докази нереальності господарських операцій між позивачем та ТОВ "ХІТ ЛАЙН" ( т.3 а.с.116-117,119-120) суд відхиляє, оскільки в ході розгляду справи не встановлено та матеріалами справи не підтверджено наявність будь-якого правового зв`язку між господарськими операціями позивача та досудовими розслідуваннями у відповідних кримінальних провадженнях, а наявність таких саме по собі не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність укладених правочинів.

Крім того щодо посилань відповідача на пояснення директора ТОВ "Івамар Трейд" гр.. ОСОБА_1 отримані в рамках кримінального провадження, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє на момент розгляду справи у суді касаційної інстанції) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Документи по відповідній кримінальній справі, які б підтверджували наведені податковим органом факти, до суду надані не були. Відсутні вони й в матеріалах справи.

Будь яких доказів в ході розгляду кримінальних справ, які б свідчили про протиправність здійснених операцій до суду не надано.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 27 березня 2018 року у справі №816/809/17 , сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Посилання відповідача на те, що до підсистеми Реєстр облікових карток суб`єктів фіктивного підприємництва ІС Податковий блок по TOB Хіт Лайн внесена картка фіктивності від 05.01.18 № 122/10-36-21-07 жодним чином не свідчить про нереальності господарських відносин позивача з TOB Хіт Лайн .

Щодо посилання відповідача на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 31.05.2018 року по справі № 761/11940/18 ( т.3 а.с.109-113) про визнання винуватим за ч.1 ст. 205 КК України ОСОБА_1 , як на підставу щодо нереальності господарських відносин позивача з ТОВ "ІВАМАР-ТРЕЙД", суд зазначає наступне.

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 31.05.2018р. по справі №761/11940/18 затверджено угоду про визнання винуватості.

Стосовно використання вироків суду під час розгляду адміністративних справ слід врахувати правову позицію Верховного Суду (викладена у постанові від 08.08.2018р., справа №820/4428/17, адміністративне провадження №К/9901/51373/18): "Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги доводи контролюючого органу, щодо наявного вироку Бориспільського міськрайонного суду Київської області по справі № 359/4590/17, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України (підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб - підприємців), оскільки вказаний вирок не містить будь - яких відомостей про господарські операції між ТОВ "Форум Брандіг" та позивачем.

"Посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставним оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону".

Постанова Верховного Суду від 04 вересня 2018 року (справа №826/18952/14) адміністративне провадження №К/9901/8100/18) містить правовий висновок про те, що сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених судовими рішеннями, які набрали законної сили.

В постанові Верховного Суду від 29.03.2018р. (провадження К/9901/6497/18, справа №826/3498/15) зазначено, що : " жодних фактів, які б свідчили про здійснення цим підприємством нереальної господарської діяльності, зокрема за правовідносинами із Товариством, цим вироком не встановлено. За змістом частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства (в редакції, чинній на час розгляду справи у суді касаційної інстанції) вирок суду у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. З огляду на преюдиціальність, як властивість судового рішення, вирок суду має обов`язкове значення для адміністративного суду лише в частині встановлених фактичних обставин, а не правової оцінки чи судових висновків. З урахуванням наведеного, а також того, що дана обставина не досліджувалась у судах попередніх інстанцій з огляду на дату винесення відповідного вироку, посилання на такий вирок як на обставину, що має значення при винесенні судового рішення суду касаційної інстанції у цій справі, є необґрунтованим".

У постанові Верховного Суду від 31 липня 2018 року (справа №808/1507/16, адміністративне провадження №К/9901/25309/18) зазначено, що : "сам факт наявності вироків, особливо тих, які ухвалені на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили".

Суд апеляційної інстанції зазначає на помилковість прийняття судом першої інстанції , як докази по справі, вищезазначені вироки, оскільки як вбачається з даних вироків в них перелічені суб`єкти господарської діяльності, підприємства, які були створені з метою прикриття незаконної діяльності перелічених там підприємств.

Підприємство позивача в даних вироках не зазначене.

Таким чином на підставі даних вироків, не можливо зробити висновки що угоди між позивачем та контрагентами укладалися з метою прикриття незаконної діяльності, а не з метою настання реальних господарських наслідків.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про помилковість висновків податкового органу та суду першої інстанції щодо відсутності реальних правових наслідків здійснених господарських операцій позивача з ТОВ Івамар Трейд .

Колегія суддів зазначає, що вирок щодо посадової особи контрагента позивача ТОВ Івамар Трейд не містить будь яких посилань на операції з позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Спецкабель".

Дійсно, даний вирок містить інформацію про причетність обвинуваченої особи до фінансово - господарських операцій підприємства контрагента позивача, а підприємство створене для прикриття іншої незаконної діяльності, однак, наведене жодним чином не свідчить, що операції між позивачем та ТОВ Івамар Трейд були не реальними (безготівковими) і що з боку позивача по даній угоді дії вчинились не добросовісно та він був обізнаний про обставини встановлені вироком.

Крім того, як вже було встановлено вище, підприємство позивача в переліку підприємств щодо прикриття діяльності яких вчинені незаконні дії, не зазначено.

Також колегія суддів зазначає, що позивач є відокремленою юридичною особою від своїх контрагентів, а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності.

Крім того, чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обов`язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування, чи формувати валові витрати.

Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Такий підхід узгоджується також з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України"). Також, слід врахувати позицію Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Згідно частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.

У ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним суб`єктом владних повноважень до суду також не подано.

Окрім того, в силу приписів статей 207 і 208 Господарського кодексу України, ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, одного лише висновку органу державної податкової служби про нікчемність вчиненого платником податків правочину або про нереальність здійсненої платником податків господарської операції є недостатньо для судження іншого податкового органу про вчинення контрагентом такого платника порушення закону, оскільки податкові органи не наділені законодавцем виключною прерогативою на визнання правочинів такими, що суперечать закону.

Однак, як зазначалось вище, обов`язок ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податків. При цьому, такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. відповідальність стосується кожного окремого платника податків і не може поширюватись на третіх осіб, у т.ч. на його контрагентів.

Окремо суд зазначає, що в силу приписів ч.4 ст.73 КАС України, Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (затверджено постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232; далі за текстом - Порядок №1232), а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984) отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов`язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону.

Вирішуючи спір по суті, суд також зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Крім того, визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов`язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивачем, на підставі належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних бухгалтерських документів, правомірно включено суму податку на додану вартість до податкового кредиту, визначену актом перевірки та відповіддю на заперечення на акт, за спірний період.

Зворотне відповідачем не доведено.

Крім того, позивачем по справі надані документи в підтвердження понесення позивачем витрат та сплати у ціні придбаних товарів податку на додану вартість, а також використання таких товарів у подальшій господарській діяльності позивача.

Колегія суддів зазначає, що порушень з боку позивача з приводу використання та реалізації придбаного товару, судом не встановлено.

Доказів спростування наданих позивачем документів відповідачем не надано.

Встановлені судом фактичні обставини, надані документи, засвідчують правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту суми витрат на оплату вартості отриманих товарів (робіт, послуг), відповідно до первинних документів та за податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За таких обставин, слід дійти висновку, що судження податкового органу про неправомірність формування податкового кредиту та завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ внаслідок чого занижено суми зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у перевіреному періоді не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.

Колегія суддів зазначає, що висновки відповідача, Головного управління ДФС України у Харківській області ґрунтуються на припущеннях, належних доказів, що свідчать про безтоварність здійснених операцій відповідачем до суду не надано.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2019 року по справі № 520/8852/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді (підпис) (підпис) Н.С. Бартош З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 27.05.2019 року